Протягом тривалого часу розробляються пропозиції та триває публічне обговорення шляхів удосконалення (оптимізації структури) грошового забезпечення військовослужбовців та службовців інших структур сектору безпеки і оборони.
Наявні напрацювання і відсутність остаточних рішень органів державної влади, суспільні вимоги та очікування, свідчать про неефективний соціальний діалог у цій царині,
Поглиблений аналіз стану справ підтверджує висновки про те, що реальних і обґрунтованих розрахунків, прогнозування соціальних і фінансових наслідків прийняття чи неприйняття очікуваних рішень не існує.
Поряд з тим, є переконання в тому, що структура грошового забезпечення має бути приведена у відповідність фізичним і моральних затратам військовослужбовців та повинна містити необхідні надбавки, підвищення, премії і винагороди мотиваційного характеру. Прийняття у січні 2016 року постанови Кабінету Міністрів України №18 та видання наказу Міністра оборони України від 27 січня 2016 року №44 щодо збільшення розмірів преміювання службової діяльності та виплати винагород за виконання завдань у зоні АТО поставленої мети не досягло, викликало неоднозначне сприйняття військовою громадськістю та, особливо, ветеранами і вносить негативний розголос у суспільстві. Наштовхують на роздуми й посадові оклади керівного складу, затверджені постановою КМУ від 19 жовтня 2016 р. № 718 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців та осіб начальницького складу”.
Повернення моделі ручного управління, зокрема, грошовим забезпеченням представників різних структур цього сектору, призвело до запровадження нерівної оцінки виконання службових завдань у грошовому еквіваленті в різних військових структурах при рівних моральних і фізичних затратах.
Водночас, відповіді на необхідність і шляхи приведення розмірів грошового забезпечення у відповідність рівню життя законодавство не надає, оскільки зростання соціальних стандартів відповідно до законів України про Державний бюджет України на розміри грошового забезпечення і, відповідно, розміри пенсій за вислугу років безпосередньо не впливає. При цьому Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” лише частково компенсує темпи зниження рівня життя військовослужбовців і військових пенсіонерів.
Пропозиції щодо регулювання поетапного підвищення пенсій нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України є неприйнятними оскільки суперечать приписам Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”. Ветеранська громадськість переконана в тому, що створена і роками усталена система перерахування раніше призначених пенсій залежно від зміни розмірів грошового забезпечення, приведення їх у відповідність розмірам прожиткового мінімуму і ціновій політиці держави не потребує кардинальних змін.
Непереконливим є і твердження про відсутність належних фінансових ресурсів для удосконалення структури грошового забезпечення військовослужбовців та інших службовців сектору безпеки і оборони, про необхідність критичного збільшення бюджетних видатків на збільшення пенсій особам, звільненим з військової служби. Зазначені витрати потребують всебічних і об’єктивних розрахунків.
Заяви і повідомлення, які оголошуються суспільству в інформаційному просторі з цього приводу, часто носять безапеляційний і необгрунтований характер, а особи, які їх озвучують, не несуть будь-якої відповідальності за це.
Виходячи із наведеного, доцільно провести громадське обговорення шляхів удосконалення структури грошового забезпечення та збільшення розмірів військових пенсій із залученням представників зацікавлених міністерств і відомств, Мінсоцполітики, Мінфіну, Мінюсту, Мінекономіки та Пенсійного фонду України.
Як варіант, удосконалення структури грошового забезпечення військовослужбовців можна здійснити шляхом тарифікації посадових окладів залежно від мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, та збільшення окладів за військові звання до розмірів, встановлених поліцейським постановою КМУ № 988 2015 року, оптимізації підвищень, надбавок, премій і винагород. (Такий проект урядового рішення розроблений Міноборони).
На моє переконання, існуюча система перерахунку раніше призначених пенсій, пов’язана зі зміною розмірів грошового забезпечення військовослужбовців має бути збережена.
Інше питання пенсійного забезпечення ветеранів. Право на пенсію за віком на пільгових умовах регламентується Законом України “Про пенсійне забезпечення”, зокрема статтею 16 зазначеного Закону.
