Світлій пам’яті побратима   АНАТОЛІЯ   ЄРМАКА    і тих, хто не вернувся з поля бою неоголошеної війни (АТО),   ПРИСВЯЧУЮ — Генерал-лейтенант Омельченко Григорій Омельянович                                                          «Бог не в силі, Бог у правді»                                   (Григорій Богослов)

 

 

           На передодні 84-ї річниці  Голодомору-геноциду Української нації, 22 листопада 2016 року, міністр культури України Євген Нищук  у прямому ефірі програми «Свобода слова» заявив: «Ситуація, що склалася на сході і півдні, — прірва свідомості. Більше того, коли ми говорили про генетику в Запоріжжі, на Донбасі, то це міста завезені. Немає там ніякої генетики, це свідомо завезені (міста). Черкаси — славний гетьманський і Шевченків край. Саме місто Черкаси наполовину завезений. Чому? Тому, що  боялися шевченківського духу». Це була технологія Радянського Союзу, — зазначив міністр, відповідаючи на запитання про причини повільного поширення української культури у південно-східній частині України.

Правда і вигадки навколо «генетики»

            Після виступу,  за вживання слова «генетика» кремлівські шавки накинулись на Євгена Нищука,  як скажені собаки, звинувачуючи його у «фашизмі», «нацизмі» та інших несусвітніх гріхах.

             В Україні їм підгавкували  представники «п’ятої колони» та залишки  кривавого зрадника Януковича — представники фракції «Опозиційний блок», які терміново зареєстрували у Верховній Раді проект постанови про відставку Євгена Нищука.

            30 листопада депутати Запорізької міської ради (більшість якої – етнічні росіяни)  ухвалили звернення до Верховної Ради і Кабінету Міністрів України з вимогою звільнити міністра культури за його «генетику» жителів південного сходу країни. За звернення проголосувало 33 із 55 депутатів. Ініціаторами звернення виступили представники проросійської фракції «Наш край». На початку грудня СБУ виявила в Запоріжжі  злочинну мережу з місцевих росіян,  які займались фінансуванням «ЛНР» і «ДНР».

            Нагадаю, що у  кінці  грудня 2015 року ця ж міська рада, на відміну від Запорізької обласної ради, відмовилася включати до порядку денного сесії проект  постанови про визнання Росії агресором, а так звані «ЛНР» і «ДНР» — терористичними організаціями.

            Щодо московських прихвоснів сучасного сталініста Путіна, запитань не виникає! Вони є ворогами України і Української нації та люто ненавидять все українське і європейський, цивілізаційний  вибір українців. Окрім того москалі не спроможні вивчити українську мову. Українці ж вільно володіють не лише російською.

            Але  в Україні і досі є «раби, підніжки і грязь Москви» (Т. Шевченко), які володіють українською мовою і знають значення слів. Вони навмисно вихопили з контексту слово «генетика», перекрутили зміст виступу Євгена Нищука і почали  його паплюжити, вимагаючи відставки.

            Дехто вважає, що Нишук сказав правду «про генетику Донбасу», але «зробив помилку, повісивши ярлик на всіх жителів Донбасу без виключення, що є неправдою».

            Тих, хто думає, що міністр культури допустив «помилку», прошу ще раз уважно прослухати або прочитати, що саме говорив Нищук.  Йшлося  не про всіх без виключення жителів Донбасу, а про переселених етнічних росіян в Україну,  так звані  «завезені міста». А це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.

            Якщо, у когось проблеми зі слухом чи зором, то це не вина Євгена Нищука. Раджу таким «глухеньким» звернутися  до лікаря або купити слуховий апарат, а «сліпеньким» придбати окуляри.

            Нагадаю, що весною 2014 року, саме абсолютна більшість етнічних росіян (понад 90%), які проживають на Донбасі, підтримали ідею «Руського міра» про створення «Новоросії», потім — воєнну агресію Росії проти України, що  призвело до створення терористичних «ЛНР» і «ДНР» та закликали Путіна приєднати їх до Росії (як АР Крим) та ввести російські  війська на Донбас.

            Свого часу президент Росії Володимир Путін говорив: «Є ще така старинна російська забава – пошук національної ідеї».

            Відомий радянський і російський журналіст, публіцист, режисер і сценарист документальних  фільмів, депутат Державної Думи РФ чотирьох скликань Олександр Невзоров (1958 р.н., ленінградець) зазначив: «Так называемая «русская идея», как бы она ни формулировалась изначально, всегда приводит только к одному – к необходимости намотать чужие кишки на гусеницы наших танков». 

            Більшість жителів, які змушені були виїхати з Донбасу в центральні і західні області України є українці за національністю, багато з яких сьогодні воює з російським агресором, захищаючи свій рідний край.

            Сотні тисяч етнічних росіян виїхали до Росії на постійне місце проживання, багато з них воює в рядах російських військ  або  їх найманців проти України. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини з середини квітня 2014 року по перше грудня 2016 на Донбасі загинуло не менше 9 758 осіб, з них понад 2000 – мирні жителі, в тому числі і десятки дітей. Ще близько 22 800 осіб отримали поранення.

            Це і є  результат «російської генетики» на Донбасі. Різниця в «генетиці» жителів Донбасу і Півдня України полягає в тому, що одні люблять свою рідну неньку Україну і захищають  її,  інші – на генетичному рівні люто ненавидять Україну, розв’язали проти неї війну, щоб знищити  її незалежність і поневолити український народ. Не вийде!

            Правдива позиція Нищука підтверджується також соціологічними дослідження Центру Разумкова, проведеними у квітні 2016 року. Згідно них, понад 51% жителів Донбасу  і 55%  Півдня України не вважають Росію державою-агресором. Проте, як на Заході України Росію вважають агресором 93,8%, а в центральних областях – 85,3%.  В цілому ж по Україні 70% опитаних вважають Росію  -  країною  агресором у війні на Сході України.

            Окрім того, згідно зазначених досліджень, понад 25% мешканців Донбасу і майже 20% жителів Півдня України не вважать Росію стороною війни з Україною.

            Дослідження також засвідчили, що 87,1% жителів  Донбасу вважають росіян братнім народом, на Півдні – 60,5%, в Центрі – 41,2%, на Заході України – 28%.  Загалом по Україні 51,1% опитаних вважають українців і росіян братніми народами, кожен 3-й — не вважає їх такими, 25,6% вважають їх «одним народом» (в Росії так вважає  49% опитаних росіян) і 63,4% — «різними народами» (в Росії – 43%).

            Згідно з  результатами опитування, проведеного московським  «Левада-Центром»  у травні 2016 року в Росії, 63% росіян негативно (скоріше вороже) відносяться до українців.

            Після катастрофи російського військового транспортного літака Ту-154        25 грудня 2016 року, у якій загинуло  92 особи (військові, журналісти, музиканти ансамблю імені Олександрова та екіпаж), вороже ставлення росіян до українців сягнуло  понад 85%.

            Молодий російській журналіст, громадський діяч, москвич Олександр Твєрской зазначає: «Украинцы и русские – это два разных народа. Те, кто утверждают обратное — либо слабоумные, либо больны державной лихорадкой.

            Иногда это совпадает и медицина в таких случаях уже бессильна. Про то, что эти народы называются по-разному, имеют разные языки и разный культурный пласт — я даже говорить не хочу.

            Основным мотивом для украинской культуры являлось и является нежная любовь к своему краю без оглядки на других и ориентация на европейскую мысль. В российской же культуре преобладала и до сих пор главенствует тема противопоставления всему миру, идея русского превосходства и агрессивность ко всему чужому.

            Демонстративная страсть к отечеству на фоне разрухи и несчастья собственного народа. Куда не копни и везде найдёшь «особый путь» — вечный поиск самобытности там, где её нет.

            Украинская духовная жизнь — это оправдание своей свободы. Русская духовная жизнь — это оправдание своего рабства. Есть и другие отличие между двумя народами. Например:

            Два признака гражданского общества, как в Украине. Когда нарушают твои права и свободы — ты возмущаешься. Когда нарушают права и свободы соседа — ты возмущаешься вдвойне.

            Два признака негражданского общества, как в России. Когда нарушают твои права и свободы — ты оправдываешь это или не замечаешь.      Когда нарушают права и свободы соседа — ты приветствуешь это или не замечаешь.

            Это принципиальное, глубинное отличие между двумя странами, одна из которых всегда стремилась к независимости и страны-оккупанта, которая всегда стремилась к гегемонии. Разное целеполагание нации образует в результате разные социумы. Для независимости всегда нужно свободное и живое общество, готовое на пассионарные всплески. Для постоянных оккупаций и войн нужны подневольные люди, покорное стадо, одурманенное и жестокое, не задающее лишних вопросов, готовое воевать и умирать за искусственные идеи патриотизма и лозунги, навязанные властью.

            У этих двух народов разный менталитет. Разная судьба. Разные приоритеты. Их надо сравнивать, чтобы быть наглядным. Но, их нельзя приравнивать — никогда! А вы попробуйте вырваться из лап кровожадной империи, которая пытается не первую сотню лет лишить вас идентичности и превратить в свою колонию. Попробуйте сбросить с себя большевистскую заразу, которая накрепко поселилась в умах людей. Это практически невозможно. И Украина делает, и сделала практически невозможное.

            Российский же народ никогда ничему не противостоял и не роптал, а лишь покорно шёл, как телок туда, куда ему указывают революционеры недоумки, силовики или инфантильные сумасшедшие цари. Да, в Украине ещё остались люди с советским типом мышления — это вопрос времени, это уже становится просто неуютным. В России они не просто остались, они преобладают, они и есть — российское общество, которое чувствует себя комфортно в этих лохмотьях советского прошлого.

            Украинцы и русские — это два разных народа. Только нравственно слепой человек может этого не замечать. Обратный тезис — это тезис пропаганды. Надо это понимать. А с пропагандой —  бороться».

            Міністр культури говорив не про «генетику» як таку, а тим більше не про «генетику» всієї спільноти, яка живе на Донбасі – території, зачищеної від українських селян організованим більшовицьким комуністичним режимом  Голодомором-Геноцидом в 1932 – 1933 роках в Україні. Про генетику і менталітет людини, як  генетику та менталітет роду, етносу, нації, народності, народу потрібно говорити на науковому рівні з фахівцями в галузі медицини, психології, фізіології, психіатрії, філософії, історії, релігії та  сучасних наук (наприклад, біогенетики, цитогенетики,  біохімії, біоенергетики, біотехнології). Але це окрема тема, яка, сподіваюсь, буде висвітлена науковцями. За часів Сталіна – Хрущова генетика як наука вважалась носієм  «буржуазної ідеології» і була заборонена. Десятки провідних науковців в галузі генетики  зі світовим ім’ям на чолі з академіком Миколою Вавиловим були репресовані, більшість з них – розстріляні.

            Сучасні технологічні можливості ДНК-аналізу дозволяють побачити родословну кожної людини на 30 000 років назад і впевнено сказати, звідки вона родом та де її коріння.

            У 2012 році група найкращих міжнародних вчених і експертів у сфері генетики під керівництвом вченого-генетика зі світовим ім’ям – Пітером Форстером з Великобританії, який займається науковою діяльністю в  Кембриджському університеті і завідує лабораторію генетики у ФРН, з використанням новітніх технологій провели масштабне генетичне дослідження ДНК жителів України – від Луганська до Ужгорода, від Ялти до Чернігова. В генетичному дослідженні взяли участь, як звичайні люди з різних регіонів України, так і багато відомих українців: Олег Скрипка,  Остап Ступка, Руслана Писанка, Василь Вирастюк, Олена Вінницька, Олександр Пономарьов  та інші.

            Дослідження проводились в лабораторії Німеччини, основний профіль якої – криміналістичні ДНК- експертизи. Ця лабораторія є супервайзером роботи решти центрів з генетичних досліджень у всій Європі. Вчені цієї лабораторії визначають європейські стандарти ДНК-досліджень.

            За результатами дослідження ДНК-проб українців було виділено основний пріоритетний напрямок історичного розвитку українського етносу (нації).

            Концентрація гаплогрупи хромосом, яку вчені ідентифікують як успадковану від оріїв, виявлені у 53% досліджених українців (цей ген є і в інших народів Європи, але його  показник дуже низький).

            В той час, коли народність оріїв проживала на території нинішньої України, середньорічна температура впала на багато градусів, що призвело до різкого похолодання. Холод диктував правила життя по всі Європі: воно серйозно відбилося на розмірах людської популяції, яка проживала на цих територіях в той час. В результаті вижили тільки люди, які володіли  геном «молочної толерантності» — тобто, здатність пити і переварювати молоко. Більшість дорослих людей не може вживати молоко в їжі, наприклад, такими є африканці і азіати. Але, саме молоко не дало людям померти від голоду під час похолодання і давало можливість цивілізації оріїв продовжити своє існування – свій РІД.  Саме від оріїв Запорізькі Коз(с)аки успадкували носити на голові український «оселедець».

            За висновками вчених-генетиків, в Європі було два місця, де люди могли були сховатися від холоду: Україна та Іберійський півострів. Отримані результати дослідження дають підстави вченим вважати, що «українці можуть бути предками всіх європейців, а Україна — колискою білої раси в Європі».

            У 20% українців ДНК має гаплогрупу  хромосома, яку вчені характеризують, як трипільську. Загально відомо, що  трипільці були самою розвинутою народністю (етносом) свого часу: саме вони володіли секретом виготовлення виробів з бронзи, а в якості одежі, на відміну від більшості їх сучасників, представники трипільського етносу носили не шкури, а ткану одежу.

            Трипільці  були землеробами й першими на українській землі вирощували пшеницю і гречку. Звідти за українцями закріпилося «хлібороби» і «гречкосії», а пізніше  -  «козаки».

            Згідно наукових висновків, саме орії, які проживали на території України, винайшли колесо.

            У релевантній вибірці ДНК кожний шостий українець носить в собі хромосому скандинавського походження народів. У даному випадку мова іде, насамперед, про тих, кого за часів Київської Руси називали «варягами». Вікінги прибували на українські землі в якості військової еліти – як дружинники для особистої охорони гвардії князів. Їх було не багато, про те, закони історії свідчать, що навіть невелика жменька чужинців, що потрапила у вищі прошарки держави назавжди залишила слід не тільки у звичаях і культурі, але також і слід у генетичному фонді цілого народу.

            У кожному  п’ятнадцятому українці вчені-генетики виявили хромосому, яка ріднить сучасне населення України з ірландцями, англійцями і шотландцями. Це означає, що кожен шостий тестований українець був нащадком кельтського походження.  Кельти були дуже могутньою цивілізацією, яка змогла заселити половину європейського континенту. Достеменно встановлено, що саме цей народ відкрив бронзу раніше, ніж їхні європейські сусіди. Спадщина кельтської культури прямо вплинула на українців, наприклад, знаменита зачіска «під макітру», була одним з різновидів кельтських національних зачісок. Також довгі вуса, які зараз вважаються типово козацькими – це спадок українців від кельтів. Лінгвісти вважають, що слово «сало» українці успадкували від цього етносу: в кельтській мові цей продукт називався «saill». Вважається, що саме з кельтської мови до нас прийшли слова  «кінь», «корова», «смерека».

