ОСОБИСТО

                                                                                  ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ  П.ПОРОШЕНКУ

                                                                                  ПРЕМ’ЄР- МІНІСТРУ УКРАЇНИ   В.ГРОЙСМАНУ

                                                                                  ГЕНЕРАЛЬНОМУ ПРОКУРОРУ   УКРАЇНИ  Ю. ЛУЦЕНКУ

                                                                                  ДИРЕКТОРУ НАБ УКРАЇНИ  А. СИТНИКУ

                                                                                  МІНІСТРУ ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ  П.ПЕТРЕНКУ

З В Е Р Н Е Н Н Я

Про вжиття невідкладних заходів для повернення в Україну коштів,

арештованих на закордонних рахунках Павла Лазаренка

та притягнення до відповідальності посадових осіб,

які не вжили належних заходів для і  створили реальну загрозу

неповернення коштів в Державний бюджет  України

 

Шановні пане Президенте, пане Прем’єр-міністре та панове керівники правоохоронних органів!

Сподіваюсь, що ви знайдете час особисто ознайомитись з моїм зверненням.

                Повернутись до питання повернення в Україну арештованих за кордоном коштів екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка змусило повідомлення зарубіжних і вітчизняних ЗМІ у другій половині вересня 2016 року.

            Верховний суд Антигуа і Барбуди конфіскував 66,7 мільйона доларів США, заморожених на рахунках Лазаренка і прийняв рішення перевести ці гроші в урядовий Фонд країни. Уряд Антигуа аргументував це тим, що гроші Лазаренка були здобуті корупційним шляхом.

            Як вони будуть використовуватися — вирішуватиме уряд цієї острівної держави.

            З приводу грошей велася судова справа між самим  Лазаренком, через його представників, і урядом Антигуа і Барбуди.

             Як повідомив юрист компанії «Arnall Golden Gregory» Джин Берд: «У всій цій історії найдивніше те, що український уряд не вступив у цей процес зі своїми вимогами щодо повернення грошей Лазаренка. Для того, щоб це зробити, необхідно було діяти до відповідних судових термінів, тобто треба було починати, як тільки заарештували Павла Лазаренка, або хоча б, коли Україні стало відомо про те, що гроші були заморожені на рахунках в Антигуа. Україна отримала повідомлення проте, що існує спір щодо цих коштів. Але український уряд в той час вирішив не брати участі у цьому процесі і не прийняв ніякого рішення. У 2007 році я особисто зустрічався з представниками Міністерства юстиції України і запропонував зайнятись цією справою з боку України. Тоді в Україні ще був шанс».

Міністром юстиції на той час був О. Лавринович.

            Нагадаю, що ще на початку червня 2000 року Департамент юстиції США повідомив, що Управління прокуратури США у Північному окрузі Каліфорнії висунуло проти Лазаренка офіційне звинувачення «у змові відмивання грошей та незаконному переміщенні крадених коштів». В ньому також зазначалось: «Лазаренко відкрив рахунки у банку Антигуа, на який перерахував кошти, отриманні шляхом корупції та шахрайства». З цього часу український уряд зобов’язаний був ввести переговори та прийняти необхідні процесуальні рішення щодо повернення зазначених коштів в Україну.

            Федеральний суд Федерального округу Колумбії США арештував                 280 мільйонів доларів  на закордонних рахунках Лазаренка. Проте вони до цього часу не повернуті в Україну.

            Апеляційний суд США виніс остаточний вирок у справі Лазаренка  і засудив  його до 8-ми років  і одного місяця тюремного ув’язнення і штрафу 9 мільйонів доларів.

            З моменту оголошення прокуратурою США Лазаренку обвинувачення, мною було направлено не менш десятка депутатських звернень і запитів до президентів, прем’єр-міністрів, генеральних прокурорів і міністрів юстиції з проханням і вимогами про вжиття заходів для повернення в Україну арештованих коштів Лазаренка. Один з останніх запитів і звернень з цього питання був направлений у другій половині червня 2012 року тодішнім президенту Януковичу і генеральному прокурору Пшонці.

            У квітні 2014 року я нагадав про зазначені кошти Лазаренка в.о. Президента України О.Турчинову і Генпрокурору О.Махніцькому, передавши їм копії депутатських звернень, адресованих Януковичу і Пшонці.

            «Результат», вжитих ними заходів наступний. В листопаді 2014 року суд Вашингтону розділив арештовані 100 мільйонів доларів, які Лазаренко вивів в офшори. 25 мільйонів доларів отримав уряд Антигуа, а решту – уряд США. Україна ж, за  твердженням юриста Джина Берда, втратила шанс офіційно увійти у цю справу і одержати кошти.

            Викладене засвідчує, що колишні і нинішні  президенти, керівники урядів, генеральної прокуратури і міністерства юстиції України виявилися безсилими, а можливо, і особисто зацікавлені у не поверненні цих коштів в бюджет нашої країни. Окремі представники влади і політики добре заробили на коштах Лазаренка.

Шановні панове Президенте і Прем’єр-міністре, порівняйте кошти, закладені в Державний бюджет на 2017 рік для чорнобильців, афганців, ветеранів, дітей війни, учасників війни на Сході України (так звана АТО), інвалідів та на інші соціальні програми, з коштами Лазаренка (280 мільйонів доларів, арештованих  судом США  і  66,7 мільйона доларів, конфіскованих Верховним судом Антигуа і Барбуди),що на сьогодні по курсу НБУ становить понад  9 мільярдів гривень!!!

Кабмін України заклав у Державний бюджет на 2017 рік надходження від спеціальної конфіскації коштів корупціонерів суму у 10, 5 мільярда гривень, якщо Верховна Рада прийме так званий закон про спец конфіскацію.

В результаті бездіяльності (можливо, з особистої зацікавленості або інших причин) генеральних прокурорів України М.Потебенька, С.Піскуна, О.Медведька, В.Пшонки, О.Махніцького, В.Яреми, В.Шокіна склалася ситуація, що Україна практично втратила можливість звернутись з особистими претензіями на арештовані активи П.Лазаренка в Федеральний суд Федерального округу Колумбії і повернути їхв бюджет України.

на фото : О. Махніцький, В. Ярема, В. Шокін, М. Потебенько, С. Піскун, О. Медведько, В. Пшонка

Нагадаю, що впродовж 1994-1996 років та на початку 1997 року, я і Анатолій Єрмак,будучи народними депутатами, неодноразово направляли і особисто вручали Президенту України Л.Кучмі та Генеральному прокурору Г.Ворсінову копії фінансово-банківських документів про незаконне відкриття Лазаренком за кордоном валютних рахунків, комерційних фірм, відмивання і привласнення десятків мільйонів доларів США  разом з депутатськими  зверненнями  і запитами, у яких вимагали порушити кримінальні справу проти Лазаренка та інших його спільників, притягнути їх до відповідальності та вжити заходів для повернення викрадених коштів. Ми також проінформували президента Кучму про наявність у Лазаренка і його родини  панамських паспортів.

Знаючи про  все це,  Кучма призначив Лазаренка у липні 1995 року головою Дніпропетровської обласної Держадміністрації,  у вересні 1995 року – першим     віце-прем’єр-міністром, у травні 1996 року – прем’єр-міністром України. 25 грудня 1995 року Кучма нагородив Лазаренка орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню «За видатні заслуги перед  Українською державою в галузі державного будівництва, значний особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток Дніпропетровського регіону». Як виявилось «значний особистий внесок» Лазаренка становив сотні  мільйонів доларів США, вкрадених в українського народу. Його «спільником»  була Юлія Тимошенко.

2 грудня 1998 року  ЗМІ повідомили проте, що Лазаренко  затриманий з панамським паспортом при в’їзді у Швейцарію з Бельгії. Згідно з конфіденційною (на той час) інформацією, Лазаренко прибув до Швейцарії у приватних справах -  з метою перевірки надходження коштів на свої кодовані рахунки, відкриті у швейцарських банках(«21383 ORPHIN» і «21678 NIHPRO» у банку «Bangue Populaire  Suisse» та «CARPO-53»  у  банку «SCSA lliance S.A.»,  м. Женева).

На той час Лазаренко був народним  депутатом, головою партії і фракції «Громада» та  членом ПАРЄ. Заступниками Лазаренка по партії і фракції  були Ю.Тимошенко та О.Турчинов.

3 грудня 1998 року Турчинов з трибуни парламенту назвав затримання Лазаренка «черговою провокацією і продовженням курсу на знищення опозиції» і від імені фракції «Громада» заявив рішучий протест, сповнений праведного гніву та вимагав створення слідчої комісії

28 червня 2000 року Женевський суд визнав Лазаренка винним у відмиванні коштів у Швейцарії і засудив його до півтора років ув’язнення (в цей термін було зараховано його перебування під арештом у США) і штрафу в розмірі 10 696 000 франків. Окремим рішенням суду було вирішено знищити його панамський паспорт А000330, з яким він перетнув кордон у м. Базелі в Швейцарії.

Очолювана мною парламентська слідча Комісія встановила, що після призначення на посаду прем’єр-міністра, Лазаренко перерахував з банку «European Federal Credit Bank», зареєстрованого в Антигуа, 3 мільйона 790 тисяч 815 доларів компанії  «Омега» (м. Дніпро), яка є співзасновником ЗАТ «КиївСтар», керівниками якого є брат дружини Президента України Л.Кучми Ю.Туманов і донька Кучми – Олена. ФБР США встановило, що співвласниками зазначено банку в Антигуа були Л.Лазаренко і П.Кириченко.