Редакція статті передбачає право на пенсію за віком на пільгових умовах військовослужбовців та інших осіб, які брали участь у бойових діях або стали інвалідами внаслідок поранення, захворювання, каліцтва тощо отриманих при виконанні службових обов’язків, а не учасників бойових дій чи інвалідів війни. Тому підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах стає довідка про участь у бойових діях, яку за визначенням сапер, санітар, зв’язківець, кухара, слюсара з ремонту бойових броньованих машин і навіть розвідник ніколи не принесуть, бо не беруть участь у бойових діях.
Тому доречно, через 22 роки після прийняття такої норми, ініціювати весення змін:
у статтю 16 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, якими передбачити право на пенсію на пільгових умовах не військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, “які брали участь у бойових діях, а також тим, що стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків військової служби (службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку”, а учасникам бойових дій, інвалідам війни та членам їхніх сімей і членам сімей осіб, загиблих (померлих) при проходженні військової служби або виконанні обов’язків військової служби (службових обов’язків);
та вилучити абзац шостий пункту 3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, як тимчасовий, що втратив актуальність.
Питання правового і соціального статусу ветеранів війни. Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії х соціального захисту” особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення відносяться до учасників бойових дій, а громадяни, яки стали інвалідами при виконанні таких завдань належать до інвалідів війни. І учасники бойових дій, і інваліди війни відповідно до статті 5 зазначеного закону належать до ветеранів війни. Варто зауважити, що війни 6 і 7 поколінь характеризуються дистанціюванням людини від місця збройної боротьби і перенесенням в інформаційний і кіберпростір, які стають основним театром воєнних дій. Важко порівнювати роль солдата з автоматом в руках і оператора тактичного ракетного комплексу та визначальність їхньої діяльності у досягненні перемоги. Напевно, і не треба того робити. На емоційному рівні це прозвучало у словах героїні Ольги Матешко з фільму “В бій ідуть одні старики” в розмові про те, чиї підписи раніше з’являться на руїнах Рейхстагу: “Та яка різниця, браток, — наші, ваші…” Юридично дебати про участь у бойових діях і про учасників бойових дій завершились ще 1993 році, коли Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Законом тоді було визначено, що до учасників бойових дій відносяться особи, які проходили службу у військових частинах, що входили до складу діючої армії в межах тилових кордонів фронтів (груп армій) або брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ. Без будь-яких почасових обмежень і конкретизації форм, видів, способів бойової діяльності, видів бойового, тилового чи технічного забезпечення тощо. Були обмеження тиловими кордонами фронтів. І ніяких 30 днів, 45 днів.
Законодавство передбачає, що таким особам у встановленому порядку видається посвідчення ветерана війни – учасника бойових дій чи ветерана війни – інваліда війни. Посвідчення є єдиним державою встановленим документом, який підтверджує статус особи, є підставою для її внесення до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги і, отже, для надання визначених державою соціальних гарантій.
У зв’язку з цим, перерахування категорій пільговиків – ветерани війни, учасники бойових дій, учасники АТО тощо – вбачається некоректним, тому пропоную у документах, що розробляються, використовувати формулу “ветерани війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники АТО) ”.
Друге у зв’язку з цим. Проектом Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” передбачені бюджетні програми 2505150 “Заходи із психологічної реабілітації, соціальної та професійної адаптації учасників антитерористичної операції та забезпечення постраждалих учасників антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням” і 2511120 “Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на придбання житла для членів сімей загиблих військовослужбовців, смерть яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, а також військовослужбовців — інвалідів, які втратили функціональні можливості нижніх кінцівок, І-ІІ групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, та потребують поліпшення житлових умов”.
Наразі з військової служби демобілізуються і звільняються за іншими підставами не лише учасники АТО, а й особи, які могли й не брати в ній участь за різних обставин. Проте соціальна адаптація і таких осіб повинна розглядатися, як обов’язковий елемент службової кар’єри.