            Як встановили вчені-генетики, є ще один древній етнос, представників якого на території сучасної України більше ніж нащадків оріїв. Справа в тому, що приведені вище результати дослідження відносяться лише до чоловіків, а головна фігура у цієї історії, насправді, є жінка – українка. Представниці прекрасної половини української нації (етносу), як мінімум, в ти рази старші, чим чоловіки. Предки сучасних українок прийшли на землі теперішньої України за 20 000 років до появи трипільців.

            З точки зору генетики українки успадкували гени окремого, ще більш давнього етносу. ДНК українських жінок пояснюється тим, що жінки, як правило (за виключенням окремих загонів українських амазонок), не брали участі у війнах цивілізації – вони просто вибирали переможця. Серце жінки завжди вибирало більш сильного і «перспективного» чоловіка – від них і народжувалися діти, передавши гени у спадковість.

             Проте, гени якого древнього етносу носять в собі українки – до цього часу загадка. Можливо, коли-небудь генетики зможуть розгадати і цю таємницю.

            У росіян показник гаплогруп  хромосом,  успадкованих  від аріїв і трипільців у порівнянні з українцями дуже малий. Це, за висновками вчених, свідчить про те, що українці і росіяни є різними етносами (народами) і не є генетично «рідними» — «братніми народами».

            У 2013 році російський вчені-генетики і антропологи провели великомасштабне дослідження російського генофонду – і були не просто здивовані, а  вражені отриманими результати.

            Ознайомившись з результатами дослідження, незалежні політичні аналітики заявили, що обнародування цих результатів може мати непередбачувані наслідки для Росії з її Імперськими амбіціями   і світового порядку. Що і підтвердилося у 2014 році: анексія  Росією Криму, військова агресія проти України і окупація частини Донбасу.

            Виявилися брехливими міфи, які століттями нав’язувались ідеологами про російську національність і етнічне походження росіян. Російські вчені встановили, що  генетично росіяни – «не східні слов’яни», а фіни. Розвіявся в пух і прах міф, що «росіяни, білоруси і українці складають окрему групу східних слов’ян» і є «братніми народами». Виявилося, що єдиними слов’янами з цих трьох народів є лише білоруси, але при цьому було встановлено, що білоруси – це зовсім           не «східні слов’яни», а «західні» — тому, що вони генетично практично не відрізняються від поляків.

             Російські вчені повністю зруйнували ще один міф про «рідну кров» білорусів, росіян і українців. Білоруси виявилися фактично ідентичні полякам і генетично дуже далекі від росіян, але близькі до чехів і словаків. А ось фіни Фінляндії виявилися для росіян куди генетично ближче, чим білоруси, а тим більше – українці. Генетична відстань між росіянином і так званими фіно-угорськими народностями (марійцями, вепсами, мордвою та іншими), які проживали на території Росії, дорівнює 2-3 умовним одиницям («близькі родичі»), а  це означає, що росіяни і фіно-угорці   є ідентичними.

            Результати аналізу мітохондріальної ДНК показали також, що ще одна близька рідня росіян окрім фіно-угорців та фінів Фінляндії, — це татари: росіяни від татар находяться на тій же генетичній відстані умовних одиниць, які відділяють їх від фінів.

            Після отримання результатів досліджень для Росії виникла велика ідеологічна, політична, психологічна і моральна проблема само ідентифікації себе як буцімто «слов’ян», адже генетично російський народ до слов’ян ніякого відношення не мав і не має.

            Наголошую, що  самі російські вчені поставили велику жирну крапку на міфі про «слов’янське коріння росіян» -  нічого від слов’ян у росіян не має! Є лише навколо слов’янська російська мова, але і в ній 60-70% не слов’янської лексики. Тому росіянин не здатний розуміти мову слов’ян (як і українську), хоча справжній слов’янин розуміє із-за схожості слов’янську мову – любу, окрім російської.

            Але, самими сенсаційними виявились результати досліджень російських вчених  по Україні.

Виявилось, що генетично населення Східної України – це  фіно-угри: східні громадяни України (етнічні росіяни) практично нічим не відрізняються від етнічних росіян, мордвинів, комів, марійців, які живуть в Російській Федерації. Це один фінський народ, який колись мав і свою спільну мову.

            А з українцями Західної України, за висновками російських вчених, все виявилося ще більш несподіваним: вони зовсім не «слов’яни» і абсолютно не «русо-фіни» («фіно-угри») Російської Федерації і Східної України.

            Незалежні експерти Росії, України і Західної Європи говорять: «Можна як завгодно реагувати на ці абсолютно наукові висновки і факти, які показують природну сутність еталонного електорату Віктора Ющенка і Віктора Януковича під час президентських виборів і Помаранчевої революції (2004 рік) і Революції Гідності (2014 рік). Звинуватити ж російських вчених у фальсифікації результатів генетичних досліджень не можна, так як вони підтверджуються науковими висновками західних вчених генетиків, які довгий  час накладали мораторій  на публікацію своїх результатів.

            Праві ті вчені, які стверджують, що дані генетичних досліджень ясно пояснюють глибокий і постійний розкол в українському суспільстві, де під назвою «українці» живуть два абсолютно різних етноси: один із яких – етнічні українці (які, згідно з переписом населення 2001 року, складають 78%), а другий – росіяни (17%). Однозначно, що російський  імперіалізм візьме  зазначені дані собі на озброєння – як ще один дуже вагомий і науковий довід «приростити» територію Росії з Східною і Південною  Україною.

            Ці висновки експертів підтвердили події в 2014 році в Криму і на Сході України при реалізації кремлівського плану «Малоросія», в який були закладені результати генетичних досліджень російських і західних вчених-генетиків.

            Результати наукових досліджень російських і західних вчених щодо генофонду російського, українського і білоруського народів ще довго будуть «переварюватися» в суспільній свідомості, оскільки вони повністю спростовують всі існуючи у нас уявлення, зведенні до рівня ненаукових (надуманих) міфів, які міцно сидять в головах людей.

            Отримані нові наукові знання потрібно не стільки зрозуміти і усвідомити, скільки до них потрібно психологічно і духовно звикнути та почати  жити з урахуванням  наукових висновків, а не столітніх міфів. Наукові відкриття генетиків фактично означають геополітичний крах так званого Слов’янського Трикутника «Східних слов’ян»  — «братніх народів» росіян, українців і білорусів. Це уже яскраво  підтвердилось сьогоденням у стосунках між Росією, Білорусією і Україною.

            Звичайно, кремлівська пропаганда буде пробувати і далі приховувати результати  наукових  досліджень від населення і повторювати як мантру, що українці і росіяни «слов’яни» і «братні народи». Навіть сьогодні, під час воєнної агресії Росії проти України, це часто повторює Путін.

            Сховати новітні генетичні дослідження і їх результати уже неможливо.

            Саме головне, на мою думку,є те, що звичайні українці на півсвідомому рівні, не знаючи результатів генетичних досліджень, самі зрозуміли, що росіяни РФ не їхня «генетична рідня», а споконвічні вороги. Українці тепер знають, хто є за своєю сутністю громадяни України російського походження, які знаходяться на окупованій території Донбасу. Генетики науково довели і пояснили, чому вони («східняки») закликали Путіна приєднати їх до Росії і ввести  для їх захисту російські війська на Донбас.

            Чи розіміють результати генетичних досліджень керівники і політики  України і як їх потрібно використовувати у вирішенні питання деокупації (звільнення) Криму і Донбасу, судяче з ї діяльності, дуже сумніваюся.

Росія – великий дім божевільних

            Корінні мешканці Санкт-Петербурга, подружжя росіян Жанна і Олексій Шумаки в інтерв’ю газеті «Україна молода» (за 4 жовтня 2016 року) заявили, що «змушені були всією сім’єю втекти з Росії, з цього «будинку для божевільних», щоб не підтримувати Путіна і його політику, працюючи там, сплачуючи податки, які підуть на війну з Україною, Сирією, Грузією, скрізь де Росія воює».

            Подружжя Шумаків наголошує: «В росіян повністю відсутнє усвідомлення того, що саме вони відповідальні за своє життя. Вони не звикли творити своє майбутнє, сподіваючись, що хтось це зробить за них. Зробити не собі добре, а головне – сусідові погано. Такий менталітет міцно сидить у   свідомості переважної більшості росіян».

            Ще в 19-му столітті великий російський письменник, драматург, поет, публіцист, визнаний класиком російської літератури Микола Гоголь (1809-1852, уродженець Миргородського району Полтавської області – мій земляк) відзначав: «Есть у русского человека  безкорыстная любовь к подлости. Он ничего с этого иметь не будет, но гадость ближнему сделает».

            Російська поетеса, письменниця, драматург, літературний критик Зінаїда Гіппус (1869-1945) писала:  «Россия – очень большой сумашедший дом». У 1920 році емігрувала до Парижу, різко не сприймаючи «сіоністський більшовизм» в Росії.

            Російський філософ, богослов, літературний критик, почесний академік Академії Російської Імперії Володимир Соловйов (1853-1900, з українським корінням) стверджував: «Русские даже не способны иметь ум и честь, а всегда имели и теперь имеют одну подлость».

            «Наша историческая миссия – не в том, чтобы самим лучше жить, а в том, чтобы нагадить соседям», — заявив в інтерв’ю радіо «Ехо Москви» 23 лютого 2015 року диякон російської православної церкви Московського патріархату Андрій Кураєв.

            Росіянка Анна Белінська говорить: «Я не могу сказать, что я ненавижу русских. Ненависть – это не то слово. Нельзя, к примеру, ненавидеть сифилис. От сифилиса нужно защищаться и сифилис нужно уничтожать. Русские для меня это сифилис человечества и не более того».

            Подібне про росіян, ще в 19-му  столітті стверджував російський публіцист, письменник, філософ Олександр Герцен (1812-1870): «Всю Россию охватил сифилис  патриотизма».

            «Наш русский патриотизм ярче всего проявляется в ненависти к другим», відзначає російський журналіст, москвич   Антон Орехъ. (1972 р.н.).

            Російська письменниця, публіцист, телеведуча Тетяна Толста (1951 р.н.) пише: «Для меня русский патриотизм ужасен, и не только по той очевидной причине, что он смертельно и безошибочно пахнет фашизмом, но главным образом потому, что его идея и цель — замкнуть русский мир на самого себя, заткнуть все щели, дыры и поры, все форточки, из которых сквозит веселым ветром чужих культур, и оставить русских наедине друг с другом».

            Будучи інтелігентною та толерантною людиною, Євген Нищук перепросив за вжите слово «генетика», якщо «воно когось зачепило». Міністр наголосив, що насправді, він «не мав ніяких моментів аби образити когось  у меншовартості».

            Спілка офіцерів України наголошує, що міністру культури Євгену  Нищуку  не має за що перепрошувати московських шавок на зразок «маш захарових» та  кремлівських підстилок,  які живуть в Україні.

            СОУ заявляє про  підтримку Євгена Нищука за патріотичну  позицію у висвітлюванні історичної правди та  відстоюванні національних інтересів українців і гостро засуджує будь-які  антиукраїнські прояви. Це рішення одностайно ухвалив 24-й з’їзд СОУ, який відбувся 27 листопада 2016 року.

        Генетика людини та менталітет нації

             Наведу класичні наукові визначення, що таке генетика і менталітет.

            Генетика людини – галузь, яка тісно пов’язана  з антропологією і медициною. Генетику людину умовно поділяють на антропогенетику, що вивчає спадковість і мінливість нормальних ознак людського організму і медичну генетику, яка вивчає його спадкову патологію (хвороби, дефекти, потворність та інше). Генетика людини пов’язана також з теорією еволюції, оскільки досліджує конкретні механізми еволюції людини і їх місце в природі з психологією, філософією, соціологією. З напрямків генетики людини найінтенсивніше розвиваються цитогенетика, біохімічна генетика, імуногенетика, генетика вищої нервової діяльності, фізіологічна генетика, генетика поведінки та інтелекту.

            Менталітет (від лат. mental – розумовий, розум) – система переконань, уявлень і поглядів індивіда або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Ключовими словами у визначенні менталітету є картина світу, набір духовних цінностей, не завжди усвідомлена система життєвих координат та підсвідомих стереотипів. Найчастіше слово «менталітет» вживається в контексті соціальної спільноти (нація, народ, етнос). Історичний менталітет, як зазначають історики – це поняття, в якому йдеться про так званні «звички свідомості», тобто комплекс уявлень про навколишній світ, притаманні людям певної епохи чи певної соціальної групи, який немов би автоматично, не усвідомлено  зумовлює їхню поведінку. Знання ментальності певної спільноти (етносу, народу, нації, релігійних груп), оперте на вивченні масових і повторюваних феноменів, дає змогу вченим моделювати «колективний портрет» цієї спільноти, а відтак -  пояснювати специфіку її історії, вірування, колективні фобії, тощо.

            «Доля людини – це її характер». Ця старогрецька мудрість в значній мірі доводить, що історична доля народу наперед передбачена його етнічними характеристиками, його ментальністю.

            Для більш глибшого розуміння піднятої теми наведу також наукове визначення нації.

            Нація (лат. – nation – плем’я, народ) – це історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зав’язків, літературної мови, особливостей культури, звичаїв, традицій, вірувань і характеру, які складають її ознаки.

            Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів, так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі  як об’єднавчу функцію – спільнота людей, що не має між собою нічого спільного, не може бути нацією, так і відокремлючу   – що відрізняє дану націю від сусідів.

            Вчені зазначають, що однією з найважливіших характерних рис нації є «спільні біологічні і спадкові риси».

            Євген Нищук  не говорив і про «генетику завезених міст» (це скажу  я). Він говорив про цілеспрямовану політику імперського російського більшовицького режиму, який займався не лише жорстокою тотальною русифікацією місцевого населення, але й плановим переселенням росіян з Російської Федерації на підконтрольні території, які були «зачищені» Голодомором від українських селян, щоб вбити в нації вільний козацький  дух, стремління до самостійності України.

             Подібне робилося і на територіях, «звільнених» від кримських татар, латишів, естонців, латвійців, чеченців та інших народів, які були  насильно депортовані у віддаленні райони Російської радянської імперії, щоб привити непокірним народам  «страх, покірність і смиренність» перед великим російським народом – «старшим братом».