5 червня 2000 року американські адвокати Лазаренка у розповсюдженому для ЗМІ прес-релізі, зокрема, заявили: «У нас є переконливі докази і документи, а також копії банківських платежів, які вказують на те, що участь у відмиванні грошей, яка інкримінується Лазаренку,  поширюється  також і на Президента України  Кучму… З 1995 по 1998 рік Кучма регулярно отримував відрахування від комерційних підприємств, контрольованих Лазаренком. Документи, які ми маємо на руках вказують на те, що Президент Кучма фактично підтримував комерційну (корупційну) діяльність Лазаренка, брав у ній участь, а за свої призначення Лазаренко перераховував великі суми валюти не лише на особисті рахунки Кучми, але і на рахунки, які ним контролювалися». Текст прес-релізу був надрукований в американській пресі і оприлюднений в Києві  послом США в Україні Пайфером. В цей день в Україні перебував з офіційним візитом Президент США Білл Клінтон, який виступав на Михайлівській площі в Києві і зустрівся з Президентом Л.Кучмою.

На аудіо записах  М.Мельниченка є запис розмови Президента Кучми з Генпрокурором  М. Потебенько з приводу заяви американських адвокатів і посла Пайфера. Свого часу зазначена розмова була мною оприлюднена в одному з депутатських запитів, направлених Потебеньку, а також передана журналістам з роздруківкою і звуковим файлом записаної  розмови.

«Лазаренко зазначав, що винен Кучмі гроші, але не сказав за що саме», — йдеться у свідченнях Кириченка, даних ним ФБР США 10 грудня 2001 року. Під час допиту в судді, коли справа слухалася перед присяжними, Кириченко засвідчив: «Коли Лазаренка звільнили з посади прем’єр-міністра, він одного разу мені сказав: «Я винен Кучмі 50мільйонів доларів, але я краще витрачу ці гроші, щоб усунути його з посади, ніж поверну їх йому».

На запитання прокурора США Марти Берш: «Тобто, ви маєте на увазі, що Лазаренко став жертвою переслідування Кучми, бо він не заплатив йому хабар?»,  — Кириченко відповів: «Можливо».

Лише через три з половиною роки (14 вересня 1998 року, після відправлення Лазаренка у відставку) на підставі наших матеріалів генпрокуратура порушила кримінальні  справи щодо Лазаренка та інших осіб, зазначених у зверненнях.                      В ході досудового слідства 6 листопада  2000 року Генеральна прокуратура  порушила кримінальну справу проти Лазаренка за одержання ним  хабара в сумі 4,6мільйона доларів від члена правління закритого акціонерного товариства  з іноземними  інвестиціями «Промислово-фінансова корпорація «Єдині енергетичні  системи України»(надалі — «ЄЕСУ») Тимошенка О.Г.

     5 січня 2001 року Генпрокуратура порушила  кримінальну справу проти Лазаренка  за одержання ним хабара в 75 мільйонів доларів від  О.Тимошенка.

2 листопада  2001 року Генпрокуратурою було порушено  кримінальну справу щодо Лазаренка за одержання  ним хабара  від О.Тимошенка  та президента корпорації «ЄЕСУ»  Ю.Тимошенко на загальну суму 86 мільйонів 880 тисяч доларів.

2 листопада 2001 року Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу щодо подружжя Тимошенко  за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.369 КК України (давання хабара, вчинене повторно).

24 січня 2002 року у справі  винесена  постанова про притягнення Лазаренка,  як обвинуваченого у вчиненні ряду тяжких злочинів, в тому числі, в замовленні і організації вбивств В .Гетьмана і Є.Щербаня. Відповідно до зазначеної постанови, Лазаренко також був звинувачений в одержанні хабарів від Ю.Тимошенко та О.Тимошенка на загальну суму 86 мільйонів 880 тисяч доларів, тобто вчинення злочину передбаченого ч.3 ст.368 КК України.

Ю.Тимошенко (яка на той час була народним депутатом) обвинувачувалась в тому, що впродовж 1996-1997 років, будучи президентом «ЄЕСУ» та співвласником кіпрської компанії «Somolli Enterprises Limited”, разом зі своїм чоловіком О.Тимошенком (членом правління «ЄЕСУ» і співвласником  цієї  ж компанії), неодноразово давала хабарі  Лазаренку, який займав посади: з 05 вересня 1995 року до 28 травня 1996 року – Першого віце-прем’єр міністра, а з  28 травня до 02 липня 1997 року – Прем’єр-міністра України, на загальну суму 86 мільйонів 880 тисяч доларів шляхом перерахування їх з банківського рахунку належної їм компанії «Somolli Enterprises Limited” у банку «Bank of Cyprus» (м. Нікосія, Кіпр), розпорядниками якого являлись вони (Ю.Тимошенко і О.Тимошенко) через  рахунки компаній «ORPHINSA», «Wilnorth, Inc», «GHP Corparation»,  «Bainfield CoLtd» в іноземних банках, власником і розпорядником яких був радник  Прем’єр-міністра України П.Лазаренка — Кириченко П.М., на особисті  кодовані рахунки П.Лазаренка «CARPO-53» у банку « SCS Alliance” та « NIНPRO-21678» у банку  «Bangue Popularie Suisse» (м. Женева) за його сприяння діяльності корпорації «ЄЕСУ».

Коли, за що і за яких обставин Ю.Тимошенко і О.Тимошенком давали хабарі Лазаренку зазначено в обвинувальному акті прокуратури США  у Північному окрузі Каліфорнії та  у поданнях генеральних прокурорів України, в тому числі і Генерального прокурора С.Піскуна,  про дачу згоди на арешт і притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України  Ю.Тимошенко.

Так, у листопаді  1995 року — травні 1996 року, надаючи підтримку нещодавно  створеній (зареєстрована 21 листопада 1995 року  виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради народних  депутатів) корпорації «ЄЕСУ», перший Віце-прем’єр-міністр України Лазаренко, використовуючи своє службове становище, організував включення  корпорації «ЄЕСУ» в число  оптових імпортерів  російського природного  газу в Україну та сприяв укладенню  корпорацією «ЄЕСУ» контракту    № 4ГУ-96 від 29 грудня 1995 року з РАТ «Газпром»  про купівлю у 1996 році понад 25 млрд.куб.м. природного газу на суму  2 мільярди 9 мільйонів 440 тисяч доларів, а також організував закріплення за корпорацією для здійснення на 1996 рік поставок газу  Дніпропетровській і Донецькій областей, які споживали найбільший в Україні обсяг газу і виробляли найбільші об’єми  ліквідної продукції. Він же шляхом звернення від імені Кабінету Міністрів України до Міністерства оборони Російської Федерації сприяв корпорації «ЄЕСУ» в укладенні у 1996 році угод з МО РФ, внаслідок яких вона  отримала безоплатно від РАТ «Газпром» російський природний газ на суму 300 мільйонів доларів під зобов’язання майбутніх зустрічних поставок товарної продукції для Міністерства оборони  Російської Федерації на цю ж суму, тобто одержала безвідсотковий товарний кредит на суму 300 мільйонів доларів.

За виконання цих дій по сприянню комерційній діяльності корпорації «ЄЕСУ» у квітні-травні 1996 року Ю.Тимошенко і О.Тимошенко перерахували в якості хабара Лазаренку  з рахунку компанії «Somolli Enterprises Limited» в кіпрському  банку   «Bank of Cyprus Ltd» (Нікосія) 39 мільйонів 610 тисяч доларів через банківський  рахунок  багамської офшорної  компанії «Orphin S.A» в польському банку «American Bankin Poland» (м. Варшава) і кодовий рахунок «21383 ORPHIN» у швейцарському банку «Bangue Populaire Suisse» (м. Женева) та рахунки зареєстрованої на Британських Віргінських  островах офшорної  компанії  «Bainfield Co LTD» у швейцарському банку «SCS Alliance S.A» (м. Женева), розпорядником яких був Кириченко на особисті кодовані рахунки П.Лазаренка «21678 NIHPRO» в банку «Bangue Populaire Suisse» та «СARPО-53” в банку «SCS Alliance S.A.» (м.Женева).

Надалі, у травні–липні 1996 року подружжя Тимошенко перерахували у якості хабара Лазаренку з рахунку компанії «Somolli Enterprises Limited» в кіпрському банку «Bankof Cyprus Ltd» 17 мільйонів 370 тисяч доларів через рахунок компанії «ORPHINS.A.» в польському банку «American Bankin Poland» (м. Варшава» і кодовий рахунок  «21383 ORPHIN» у швейцарському банку  «Bangue Populaire Suisse» (м. Женева) та рахунки панамської офшорної компанії   «GHP Corporation» у цьому ж швейцарському банку, розпорядником яких був Кириченко, на особовий кодовий рахунок Лазаренка «21678 NIHPRO» в банку  «Bangue Populaire Suisse».

За одержаний від Ю.Тимошенко і О.Тимошенка хабар Лазаренко, будучи  з 28 травня 1996 року Прем’єр-міністром України, сприяючи корпорації «ЄЕСУ» у погашенні її заборгованості перед АТ «Укргазпром» за отриманий  від зазначеного товариства природний газ шляхом безгрошових розрахунків та з метою надати можливість  цій корпорації постачати для закладення в державний резерв  матеріально-технічні ресурси і продукти харчування за завищеними цінами, дав вказівку про укладення в інтересах «ЄЕСУ» генеральної угоди від  8 липня  1996 року між Міністерством фінансів України, Державним комітетом по матеріальним  резервам України , АТ «Укргазпром» і корпорацією «ЄЕСУ».