Сумнівним видається й призначення коштів для забезпечення житлом лише інвалідів, які втратили функціональні можливості кінцівок. Поранення внутрішніх органів, головного мозку, органів слуху, зору тощо такою ж мірою ускладнює життєві умови інвалідів війни. Тому, очевидно, не варто обмежувати права таких інвалідів на забезпечення їх соціальним житлом.
Тому, очевидно, є сенс
1. рекомендувати Кабінету Міністрів України розглянути доцільність зміни назви бюджетної програми 2505150 і викласти її в редакції “Заходи із психологічної реабілітації, соціальної та професійної адаптації осіб, звільнених з військової служби, та забезпечення постраждалих ветеранів війни з числа учасників АТО санаторно-курортним лікуванням”.
2. кошти за бюджетною програм 2511120 спрямувати на забезпечення житлом не лише інвалідів, які втратили функціональні можливості кінцівок, а й на забезпечення житлом всіх інвалідів війни І та ІІ групи, інвалідність яких пов’язана з виконанням завдань АТО.
Питання соціальної адаптації осіб, звільнених з військової служби. Відповідно до п.5 ст. 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачене право на соціальну та професійну адаптацію військовослужбовців, які звільняються у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів та за станом здоров’я. Законодавець також визначив, що у разі необхідності соціальну та професійну адаптацію проходять також члени сімей військовослужбовців за їх зверненням. Проте, яка необхідність зумовлює настання такого права, до кого можна звертатися і хто сплачує такі послуги не визначено.
Є й ще один бік цієї проблеми. Людям, які вийшли на нуль і заглянули Богу в очі, напевно, відкриваються інші цінності, інше світосприйняття і світорозуміння. І напевно, соціальна адаптація у зв’язку з цим повинна розглядатися, як двосторонній суспільний процес – суспільство має підніматися до розуміння відкритості, чесності і прозорості у стосунках і оцінках.
Схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України ще від 18 грудня 2013 року (зі мінами у червні 2014 року) Концепція Державної цільової програми соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, які підлягають звільненню, та осіб, звільнених з військової служби, на період до 2017 року не актуалізована, до логічного завершення не доведена, а програма не розроблена.
Висновки із загального стану соціальної адаптації осіб, звільнених з військової служби, , (за різних підстав – демобілізація, за станом здоров’я, закінчення терміну контракту тощо і не тільки учасників АТО) свідчить про те, що теорія питання розмита, ґрунтовних соціальних досліджень, глибоких наукових розвідок та узагальнень цей напрям, на жаль, не отримав. Існуючі технології окремими осередками діють в окремо взятих районах України, і використовуються лише окремим суб’єктами. Законодавча і нормативно-правова база соціальної адаптації відсутня, до реалій і запитів сьогодення не адаптована і фактично не лише перетворилася на гальма в її розвитку, а й створює передумови для корупції і розкрадання коштів.
Фінансові механізми недосконалі, елементи системи існують лише за рахунок міжнародної допомоги, використання бюджетних призначень на разі ускладнене, а освоєння призначених коштів за бюджетною програмою 2505150 дуже опосередковано можна визнавати використаним за призначенням.
Загальне адміністрування системи відсутнє, жоден центральний орган виконавчої влади не бере на себе відповідальності за організацію соціальної адаптації в цілому.
У зв’язку з цим вкрай необхідно рекомендувати Кабінету Міністрів України в стислі терміни створити міжвідомчу робочу групу з метою актуалізації розробленої раніше Концепції Державної цільової програми соціальної і професійної адаптації військовослужбовців, які підлягають звільненню, та осіб, звільнених з військової служби, і розробки такої Державної програми.
Третє. Наріжні питання соціального захисту ветеранів війни і військової служби, військових пенсіонерів тощо мають складний і багатогранний характер. Наразі у ветеранській спільноті спостерігається значна дисперсія поглядів на їх розв’язання, що, безумовно, потребує всебічного обговорення, узгодження позицій, координації зусиль і формування шляхів їх подолання.
У зв’язку з цим пропоную ветеранській спільноті організувати проведення тематичних круглих столів, науково-практичних конференцій, публічних обговорень актуальних питань реалізації державних соціальних гарантій (житло, пенсії, медицина, соцадаптація ).
Олександр Сасько