            Депортації були невід’ємною частиною репресивної внутрішньої політики російського більшовицького режиму. За архівним даними з 1920 по 1953 рік було проведено щонайменш 130 операцій з депортації народів. Мільйони людей були силоміць виселені з своїх домівок і вивезені у Сибір, Казахстан, Узбекистан, Далекій Схід. Майже половина з них померли. Сибір для українців став найбільшим кладовищем.

            Приведу декілька прикладів. Так, 22 червня 1944 року нарком внутрішніх справ  Берія і заступник наркома оборони Жуков за наказом Сталіна підписали цілком таємний наказ № 0078/42 про виселення у віддалені райони СРСР всіх українців (!), які були під німецькою окупацією. В 1944-1946 роках до Сибіру було виселено понад 2 мільйона українців. До кінця виконати цей злочинний  нелюдяний наказ виявилось неможливим, незалежно від намірів Сталіна.

            Травень 1944 року став найчорнішою сторінкою в історії кримськотатарського народу. За наказом Сталіна і Берії з Криму та інших місць компактного проживання було насильно депортовано 238 500 кримських татар, абсолютна більшість з яких – жінки та малолітні діти. За перші два роки після депортації від голоду, виснаження, хвороб, епідемій померло 110 000 чоловік або 46%.

            Нагадаю, що після першого захоплення Криму в 1783 році і приєднання його до Російської імперії, Кримське ханство було моноетнічною державою з населенням  майже 500 000 чоловік, з яких кримські татари становили понад 92%.

            Згідно з переписом населення СРСР в 1926 році в Кримській Автономній РСР проживало 713 823 чолові, з них кримських татар (титульна нація) – 179 094 або 25,1%, росіян (загарбники Криму) – 301 398 (42,2%), українців – 77 405 (10,8%).

            Після другої анексії Криму в 2014 році і включення його до складу Російської Федерації, на острові залишилося 232 340 кримських татар, або 10,6% від населення  АРК (у 2001 році  їх було 12%).

            Російський публіцист, москвич   Борис Стомахін (1974 р.н., засуджений  в 2014 році  путінським режимом за виступи проти Путіна  до позбавлення волі, які суд визнав як призиви до екстремістських дій і виправдання тероризму) зазначає: «Эта страна (Россия) пережила себя. Ее существование не нужно больше никому – ни оккупированным ею народам, ни ее собственному народу – и, более того, представляет собой смертельную угрозу для человечества. Спланированное убийство чеченского народа – только первое звено, наиболее заметный и зримый факт в цепи бесчисленных преступлений русской империи. Геноциду подвергались здесь не только народы Кавказа, но и стран Балтии, и Украины, медвежья лапа этого кровожадного хищника накрывала еще совсем недавно всю Среднюю Азию и Казахстан…»

 «Російський розум»  -  дебілізація  Росії

             Про «генетику» Росії і росіян писали знані  вчені в сфері психіатрії, психології і фізіології, лікарі, політики, письменники, філософи, історики, в першу чергу російські світила. Окремі їх висловлювання про сутність «генетики» російського «пьяного кровавого быдла» (письменник Іван Бунін)  будуть мовою оригіналу, щоб у Москві і ті, хто не володіє  українською мовою (особливо народні депутати і члени Уряду), але проживають в Україні (що зробиш, якщо мама з татом не дали розуму вивчити українську),  могли прочитати, а саме головне – усвідомити те, що про них говорили їх же російські співвітчизники.

            Деякі висловлювання наведу також англійською, щоб і іноземці  змогли нарешті зрозуміти, що собою насправді являє «немытая Россия, страна рабов…» (М. Лермонтов)  яку «умом не понять», зазначав  російській поет, дипломат, політичний діяч, член-кореспондент Петербурзької АН (з 1857 р.)  Федір Тютчев  (1849-1936). Він же стверджував: «Русская История до Петра Великого — одна панихида, а после Петра Великого — одно уголовное дело».

            Іван Павлов  (1849 — 1936) – російський вчений, перший російський  лауреат Нобелівської премії в сфері медицини і фізіології (1904), фізіолог, творець науки про вищу нервову діяльність, засновник найбільшої російської фізіологічної школи. На 14 Міжнародному Конгресі фізіологів у 1935 році  академік Павлов був увінчаний почесним званням «Старійшини фізіологів світу». Ні до, ні після нього, ні один біолог не удостоювався такої честі.

За чотири роки до своєї смерті Павлов констатував: «Должен высказать свой печальный взгляд на русского человека – он имеет такую слабую мозговую систему, что не способен воспринимать действительность как таковую. Для него существуют только слова. Его условные рефлексы координированы не с действиями, а со словами».

            У квітні-травні 1918 року у Санкт-Петербурзі Павлов прочитав три  лекції, які об’єднав під умовною назвою «Про розум взагалі, російський зокрема». Мотивом цих лекцій, за словами академіка Павлова, було «виконання однієї великої заповіді, яку світ заповів наступному людству. Ця заповідь – істинна, як сама дійсність, і разом з тим всеохоплююча. Вона охоплює все в житті людини. Заповідь ця дуже коротка, вона складається з трьох слів:  «Пізнай самого себе». Виконуючи заповідь, я взяв на себе зобов’язання дати деякий матеріал до характеристики російського розуму», — заявив Павлов.

    У своїх лекціях Павлов, зокрема, відзначав: «Русский человек, не знаю почему, не стремится понять то, что он видит. Он не задает вопросов с тем, чтобы овладеть предметом, чего никогда не допустит иностранец. Иностранец никогда не удержится от вопросов.

      Русская мысль совершенно не применяет критики метода, то есть нисколько не проверяет смысла слов, не идет за кулисы слова, не любит смотреть на подлинную действительность. Русский ум не привязан к фактам. Он больше любит слова и ими оперирует. Это приговор над русской мыслю, она знает только слова и не хочет прикоснуться к действительности.

      Возьмите наши споры. Они характеризуются чрезвычайной расплывчатостью, мы очень скоро уходим от основной темы. Это наша черта. Возьмите вы русскую публику, бывающую на прениях. Это обычная вещь, что одинаково страстно хлопают и говорящему «за», и говорящему «против». Разве это говорит о понимании? Ведь истинна одна, ведь действительность не может быть в одно  и тоже время и белой, и черной.

       Возьмите наших славянофилов. Что в то время Россия сделала для культуры? Какие образцы она показала миру? А ведь люди верили, что Россия протрет глаза гнилому Западу.  Откуда эта гордость и уверенность? И вы думаете, что жизнь изменила наши взглыды? Нисколько! Разве мы теперь не читаем чуть ли не каждый день, что мы авангард человечества! И не свидетельствует ли это, до какой степени мы не знаем действительности, до какой степени мы живем фантастически. Ведь это общая характерная черта русского ума».

      У 2014 році в Росії вийшла книга І. Павлова «Об уме вообще, о русском в частности. Записки физиолога», де опубліковані зазначені лекції.

    Звернімося  до двох листів академіка Павлова. 10 жовтня 1934 року Іван Павлов написав міністру охорони здоров’я РРФСР Г. Камінському листа, у якому зокрема, вказав: «К сожалению, я чувствую себя по отношению к Вашей революции почти прямо противоположно Вам. Меня она очень тревожит… Многолетний террор, и безудержное своеволие власти превращает нашу азиатскую натуру в позорно рабскую. А много ли можно сделать хорошего с рабами? Пирамиды? Да, но не  общее истинное человеческое счастье. Недоедание и повторяющееся голодание в массе населения с их непременными спутниками – повсеместными эпидемиями подрывает силы народа. Прошу меня простить… Написал искренне, что переживаю».

            21 грудня 1934 року Павлов направив Раді Народних Комісарів (уряд)  СРСР листа, в якому відкрито висловив свої переконання: «Вы напрасно верите в мировую революцию. Вы сеете по культурному миру не революцию, а с огромным успехом фашизм. До Вашей революции фашизма не было. Вы -  террор и насилие…  Мне тяжело не от того, что мировой фашизм попридержит на известный срок темп естественного человеческого прогресса, а от того, что делается у нас, и что, по моему мнению, грозит серьёзной опасностью моей Родине».

            Російський історик, професор, академік Петербурзької Імператорської АН (1908 р.) Василь Ключевський зазначав: «Русский ум ярче всего сказывается в глупостях. В России нет средних талантов, простых мастеров, а есть одинокие гении и миллионы никуда не годных людей. Гении ничего не могут сделать, потому что не имеют подмастерьев, а с миллионами ничего нельзя сделать, потому что у них нет мастеров. Первые бесполезны, потому что их слишком мало; вторые беспомощны, потому что их слишком много».

       За оцінками російських істориків за роки більшовицької тиранії – «єврейської державності в СРСР  1917 – 1938 роки»  було знищено понад 50 мільйонів чоловік, в тому числі, 320 тисяч священнослужителів з 360 тисяч, яких було в Росії до революції 1917 року,  зруйновано десятки тисяч церков  і храмів, заборонено релігію.

       У розпорядженні  голови РНК Росії Ульянова-Леніна (єврей по материнській лінії)  № 13666/2  від  1 травня 1919 року голові ВЧК Феліксу Дзержинському (поляк) категорично і однозначно вказано: «…необходимо как можно быстрее покончить с попами и религией. Попов надлежит арестовывать как контрреволюционеров и саботажников, расстреливать беспощадно  и повсеместно. И как можно больше. Церкви  подлежат закрытию. Помещения храмов опечатывать и превращать в склады».

       Максим Горький (1860-1936, при народженні Олексій Максимович Пєшков, один із самих відомих російських письменників) писав: «Когда провинциальные советы вскрывали «нетленные», высоко чтимые народом мощи, — народ отнесся и к этим актам совершенно равнодушно, с молчаливым, тупым любопытством. Вскрытие мощей производилось крайне бестактно и часто в очень грубых формах — с активным участием инородцев (євреїв і латишів), иноверцев (іудеїв), с грубым издевательством над чувствами верующих в святость и чудотворную силу мощей. Но — и это не возбудило протестов со стороны людей, которые еще вчера преклонялись перед гробницами «чудотворцев».

     Українська інтелігенція – духовний носій української незалежності – більшовиками була  знищена майже повністю.

     Головний організатор Жовтневого державного перевороту в Росії в 1917 році (після приходу більшовиків до влади, другий, після Леніна, найвпливовіший політичний і державний діяч до 1927 року) Лев Троцький (1879-1940, при народженні — Лейба  Давидович Бронштейн, єврей) заявив:  «Русский народ нам нужен лишь как навоз истории… Россия наш враг. Она населена злыми бесхвостыми обезьянами, которых почему-то называют людьми… Нет ничего бездарней и лицемерней, чем русский мужик».

     Згідно статистичних даних МВС Російської імперії, у 1917 році населення Росії було селянським на 77,55%, міщан – 10,7%, військових — 5,6%, козаків – 2,3%, дворян – 1.5%, духовенства – 0,5%, купців — 0,2%.

      Не важко  зрозуміти, що при знищенні цих станів, більшовики отримували владу над 75% долі населення Росії – селянами, які автоматично переводились ними в категорію «білих негрів».

       У Троцького, до речі, була з цього приводу ідея:  »Мы должны превратить Россию в пустыню, населённую белыми неграми, которым мы дадим такую тиранию, какая не снилась никогда самым страшным деспотам Востока. Разница лишь в том, что тирания эта будет не справа, а слева, и не белая, а красная. В буквальном смысле этого слова красная, ибо мы прольём такие потоки крови, перед которыми содрогнутся и побледнеют все человеческие потери капиталистических войн. Крупнейшие банкиры из-за океана будут работать в теснейшем контакте с нами. Если мы выиграем революцию, раздавим Россию, то на погребальных обломках её укрепим ВЛАСТЬ СИОНИЗМА, и станем такой силой, перед которой весь мир опустится на колени. Мы покажем, что такое настоящая власть. Путём террора, кровавых бань мы доведем русскую интеллигенцию до полного отупения, до идиотизма, до животного состояния…       А пока наши юноши в кожаных куртках – сыновья часовых дел мастеров из Одессы и Орши, Гомеля и Винницы, – о как великолепно, как восхитительно они умеют ненавидеть все русское! С каким наслаждением они физически уничтожат русскую интеллигенцию – офицеров, инженеров, священников, генералов, агрономов, академиков, писателей!..» (із щоденника Аарона Сімановича, особистого секретаря  Троцького).

 

          Аналогічна позиція щодо Росії і її селянства була також у Леніна: «На Россию, господа хорошие, мне наплевать, это только хлам. Я ненавижу крестьян, мужиков… Крестьяне олицетворяют всё то, что я ненавижу – традиции, веру, и религиозный энтузиазм, ручной труд. Я подпрыгиваю, даже льщу им, но я их ненавижу. Я желаю,   чтобы они все погибли, все до одного …  Я надеюсь, что мы найдем способ замордовать всех крестьян. Кровь есть лучшее удобрение, какое дает нам природа».

        Коли, 1921 році, під час голоду в Україні, із вимираючого села на Херсонщині, прийшли ходаки за допомогою до свого земляка Троцького, то він відповів їм з обуренням: «Да разве ж это голод?! Вот когда я добьюсь, чтобы ваши матери ели своих детей, тогда и будет настоящий голод! Тогда и приходите!».

               Ідеї Леніна і Троцького «знайти спосіб замордувати селян» і щоб  «матері їли своїх дітей», були винайдені і реалізовані Сталіним та сіоністами-більшовиками в 1928-1933 роках, які  організували в Україні розкуркулення, депортацію і голодомор-геноцид українців.

       Лише за період з 1918 по 1924 рік спільного правління Леніна і Троцького, в результаті «червоного терору», голоду і громадянської війни було знищено понад 20 мільйонів людей – в абсолютній більшості  росіян, українців, білорусів.

      У вищих партійних органах більшовиків – ЦК і Політбюро ВКП(б), яке було державним керівництвом, не було жодного робітника, селянина, пролетарія.

     Обіцяна Леніним і Троцьким «диктатура пролетаріату», була замінена абсолютною «диктатурою сіонізму», про яку так гаряче говорив Троцький.

     Соратник Троцького по партії і революційній діяльності,  Микола Бухарін (1888 -1938) стверджував: «Русский народ — нация Обломовых, нация рабов,         с рабским прошлым, народ — растяпа с присущей ему азиатской ленью».
Минуло сто років після прочитаних Павловим лекцій. І що змінилося в «мозковій  системі Росії загалом і росіянина зокрема»? Абсолютно нічого!             Як були росіяни з «недорозвинутою мозковою системою та умовними рефлексами    на слова», тобто, слабоумними і одурманеними  радянською, а потім путінською пропагандою, так і залишилися.