Крім цього, у липні-вересні 1996 року Ю.Тимошенко і О.Тимошенко  перерахували у  якості хабара Лазаренку з рахунку компанії «Somolli Enterprises Limited» в кіпрському банку «Bank of Cuprus Ltd» 29 мільйонів 900 тисяч доларів через рахунок компанії «ORPHINS.A.» у банку «American Bankin Poland»                 (м. Варшава) і кодовий рахунок «21383 ORPHIN» у швейцарському банку «Bangue Populaire Suisse» (м. Женева), рахунки панамських офшорних компаній «Wilnorth, Inc» і  «GHP Corporation»і у швейцарському  банку «SCS Alliance S.A.» (м. Женева), рахунок зареєстрованої на Британських Віргінських островах офшорної компанії «Paddox Industries Limited» у швейцарському  банку  «Credit Suisse» (м. Женева), розпорядником яких був Кириченко, на особисті кодовані рахунки Лазаренка «21678 NIHPRO» в банку «Bangue Populaire Suisse» та «CARPO-53»  в банку «SCS Alliance S.A.»  (м. Женева).

У грудні 1996 року за одержаний від подружжя Тимошенко хабар Лазаренко, використовуючи своє службове становище Прем’єр-міністра  України, сприяв створенню «Українського  газоресурсного консорціуму», основними засновниками якого стали корпорація «ЄЕСУ» і британська компанія «Юнайтед Енерджі Інтернаціонал Лтд», а також очолюваний Ю.Тимошенко АКБ «Південкомбанк», та організував видання Кабінетом Міністрів України  постанови № 1539 «Про порядок  забезпечення природним газом народного  господарства  і населення в 1997 році від 23 грудня 1996 року. Цією постановою комерційній структурі – «Українському  газоресурсному консорціуму «було передано від органів влади такі функції, які раніше виконували лише органи державного управління, а саме: разом з Держкомнафтогазпромом України визначати  оптових імпортерів для закупівлі за імпортом необхідної Україні  кількості природного газу та затверджувати умови їх діяльності в Україні, контролювати  розподіл ресурсів природного газу та дотримання балансу природного газу в Україні, затверджувати умови діяльності оптових імпортерів природного газу  за територіальним принципом , здійснювати  контроль разом з державною компанією «Укргаз» і місцевими органами виконавчої влади за станом укладення договорів на поставку природного газу між оптовими імпортерами і суб’єктами господарської діяльності.

Крім цього, в кінці грудня 1996 року в зв’язку з відмовою РАТ «Газпром» укласти з корпорацією «ЄЕСУ»   договір про поставку російського природного газу на 1997 рік без урядових гарантій, П.Лазаренко , діючи за хабарі, в інтересах ПФК «ЄЕСУ», дав вказівку  державному міністру  України Мінченку А.К. надати РАТ «Газпром» Гарантію Уряду України  від 31 грудня 1996 року на суму                            200 млн. доларів США про оплату з державних ресурсів товариству «Газпром» поставленого в Україну газу комерційним  фірмам-посередникам, найбільшим з яких являлась корпорація «ЄЕСУ», що дало їй  можливість укласти з РАТ «Газпром» договір  № 3ГУ-97 від 31 грудня 1996 року про поставку у 1997 році  в Україну природного газу обсягом 15,5 млрд. куб.м. на суму  1 мільярд 240 мільйонів доларів.

За допомогою Лазаренка Тимошенко залучила свою корпорацію «ЄЕСУ» до міждержавних розрахунків за природний газ з МО Росії. Але замість здійснення цих розрахунків з російською стороною корпорація «ЄЕСУ» (президентом якої була Тимошенко) перерахувала понад 1 мільярд доларів на рахунок британської компанії «Юнайтед Енерджі Інтернаціонал Лтд», яка була створена за участі Тимошенко. У подальшому  Тимошенко організувала перерахування зазначених коштів на рахунки заснованої нею офшорної компанії «Somolli Enterprises Limited» та на особисті кодові рахунки Лазаренка. Значну частину цих коштів Тимошенко перерахувала  на свій  картковий рахунок.

Виступаючи 14 травня 2010 року на одному з телеканалів, Тимошенко емоційно  заявила: «Говорили про мільярдні рахунки, підняли всі рахунки у світі – не знайдено жодного рахунку, де можна було б знайти хоча б копійку грошей, яка була б доказом цього…» І багато ще й досі їй вірять, як колись вірили Лазаренку. Знайшли, Юліє Володимирівно, знайшли. Сотні мільйонів доларів… І Ви це добре знаєте.

У 1995-1996 роках «ЄЕСУ» досягла річного обсягу продажів в 11 мільярдів доларів і, користуючись підтримкою  Лазаренка, мала майже повну монополію на торгівлю російським природнім газом в Україні.

У 2012 році у ЗМІ була інформація про те, що за оцінками експертів за підписання  газових  угод в січні 2009 року з російським Газпромом, Ю. Тимошенко отримала на офшорні рахунки не менше 3-4 мільярди доларів.

Прем’єр-міністр  Володимир  Гройсман заявив, що нинішня ціна на газ – ринкова, тоді, як у 2009 році,  Ю. Тимошенко уклала угоди на 10 років, у яких була закладена необґрунтована  ціна і ті, хто підписав ці угоди мали від того дивіденди.

Президент Українського аналітичного центру Олександр Охрименко зауважив, що факти отримання неправомірної вигоди Ю. Тимошенко за газові контракти повинні розслідувати правоохоронні органи.

У червні 2015 року народний депутат Тетяна Чорновіл з трибуни  парламенту звинуватила Тимошенко в лобіюванні інтересів в газовій сфері депутата Олександра Оніщенка-Кадирова, підприємство якого мають договори спільної діяльності з «Укргазвидубуванням». Оніщенко контролює підприємства «Природні ресурси», якому за Януковича були передані державні  свердловини. Тимошенко добивалась ліквідації цим підприємствам 30-відсткової ренти, яка була встановлена новою владою, зазначила Т.Чорновіл.

23 червня 2016 року на одному з телеканалів Тимошенко  публічно виступила на захист олігарха Оніщенка і звинуватила НАБУ у замовленій справі проти нього. «У Оніщенка зараз забирають бізнес, а усі очільники корупції сидять на вищих посадах у владі», заявила Тимошенко.

20 червня 2016 року у прямому ефірі на одному з телеканалів колишній народний депутат Тарас Чорновіл заявив, що у кримінальній справі Оніщенка фігурує Юлія Тимошенко. «Я можу  впевнено говорити проте, що Тимошенко була натхненницею цієї кримінальної схеми за якою працював Оніщенко. Цікаво, чи зможуть слідчі органи пред’явити їй звинувачення. Тимошенко продала Оніщенку квоту  Міністерства екології на видобуток газу. У Тимошенко і Оніщенко є спільний інтерес до «Укргазвидобування» і зниження ренти, що лобіює фракція «Батьківщина» на чолі з  Тимошенко. Щоби ці корупційні схеми продовжувати, рентні платежі повинні бути зниженні до мінімуму. Це дає на маржі отримати до 100  відсотків прибутку. Після притягнення Оніщенка до кримінальної відповідальності, стане питання про Тимошенко», -  заявив Тарас Чорновіл.

Генеральний прокурор Ю.Луценко заявив, що втрати від корупційної та іншої незаконної діяльності при реалізації газу добутого при спільній діяльності підприємство Оніщенка ТОВ «Фірма «Хас», ТОВ «Надра  Геоцентр», ТОВ «Карпатнадрінвест»  з компанією «Укргазвидобування», складали 40 мільярдів гривен щорічно. Луценко звинуватив Оніщенка у створенні і керівництві злочинної організації який присвоїв 1 мільярд 613 мільйонів гривен.

Директор НАБУ Артем Ситник заявив, що у 2013 році Оніщенко створив злочинну організацію, в яку входило понад 20 осіб, 10 з них арештовано. Збитки нанесені державі злочинною організацією на чолі з Оніщенком складають майже      3 мільярда гривен.

5 липня 2016 року парламент дав згоду на затримання, арешт і притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата О.Оніщенка, який на той час покинув Україну і зараз перебуває у міжнародному розшуку.

За інформацією, яка потребує перевірки, Тимошенко  за лобіювання інтересів Оніщенка і сприянню  його бізнес структурам у видобутку і реалізації природного газу отримала сотні мільйонів доларів (а за деякими даними не менше двох мільярдів) так званих «комісійних», які перераховані в офшори.

 

Політолог Павло Нусс зазначив, що «Тимошенко тупо продала Оніщенку квоти «Батьківщини», пролобіювавши на посаду міністра екології свою людину Ігоря Шевченка, в обмін за те, що Оніщенко фінансував її виборчу компанію».

На початку  червня 2015 року Юлія Тимошенко перебувала у США з приватним візитом, який не афішувала.

У липні 2015 року лобістська американська  компанія «Wiley Rein LLP», що не один рік обслуговує Ю.Тимошенко у Вашингтоні,подала до Департаменту юстиції США свій фінансовий звіт. Екс-конгресмен від демократичної партії США Джим Слаттері, який у цій компанії  веде питання Тимошенко, повідомив, що « для лобіювання інтересів Юлії Тимошенко його найняв після її  ув’язнення її чоловік Олександр Тимошенко».

Згідно з зазначеним звітом компанія «Wiley Rein LLP» діяла в інтересах Ю.Тимошенко. Рахунки за лобіювання інтересів Ю.Тимошенко оплачує британська компанія «Trident Foundation», зареєстрована у Лондоні на Бейкер-стріт, 124, в офісі фірми Coddan CPM Ltd, а статутний капітал отримав Дмитро Остапчук з фірми Coddan Subscribers Ltd.

 

За перше півріччя 2015 року лобізм в інтересах Ю.Тимошенко був оцінений в 215 940 доларів. Всю суму за Ю.Тимошенко внесла компанія «Trident Foundation», за винятком 5 тисяч доларів, які заплатив її чоловік.

 

Базовий контракт між  американською компанією «Wiley Rein LLP» і британською компанією «Trident Foundation» було укладено 1 березня 2014 року      (Тимошенко була звільнена з колонії 22 лютого 2014 року). Але саму компанію  «Trident Foundation» офіційно створили на два  тижні пізніше – 13 березня 2014 року. Тобто, легалізація британської компанії відбулася заднім числом. Директором компанії «Trident Foundation» є Соколов Михайло Володимирович, 27 листопада 1967 року народження, уродженець м. Дніпро, народний депутат України 6-го скликання від партії «Батьківщина».