         Це, зокрема, підтверджують результати соціологічних досліджень, проведених  на початку  грудня 2016 року Всеросійським центром вивчення громадської думки, які засвідчують, що «найбільшу підтримку і схвалення діяльності з іншими, громадяни Російської Федерації як і раніше віддають армії (87%), яка веде агресивну війну в Україні і Сирії, а також Російській Православній церкві (71,9%), яка підтримує ці війни  і  агресивну зовнішню політику Путіна та засобам масової інформації (65,4%), які повністю підконтрольні Кремлю і вводять росіян в дурманний оман  путінською брехнею.

       За даними російських соціологів, як і раніше, найменше жителі Росії довіряють політичній опозиції (37%).

       Журналіст, член Спілки кримських татар Москви Айдер Муждабаев (1972 р.н., уродженець Тамбова, у 2015 році переїхав в Україну) стверджував: «С русским народом, 87% которого не использует в быту мозг, можно делать все, что угодно». 

         Характеризуючи росіян, письменник, драматург, лікар за фахом Михайло Булгаков (1891-1940) говорив: «Не народ, а скотина, хам, дикая орда, душегубов и злодеев» (They are not people, they are boors, villains, wild hordes of murderers and miscreants).

          Відомий російський публіцист, революціонер  Микола Чернишевський (1828 – 1889) дав таку характеристику своєму народу: «Жалкая нация, нация рабов, снизу доверху все сплошь рабы».

           Історик, академік АН СРСР Степан Веселовський (1876-1952) зазначав: «Еще в 1904-1906 гг. я удивлялся, как и на чем держится такое историческое недоразумение, как Российская империя. Теперь мое мнение о народе не изменилось. Быдло осталось быдлом… Последние ветви славянской расы оказались столь же неспособными усвоить и развивать дальше европейскую культуру и выработать прочное государство, как и другие ветви, раньше впавшие в рабство».

         Російський поет і  письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури в 1933 році Іван Бунін (1870-1953)  писав: “Относительно духовности, морали и интеллекта, то московское образованное общество — это сборище разрушителей, кощунственных людей, духовных бродяг, умственных мошенников, моральных развратников , бесстыдных лжецов, простецких хвастунов и дикарей. Но все они – высокомерные до посмешища. К этому, извините, “обществу”, относятся также и нравственные и умственные, сифилитические калеки, идиоты, уроды, полусумасшедшие, истерические люди, циничные моральные и физические проститутки обоих полов. И вот это гнусное, мракобесие-болото считаем мы, московиты, своей духовной, культурной и умственной элитой, передовым авангард новой Московии. Тьфу! Я с ужасом думаю, кого нарожает это пьяное кровавое быдло, захватившее власть в России, и что будет с моей страной через два-три поколения. Впрочем, что тут думать. Всё более или менее ясно».

        Згідно з  статистичними даними,  населення Росії  на 1 січня 2015 року складало 146 267 288 чоловік, з них  росіян  — 81%.

            У серпні 2015 року російський лікар-психіатр вищої категорії, провідний спеціаліст з розробки і впровадження федеральних програм по наданню  психологічної і психіатричної допомого населенню Олександр Федорович заявив, що 4,3 мільйона або 3% жителів Російської Федерації страждають шизофренією.

           У лютому 2016 року російські спеціалісти у сфері психіатрії забили тривогу, заявивши, що в Росії кількість людей з різними психічними розладами досягла критичного рівня – 70%, тобто двоє з трьох страждають психічними розладами. Самим розповсюдженим психічним розладом здоров’я, стверджують спеціалісти, є маніакально-депресивний психоз, який є однією з основних причин  інвалідності і головною причиною самогубств. За кількістю самогубств Росія, за оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, всі останні роки входить в число світових лідерів (27 самогубств на 100 тисяч населення в рік проти 4-5 у Західній Європі). Психічні розлади мають близько 20% підлітків у віці від 14 до 19 років, понад мільйон громадян похилого віку страждають від різних форм маразму. На сьогодні, за оцінками російських експертів, психіатричної допомоги потребують майже 21 мільйон жителів Росії (або 14,3%). Шизофренія, маніакально-депресивний психоз, епілепсія – на другому місці після серцево-судинних захворювань.

         «Как психиатру мне видятся две проблемы нынешнего российского общества:  деградация и дебилизация», - заявив, незадовго до своєї смерті, відомий російський психіатр, нарколог, доктор медичних наук, професор Олександр Бухановський в інтерв’ю   газеті  «Аргументы и факты» від 17 квітня 2013 року (помер в день виходу газети).

Російський політолог Юлія Латиніна зазначає: «Политика дебилизации населения России, на мой взгляд, ведется довольно сознательно.

     Правду кажуть: якщо Творець, хоче покарати, Він відбирає розум!

          Радянський  і російський політолог, доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин РАН, учасник Другої Світової війни Георгій Мирський (1926-2016) зробив науковий висновок:  «Деградация русского народа идет неотвратимо».

             У 2009 році відомий радянський і російський вчений-фізик, доктор фізико-математичних, професор, віце-президент Російської Академії природничих наук  Сергій Капіца (1928-2012) повідомив: «Дебилизация России уже свершилась. Данные научных исследований говорят о том, что мы, наконец, пришли к тому, к чему стремились все эти 15 лет, — воспитали страну идиотов…»

      Всесвітньо відомий український лікар-хірург, вчений в галузі медицини, біокібернетики, дійсний член НАНУ,  директор Інституту серцево-судинної хірургії Микола Амосов  (1913–2002) стверджував: «Росія ніколи не буде розвинутою. Це не той народ».

         Відома радянська і російська право захисниця дисидент, політичний діяч, засновниця право ліберальних партій «Демократичний Союз»  і «Західний вибір» Валерія  Новодворська (1950-2014) зазначала: «В России, объективно, есть только 5-10% нормальных людей. Остальными можно пожертвовать, при необходимости, во благо этого меньшинства. Никогда я не видела повода гордиться своей страной. Только краснела и стыдилась за неё». 

         «Меня от дебилов тошнит, от русских дебилов, у которых нет ничего за душой кроме болтовни и претензии на «великость», вы – ничтожные дешевые глупые уроды, о которых стыдно даже марать руки», - заявила російська художниця, москвичка  Олена Хейдіз (1959 р.н.).

             Татарський письменник Борис Халімов (псевдонім Халім Айдар, 1942 р.н., проживає в Росії) зазначив: «Насилие, мат, водка, грязь, вши, обман, пожары, поджоги, казни, изнасилования, самоубийства – вот что мне принес русский народ. И больше ничего… Русский народ – дебилизированный, люмпенизированный, пьяненький, русский язык – мафиозный, а браки татар с русскими заражают татарскую нацию всеми болезнями и нечистотами славянской действительности».

         Російський публіцист, філософ Петро Чаадаєв (1794-1856), роботи якого були заборонені в Російській Імперії писав:  «У нас сначала — дикое варварство, потом грубое невежество, затем свирепое и унизительное чужеземное владычество, дух которого позднее унаследовала наша национальная власть, — такова печальная история нашей юности. Периода бурной деятельности, кипучей игры духовных сил народных, у нас не было совсем. Эпоха нашей социальной жизни, соответствующая этому возрасту, была заполнена тусклым и мрачным существованием, лишенным силы и энергии, которое ничто не оживляло, кроме злодеяний, ничто не смягчало, кроме рабства… Ни пленительных воспоминаний, ни грациозных образов в памяти народа, ни мощных поучений в его предании. Окиньте взглядом все прожитые нами века, все занимаемое нами пространство, — вы не найдете ни одного привлекательного воспоминания, ни одного почтенного памятника…»

              «Мы живем одним настоящим в самых тесных его пределах, без прошедшего и будущего, среди мертвого застоя. Исторический опыт для нас не существует; поколения и века протекли без пользы для нас. Глядя на нас, можно было бы сказать, что общий закон человечества отменен по отношению к нам. Одинокие в мире, мы ничего не дали миру, ничему не научили его; мы не внесли ни одной идеи в массу идей человеческих, ничем не содействовали прогрессу человеческого разума, и все, что нам досталось от этого прогресса, мы исказили.            С первой минуты нашего общественного существования мы ничего не сделали для общего блага людей; ни одна полезная мысль не родилась на бесплодной почве нашей родины; ни одна великая истина не вышла из нашей среды; мы не дали себе труда ничего выдумать сами, а из того, что выдумали другие, мы перенимали только обманчивую внешность и бесполезную роскошь. Мы ничего не дали миру, ничему не научили его, мы продолжаем жить лишь для того, чтобы послужить каким-то важным уроком для последующих   поколений », — робить висновок Чаадаєв.

         Хто такий російський народ сьогодні, підсумував віце-спікер Державної Думи РФ Володимир Жириновський: «Мы разъясним нашему народу, что такое русский народ. Это дикость вообще!  Кто с вами остался? Мы с вами остались, Шариковы. Преображенские уехали. Нужно выбирать самых умных из шариковых». 

 Алкоголізм – генетика росіян

            У червні 2015 року голова Федеральної служби РФ контролю за обігом наркотиків Віктор Іванов заявив, що в Росії кількість наркоманів становить 7,3 мільйона чоловік. На початок 2016 року, за офіційними даними, кількість наркоманів у Росії досягла   понад 8 мільйонів осіб.

         Експерти стверджують, що ця цифра  занижена мінімум у півтора рази. Від загальної кількості наркоманів 20% з них – школярі, 60% — молодь у віці 16-30 років і 20% — особи більш старшого віку. Згідно з даними МВС РФ близько 90% злочинів в Росії відбувається на підґрунті  наркоманії.

      Головний нарколог Мінздраву Росії Євген Брюн стверджує що в країні офіційно зареєстровано понад 3 мільйона хронічних алкоголіків і, як мінімум -       10 мільйонів осіб, які зловживають алкоголем. За оцінками експертів кількість алкоголіків більша у 2-3 рази від офіційних даних.

        Про що можна говорити, коли президент Росії Борис Єльцин був п’яницею з ознаками хронічного алкоголізму.

          Алкоголізм – одна з характерних генетичних рис росіян.

         Російські вчені б’ють у набат: на сьогоднішній день епідемія наркоманії і алкоголізму в Росії, якими охоплено, за оцінками експертів, не менше 50 мільйонів росіян, поширюються з величезною швидкістю, захоплює і поражає, перш за все молодих людей, підлітків і навіть дітей, загрожуючи не тільки нашому теперішньому, але й майбутньому. По ступеню важливості проблема наркоманії і алкоголізму сьогодні стоїть на другому місці після міжнародного тероризму, хоча від наркотиків і алкоголю людей гине більше, ніж від вибухів, ці тихі і повільні смерті мало хто помічає. Небезпека, яку несуть наркотики і алкоголь, з кожним роком все глибше поражає суспільство, проникає в кожний дім,  в кожну  російську сім’ю.

         Ще в  середині 17-го століття відомий німецький мандрівник Адам Олеарій (1603-1671) після відвідування Росії писав: «Когда наблюдаешь русских в отношении их душевных качеств, нравов и образа жизни, то их, без сомнения, не можешь не причислить к варварам. Русские вовсе не любят свободных искусств и высоких наук и не имеют никакой охоты заниматься ими… Порок пьянства так распространен у этого народа во всех сословиях, как у духовных, так и у светских лиц, у высоких и низких, у мужчин и женщин, молодых и старых, что, если на улицах видишь лежащих там и валяющихся в грязи пьяных, то не обращаешь внимания; до того это все обыденно.

         Если какой-либо возчик встречает подобных пьяных свиней, ему лично известных, то он их кидает в свою повозку и везет домой, где получает плату за проезд. Никто из них никогда не упустит случая, чтобы выпить или хорошенько напиться, когда бы, где бы и при каких обстоятельствах это ни было. При этом простой народ, рабы и крестьяне до того твердо соблюдают обычай, что такой человек продолжает выпивать пока не упадет на землю и — в иных случаях — не испустит душу вместе с выпивкою; подобного рода случаи встречаются и в наше время, так как наши люди очень уж щедры были с русскими и их усиленно потчевали…

        Не только простонародье, говорю я, но и знатные вельможи, даже царские великие послы, которые должны бы были соблюдать высокую честь своего государя в чужих странах, не знают меры, когда перед ними ставятся крепкие напитки; напротив, если напиток хоть сколько-нибудь им нравиться, они льют его в себя как воду до тех пор, пока их не поднимешь порою уже мертвыми…

       Женщины не считают для себя стыдом напиваться и падать рядом с мужчинами. Несколько русских женщин как-то пришли на пиршество к своим мужьям, присели вместе с ними и здорово вместе выпивали. Когда теперь, наконец, мужчины упали на землю и заснули, то женщины сели верхом на мужчин и до тех пор угощали друг друга водкой, пока и сами не напились мертвецки…Также легко встретить пьяного попа и монаха, как и пьяного мужика. Хотя ни в одном монастыре не пьют ни вина, ни водки, ни меда, ни крепкого пива, а пьют лишь квас, т.е. слабое пиво или кофе, тем не менее монахи, выходя из монастырей и находясь в гостях у добрых друзей, считают себя в праве не только не отказываться от хорошей выпивки, но даже и сами требуют таковой и жадно пьют, наслаждаясь этим до того, что их только по одежде можно отличить от пьяниц-мирян…».

        Російський релігійний філософ, літературний критик, публіцист  Василь Розанов (1856-1919) зазначив: «Мы, московиты, споили киргизов, чемерис, бурят и других. Ограбили Армению и Грузию, запретили даже Богослужение на грузинском языке, обокрали богатейшую Украину. Европе мы дали анархистов  Кропоткина, Бунина, апостолов руины и палачества Шигалёва, Нечаева, Ленина и т.п. Моральная грязь, Московия — это чудовище, которым даже ад побрезговал бы и изрыгнул бы на землю. Не народ, а адский урод. Россия не содержит в себе никакого здорового и ценного зерна. России собственно — нет, она — только, кажется. Это — ужасный фантом, ужасный кошмар, который давит душу всех просвещенных людей. От этого кошмара мы бежим за границу, эмигрируем; и если соглашаемся оставить себя в России, то ради того единственно, что находимся в полной уверенности, что скоро этого фантома не будет; и его рассеем мы, и для этого рассеяния остаемся на этом проклятом месте Восточной Европы. Народ наш есть только «среда», «материал», «вещество» для принятия в себя единой и универсальной и окончательной истины, каковая обобщенно именуется «Европейскою цивилизациею». Никакой «русской цивилизации», никакой «русской культуры!». 

        Російський письменник, поет і драматург  Володимир Войнович (1932 р.н.) зазначив, що «пол-литра водки для русского человека есть первоначальная и, я бы даже сказал, естественная норма».

        «В России чаша терпения измеряется стаканами водки», — говорить  відомий російський правозахисник, письменник сатирик, сценарист, ведучий телебачення  і публіцист  Віктор Шендерович (1958 р.н., москвич).