 

За лобіювання інтересів Ю.Тимошенко, згідно звітів американської компанії «Wiley Rein LLP», поданих Департаменту  юстиції США, починаючи з 2012 року        (у цей час Тимошенко знаходилась у колонії) на адресу компанії від різних  осіб і фірм, в тому числі і офшорних, було перераховано 1 150 000 доларів. Жодної копійки з цих коштів з офіційного рахунку партії «Батьківщина» перераховано не було.

З 1 травня 2015 року « політичні консультативні послуги Юлії Тимошенко» надає, згідно з підписаною угодою, американська компанія MКW GROUP LLC. Послуги сплачує компанія «Trident Foundation» ( М. Соколов) в сумі 25 000 доларів щомісячно.

Фінансування партій в Україні закордонними компаніями заборонено. Оплата коштами британської компанії «Trident Foundation» в інтересах  голови партії «Батьківщина» Ю.Тимошенко підпадає під дії ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції».

Народний депутат України Сергій Лещенко уже звертався до Генерального прокурора Ю.Луценка з депутатським зверненням щодо перевірки законності зазначених проплат за консультативні послуги для Ю.Тимошенко та дачі її діям правової оцінки. До звернення були наданні копії документів, які підтверджували зазначене фінансування.

За оцінками експертів, за період комерційно-корупційної діяльності дуету Тимошенко — Лазаренко (1995-1997 рік), перебування її на посаді прем’єр-міністра України (2005, 2007-2010 роки) та за час співпраці з олігархом Оніщенком (2014 -2016 рр.) Юлія Тимошенко отримала і вивела за кордон не менше 10 мільярдів доларів США, які сховані в офшорах.

Наскільки об’єктивні ці цифри та в банках яких країн на сьогодні знаходяться зазначені кошти Ю. Тимошенко, встановити не важко (певна інформація є). Для цього необхідна лише політична воля керівників держави і правоохоронних органів та їх професіоналізм (саме з цим у нас – велика проблема!). Органи  досудового слідства повинні прийняти відповідні процесуальні рішення і направити клопотання про надання правової допомоги в пошуку і арешту зазначених коштів, згідно з міждержавними договорами про взаємну  правову допомогу, Конвенцією Ради Європи  ЕТS № 141 «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскація доходів, одержаних злочинним шляхом» від 8 листопада 1990 року та Конвенцією Ради Європи «Про відмивання, виявлення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування  тероризму» від 16 травня 2005 року (обидві конвенції ратифіковані Верховною радою України і набрали чинності для України.

У висновках досудового слідства ФБР і прокуратури США та у поданні Генерального прокурора України Піскуна стверджується, що подружжя Тимошенко перерахувало першому віце-прем’єр-міністру, а потім прем’єр-міністру Лазаренку  хабарів на загальну суму  86 мільйонів 880 тисяч доларів за виконання в їх інтересах та інтересах очолюваної ними корпорації «ЄЕСУ» дій з використанням наданої йому влади та його службового становища.

Агент ФБР США Браян Ерл, який розслідував у США справу Лазаренка, після його засудження публічно заявив: «Тимошенко була жертвою вимагання з боку Лазаренка та водночас співучасником змови з ним. Їхня схема передбачала розвиток бізнесу шляхом корупції, виплати хабарів політикам, отримання прибутків і збагачення. Вона платила Лазаренку десятки мільйонів доларів. Документи про трансфер були підписані її чоловіком».

 

10 лютого 2009 року на засіданні РНБО Президент України Віктор Ющенко публічно сказав у  вічі Тимошенко: «У вас дар до крадіжок, хай мене Бог простить! Юлія Володимирівна, ви регулярно крали той газ, а тепер повчаєте, як позбутися корупціонерів. У вас все тримається на хабарах…»

Спеціальний агент ФБР США Дебри Ла Превотте,  яка разом з ним  розслідувала справу Лазаренко під присягою дала свідчення у суді про фінансові махінації і відмивання грошей «злочинним дуетом Лазаренко-Тимошенко».

            У доповідній записці Дебри Ла Превотте викладено звинувачення: «Тимошенко була співучасником схеми шахрайства й змови з метою відмивання коштів, отриманих від шахрайства з переказуванням грошей, і шахрайських операцій ЄЕСУ… Лазаренко в змові з Тимошенко використовував свої владні повноваження на користь ЄЕСУ в обмін на участь на паях у розподілі прибутку компанії Тимошенко».

            За висновками генпрокуратури України Ю.Тимошенко і О.Тимошенко вчинили злочин, передбачений  ч.2 ст.369 КК України  (давання хабара, вчинене повторно).

21 січня 2005 року (за два дні до інавгурації Президента України В.Ющенка) старший прокурор 2-го наглядового відділу управління нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури  старший радник юстиції Безуглий В.Д. і Генеральний прокурор України Піскун, який офіційно звинувачував Ю.Тимошенко і О.Тимошенка у неодноразовому даванні хабарів Лазаренку на загальну суму 86 мільйонів  880 тисяч доларів, виносять явно незаконну постанову про закриття кримінальної справи стосовно подружжя  Тимошенко в частині обвинувачення їх у вчинені злочину, передбаченого ч.2  ст.369 КК України (неодноразове давання Лазаренку хабарів на зазначену суму) за відсутністю в їх діях складу злочину.

Перерахування Ю.Тимошенко і О.Тимошенком зазначених коштів Лазаренку, які  Генеральний прокурор Піскун кваліфікував як неодноразове давання хабарів, після перемоги «Помаранчевої Революції», розцінив як «розрахунки однієї юридичної особи з іншими  юридичними особами шляхом перерахування коштів з одного рахунку на інший, що є загальновизнаним способом здійснення господарської діяльності суб’єктів господарювання…»Постанову про закриття справи Піскун затвердив своїм підписом і скріпив гербовою печаткою Генеральної прокуратури України.

24 січня 2005 року Ю.Тимошенко була призначена в.о. Прем’єр-міністра України. Через тиждень після інавгурації Президента України В.Ющенка Генпрокурор Піскун провів прес-конференцію і заявив, що всі  кримінальні справи, порушені щодо Ю.Тимошенко, закриті 28 січня 2005 року за відсутністю в її діях складу злочину.

Ю.Тимошенко, яка 4 лютого 2005 року була призначена Прем’єр-міністром України,пообіцяла Піскуну, що вона гарантує йому залишення на посаді Генерального прокурора України.

Піскун перебував на посаді до жовтня 2005 року (на початку вересня 2005 року Ю.Тимошенко була відправлена у відставку).

Аналіз зазначеної  постанови засвідчує, що вона є не тільки необґрунтованою і незаконною, а з юридичної точки зору (вибачте за некоректний вислів) – абсурдною і безглуздою! Постанова Піскуна стала символом продажності, безчестя і корупції в Україні та багато років зберігалася за «сьома замками».

Не буду цитувати публічні та офіційні звинувачення Генпрокурора Піскуна на адресу Ю.Тимошенко в хабарництві і відмиванні коштів під час президентства Л.Кучми, якому він служив «вірою і правдою», його  «каяття» та,  як він «прозрів» і  «дякуючи Юлії Тимошенко піднявся з колін, на яких стояв…» і чому він закрив справу проти неї після перемоги на президентських виборах В.Ющенка. Вони достатньо широко висвітлювалися у ЗМІ і стали «сучасною класикою».

Зазначу лише юридичні моменти. При закритті слідчим (у нашому випадку – В.Безуглим) кримінальної справи за відсутністю події або складу злочину, КПК України не передбачає, що така постанова повинна бути письмово затверджена або погоджена з  Генеральним прокурором.

Згідно КПК України таку постанову підписує лише слідчий. В історії кримінального судочинства за часів Радянського Союзу і незалежної України не було жодного випадку, щоби постанову про закриття кримінальної справи за відсутністю події чи складу злочину письмово затверджував чи погоджував прокурор. Це знають, навіть, студенти юридичного вузу, які вивчили курс кримінального процесу і успішно здали екзамен.

Виникає запитання: чому тричі Генеральний прокурор України Піскун (заслужений юрист України, віце-президент Міжнародного фонду юристів України, заступник голови Спілки юристів України, дійсний член Всесвітньої асоціації юристів, почесний професор і т.д.) за відсутності вимог закону особисто письмово затвердив (погодив) постанову Безуглого про закриття кримінальної справи щодо обвинувачення Ю.Тимошенко і О.Тимошенка про дачу ними Лазаренку хабарів на суму 86 мільйонів 880 тисяч доларів та скріпив її гербовою печаткою Генеральної прокуратури, чим надав постанові особливої процесуальної ваги для американського правосуддя?

Народний депутат України, колишній заступник голови  партії  «Батьківщина» Ю.Тимошенко Степан Хмара 22 лютого 2006 року заявив: «Піскун позакривав всі справи проти Юлії Володимирівни і її близьких. І як мені особисто в розмові у Верховній Раді в січні 2005 року Піскун пояснив, що за це Юлія Тимошенко пообіцяла йому місце у прохідній частині списку. Крім того, Піскун призначив постійного захисника Юлії Володимирівни адвоката В.Швеця начальником Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України…»

Соратник Тимошенко по «БЮТ» (один з членів виборчого штабу) Михайло Бродський про домовленості Тимошенко і Піскуна відверто заявив журналістам у жовтні 2009 року, що за закриття її справ Піскун повинен був іти на вибори в прохідній частині списку «БЮТ», але замість нього, на його прохання, Тимошенко включила в список бізнес партнера сім’ї Піскуна – Юрія Триндюка.  Піскун відмовився йти по списку «БЮТ», щоб «не світитись» і на нього не падала «підозра».  Президент ТОВ «Хлібні інвестиції» Триндюк був обраний народним депутатом України за списком «БЮТ» в 2006 і 2007 роках.