         Російський письменник, культуролог, доктор філологічних наук, професор Володимир Жельвіс  (1931 р.н., уродженець Ленінграда) стверджує: «Напитки гораздо важнее в жизни русского, чем пища. Россия – страна пьющих. Бомжи зарабатывают хорошие деньги, собирая пустые бутылки, а наутро после какого-нибудь общенационального праздника они могли бы, сдав бутылки, стать владельцами целого состояния. Так, собственно, и было бы, если бы они не спешили пропить полученные деньги в ту же минуту, когда последняя бутылка сдана в пункт приема стеклотары. В сельской местности русские реже покупают спиртное, потому что их нужды обеспечивает самогон. У этой жидкости обычно кошмарный вкус, но опытного пьющего такой пустяк не останавливает. Попытки властей ограничить употребление спиртного обречены на неудачу. Умение много пить в России составляет предмет гордости. Каждый русский втайне мечтает научиться много пить и при этом не пьянеть. Вот почему Борис Ельцин считался у русских «своим», настоящим русским мужиком, пьяные выходки которого вызывали не негодование, а добродушный смех».

             Російський рок-журналіст, телеведучий Артемій Троіцький (1955 р.н.) говорить: «Я считаю, что разврат и пьянство – это очень нормально, вообще, для нашего народа и для страны России. Я в этой стране живу уже 60 лет — я могу сказать, что более развратной и более пьющей страны, я в своей жизни не наблюдал. Так что это наши традиции, это скрепа наша, можно сказать. И то, что с ней пытаются бороться, ну это смешно. Это примерно то же самое, что бороться с коррупцией. У нас кроме разврата, пьянства и коррупции в России больше ничего не растет. И бороться, собственно, с единственными натуральными продуктами нашей жизнедеятельности, я считаю, это абсурдно». У грудні 2015 року він охарактеризував  Путіна, як «злодія-прагматика».

           Російський філософ, письменник, публіцист  Іван Ільін (1883-1954) зробив наступний висновок: «Россия – самая паскудная, до блевоты мерзкая страна во всей мировой истории. Методом селекции там вывели чудовищных моральных уродов, у которых само понятие Добра и Зла вывернуто наизнанку. Всю свою историю эта нация барахтается в дерьме и при этом желает потопить в нем весь мир».

 «В душі кожного росіянина   живе хитра  злобна тварина»

                Російський письменник, журналіст Михайло Салтиков-Щедрін (1826-18890) ще майже два століття тому, зазирнувши у майбутнє, написав про сьогодення росіян: «Если я усну и проснусь через сто лет и меня спросят, что сейчас происходит в России, я отвечу: пьют и воруют…Мы, русские, не имеем сильно окрашенных систем воспитания. Нас…просто оставляют расти, как крапива растет у забора. Поэтому между нами много лгунов, пустосвятов и пустословов… Мы прозябаем, лжем и пустословим сами по себе, без всяких основ. Если русским предоставить выбирать себе предводителя, они выберут самого лживого, подлого, жестокого, вместе с ним убивают, грабят, насилуют, впоследствии сваливают на него всю вину (як на Сталіна – Авт.). Спустя время церковь провозглашает его святым» ( як наприклад, російського царя Миколу Другого).

            Російський письменник, публіцист, православний мислитель Іван Шмельов (1873-1950) був правий, коли писав: «Русские — народ, который ненавидит волю, обожествляет рабство, любит оковы на своих руках и ногах, любит своих кровавых деспотов, не чувствует никакой красоты, грязный физически и морально, столетиями живёт в темноте, мракобесии, и пальцем не пошевелил к чему-то человеческому, но готовый всегда неволить, угнетать всех и вся, весь мир. Это не народ, а историческое проклятие человечества».

             Російський публіцист, літературний критик, засновник російської політичної журналістики Михайло Катков (1818-1887) зазначив: «Наша интеллигенция выбивается из сил, желая показать себя как можно менее русскою, полагая, что в этом-то и состоит европеизм. Но европейская интеллигенция так не мыслит. Наше варварство в нашей иностранной интеллигенции. Истинное варварство ходит у нас не в сером армяке, а больше во фраке и даже в белых перчатках».

               Ульянов-Ленін констатував, що «великороссы — угнетающие большее число наций, чем  какой-либо другой народ».

         Швейцарський психіатр, основоположник одного з направлень глибинної психології Карл Густав Юнг (1875-1961) стверджував: «В душе каждого русского, в отличие от европейца, живет хитрое злобное животное».

              Російський поет, драматург, історик, публіцист, один із самих авторитетних літературних діячів 19-го століття Олександр Пушкін (1799-1837, прадід якого по лінії матері африканський єврей Абрам Ганібал) так охарактеризовав, росіян: «Народ равнодушный до наименьшей обязанности, до наименьшей справедливости, до наименьшей правды, народ, что не признает человеческое достоинство, что целиком не признает ни свободного человека, ни свободной мысли». (The people who are indifferent to the least of obligations, to the least of fairness, to the least of truth… the people who do not recognise human dignity, who entirely defy a free man and a free thought).

«Я конечно презираю отечество мое с головы до ног», — зазначав  Пушкін.

У своєму вірші він так описав великоросів (росіян):

             «Москаль, кацап или русак,

              Как бы его не называли,

            И в сказках он — Иван дурак,

            Да, что уж в сказках — так видали…

            Он то сворует, то пропьет

            Скорей на печь и рассуждает

            О том, как жизнь не так идет

            И как вокруг его достали.

            Уж  ни традиций, ни культуры,

            А только хаять тех, что рядом

            Хохол плохой, бульбаш придурок

            И европейцы дышат ядом.

            Дурак Иваныч, оглянись,

            Ну, вынь ты рыло из корыта

            Люд в мире кличет – сторонись!

            Завидев вдруг твои копыта».

             Відомий український політолог, доктор політичних наук, кандидат психологічних наук Валерій Бебик (1959 р.н.) зазначає: «Русскую литературу создали украинцы, евреи и негр… Упомянув при этом «негра» А.Пушкина, я погорячился, находясь в плену давнего имперского мифа про «арапа Петра 1», который на самом деле, был абиссинским евреем (фалашем). Но теперь, слава Яхве, мы знаем правду! И наши московские меньшие братья имеют все основания расширить свой «русский мир» и на Африку, где и доныне проживает славный еврейский народ фалашей, давший русской литературе выдающегося русскоязычного поэта А.С.Пушкина».

            Російський письменник, літературний критик, публіцист, філософ-матеріаліст Віссаріон Бєлінський (1811-1848), який вважав, що українці завжди були племенем і ніколи не були народом, а тим більше державою, а  також виступав проти української мови і літератури, так охарактеризував Росію: «Она представляет собою ужасное зрелище страны, где люди торгуют людьми, не имея на это и того оправдания, каким лукаво пользуются американские плантаторы, утверждая, что негр — не человек; страны, где люди сами себя называют не именами, а кличками: Ваньками, Степашками, Васьками, Палашками; страны, где, наконец, нет, не только никаких гарантий для личности, чести и собственности, но нет даже и полицейского порядка, а есть только огромные корпорации разных служебных воров и грабителей».

         Утім, перебуваючи в  Україні, Бєлінський у листі дружині писав: «Верст за тридцять до Харкова я побачив Малоросію, хоча ще і перемішану з брудним москальством. Хати хохлів схожі на будиночки фермерів – чистота і красивість надзвичайні. Діти дуже милі, тоді як на російських дивитися не можна – гірше і огидніше від свиней». «Порятунок Росії, — вказував Бєлінський,- в успіхах цивілізації, освіти, гуманності. Їй  потрібні  не проповіді, не молитви, а пробудження в народі поняття людської гідності».

         Російський драматург, прозаїк, лікар за фахом Антон Чехов ( 1860-1904), незадовго до своєї смерті, у розмові з письменником Максимом Горьким так охарактеризував Росію і росіян «Вся Россия – страна каких-то жадных и ленивых людей: они ужасно много едят, пьют, любят спать днем и во сне храпят. Женятся они для порядка в доме, а любовниц заводят для престижа в обществе. Психология у них – собачья: бьют их – они тихонько повизгивают и прячутся по своим конурам, ласкают – они ложатся на спину, лапки кверху и виляют хвостиками…».

       « Русский человек большая свинья», — зробив висновок Чехов.

            Згодом, Максим Горький, перебуваючи  у 1922 році у Берліні, написав відому скандальну статтю «Про російське селянство», яка ніколи не друкувалася СРСР. Наведу окремі її положення, якими він  характеризував росіян: «…Русскому народу исключительно — так же исключительно, как англичанину чувство юмора — свойственно чувство особенной жестокости, хладнокровной и как бы испытывающей пределы человеческого терпения к боли, как бы изучающей цепкость, стойкость жизни.

            В русской жестокости чувствуется дьявольская изощренность, в ней есть нечто тонкое, изысканное. Это свойство едва ли можно объяснить словами «психоз», «садизм», словами, которые, в сущности, и вообще ничего не объясняют. Наследие алкоголизма? Не думаю, чтоб русский народ был отравлен ядом алкоголя более других народов Европы, хотя допустимо, что при плохом питании русского крестьянства яд алкоголя действует на психику сильнее в России, чем в других странах, где питание народа обильнее и разнообразнее.
Можно допустить, что на развитие затейливой жестокости влияло чтение житий святых великомучеников, — любимое чтение грамотеев в глухих деревнях.
Если б факты жестокости являлись выражением извращенной психологии единиц — о них можно было не говорить, в этом случае они материал психиатра, а не бытописателя. Но я имею в виду только коллективные забавы муками человека.
В Сибири крестьяне, выкопав ямы, опускали туда — вниз головой — пленных красноармейцев, оставляя ноги их — до колен — на поверхности земли; потом       они постепенно засыпали яму землею, следя по судорогам ног, кто из мучимых окажется выносливее, живучее, кто задохнется позднее других.

            Забайкальские казаки учили рубке молодежь свою на пленных.
В Тамбовской губернии коммунистов пригвождали железнодорожными костылями в левую руку и в левую ногу к деревьям на высоте метра над землею и наблюдали, как эти — нарочито неправильно распятые люди — мучаются.
Вскрыв пленному живот, вынимали тонкую кишку и, прибив ее гвоздем к дереву или столбу телеграфа, гоняли человека ударами вокруг дерева, глядя, как из раны выматывается кишка. Раздев пленного офицера донага, сдирали с плеч его куски кожи, в форме погон, а на место звездочек вбивали гвозди; сдирали кожу по линиям портупей и лампасов — эта операция называлась «одеть по форме». Она, несомненно, требовала немало времени и большого искусства.
Творилось еще много подобных гадостей, отвращение не позволяет увеличивать количество описаний этих кровавых забав.

            Кто более жесток: белые или красные? Вероятно — одинаково, ведь и те, и другие — русские. Впрочем, на вопрос о степенях жестокости весьма определенно отвечает история: наиболее жесток — наиболее активный…

            Думаю, что нигде не бьют женщин так безжалостно и страшно, как в русской деревне, и, вероятно, ни в одной стране нет таких вот пословиц-советов:
«Бей жену обухом, припади да понюхай — дышит? — морочит, еще хочет». «Жена дважды мила бывает: когда в дом ведут, да когда в могилу несут». «На бабу да на скотину суда нет». «Чем больше бабу бьешь, тем щи вкуснее».

            Сотни таких афоризмов, — в них заключена веками нажитая мудрость народа, — обращаются в деревне, эти советы слышат, на них воспитываются дети.
Детей бьют тоже очень усердно.

             Желая ознакомиться с характером преступности населения губерний Московского округа, я просмотрел «Отчеты Московской судебной палаты» за десять лет — 1900-1910 гг. — и был подавлен количеством истязаний детей, а также и других форм преступлений против малолетних. Вообще в России очень любят бить, все равно — кого. «Народная мудрость» считает битого человека весьма ценным: «За битого двух небитых дают, да и то не берут».

            Есть даже поговорки, которые считают драку необходимым условием полноты жизни. «Эх, жить весело, да — бить некого».

            Горький зробив висновок: «Главной чертой российского национального характера является жестокость, и то жестокость садистическая. Говорю не об отдельных взрывах жестокости, а о психике, о душе народной. Мы жестокое зверье, в наших жилах все еще течет темная и злая рабья кровь — ядовитое наследие татарского и крепостного ига. Нет слов, которыми нельзя было бы обругать русского человека…»

             «Жестокость -  вот что всю жизнь изумляло и мучило меня.  В чем, где корни человеческой жестокости? Я много думал над этим и – ничего не понял и не понимаю», зазначив Горький.

            На той час, коли Горький писав про жорстокість російського народу і шукав відповіді на своє запитання, в чому її причини і коріння, ще не було наукових відкриттів про «генетичний код» тієї чи іншої нації – найважливіших характерних рис народу, про спільні біологічні і спадкові його риси.

            Наведу сьогоденні приклади «садистської жорстокості російського національного характеру», в «жилах» якого до цього часу «течет темная и злая рабья кровь», на окупованому Донбасі.

            За даними СБУ 47 українських військових, які перебували у полоні на Донбасі, звернулися до міжнародних організацій, в тому числі до Верховного комісара ООН з прав людини, з заявами про катування, які застосовувались до них російськими військовими і їх найманцями. За свідченням українських військових полонених до них застосовувалися такі тортури: ампутація кінцівок, відрізання вух, статевих органів, різні способи удушення, ураження струмом, нанесення опіків хімічним речовинами, звіряче жорстке побиття гумовими палицями і зґвалтування ними, залишення без їжі до втрати свідомості, погрози вбивством  та імітація розстрілів, що є психічними тортурами. Окремі катування українських військовополонених російські бойовики фіксували на відео і демонстрували його іншим полоненим, щоб ті зрозуміли, що з ними буде, якщо не перейдуть на сторону Росії або не будуть співпрацювати з ФСБ.

            За свідченнями 1402 українських військовослужбовців до абсолютної більшості з них застосовувалися різні тортури для примушення до переходу на бік Росії. СБУ повідомила, що 27 бійців, які опинилися у полоні під психічними і фізичними тортурами перейшли на бік ворога, 63 військовополонених через катування змушені були дати згоду на співпрацю з російськими спецслужбами і повідомили про факти їх вербування після повернення з полону.

Наприклад,  ватажок підрозділу російських найманців на Донбасі «Спарта», уродженець м. Ухта РФ, росіянин Арсеній Павлов, більш відомий під псевдонімом «Моторола» (до війни був мийником автомобілів, судимий за водіння автотранспортом в стані алкогольного сп’яніння, розшукувався в Росії за викрадення автомобіля), який став символом   садизму і тероризму, брав саму активну участь у вбивствах українських військових полонених та їх жорстоких катуваннях.  На початку квітня 2015 року  перед телекамерами і журналістами «Моторола» цинічно, нецензурними словами вихвалявся, що він особисто розстріляв 15 українських полонених, поставивши їх на коліна.