Скасувати зазначену незаконну постанову «Безуглого — Піскуна» про закриття кримінальної справи щодо  подружжя Тимошенко про дачу хабарів Лазаренку може лише Генеральний прокурор України.

12 березня 2008 року заступник начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури Якубовський М.В. за усною вказівкою Генерального прокурора України Медведька О.І. незаконно та таємно від громадськості (вона про це дізналась через два роки в Інтернеті) закрив кримінальну справу за звинуваченням  Лазаренка за епізодами одержання ним від Ю.Тимошенко і О.Тимошенка  хабарів на загальну суму 86 мільйонів 880 тисяч доларів за відсутністю в його діях складу злочину і скріпив свій підпис на постанові гербовою печаткою Генпрокуратури України.

Генеральний прокурор України Медведько особисто письмово повідомив захиснику Лазаренка — Долгополій М.П. про закриття кримінальної справи щодо Лазаренка і направив їй разом зі своїм листом (№ 017/1/1-11015-97 від 02.04.08) копію постанови про її закриття, яка скріплена гербовою печаткою Генеральної прокуратури України. Верховну Раду, яка дала згоду на притягнення Лазаренка до кримінальної відповідальності та його арешт,  Медведько про це  не повідомив.

Аналіз зазначеної постанови засвідчує, що вона також закрита явно необґрунтовано і незаконно і з юридичної точки зору не менш абсурдна, чим  постанова «Безуглого-Піскуна» про закриття кримінальної справи за звинуваченням Ю.Тимошенко і О.Тимошенка в  неодноразовому даванні хабарів Лазаренку.

Більш того, Якубовський і Медведько навмисно вчинили в постанові фальсифікацію фактичних обставин справи, зазначивши, що однією з підстав закриття справи є те, що «2 листопада 2007 року Печерським районним судом       м. Києва  скасована постанова про порушення  стосовно Лазаренка кримінальної справи за фактом одержання ним хабара  від Тимошенка. Вказане судове рішення Апеляційним судом м. Києва залишено в силі».

Насправді ж, Печерський районний суд м. Києва 2 листопада 2007 року, розглянувши у відкритому засіданні  скаргу адвоката Долгополої, в інтересах Лазаренка, на постанову Генеральної прокуратури про порушення кримінальних справ щодо Лазаренка визнав, зокрема, законними і обґрунтованими порушення кримінальних справ 5 січня і 2 листопада 2001 року щодо отримання Лазаренком від  подружжя  Тимошенко хабарів на суму 75 мільйонів доларів  і на  суму             86 мільйонів 880 тисяч доларів, в яку входить  і отримання Лазаренком хабара    4 мільйона 600 тисяч  доларів.  Рішення  Печерського  районного суду Апеляційний суд м. Києва залишив в силі.

Дивним виглядає і той факт, що зазначений лист на бланку Генеральної прокуратури України, який адресований  адвокату Долгополій, підписаний особисто Медведьком. Для Генерального прокурора Медведька не було ніякої необхідності підписувати цей лист.

КПК України не зобов’язує це робити Генерального прокурора. Згідно закону,  такі листи (повідомлення)  підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, їх адвокату підписує слідчий (в нашому випадку Якубовський), який виніс постанову про закриття кримінальної справи. Він же за своїм підписом направляє копію постанови  особі, щодо якої закрита кримінальна справа   або її захиснику.

Виникає запитання: чому (за скільки) генеральні прокурори Піскун і Медведько без будь-якої на те потреби і відсутності вимоги закону, перший — особисто письмово затвердив (погодив) постанову про закриття кримінальної справи, а другий – усно погодив (або дав усну вказівку) закриття справи і підписав лист  адвокату Долгополій, чим надали особливої ваги цим документам?!

Лист Медведька і постанова «Безуглого-Піскуна» були використані  Лазаренком та його адвокатами в американському судовому процесі щодо конфіскації його 280 мільйонів доларів як доказ того, що Україна нібито  не претендує на отримання всієї суми коштів Лазаренка, на які судом США накладений арешт.

Так, адвокат Долгопола у своєму адвокатському  висновку щодо кримінальної справи № 49-800 відносно  Лазаренка від 17 жовтня 2008 року, який вона надала американському суду, зокрема, стверджує: «…На сьогодні згідно із матеріалами кримінальної справи № 49-800 Генеральна прокуратура України офіційно заявляє матеріальні претензії особисто до Лазаренка П.І. на загальну суму 15 мільйонів 82 тисячі 237 доларів та  24 мільйони  148 тисяч  581 гривен (або  4 мільйона 781 тисяча 897 доларів  за офіційним курсом Національного банку України), тобто всього на суму  19 мільйонів  864 тисяч  134 долара. Цю суму матеріальних претензій до П.Лазаренка офіційно  підтверджено листом Генеральної прокуратури України від 27.07.2007 року за № 17/2-11015-97 за підписом начальника  відділу нагляду за розслідуванням  кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України В.Кармана. У цьому листі також зазначено, що цивільний позов до корпорації «ЄЕСУ» Тимошенко Ю.В. та інших осіб (тобто  і до Лазаренка П.І. включно) у цій справі не заявлено. Як відомо, Лазаренко П.І. відшкодував Україні кошти на суму 5 мільйонів доларів, отже є підстави вважати, що на сьогодні сума претензій зменшена і складає  14 мільйонів 864 тисячі 134 долара. Я маю всі підстави стверджувати, що інших матеріальних претензій від Уряду України до Лазаренка П.І. немає і ніколи не пред’являлись. Висновок: В межах кримінальної справи № 49-800 відносно Лазаренка П.І. загальна сума збитків на сьогодні складає, як зазначено  вище,  14 мільйонів 864 тисячі 134 долара. Будь-яких інших матеріальних претензій від Уряду України до Лазаренка П.І. ніколи не пред’являлось та не існує».

 

Копію листа Долгополої я направив в Генеральну прокуратуру України разом з депутатськими зверненнями у грудні 2008 року та у червні 2012 року.

Особливу увагу у своєму висновку  адвокат Долгопола акцентувала на вище зазначені лист Медведька та постанову Піскуна.

Сподіваюсь, що зрозуміло для чого Лазаренку була потрібна така індульгенція від генеральних прокурорів Піскуна і Медведька, коли суд США почав вирішувати  долю його 280 мільйонів доларів США, на які накладено арешт.

Обставини закриття цих кримінальних справ добре відомі керівництву Генеральної прокуратури України.

            Колишній заступник Генерального прокурора України Микола Обіход, який керував розслідуванням кримінальних справ, порушених проти Лазаренка і Тимошенко, заявив, що усі ті обвинувачення американського правосуддя, які пролунали у відношенні Лазаренка, на 90 відсотків ґрунтувалися на даних, зібраних ще українською Генпрокуратурою багато років тому, і за великим рахунком, американці їх тільки підтвердили.

            На жаль, слідчі, які працювали у справі Тимошенко до приходу генпрокурора Піскуна, були звільнені із прокуратури. А як спрацювали його підлеглі Безуглий, Якубовський та інші — відомо. Можна з впевненістю заявити, що Піскун, очоливши відомство ще до подій на майдані 2004 року, спеціально розвалював справу Тимошенко і до останнього затягував завершення розслідування і направлення її до суду, стверджує  Обіход.

            «Хочу розвіяти основний міф, — говорить Микола Обіход. Фігуранти справи з голосними прізвищами й безпринципними прокурорами, котрі не виконали свій службовий обов’язок, люблять розповідати про рішення Верховного Суду України щодо припинення кримінальної справи проти Тимошенко, або ж про підтвердження Верховним Судом законності й обґрунтованості «історичного» рішення генпрокурора Піскуна – закриття кримінальної справи про дачу Лазаренку хабарів на суму майже 90 мільйонів доларів подружжям Тимошенко за відсутністю в їх діях складу злочину.

            Так ось: подібні байки – повний вимисел, заявив Обіход.  Не існує ні зазначених рішень Верховного Суду, ні рішень про скасування постанов Генпрокуратури про порушення кримінальних справ проти Тимошенко, ні про визнання січневих (2005 року) постанов генпрокурора Піскуна про закриття кримінальних справ Тимошенко законними й обґрунтованими, про що він заявив на прес-конференції.

            Що ж стосується самих рішень Генпрокуратури, що визначили долю кримінальної справи й були затверджені Піскуном, то я б радив, зазначає Обіход, ознайомитися з ними всім, кого цікавить ця історія – навіщо приховувати від народу зразок правового пофігізму?

            Микола Обіход правий і чудово розуміє, про що говорить. Для мене                (кандидата юридичних наук у сфері кримінального права і процесу та колишнього слідчого) це очевидно. Юристи, які вивчали ці судові рішення, просто посміхаються з  невігластва і відвертої брехні Тимошенко та її адвокатів.

            Справа також і в тому, що у березні  2004 року американський суддя Мартін Дженкінс, розглядаючи справу Лазаренка, виключив з обвинувачення частину  епізодів, пов’язаних з ЄЕСУ, Юлією Тимошенко і її офшорними компаніями, у зв’язку з тим, що вона відмовилась давати в Києві свідчення агентам ФБР і не приїхала в американський суд для дачі свідчень, побоюючись, що може бути арештована як «спільниця Лазаренка». Ю.Тимошенко  і О.Тимошенко не були у справі Лазаренка  учасниками судового процесу. О.Тимошенко також відмовився давати свідчення.

            До цих пунктів увійшло, зокрема,  й обвинувачення Лазаренка в одержанні від подружжя Тимошенко хабарів на суму майже 90 мільйонів доларів.

            Американський  суд взагалі не давав правової оцінки діяльності ЄЕСУ, не висував і не знімав звинувачень з Ю.Тимошенко.

 

Федеральний прокурор США у Північному окрузі Каліфорнії Марта Берш, яка зіграла ключову роль у розслідуванні справи Лазаренка і доведенні її до суду, стверджує, що виключення суддею Мартіном Дженкінсом з обвинувального висновку  епізодів перерахування Юлією Тимошенко десятків мільйонів доларів Лазаренку не є виправдувальним вироком  для пані Тимошенко. За матеріалами слідства ФБР і прокуратури США вона проходить як  «спільниця Лазаренка».

 

 

ФБР США досі продовжує розслідування  спільних махінацій Лазаренка і   Тимошенко. Центральне місце у цій справі тепер відводиться саме діяльності корпорації ЄЕСУ та офшорних компаній Тимошенко.

Агент ФБР Брайан Ерл після засудження Лазаренка зруйнував міф проте, що Тимошенко і її адвокати багато років стверджували, що буцім то американський суд визнав її невинною в епізодах про перерахування Лазаренку зазначених коштів. Окрім того Брайан Ерл заявив, що коли він був у Києві (літо і осінь 2003 року), Тимошенко декілька разів погоджувалась дати свідчення у справі Лазаренка, але потім відмовилась. Одного разу, коли вона погодилась свідчити, то з радістю говорила про корупцію інших посадових осіб в Україні, але не про свій бізнес і не про співпрацю з Лазаренком. Це було коли справа  Лазаренка була завершена, після «Помаранчевої Революції». Якби Тимошенко приїхала в США, то був би виданий ордер на її допит як свідка і тоді вона змушена була б затриматись і свідчити у суді. Тимошенко хотіла приїхати в Америку, але дізнавшись, що її зобов’яжуть прийти на допит  до суду, вона відмовилася від поїздки в США. Її чоловік також відмовився давати свідчення і не був допитаний агентами ФБР ні в Києві, ні в американському суді. Суддя Маркін Дженкінс не виносив судове рішення проте, що Тимошенко не винна у кримінальній діяльності Лазаренка, тому, що у справі немає свідчень ні  її,  ні свідчень  її чоловіка, щоб судити Лазаренка за вимагання у них і перерахування йому коштів.

Брайан Ерл повідомив, що в документах суду встановлено, що Тимошенко як і Кириченко,  платила Лазаренку десятки мільйонів доларів, щоб процвітав її бізнес.

Марта Берш зазначила, що «американська сторона робила декілька офіційних запитів в Росію про надання офіційної інформації щодо фінансово-комерційної діяльності корпорації «ЄЕСУ» з «Газпромом». Проте, Росія відмовилась співпрацювати з американською прокуратурою. Ми пробували допитати Тимошенко, коли були у Києві. Вона прибула на зустріч зі своїм адвокатом і відмовилася давати будь які свідчення».

У березні 2004 року Ю.Тимошенко в інтерв’ю «Українській Правді» на запитання журналіста, чи поїде вона до Каліфорнії на суд Лазаренка, вона сказала чергову неправду, коли заявила: «Усі свідчення я дала в Україні під час перебування тут американських юристів». Зазначу, що 24 червня 2003 року Тимошенко письмово відмовилася давати свідчення американським слідчим, які перебували в Києві, заявивши: «…це надзвичайно небезпечно – давати щирі свідчення сьогодні».

Більше того, у поданій письмовій заяві представникам Департаменту юстиції США, Тимошенко написала: «…після декількох років  судових розглядів всі справи проти мене, включаючи пов’язаних з Лазаренком, були закриті судом за відсутністю складу злочину».

Це була відверта брехня! Адже кримінальні справи проти неї були незаконно закриті Генпрокурором Піскуном лише через півтора року – 28 січня 2005 року.

У липні 2016 року, перебуваючи у Києві, Марта Берш заявила на лекції, що Лазаренко отримав через «ЄЕСУ», яку очолювала Ю.Тимошенко, мільйони доларів, що має документальне підтвердження .Згідно з  обвинувальним актом прокуратури США, який Марта Берш надала суду, значиться: «Трансфери Юлії Тимошенко Лазаренку склали 101 мільйон 78 тисяч 339 доларів. Кошти були перераховані в період з квітня 1996 по грудень 1997 року з рахунку офшорної компанії «Somolli Enterprises Limited” у банку «Bank of Cyprus» (м. Нікосія, Кіпр), розпорядниками якого були Ю.Тимошенко і О.Тимошенко, на кодові рахунки Лазаренка.

Загалом інкриміновані  прокуратурою США транзакції подружжя Тимошенко в інтересах  Павла Лазаренка виглядають так (див. таблицю):

Період платежів	Сума	Звідки	Куди	Далі — до Лазаренка
з липня по вересень 1996	14 099 636 доларів	від компанії Тимошенко Somolli Enterprises,	На рахунок Кириченка Wilnorth в SCS Alliance	На кодований рахунок Лазаренка CARPO-53
З квітня по серпень 1996	49 929 347 доларів	Від компанії Тимошенко Somolli Enterprises,	На рахунок Кириченка в American Bank in Poland	На кодований рахунок Лазаренка CARPO-53 через рахунки Bainfield та GHP Corp
З квітня по грудень 1996	23 049 386 доларів	Від компанії Тимошенко Somolli Enterprises,	На рахунок Кириченка Orphin в CreditSuisse	На кодований рахунок Лазаренка NIHPRO
З травня по червень 1997	13 999 970 доларів	Від компанії Тимошенко Somolli Enterprises,	Рахунок Кириченка Orphin у EuroFedBank (Антигуа)*	На персональний рахунок Лазаренка в EuroFedBank

 З 1994 по 1999 рік Лазаренко перерахував незаконно отриманні 114 мільйонів доларів на банківські та брокерські  рахунки США, а також відмив близько 20 мільйонів доларів через інші банківські рахунки».

            У 2005 році Департамент юстиції США подав в Федеральний суд Федерального округу Колумбії цивільний майновий позов про конфіскацію майна і коштів Лазаренка. У цьому позові зазначена сума коштів, незаконно отриманих  Лазаренком в 19996 -1997 роках від «ЄЕСУ» і інших комерційних структур подружжя Тимошенко, не менше 162 мільйонів доларів,які підтверджується матеріалами слідства ФБР і прокуратури США, на підставі  яких суд присяжних визнав винним Лазаренка у вчинені злочинів: здирництві, відмиванні грошей, шахрайстві за участю «ЄЕСУ». У позові Тимошенко визнана як «співучасник (спільник) Лазаренка», яка «отримала багатомільйонні статки за допомогою своїх зв’язків з Лазаренком».

            Тому,Тимошенко не лише лукавить, а відверто бреше, коли стверджує, що «американське правосуддя повністю відкинула всі обвинувачення, якими мене прив’язували до імені Лазаренка. Сьогодні є рішення не печерського, а  американського суду, що ніяких доказів будь якого порушення закону ні з мого боку, ні з боку компанії, які я 20 років тому  очолювала, не виявлено».

            Стверджую, що не має такого рішення ні українського, ні американського судів!

            Степан Хмара говорить: «Пані Юлія неухильно дотримується принципу: нахабніше брехатимеш і гучніше галасуватимеш – більше повірять. Вона  вважає нас, українців, примітивними дурнями, якими можна так легко маніпулювати за допомогою безпардонної брехні. Але не має нічого дивного, адже Юлія Володимирівна неперевершений  майстер брехні і талановита акторка…»

            Михайло Бродський в липні 2007 року відзначив: «Тимошенко завжди бреше, вона нікого не любить окрім себе і свого крісла, а всі решта для неї – біомаса».

            Моральний авторитет, публіцист і громадський діяч Євген Сверстюк у червні 2012 року дав  характеристику Ю. Тимошенко: «…Блискуча міська школярка, на який і трималася та гіпнотична філософія популізму, з якої нічого не виросло. Лише будяки та кропива…»

            Нагадаю, що на початку лютого 2005 року Головна військова прокуратура Росії порушила кримінальну справу проти Тимошенко, оголосила її у міжнародний розшук, обрала міру запобіжного заходу  взяття під варту та висунула Тимошенко обвинувачення в організації давання хабарів високопосадовим особам МО РФ з метою укладання контракту на поставку будівельних матеріалів корпорацію «ЄЕСУ» за явно завищеними цінами. Під час розслідування справи спецслужби Росії встановили банки, в тому числі в офшорах, на рахунках яких знаходяться кошти Тимошенко та її рідних. Російська сторона відмовилась надати Україні інформацію про ці банки, рахунки і суми коштів на них на офіційний запит Генпрокуратури і  СБ України у 2011 році.

            Професіоналів рівня Миколи Обіхода і слідчих, які під його керівництвом розслідували справи Лазаренка, Тимошенко, Кириченка, Дітятковського, Агафонова та інших, пов’язаних з викриттям офшорних фінансових схем відмивання грошей, пошуком валюти за кордоном — в Україні на сьогодні, на жаль, немає. Про професіоналізм, чесність і порядність працівників правоохоронних органів США  Марти Берш, Дебри Ла Превотте, Брайана Ерл та інших знаю не з преси. Переконався особисто, коли співпрацював з ними і надавав їм допомогу в розслідуванні справи Лазаренка в Києві, Вашингтоні та Женеві.

            Завдяки координації спільних зусиль слідчих прокуратури України і США, ефективної оперативної і розвідувальної роботи української спецслужби на чолі з Ігорем Смешко, втікач  Лазаренко був своєчасно затриманий, найдені і арештовані його багатомільйонні активи та зібрані докази,  на підставі яких суд присяжних  США  виніс Лазаренку обвинувальний вирок.