Ще один приклад: громадяни РФ, російські неонацисти Ян Петровський (позивний «Великий

Слов’ян», уродженець Іркутська) і Олексій Мільчаков (позивний «Серб») у 2014 році створили диверсійну штурмову розвідувальну групу «Русич», яка складалася з ультраправих російських бойовиків, які входили до сумнозвісної групи швидкого реагування «Бетмен» так званої «ЛНР», яка воювала на боці Росії проти України.  Під час бойових дій Петровський і Мільчаков знімали на відео і фото, як вони відрізають вуха загиблим українським військовослужбовцям, а також, як  жорстоко знущаються з поранених  українських військовополонених,   катують їх та глумляться над тілами загиблих. Відео і фото зазначені нелюди виклали у соцмережі  в «Контакті». Петровський і Мільчаков «прославилися»  після того, як 5 вересня 2014 року   розстріляли із засідки колону батальйону «Айдар» біля селища Металіст і бійців 80-ої окремої десантної бригади Збройних Сил України біля села Щастя Луганської області.

            Навіть, у самій «ЛНР»  Петровський і Мільчаков були визнані садистами, мародерами і вбивцями та людьми Ігоря Плотніцького.

            Про свої звірячі злочини Петровський і Мільчаков розповіли журналістам в інтерв’ю по скайпу у грудні 2015 року, покинувши територію України в кінці червня того ж року.

Російський письменник, телеведучий В.Єрофєєв говорить: «Русские любят время от времени поглядеть на повешенных. На трупы. Русских это будоражит… Русский раздирается между самоуничижением и волей к насилию. Трудно представить себе народ, который был бы более благосклонен к мучениям себя и других. Русский любит испортить другому жизнь, засадить в тюрьму или хотя бы измотать нервы. У русского глубоко в душе спрятано желание убивать. Русский всегда любил публичные казни. Русские ужасно завистливы. Если одних будут перед смертью пытать и мучить, а других просто приговорят к расстрелу, то первые будут с возмущением кричать, что вторым повезло… Инвалид вызывает у русских спазм смеха, злобу и желание прикончить. Одноногого пи..ят его же собственным костылем. Безногого топят в луже. Горбатого распрямляют ударом ноги. Косому выдавливают с хрипом последний глаз. Беременная женщина — тоже по-своему инвалид. На нее норовят спустить дворовых собак».

            Такими ж садистами росіяни були і під час Другої Світової війни, яку вони називають — Великою Вітчизняною.

            Російський письменник-мемуарист, поет, художник, член Спілки художників СРСР, член Спілки письменників Москви, учасник Другої Світової війни          Леонід Рабічев (1923 р.н.) у своїй книзі описує, як вчиняли російські солдати і офіцери з німецькими жінками і неповнолітніми дівчатками: «Наши танкисты, пехотинцы, артиллеристы, связисты нагнали колонну беженцев и позабыв о долге и чести и об отступающих без боя немецких подразделениях, тысячами набросились на женщин и девочек… Обливающихся кровью и теряющих сознание оттаскивают в сторону, бросающихся на помощь им детей расстреливают… А сзади уже следующее подразделение. И опять остановка, и я не могу удержать своих связистов, которые тоже уже становятся в новые очереди, а телефонисточки мои давятся от хохота… До горизонта между гор тряпья, перевернутых повозок трупы женщин, стариков, детей…»

            Американський історик, письменник, політичний діяч  Уільям Лютер Пірс (1933-2002) засвідчив: «Когда русские воинские части перехватывали колонны бегущих на запад немецких беженцев, то они творили такое, чего в Европе не видели со времён нашествия монголов в Средние века. Всех мужчин обычно просто убивали на месте. Всех женщин, почти без исключений, подвергали групповому изнасилованию. Такова была участь и восьмилетних девочек, и восьмидесятилетних старух, и женщин на последних стадиях беременности. Женщинам, которые сопротивлялись изнасилованиям, перерезали горло, или застреливали. Иногда советские танковые колонны просто давили гусеницами спасающихся беженцев. Когда части Советской Армии занимали населённые пункты Восточной Пруссии, то они начинали такую звериную оргию пыток, изнасилований и убийств, что это не представляется возможным описать в полной мере в этой статье. Иногда они кастрировали мужчин и мальчиков, перед тем как убить их. Иногда они выдавливали им глаза. Иногда они сжигали их заживо. Некоторых женщин, после группового изнасилования, распинали, прибив их ещё живых к дверям амбаров, а затем используя их в качестве мишеней для стрельбы».

            Російський письменник Ігор Яркевич (1962 р.н.) відзначає: «Насилие у русских в словах, в делах и в крови… Давайте начнем с того, что насилие для России – это образ жизни. Государство под названием Россия изначально создавалось как садомазохистский проект. Страна, где одна часть населения может существовать только в том случае, если сделает больно другой». 

            Прем’єр-міністр Великобританії у Уінстон Черчилль (1874–1965)  зазначив: «Мне говорили, что русские не являются человеческими существами. В шкале природы они стоят ниже орангутангов».

            «Я требую исключить из числа европейских народов русских, поскольку  русская нация, презирающая труд и порядок, стоит на низшей ступени человеческого развития», — вимагав англійський письменник Рональд  Нокс (1888 – 1957).

            Грузинський історик, професор Олег Панфілов  (1957 р.н.) відзначає: «Россия — это искусственная страна, которая была создана в результате оккупации и завоевательных войн за последние 300 лет, не более, которая на огромной территории объединяет народы, ничем абсолютно не связанные. Например, что может связывать чукчу и чеченца? Ни культура, ни история, ни антропологический тип, ни климат — ничего абсолютно».

«У Путіна увійшов Сатана»

             5 вересня 2014 року прес-служба Київської Патріархії оприлюднила текст офіційної заяви Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета з приводу антихристиянської політики Російської держави і її президента  Путіна.

У зверненні до християн і всіх людей доброї волі Святішій Патріарх Філарет,  зокрема зазначає:

            «З великим жалем зобов’язаний нині вголос сказати, що серед правителів світу цього, які за фактом хрещення належать до Православної Церкви, виявися справжній новий Каїн – не по імені, але по справах (Путін) .

            Справи ці свідчать, що згадуваний правитель (Путін), як і перший в історії братовбивця Каїн, підпав під дію сатани.

            Зі Священного Писання ми знаємо, що два великих гріхи, вбивство і неправда, знаходяться у тісній єдності між собою, адже начальником і натхненником обох є диявол. Тому всякий, хто віддається цим гріхам, за словами Спасителя має батьком своїм диявола: «Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Євангеліє від Іоанна 8:44).

            Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» – говорить Господь Ісус Христос (Євангеліє від Луки 12:48). В руки згаданого правителя (Путіна) дана велика влада, але ми і весь світ є свідками того, що цю владу він обернув не на творення добрих діл, а на зло.

            Саме з його волі засоби масової інформації очолюваної ним країни вдень і вночі багатьма мовами світу розповсюджують цинічну брехню про Україну, сіють ворожнечу проти українського народу, проти нашого прагнення буди незалежними та будувати власну суверенну державу, спонукають кровопролиття і вбивства на Донбасі.

            Сам він (Путін) говорить відверту і явну неправду: організовуючи та засилаючи в нашу державу вбивць-найманців – каже про «внутрішній конфлікт», до якого він нібито не причетний; направляючи в Україну підлеглі йому війська – всюди публічно заявляє, що цих військ немає. В той час, коли в Україні загиблих воїнів, захисників Вітчизни, ховають як героїв – загиблих на Донбасі воїнів його країни ховають таємно, ретельно приховуючи правду про обставини їхньої смерті (русское, народное: «Россия – это такая страна, где солдат хоронят тайно и со стыдом, а европейский сыр – демонстративно и с гордостью» — Авт.).

            Цей правитель (Путін) цинічно бреше, кажучи, що очолювана ним країна не є стороною конфлікту в Україні – хоча саме він зробив все для того, щоби розпалити цей конфлікт і підтримувати його.

            Наслідком таких його дій є численні жертви. Протягом останніх місяців щодня гинуть військовослужбовці та добровольці, що захищають Україну від агресора, який любить іменувати себе нашим братом. Від бойових дій страждають мільйони мирних жителів, десятки тисяч вимушені рятуватися від війни втечею, сотні – загинули. Міста і села Донбасу перетворюються на руїни.

            Бачачи це і, як Патріарх, несучи відповідальність перед Богом за православний український народ, стверджую – найбільша провина за все це лежить на згаданому правителі (Путіні). В його волі і владі – негайно зупинити смерті та кровопролиття, але він заради гордині своєї продовжує примножувати зло. Він (Путін) називає себе братом для українського народу, але насправді він за ділами своїми істинно став новим Каїном, проливаючи братню кров та брехнею обплутуючи весь світ.

            Декого його неправда вводить в оману і вони думають, що насправді цей правитель (Путін) захищає традиційні духовні та моральні цінності від руйнівної дії глобалізації. Але плоди діл його, за якими Євангеліє закликає нас давати оцінку, свідчать про протилежне.

            Раніше вже багато разів звучали публічно заклики до цього правителя (Путін) та його поплічників – одуматися, припинити сіяння зла і смерті, розкаятися. Але здається, що він залишається глухим до цих закликів і лише примножує зло, бо в нього (Путіна), як в Іуду Іскаріота, увійшов сатана.

            Закликаю також віруючих в Україні молитися за справедливий суд і достойну відплату від Бога цьому правителю (Путіну).

            Не бійтеся його (Путіна) сили – бо перед силою Божою вона є ніщо, і хоча стало серце його жорстоким, як серце давнього фараона, але і кінець сили його – близький.

            Закликаю Боже благословення на Україну і наш побожний народ!»

            30 березня 2009 року Путін відвідав Православну Гімназію у Толяті  і передав їй в дар Іверську Ікону Божої Матерві 18-го століття. Передаючи Ікону, Путін перехрестився лівою рукою. Цензура телевізійного каналу ФСБ РФ «Звезда» не помітила це і пропустила сюжет в ефір.

            Незалежні російські спеціалісти у сфері теології і Богослов’я відмічають, що хрещення лівою рукою є ознакою сатанізму. У Путіна це проявилося на півсвідомому рівні.

            Саме враз пригадати, що майже двісті років тому один з найбільш шанованих в православ’ї святих, Преподобний і Богоносний Серафим Саровський  Чудотворец (1754-1833 рр.)  своїм пророцтвом попереджав Росію, що «…серед слов’ян російських народиться істинний Антихрист – Бісолюд. Антихрист народиться у Росії між Петербургом і Москвою в середині ХХ століття… Коли прийде Антихрист, йому на землі скрізь  доступ буде… Але Київська церква захистить вас і істинне православ’я  і нічого не зможе зробити Антихрист» (Антихрист – людина яка видає себе за Місію (Мф. 24:4), але має злу  сутність (2.Фес.2:8).

            У Святому Писанні сказано: Антихрист – цей посланник Сатани, буде переможений (2.Фес.2:8).

            На початку 60-х років минулого століття агенти КДБ доповіли першій особі СРСР — секретарю ЦК КПРС Микиті Хрущову, що болгарська провидиця, сліпа Ванга передбачила, що якийсь «карлик з чорною душею по імені Володимир», який буде правити Росією, на початку ХХІ століття розпочне війну з Україною. Потім ця війна переросте у громадянську війну у самій Росії, яку почнуть її прості люди, обдуренні своїми правителями і закінчиться перемогою народу, який повстане проти режиму «карлика» і крахом його самого.

            Прочитавши донесення, Хрущов з посмішкою фиркнув і відправив його в архів КДБ на «вічне збереження».

            Самого «карлика» за пророцтвом Ванги чекає таке: « Возле Кремлевской стены, на такой же площади мертвого Владимира «карлика» выкинут и закопают. Живого Владимира  «карлика» в Кремле приведут и посадят. Был склеп, теперь там тюрьма…»

            Скажете, містика, нездійсненне  «не може бути» ?

            Самовпевнений Хрущов свого часу поспішив саме так подумати…

            Задумайтесь. Через рік після авіакатастрофи з літаком президента Польщі Качинського (квітень 2010 року) Афонські старці передбачили президенту України Віктору  Януковичу відхід від справ політичних і, навіть земних, воєнну агресію Росії проти України і майбутнє цих держав.

            Що трапилося далі – всім добре відомо, як і те, до чого привела втеча Януковича до Росії.

            В літку 2014 року Росія, на письмове прохання Януковича ввести російські війська в Україну, розпочала проти України воєнну агресію, так звану гібридну війну.

            У березні 2015 року в Росії трагічно загинув (втопився, провалившись на автомобілі під лід) молодший син екс-президента Віктора Януковича – Віктор Янукович (молодший).

            Що ж чекає у майбутньому Україну і Росію устами Афонських Старців? Адже їхніми устами до нас звертається Творець, а значить — слова Старців є істина. Їхніх пророцтв бояться сильні світу цього ,  але від них нікуди не сховатися.

            За пророцтвом Афонських Старців: «Україну очікує важкий час, але він триватиме не довго – по Божій Волі, судилося створити могутню Державу, порівняну з Київською Руссю, бо Дух Святої Русі знаходиться у Києві, і його пробудили люди. 22 роки – був лише летаргічний сон Великого Народу».

            А що ж чекає Росію?

            «Росія, не дивлячись на свої прагнення відродити нову Імперію, потерпить крах. Її чекає ізоляція і самодержавство. Але російський правитель протримається на троні не довго, декілька років і піде з ганьбою. Сама Росія продовжить своє існування, але вже без частини земель на Півдні і Сході. Більшість російських провінцій стануть вільними від опіки Москви і входитимуть у державу Російську на правах незалежних територій», — пророкують Афонські ясновидці.

            Звичайно, всьому цьому можна і не вірити. Час покаже, як  показував і раніше пророцтва Афонських Старців.

            Нагадаю, що попередник і колега Путіна – нарком внутрішніх справ СРСР (1936 -1938 рр.) Микола  Єжов (росіянин за національністю) за маленькій ріст, як і у Путіна, в народі був прозваний також «карликом», але «кривавим» (Путін, за висловом Ванги – «карлик з чорною душею»). Єжов був гомосексуалістом (сам визнав це на суді), Путін, за твердженням його колег по КДБ – педофіл. За наказом Сталіна «кривавий карлик» був арештований, засуджений і розстріляний у лютому 1940 року…

            Путін сьогодні — «карлик» не лише «з чорною душею», а уже  «по коліна і лікті в крові».

            Історія знає «карликів-диктаторів», які розв’язували кровопролитні війни, чинили масовий терор і геноцид народів, в тому числі і своїх, від чого загинули мільйони людей: Калігула (Юлій Цезар), Нерон (племінник Цезаря), Наполеон, Ленін, Троцький, Сталін, Гітлер, Маодзедун, Пол Пот (Салот Сар) і тепер Путін – «Гітлер-Сталін ХХІ століття».