Вище викладене дає підстави зробити висновок, що в діях колишніх генеральних прокурорів України Піскуна і Медведька та їх підлеглих Безуглого і Якубовського є ознаки посадових злочинів, які зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно закрили кримінальні справи в порушенні щодо подружжя Тимошенко і Лазаренко, чим створили реальну загрозу неповерненню в Україну арештованих коштів Лазаренка.

Зазначу, що генеральні прокурори Махніцький, Ярема і Шокін (який був заступником  Генерального прокурора Піскуна) також не вжили належних заходів для повернення зазначених коштів в Україну. На мою думку в їх діях є ознаки службового злочину, мінімум злочинна недбалість.

Якщо Генеральна прокуратура і міністерство юстиції України невідкладно не вживуть належних заходів реагування щодо повернення арештованих коштів Лазаренка і, в першу чергу,  Генеральний прокурор Юрій Луценко не скасує незаконні постанови  про закриття кримінальних справ щодо давання Ю.Тимошенко і О.Тимошенком та отриманням хабарів Лазаренком на загальну суму 86 мільйонів 880 тисяч доларів, то Україна може розраховувати на отримання лише 5 відсотків з коштів, арештованих на рахунках  Лазаренка в американських, швейцарських, литовських, ліхтенштейських, антігуанських, гернсійських та інших банках.

Відповідь на вище поставлені та інші запитання, наприклад, чому були незаконно закриті ці справи, може дати інтерв’ю відомого юриста і журналіста, народного депутата,нині міського голови Дніпра Бориса Філатова «Даже если Лазаренко выпустят, в Украину он не вернётся» і «Лазаренко просит депортировать его куда угодно, только не в Украину»,  які він дав ще 16 — 17 листопада 2009 року (розміщені на сайті УНІАН). Тексти цих інтерв’ю мною були направлені в Генеральну прокуратуру з депутатськими зверненнями.

            Філатов, на основі матеріалів електронної переписки Лазаренка з США (в тому числі і з в’язниці) зі своїми довірителями в Україні, яка велася багато років,  доказово розповідає, як Лазаренко створив організовану мережу (систему), за допомогою якої впливає на працівників Генеральної прокуратури, суддів, в тому числі і Верховного суду України та інших посадових осіб для своєї реабілітації і закриття порушених проти нього кримінальних справ. Для цього задіяні окремі народні депутати України, політики, державні діячі. В електронній переписці Лазаренка йдеться про суми хабарів, які потрібно дати суддям, прокурорам та іншим особам. Як ці кошти повинні зберігатися в сейфах банків, якими частинами видаватися посадовим особам, які виконують замовлення Лазаренка. Його довірителі в Україні інформують, що зроблено та які виникають проблеми. По змісту  електронної переписки відчувається залізна дисципліна, обов’язкова звітність про зроблену роботу, які суми коштів потрачені на її виконання і т.д.

Філатов виконав роботу за слідчих, яким залишалося лише процесуально закріпити як  докази  фактичні дані,  зібрані ним.

Проте, генеральні прокурори Медведько і Пшонка не відреагували належним чином на  викладені Філатовим факти, які вказують на вчинення злочинів і створення Лазаренком злочинної організації з його відбілювання. Прокуратура  не  дала правової оцінки діям осіб, зазначених  у інтерв’ю  Філатова, не зважаючи на те, що у  депутатських зверненнях і запитах я вимагав долучити це інтерв’ю до матеріалів справи, провести об’єктивну його перевірку і  прийняти рішення згідно з чинним законодавством, а винних посадових осіб притягнути встановленої законом відповідальності.

Також не зрозуміло,чому цієї перевірки не здійснили і керівники Генеральної прокуратури Махніцький, Ярема, Шокін, які були призначені на посаду після «Революції Гідності» та не вжили заходів для повернення в Україну арештованих коштів  Лазаренка.

Сподіваюсь, що після цього звернення ця перевірка буде проведена і за її результатами буде надана належна правова оцінка  всім посадовим особам, в діях яких є ознаки кримінальних правопорушень.

У обвинувальному акті прокуратури США (2000 рік) вказано: «Перебуваючи на державних посадах,  Лазаренко вимагав та отримував гроші від фізичних та юридичних осіб в обмін на можливість займатися підприємницькою діяльністю в Україні і приховав від народу та Уряду України факти отримання цих грошей. Лазаренко відкрив банківські  рахунки в банках США, Швейцарії, Польщі, Антигуа та інших країн, на які перераховував кошти, отримані шляхом корупції та шахрайства, а також використовував ці рахунки, щоб приховати місце і джерело отримання цих коштів та власника».

Прокурор Марта Берш зазначила, що слідчим США прийшлось зробити запити до 30 країн світу, де знаходились банківські рахунки, через які Лазаренко відмивав кошти.

За оцінками експертів, за період з 1994 — 1998 роки Лазаренко  разом з Тимошенко, Кириченком, Дітятковським, Агафоновим та іншими створив міжнародну корупційно-фінансову імперію на території майже 40 країн світу із схемою відмивання грошей у більш як 80 банках. За висновками фахівців Лазаренко вивив і відмив за кордоном не менше 2 мільярдів доларів. На думку експертів вивести з України  і відмити таку суму грошей за кордоном без відома та сприяння глави держави Кучми – було неможливо.

Радник Прем’єр-міністра України Лазаренка – Кириченко у квітні 2001 року в Сан-Франциску під присягою підтвердив американським і українським слідчим факти отримання Лазаренком від Тимошенко вище зазначених коштів, які проходили через його рахунки, а далі він перераховував їх на особисті кодові рахунки Лазаренка.

Навесні 2004 року в американському суді  Кириченко засвідчив, що якщо надходження коштів затримувалось, то Лазаренко неодноразово в його присутності дзвонив по телефону Тимошенко і жорстко вимагав від неї негайного перерахування  коштів. Тимошенко, як правило, говорила, що гроші перераховані і невдовзі надійдуть. Тоді Лазаренко доручав Кириченку проконтролювати їх надходження.  Не обійшлося навіть без з’ясування  стосунків, стверджував Кириченко: «Одного разу Лазаренко поділився зі мною, що Тимошенко наполягала на тому, що заплатила Лазаренку  більше, ніж склала його усно домовлена 50- відсоткова частка і хотіла отримати кошти назад…»

 

Олександр Гравець, друг родини Тимошенко, був третім учасником корпорації «ЄЕСУ» і її віце-президентом та мав третину акцій їхньої спільної офшорної компанії«Somolli Enterprises». Після того, як у Тимошенко почалися проблеми, Гравець втік до Ізраїлю, а потім до Канади. Він був оголошений в розшук Інтерполом.   Гравець погодився свідчити у справі Лазаренка. Своїми свідченнями він зруйнував версію, яку відстоювала Тимошенко, і зізнався, що кіпрська компанія «Somolli Enterprises» мала трьох власників, які володіли нею в рівних частинах – сам Гравець, а також Юлія та Олександр Тимошенко. Він також визнав, що і офшорна компанія «United Energy International»  була створена ними спільно.

 

 

Гравець дав покази, що після від’їзду з України він зустрівся з Юлією Тимошенко в Ізраїлі та запитав її про  публікації у пресі про те, що їхня компанія «Somolli Enterprises» платила гроші Лазаренку, про що Гравець не знав. Тимошенко відповіла, що гроші Лазаренко отримував як  «платежі за закупівлі». Гравець засвідчив, що він особисто ніколи не мав фінансових справ з Лазаренком.

            В ході слідства уряд Кіпру надав американській прокуратурі документи, які підтверджують участь Тимошенко та її чоловіка в якості засновників компанії «Somolli Enterprises». Номінальний її директор Андреас Петроу дав покази під присягою, що був залучений на цю посаду Юлією Тимошенко і водночас засвідчив, що його  підписи під багатьма документами є підробленими.

 

22 вересня 2000 року слідчий Генпрокуратури України О.Українець за участі прокурора США Марти Берш і агента ФБР США Брайана Ерла допитав Ю.Тимошенко щодо обставин перерахування коштів Лазаренку.

При пред’явленні багато чисельних банківських документів про перерахування багатомільйонних сум з рахунків компанії «Somolli Enterprises Limited»  на офшорні рахунки Петра Кириченко, Юлія Тимошенко заявила  наступне (цитую мовою оригіналу із протоколу її допиту): “…Я отказываюсь от комментариев каждого выше предъявленного банковского документа и всех подобных последующих и могу сказать по сути только то, что адвокаты, которым я поручила навести справки о характере отношений между компанией «Сомолли» и компанией «Орфин», а также компанией «Сомолли» и компанией «Вилнорс», дали мне информацию о том, что эти отношения носили характер сделок купли-продажи товаров. Поэтому по каждому банковскому документу я отказываюсь от комментариев, поскольку адвокаты мне дали информацию в целом…».

Змушений звернути вашу увагу на те, що ще у  2006 році Україна юридично втратила можливість  звернутись з особистими претензіями на активи Лазаренка в Федеральний суд Федерального округу Колумбії, хоча українська влада була своєчасно повідомлена  американською стороною про процедуру і строки подачі таких претензій.

Впродовж 30-ти передбачених американським законом днів після отримання повідомлення влада України не подала необхідні документи про свої вимоги до арештованих коштів Лазаренка, які по суті є викраденими і належать українському народу.

У листі Департаменту юстиції США, адресованому Україні, є чітке попередження: «…усі зацікавлені особи повинні подати претензію і відповідь на позов у межах  зазначеного вище часу, бо невиконання цієї вимоги призведе до прийняття судового рішення на користь позивача через неподання документів, а також до відчуження майна, що є суб’єктом  позову, та його конфіскації на користь  Сполучених Штатів Америки…»

У 2014 році колишній прокурор Марта Берш заявила: «Якщо конфіскація коштів Лазаренка відбудеться, то вони підуть в американську казну. Хоча моя позиція була і залишається, повернути гроші Лазаренка в Україну».