            В інтерв’ю журналу New Yorker віце-президент США Джозеф Байден розповів про свій візит до Путіна в 2011 році, який на той час був прем’єр-міністром Росії.   «Я сказав йому: « Пане прем’єр-міністре, я дивлюся вам в очі і мені здається, що у вас немає душі». Він поглянув на мене, посміхнувся і відповів: «Ми з вами розуміємо один одного», — заявив Байден.

 Російська церква – «пристанище демонів»

 і «служителька Антихриста»

             Російська православна церква, очолювана Московським патріархом Кирилом оголосила Україні «Священну війну», а окупацію частини території України назвала «Хрестовим походом православ’я» і благословила Путіна на воєнну агресію проти України і війну в Сирії.

            Філія РПЦ – Українська Православна Церква Московського Патріархату до цього часу не визнала Росію державою-агресором, не засудила анексію Криму і окупацію частини Донбасу, а приєдналася до «священної війни» проти України і «христового походу російського  православ’я».

            Представники УПЦ МП в Криму і на Донбасі відкрито підтримували і продовжують підтримувати російську агресію, брали активну участь в  проведенні  референдумів та проголошенні так званих «ЛНР» і «ДНР», закликали парафіян брати в руки зброю і захищати Росію від українців, благословили ватажків терористичних організацій «ЛНР» і «ДНР»  на війну проти України, надавали бойовикам пристанище в культових і  храмових приміщеннях, переховували в храмах і церквах зброю. Навіть, Святогірська Лавра використовувалася як база для російських диверсійних груп і сховище для автоматів, кулеметів, гранат, вибухівки.

Російський диякон Андрій Кураєв так прокоментував появу бойовиків і російських військових у церквах і храмах Донбасу зі зброєю в руках. У фейсбуці він написав, що митрополіт Спасько — Преображенського Собору Ілларіон повідомив, що до нього в Собор  увірвались бойовики зі зброєю в руках і примусили  обвінчати «молодожонів» підрозділу «Мотороли» Шарніра і Риту, які відкрито мали при собі зброю, навіть наречена була з автоматом.

Кураєв зазначив, що згідно Правил (69) Трулльського Собору та традиції, яка зародилася ще в ранній Візантійський період, не тільки

воїни, але навіть імператори, перед тим як зайти в Храм, знімали з себе зброю і залишали її поза Храмом.

В актах ІІІ Вселенського Собору записані слова Імператора Феодосія Молодшого: «Мы, которые всегда нужным числом государственных  оруженосцев окружены, и которым не приличествует быть без оруженосцев, когда однако входим в храм Божий, оставляем вне Храма оружие и даже снимаем с головы диадему императорского величества…».

 

 

 

 

 

        Були також непоодинокі випадки, коли священики УПЦ МП відмовлялися відспівувати українських військових, які загинули у боротьбі з  російським агресором.

            Митрополит РПЦ, вікарій Патріарха Московського, історик, композитор  Іларіон (1966 р.н., москвич) зазначає: «В нашем национальном характере преобладает холуйство и холопство, похабство и кровожадность, изуверство и пьянство». 

            Існує ціла мережа російських священників, які є агентами ФСБ РФ і активно допомагають російським військовим і бойовикам на Сході України. РПЦ і УПЦ МП є важливою складовою так званої «гібридної війни», яку Росія веде проти України.

            Воістину російська церква – це «пристанище демонів» і «служителька Антихриста», Кирило ж — не православний патріарх, а Диявол в рясі!  

            Василь Ключевський зазначає: «Русский простолюдин — православный — отбывает свою веру как церковную повинность, наложенную на него для спасения, чьей-то души, только не его собственной, которую спасать он не научился, да и не желает. Как ни молись, а все чертям достанется. Это все его богословие. Русское духовенство всегда учило паству свою не познавать и любить Бога, а только бояться чертей, которых оно же и расплодило со своими попадьями».

            Один із головних бойових генералів  штабу США в часи Другої Світової війни Джордж Сміт Паттон (1885-1945, загинув у автокатастрофі) стверджував:  «Трудность с пониманием русских состоит в том, что мы не осознаем факта их принадлежности не к Европе, а к Азии, а потому они мыслят иными путями. Мы не способны понимать русских, как не можем понять китайцев или японцев, и, имея богатый опыт общения с ними, должен сказать, что у меня нет особого желания понимать, если не считать понимание того, какое количество свинца и железа требуется для их уничтожения. В дополнение к другим азиатским свойствам их характера, русские не уважают человеческую жизнь — они сукины дети, варвары и хронические алкоголики. Русские не изменились со времен Чингисхана до времен Сталина. И они не изменятся  никогда ».

Хто ж такий патріарх Кирило?!

        Згідно висновків Комісії Президії Верховної Ради Росії з розслідування причин і обставин ГКЧП (серпень 1991 рік), надрукованого у березні 1992 року, яку очолювали Глєб Якунін і Лев Пономарьов, на основі архівних документів КДБ СРСР, було встановлено «антиконституційне використання ЦК КПРС і КДБ СРСР ряд церковних органів у своїх цілях шляхом вербування і засилання в них агентури КДБ. Виявлено, що  багато ієрархів РПЦ були таємними агентами КДБ, які мали стрімке просування по церковній ієрархії.  Характер виконуваних ними доручень засвідчує про не відділення синодального Відділу зовнішніх церковних зв’язків, який очолював з 1989 по 2009 рік владика Кирило, від держави, та трансформацію цього церковного відділу в таємний центр агентури КДБ серед віруючих. Владика Кирило (Гундяєв Володимир Михайлович, 1946 р.н., уродженець Ленінграда) був таємним агентом КДБ під псевдонімом «Михайлов», який часто виконував таємні  доручення КДБ у закордонних поїздках.

            У 2003 році член Московської Хельсинської групи, протоієрей РПЦ  Юрій Едельштейн направив лист президенту Росії Путіну, у якому вказав про зв’язки митрополита Кирила з КДБ як таємного агента «Михайлова». Наївний – кому писав?!

            Борис Стомахін відзначав, що в Радянському Союзі «…место идеологического отдела ЦК КПСС давно и прочно заняла РПЦ тоталитарная секта, созданная Сталиным в 1943 году под видом якобы возрождения православия и являвшаяся все советские годы фактически филиалом КГБ».

            Попередник Кирила — патріарх Московський Алексій ІІ (Рідігер Олексій Михайлович, 1929 року р.н., естонець, уродженець Таліна) був завербований КДБ Естонської РСР 28 лютого 1958 року «на патріотичних почуттях для виявлення і розробки антирадянського елементу із числа православного духовенства» під псевдонімом «Дроздов». У  грудні 1975 року митрополит  Алексій ІІ (Рідігер) був одним із засновників організації «Родіна» (обраний членом її Ради),  яка була організацією прикриття для діяльності КДБ під кураторством старшого офіцера ПГУ (зовнішня розвідка)  КДБ СРСР Васильєва П.І.

            Восени 1989 року мені випала нагода познайомитися у Москві (у робочій резиденції  Московського патріарха) особисто і з Алексієм ІІ, і з Кирилом. Потім, після розвалу Радянського Союзу, було ще декілька зустрічей з ними. Цікаві були розмови… Уже тоді у їх висловлюваннях було недружелюбне, навіть вороже ставлення до проголошення Україною  незалежності та утворення УПЦ КП, її засновника Патріарха Київського Мстислава та Блаженнішого  Митрополита Київського і всієї України Філарета.

            На моє зауваження, що ми тепер незалежна держава, повинні мати свою Соборну Церкву, яка у нас була ще до появи Москви, вони, не сприймаючи ніяких моїх доводів і історичних фактів, повчально говорили, що росіяни  і українці братські народи, єдиний слов’янський народ, для якого лише РПЦ є духовним центром і що Україна це споконвічна територія Росії. Кожен з нас залишився при своїй думці.

            Один із самих відомих чеських письменників і драматургів  Карел Чапек (1890-1938) писав: «Русские всё вокруг себя называют славянским, чтобы потом всё славянское назвать русским».

            Декілька зауважень щодо фальсифікації  росіянами історії та привласнення ними Київської Руси і Православної Церкви.

            У душі кожної людини Творцем закладено дві найпотужніші і водночас найболючіші духовні струни – етнічне походження   і віросповідання. Нашу етнічну  струну  можновладці  обірвали, позбавивши нас права юридично мати запис своєї  національністі в паспорті, свідоцтві про народження, та в інших державних реєстраційних документах, яка існує споконвічно у всіх інших народів світу, окрім нас.

            Своє українське національне коріння я з синами відновив. У наших паспортах і свідоцтвах про народження моїх онуків вписана, за рішенням суду, наша багатовікова національність – українець.

            На другій духовній струні грубо бриньчать, як на балалайці, московські попи, які ще у 15 столітті у незаконний (неканонічний) спосіб відділилися від Київської Православної Церкви. Майже півтора століття Московську церкву не визнавало  Вселенське Православ’я, називаючи її «пристанищем  демонів», «служителькою антихриста». У 1589 році,  коли Патріарх Константинопольський Єремія ІІ прибув до Москви, російський цар Борис Годунов ув’язнив його у монастирі і утримував доти, поки той,  під психологічним тиском і залякуваннями бути страченим, не підписав Грамоти про визнання московської церкви.

            Тепер, московські попи здіймають ґвалт, що Київський патріархат, від якого вони свого часу відкололися, не має права  на самостійність, а українці – «розкольники» православ’я і не мають права на свою Соборну Церкву.

            За наше жито, нас і бито!

            В українців свої споконвічні історичні, а тепер державні символи – Герб, Прапор, Гімн.

            У Російській Федерації — запозичені (або вкрадені). Державний герб РФ – двоголовий орел – це герб (символ) Римської Імперії з 330 року, а після її розпаду – символ Візантійської Імперії. У 1497 році прийнятий як герб Московського Князівства, а пізніше – Російської Імперії. Прапор (триколор) – це плагіат перевернутого прапору Нідерландів, який став державним прапором Російської Імперії з 28 квітня 1883 року. Сучасний гімн РФ – це гімн колишнього СРСР з добавленими деякими змінами.

            Польський президент Олександр Кваснєвський з приводу російського гімну говорив: «Давайте завжди пам’ятати, що в Росії слова можуть бути різні, але музика -  одна».

            Свого часу ідеолог «привиду комунізму», німецький філософ-матеріаліст, політ економіст, суспільствознавець, один із самих ярих антисемітів, не зваючи на те, що сам був євреєм, Карл Маркс (1818-1883, батько Маркса – єврей, народжений як Гершель Леві Мордехай, дід з боку матері – нідерландський рабин) зазначав: «Россия, не имеющая никакого отношения к Руси, и получившая, вернее укравшая свое нынешнее название, в лучшем случае в 18 веке, тем не менее – нагло претендует на историческое наследие Руси, созданной на восемьсот лет раньше. Однако Московская история – это история Орды, пришитая к истории Руси белыми нитками и полностью сфальсифицированная. Само название Русь узурпировано москалитами. Русские не только не являются славянами, но даже не принадлежат индо-европейской расе. Московия была воспитана и выросла в ужасной и гнусной школе монгольского рабства. Она усилилась только благодаря тому, что стала виртуозна в искусстве рабства. Даже после своего освобождения Московия продолжала играть свою традиционную роль раба, ставшего господином. В последствии Петр Великий сочетал политическое искусство монгольского раба с гордыми стремлениями монгольского властелина, которому Чингисхан завещал осуществить свой план завоевания мира».

            Російське народне прислів’я говорить: «Русь и Россия это такая же аналогия, как море и морская свинка»

           Путін – шизофренік-педофіл-вбивця

             У квітні 2008 року на засіданні Ради НАТО – Росія, Путін, звертаючись до президента США Буша, заявив: «Ти ж розумієш, Джордж,  що Україна – це навіть не держава? Що таке Україна? Частина її території – це Східна Європа, а частина – і значна – подарована нами!»

            Сенатор США Джон Маккейн у грудні 2016 року заявив: «Володимир Путін бандит, вбивця і агент КДБ. Давайте називати Путіна тим, ким він є». З Путіним потрібно говорити саме з позиції сили, як це робив президент Рональд Рейган, — наголосив Маккейн.

            У лютому 2017 року, виступаючи в Сенаті, Джон Маккейн заявив: «… Всі знають, що Путін є вбивцею. Він м’ясник і головоріз». Під час промови, Маккейн перерахував багато загиблих політичних опонентів Путіна і журналістів, у вбивстві яких обґрунтовано звинувачують президента Росії.

            За висновками експертів Західної Європи  у сфері психології, психіатрії, фізіології і фізіономістики Путін в дитинстві переніс важку психічну травму в результаті постійних моральних принижень, фізичних знущань через його фізичну слабкість і маленький — «карликовий»  ріст (що в свою чергу призвело до появи і розвитку синдрому «Наполеона») та відсутності батьківської уваги і тепла через зайнятість на роботі (виховувала вулиця і під ворітня). У Вищій школі КДБ, де навчався Путін, його,  за маленький ріст  (162 см),  кликали «недопалком», що дуже його пригнічувало.

            Подібні психологічні травми в дитинстві перенесли також «карлики» Ленін, Сталін, Гітлер.

            Все це, на думку фахівців, сформувало у Путіна риси активного соціопата (різновид психопата з патологічною поведінкою), який немає системи цінностей, а до людського життя ставиться з повною зневагою, навіть з огидою і затятим цинізмом. Свою потребу Путін прагне задовольнити за будь-яку ціну,  хай навіть для досягнення своєї мети йому доведеться «піти по трупам», не визнаючи жодних законів. При цьому Путін абсолютно не відчуває почуття каяття або провини за свої вчинки, оскільки у нього відсутня совість. Будь-який же докір з боку, будь-яка вказівка на помилковість дій Путіна, будь-яка критика чи засудження його дій  -  і Путін «вибухає», впадаючи в стан нестримної агресії, злості і гніву, так як вважає, що на карту поставлено його виживання. Це заставляє Путіна діяти напролом як божевільного (недарма, західні політики називають Путіна «божевільний з ядерною кнопкою»). І чим далі прогресує це захворювання у Путіна, тим твердіше він переконується, що чинить правильно. Путін все частіше перебуває з оточуючими в стані непримиренної війни і все частіше у нього виникає агресивний стан. Путін позбавлений внутрішніх і зовнішніх гальм, але вміє надягати маску доброчесності.

            Історія знає безліч особистостей,  які відносяться, як і Путін, до категорії соціопата.  Наприклад, великі тирани – Гітлер, Сталін, Ленін, Троцький, римський імператор Калігула, Нерон, серійні вбивці: Чикатило, Джон Вейн Гейсі, Джеффі Дамер. Для злочинця-соціопата жертва – це не людина в загально прийнятому розумінні, а якийсь механізм, засіб задоволення його потреби – сексуальної, матеріальної, самоствердження.