Юрист центру протидії корупції Олена Щербан зазначає, що на сьогоднішній день ж одної копійки з арештованих коштів Лазаренка в Україну не повернуто, тому що держава Україна нічого для цього не зробила. На даний час їх повернення залежить виключно від Уряду США.

Виникає запитання: чи є у влади України шанс отримати хоча би частку арештованих  коштів  Лазаренка ?

Шанс незначний, але є! І як не дивно, досить простий і фінансово не затратний для України.

Що для цього потрібно зробити?

В першу чергу, Генеральному прокурору України Ю.Луценку необхідно невідкладно скасувати незаконну постанову від 21 січня 2005 року про закриття кримінальної справи № 49-800 щодо подружжя Тимошенко, які неодноразово давали  хабарі Лазаренку на загальну суму 86 мільйонів 880  тисяч доларів та незаконну постанову про закриття кримінальної справи від 12 березня 2008 року в частині обвинувачення Лазаренка в отриманні зазначеної суми хабарів від Ю.Тимошенко та О.Тимошенко.

Справу направити до суду для розгляду по суті і прийняття остаточного судового  рішення: чи є перерахування подружжям Тимошенко зазначених коштів Лазаренку дачею хабара і чи винні  вони у дачі хабара.

Після моїх депутатських звернень щодо скасування зазначених постанов, я  не отримав письмових відповідей і не  зустрічав у ЗМІ повідомлення  Генеральної прокуратури  про те, що  постанови про закриття кримінальних справ скасовані.

Якщо ці постанови дійсно не скасовані, то виникає питання: чому генеральні прокурори Махніцький, Ярема, Шокін і Луценко до цього часу не скасували їх як  незаконні, що є найбільшою перешкодою для повернення в Україну хоча би частки з арештованих активів Лазаренка,  які ще залишилися.

Зауважу, що обвинувальний вирок щодо Лазаренка в Україні не винесений, оскільки його  справа у суді не розглядалася. Тому конфіскація активів Лазаренка в Україні і за кордоном не можлива. Це означає, що уряд України не може звернутись до тих же США, Антигуа, Барбуда та інших країн, де арештовані кошти і майно Лазаренка з вимогою конфіскації активів Лазаренка з посиланням на рішення українського суду про  проведення конфіскації.

Генеральна прокуратура повинна розглянути питання про можливість заочного засудження Лазаренка, оскільки в Україні він перебуває у міжнародному розшуку і обвинувачується в розкраданні державного майна в особливо великих розмірах (цей злочин підпадає під дію  закону про заочного засудження).

Нагадаю, що можливість заочного засудження згідно КПК України продовжена до   15 квітня 2017 року. Обвинувальний вирок  щодо Лазаренка матиме велику вагу в забезпеченні конфіскації арештованих за кордоном активів Лазаренка і повернення їх в Україну.

Рекомендую керівництву Генпрокуратури і НАБУ ознайомитися з книгою М.Обіхода «Изолгавшаяся: прокуроры США и Украины против тандема Лазаренко-Тимошенко» (Киев, 2012 г.). Книга є учбовим посібником, як розслідувати справи про корупцію у найвищих ешелонах влади, викривати злочинні фінансові схеми по відмиванню грошей  в офшорах, вести пошук коштів, схованих за кордоном та можливість повернення  їх в Україну.

Керівництву Генеральної прокуратури і міністерства юстиції України потрібно уважно вивчити світову практику конфіскації і  повернення  коштів та  законодавство США та Договір між Україною і США «Про взаємну правову допомогу по кримінальним справам», який  підписаний сторонами 22 липня 1998 року і ратифікований Верховною Радою України 10 лютого 2000 року та затверджений Сенатом США  18 жовтня 2000 року (я брав участь в робочій групі по підготовці проекту Договору) та розпочати переговори з Департаментом юстиції США щодо повернення арештованих коштів Лазаренка.

В статті 17  Договору «Допомога в проведенні заходів по конфіскації»  передбачено: «п.3. Договірна Держава, на збереженні якої знаходяться доходи, або знаряддя злочинів, розпоряджається ними відповідно з її законодавством. Кожна Договірна Держава може передавати все або частку такого майна або кошти від його продажу одна одній в рамках, дозволених законодавством передаючої Сторони, і на умовах, які вона вважає допустимими».

Що ж передбачає законодавства США з цього питання?

Параграф 981 (і) (1) Розділу 18 Кодексу законів США дає право Генеральному прокурору США здійснювати передачу доходів від відмивання грошей, які конфісковані відповідно з Розділом 18, параграф 981, іноземній державі, яка бере участь у діях, що призвели до арешту і конфіскації майна.

Для цього, відповідно з параграфом 981 (і) (1),  повинні  бути виконані такі умови:

1.Пряма або опосередкована участь уряду іноземної держави в конфіскації  майна;

2. Наявність рішення Генерального прокурора США  про передачу     конфіскованого майна іноземній державі;

3. Згода Держсекретаря США на здійснення передачі;

4.Передача конфіскованого майна повинна бути закріплена  в угоді між США і іноземною державою;

 5.Сертифікація конкретної іноземної держави відповідно з законами США.

Наступне, активна співпраця Української сторони в американському судовому процесі з приводу конфіскації активів Лазаренка на підставі майнового позову  Департаменту юстиції США. В цьому зацікавлена  і американська юстиція.

Така співпраця створить умови  для прийняття американським судом рішення про конфіскацію активів Лазаренка і для прийняття в подальшому відповідними  держаними органами США рішення про передачу конфіскованих  активів Лазаренка Уряду України, що відповідає вимогам американського законодавства і практиці його застосування і про що уже неодноразово заявляли представники Департаменту юстиції США.

Американський юрист Джин Берд  вважає, що уряд України ще має можливість претендувати на конфісковані кошти Лазаренка. «Існують прецеденти, коли ті кошти, які США конфіскували в іноземних громадян, визнаних винними в порушенні американських законів, були використанні для фінансування проектів в цих країнах», — пояснив Берд. Як приклад, він назвав модель, яка була використана у 2007 році в подібній ситуації в Казахстані, де свого часу був створений спеціальний прозорий фонд, якому (а не корумпованому уряду) було передано       84 мільйони доларів,  конфіскованих грошей на соціальні проблеми.

Не виключаю, що моє звернення може бути використаним владою у політичних цілях проти лідера опозиційної партії і парламентської фракції «Батьківщина» Ю.Тимошенко або для зведення з нею особистих рахунків її політичними опонентами  та розпочати проти неї  кримінальне переслідування і засудження. Нічого особистого проти Тимошенко  і Лазаренка не мав і не маю.             Головна мета звернення - повернути до Державного бюджету України арештовані за кордоном кошти Лазаренка, перевірити інформацію про виведення Юлією Тимошенко за кордон, в тому числі і в офшори, 10 мільярдів доларів США,  а також дати судом оцінку таким діянням Тимошенко як :

1) перерахування Ю.Тимошенко і О.Тимошенко 86 мільйонів 88 тисяч доларів Лазаренку, які Генеральна прокуратура вважала дачею хабара, а зі зміною президента і призначення Ю.Тимошенко прем’єр-міністром, як «розрахунки юридичних осіб між собою»;

2) перерахування Тимошенко 1 мільярда доларів на рахунки своїх офшорних компаній, а значну частку з них — на особистий картковий рахунок, замість здійснення розрахунків за отриманий російський природний газ;

3) інші діяння Тимошенко, які Генпрокуратура раніше вважала злочином.

Справа повинна бути розглянута в суді по сутіі за повною процедурою, який і прийме остаточне рішення, а саме:  чи зазначені діяння Ю.Тимошенко  є злочинами і чи винна вона в їх вчиненні.

Зазначу, що з моменту вчинення Ю.Тимошенко перерахованих діянь минуло  20 років і згідно зі ст.80 КК України закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності і відбування покарання, у випадку винесення обвинувального вироку.

Кінцева правова оцінка зазначеним діянням Тимошенко і Лазаренка повинна бути поставлена  Українським  судом, щоб зняти будь-які спекуляції та інсинуації навколо цієї справи. Якщо цього не відбудеться, це буде свідчити про те, що нинішні керівники країни і правоохоронних органів, які прийшли до влади завдяки подвигу і жертовності Героїв «Небесної Сотні», ні чим не відрізняються від влади «дніпропетровської сім’ї» Кучми – Лазаренка — Тимошенко та «донецької сім’ї» Януковича.

Ви хочете цього?! Я – ні!

На підставі викладеного прошу Вас:

            1.В рамках ваших повноважень вжити невідкладних заходів, в тому числі  рекомендованих мною і М. Обіходом,  для повернення в Україну коштів, арештованих  на закордонних рахунках  П.Лазаренка та пошуку за кордоном коштів Ю.Тимошенко  і повернення їх в Державний бюджет.

            2. Генеральній прокуратурі та НАБУ, відповідно до предмету їхньої підслідності, дати правову оцінку С.Піскуну, О.Медведьку, В.Пшонці,                         О. Махніцькому, В.Яремі, В.Шокіну, В.Безуглому і  М.Якубовському, в діяннях яких, на мою думку,  є ознаки посадових злочинів; зареєструвати згідно з ст. 214 КПК  Україні  в Єдиному Реєстрі досудових розслідувань відомості про діяння зазначених осіб і за результатами досудового слідства розглянути питання про притягнення      їх до кримінальної відповідальності  згідно чинного законодавства.

            3. Про результати розгляду звернення прошу повідомити мене у встановлений  законом строк.

 

З ПОВАГОЮ І СПОДІВАННЯМ  НА СПІВПРАЦЮ,

ГЕРОЙ УКРАЇНИ,

ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ            

СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ,

ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ                       ГРИГОРІЙ ОМЕЛЬЧЕНКО