            За висновками експертів, Путін має всі ознаки педофіла. Зазначу, що колеги Путіна по КДБ: підполковник Олександр Литвиненко, полковник Сергій Третьяков, заступник директора ФСБ, генерал-полковник Анатолій Трофімов і його дружина, які знали, що Путін педофіл та бачили оперативні відео зйомки, які зберігалися в архіві ФСБ до призначення Путіна її директором у 1998 році, про те, як він займається педофілією з дітьми, обговорювали це у своєму колі або обнародували цю інформацію (журналіст Олександр Боровик)  —  були вбиті.

            На відміну від Путіна, «вождь революції» Ленін був (як встановили російські історики-дослідники і про що засвідчують архівні документи ЦК КПРС)  пасивним гомосексуалістом, про що добре знали в Політбюро ЦК ВКП(б). Двоє  із членів Політбюро  – Зінов’єв Григорій Євсєєвич   (справджене ім’я і прізвище – Герш Аронович Радомисльський, єврей,  партійна кличка «Григорій)  і єврей Бронштейн (Троцький) були  його «партнерами».

            Вчені  медики встановили, що Ленін помер від сифілісу, а не від інсульту, як стверджувала офіційна комуністична доктрина Радянського Союзу.

            Спеціалісти відзначають, що Путін все життя бореться зі своїм почуттям неповноцінності, демонструючи постійно, що він сильний, що він домінуючий самець (альфа-самець). Вважає себе посланцем «небес» — месія рятівник «православ’я і руського міра».

Експерти відзначають у Путіна явні ознаки манії величі.  Відомо також, що щорічно шамани, чаклуни і церковники проводять на сакральних місцях відповідні ритуали, щоб возвести Путіна в сан «Вселенського Володимира — Володаря Світу». І сміх, і гріх!

            В Росії Путіна представляють як захисника «іконно російських цінностей», яким протиставляють «загниваючий Захід». Процвітаючі  Америка і Європа давно поставлені у приклад росіянам як ворог, який втратив моральні і духовні цінності.   Політичне керівництво Росії вихваляє російське православ’я, а церква і її поводир Кирило вихваляє Путіна і виправдовує війну в Грузії, Україні, Сирії.

            Будуються нові храми, золотяться купола, Путін, Медвєдєв і члени уряду присутні на всіх великих храмових службах, патріарх і президент Росії – партнери – злочинці. Церква і держава в Росії – злочинна, політично-релігійна мафіозна терористична організація, яка промиває  мозок   росіянам, одурманюючи їх божевільними ідеями «руського міра», «триєдиної Русі», «третього Риму», «Святої Русі» і т.д. Російська держава і церква виховують справжніх фанатів шовіністів – російських фашистів.

Заступник голови уряду РФ і міністр друку та інформації (1992 рік)     Михайло Полторанін (1939 р.н.) у своїй книжці «Влада у тротиловому еквіваленті» під час її презентації у листопаді 2010 року в Москві зазначив: «Росія – це єврейський олігархат на чолі з дуетом  Путін – Медвєдєв, яких олігархи привели до влади». 16 березня 2014 року Полторанін заявив: «Росія йде до фашизму».

Полторанін звинуватив Путіна в організації вбивства 3 липня 1998 року голови Всеросійського руху на підтримку армії, депутата Державної Думи, генерала Льва Рохліна, який готовив усунення Єльцина з поста  президента Росії шляхом повстання. Після вбивства, Путін  в «пожежному порядку» 25 липня 1988 року  був призначений директором ФСБ РФ.

            З екранів телевізорів як потік водоспаду ллється: «Велікая Росія», «встанемо з колін», «повернемо ісконні руські землі», «ні п’яді не віддамо», «захистимо російську мову», «Росія там, де звучить російська мова». І знову – військові паради, танки, літаки, ракети як у нинішнього диктатора КНДР  Ким Чен Ин та свого часу у Сталіна і Гітлера.

            Одночасно в Росії створюється культ особистості Путіна (як Сталіна): Путін – в танку; за штурвалом  винищувача СУ – 27 в Чечні; на підводному  човні  «Новомосковськ» і крейсері «Петро Великий» у Баренцовому морі; за штурвалом  літака-амфібія під час тушіння пожару в Рязанській області; за штурвалом військово-транспортного літака;  спускається у батискафі на дно озера Байкал; на лижах в горах; за кермом   автомобіля «Лада» під час автопробігу Чита – Владивосток;  за кермом комбайну в полі; на мотоциклі серед байкерів; на дельтаплані виручає стерхов; лікує тигрицю; верхом на коні з оголеним торсом; серед дельфінів;  в обнімку з котом, собакою, козою,  малим леопардом,  оленями,  спійманою щукою на рибалці;  зі снайперською гвинтівкою на полюванні оголений по пояс;  на татамі як дзюдоїст; грає в хокей, співає на шоу…І нарешті, монах цілує руку Путіна у монастирі.

            Фото і відео Путіна в різних амплуа масово  тиражується по телебаченню, в пресі,  в настінних і кишенькових календарях  та в  Інтернеті.

            Російський народ в екстазі від такого Путіна, як німці при Гітлері або радянські люди – на похоронах Сталіна!

            Путіну вдалося шляхом одурманення і брехні переконати населення, що він неповторний і єдиний «рятівник Росії» (як  Бетмен). Проте, радянський чекіст не врахував однієї обставини – світ перестав бути закритим, з’явився Інтернет, стало доступним супутникове телебачення і міжнародні ЗМІ.  Радянський Союз був закритий залізною завісою, в середині було всемогутнє КДБ, служакою якого був і Путін, -  можна було безкарно ловити, саджати, відправляти в табори, в’язниці, «психушки», а найбільш неугодних режиму – таємно знищувати.

            Кагебісту Путіну не затишно в сучасних умовах, він так не звик. Російська брехня і пропаганда – потворне повторення Радянського Союзу. Вони  поховали СРСР,  поховають і Росію – останню Імперію зла.

            За висновками спеціалістів, Путін має всі ознаки втрати почуття реальності, що може призвести до його непередбачуваних  вкрай небезпечних вчинків. У Путіна все яскравіше проявляються ознаки синдрому «hubris syndrome» — гіператрофіроване  самолюбство, яке пов’язано з тим, що Путин довгий час має майже абсолютну владу, а також явні ознаки психічно нездорового (хворого)  диктатора.

       На думку фахівців, Путіна уже не можна вилікувати від цієї хвороби,  оскільки він має патологічну жадобу до абсолютної  влади і грошей та постійне почуття страху за своє життя на межі тваринного інстинкту самозбереження (що і змусило Путіна як Гітлера і Сталіна мати декілька двійників. Ленін гримувався і мав документи на різні призвіща).

            Російські світила в галузі психіатрії і психології (яких я знаю ще з радянських часів по своїй роботі) підтверджують діагноз західних колег і доповнюють його тим, що у поведінці президента Росії  Путіна уже є всі ознаки шизофренії, які проявляються у :

            1)  «нестандартних, дивних формах мислення і проведення «своєрідних»                      логічних  ланцюжків під час прийняття того чи іншого рішення»;

            2)  «змінах колірних пристрастей»;

            3)  « частій зміні настрою: сміх, сльози, гнів і злість та  крики  на підлеглих»;            4)  « маячних ідеях»;

            5)  « підвищеній підозрілості»;

            6)  «манії переслідування і страху смерті».

             Радянський і американський поет, драматург, лауреат Нобелевської премії з літератури (1987 р.),  емігрант Йосип Бродський (1940-1956) писав:«Нет в России палача, который бы не боялся стать однажды жертвой, нет такой жертвы, пусть самой несчастной, которая не призналась бы (хотя бы себе) в моральной способности стать палачом».

             На думку фахівців у Путіна яскраво проявляються  дві форми шизофренії:

1)    депресивно-параноїдальна (постійні відчуття тривоги і очікування поганих звісток або подій)

2)    циркулярна — Путін надто виділяє себе над оточуючими, підкреслює свою винятковість і унікальність, що уже є причиною появи маячних ідей і конфліктних ситуацій не лише зі своїм оточенням і підлеглими, але і на міжнародному рівні (розв’язання війн у Грузії, Україні, Сирії).

            Експерти не виключають і спадковий фактор цих проявів у Путіна.

            На моє запитання, чому вони не оприлюднюють свої медичні висновки щодо психологічного і психічного стану Путіна, щоб усунути його з поста президента за станом здоров’я, адже його поведінка може призвести ще до більш трагічних наслідків, чим війна в Грузії, Україні, Сирії, відповідь була одна: боїмося за своє життя і життя рідних. Багато з тих хто знав про різні вади Путіна і його злочини – мертві.

            Після обрання Путіна в 2012 році в третє президентом Росії, колишній президент СРСР Михайло Горбачов відзначив такі риси характеру Путіна: «мстивість, злопам’ятство, образливість», що, на думку Горбачова,  є недопустимо для політика, який займає такий високий пост.

       Шведське прислів’я говорить: «Коли Бог хоче покарати народ, то відбирає розум у короля».

            Вдумайтесь, що наробили політичний і релігійний психопати-фанатики — російський  президент Путін (підполковник КДБ) і московський патріарх Кирило (агент КДБ «Михайлов») зі своїми співвітчизниками: громадяни Росії — етнічні  росіяни, православні за вірою вбивають в Україні своїх братів по крові і вірі — етнічних росіян, православних за вірою, які, захищаючи свою Батьківщину  Україну,  змушені їх вбивати, як агресорів.

Історія знає багато міжетнічних (міжнаціональних) і міжрелігійних (міжконфесійних)  війн.  Але такої, яку сьогодні веде Росія проти України, не було.

            Невже росіяни  забули, як російський більшовизм за класовою ознакою розв’язав в Росії у 1917-1922 роках громадянську війну,  у якій брат воював проти брата, син з батьком, донька з матір’ю  і співали:

          «Смело мы в бой пойдем

  За власть Советов

И как один умрем

   В борьбе за это…».

            А  ради чого потім жити і саме головне – хто буде жити, коли всі помруть «за владу Рад». Всі не вмерли, але десятки мільйонів душ росіян (в першу чергу), українців, білорусів, духовенства та інтелігенції,  загубили, вбиваючи один одного «за владу Рад», яка обіцяла «світле майбутнє». Росіяни, і де воно зараз  це  ваше  «світле майбутнє» ? Як були, так і залишилися рабами!

Наведу ще декілька висловлювань відомих людей, які характеризують «генетику» і менталітет Росії і росіян.

Видатний російський письменник і драматург Михайло Булгаков         (1891-1940, уродженець Києва) так висловився про росіян: «Не народ, а скотина, хам, дикая орда, душегубов и злодеев» (They are not people, they are boors, villains, wild hordes of murderers and miscreants).

Російський політичний і громадський діяч, депутат 2-4 Державної Думи, який прийняв відречення із рук російського царя Миколи ІІ, Василь Шульгін (1878-1976, уродженець Києва) заявив: «Увы, этот зверь был… его величество русский народ…».

Видатний  російський композитор Михайло Глінка (1804-1857, автор опер «Життя за царя», «Руслан і Людмила», музикальної фантазії «Камарінська» та інших), покидаючи назавжди Росію, 27 квітня 1856 року на кордоні плюнув на землю і сказав: “Дай Бог мне никогда больше не видеть этой мерзкой страны и ее людей!”.

Російський філософ Володимир Соловйов зазначив: «Русский народ находится в крайне печальном состоянии: он болен, разорен, деморализован. И вот мы узнаем, что он в лице значительной части своей интеллигенции, хотя и не может считаться формально умалишенным, однако одержим ложными идеями, граничащими с манией величия и манией вражды к нему всех и каждого. Равнодушный к своей действительной пользе и действительному вреду, он воображает несуществующие опасности и основывает на них самые нелепые предположения. Ему кажется, что все соседи его обижают, недостаточно преклоняются перед его величием и всячески против него злоумышляют. Всякого из своих домашних он обвиняет в стремлении ему повредить, отделиться от него и перейти к врагам, а врагами своими он считает всех соседей…»

Так сьогодні вважає і Путін. І не має нічого дивного  в тому, що понад 80% росіян підтримують його агресивну зовнішню політику і воєнну агресію проти України і війну у Сирії.

Російський письменник, поет і драматург, граф Олексій Толстой          (1817-1875) відзначив : «Московия — русь тайги, монгольская, дикая, звериная» (Muscovy — the Russia of taiga, Mongolic, wild, bestial).

«Я не горжусь, что я русский, я покоряюсь этому положению. И когда я думаю… о красоте нашей истории до проклятых монголов и до проклятой Москвы, еще более позорной, чем сами монголы, мне хочется броситься на землю и кататься в отчаянии от того, что мы сделали…». - ( Із листа другу Б. М. Маркевичу 26 квітня 1869 року).

Незадовго до загибелі президент Чечні Джохар Дудаєв, з яким мені пощастило бути особисто знайомим, заявив (цитую): «Русизм» – это особая форма человеконенавистнической идеологии, основанная на великодержавном шовинизме, полной бездуховности и безнравственности. Отличается от известных форм фашизма, расизма, нацизма, особой жестокостью, как к человеку, так и к природе… обладая рабской психологиею, паразитирует на ложной истории, на оккупированных территориях и угнетенных народах.  Все русские – ничтожные рабы в своей огромной державы,  которая на  их  страхе только и держится, и самые  несчастные, потому что  другие нации  их ненавидят  за насилие».

            Ще один з основоположників комунізму, друг Маркса і вчитель російських більшовиків німецький філософ Фрідріх Енгельс (1820-1895) стверджував: «Любой захват территории, любое насилие, любое угнетение Россия осуществляла не иначе, как под предлогом просвещения, либерализма, освобождения народов».

Свого часу Володимир Ульянов-Ленін (1870-1924) зазначав: «Никто не повинен в том, если он родился рабом; но раб, который не только чуждается стремлений к своей свободе, но оправдывает и приукрашает свое рабство (например, называет удушение Польши, Украины и т.д. «защитой отечества»  великороссов), такой раб есть вызывающий законное чувство негодования, презрения и омерзения холуй и хам».

Дід Ульянова-Леніна по материнській лінії – Сруль (він же Ізраїль) Мойшович Бланк, єврей; прадід Леніна – Іцко Бланк, єврей, підданий Речі Посполітої (Польща). Після хрещення і прийняття православ’я в липні 1820 року в Самсонієвському Соборі Санкт-Петербурзі отримав «московське»  ім’я і прізвище  — Олександр Дмитрович Бланк.

Мати Леніна  Марія Бланк (Гроссшопф), по материнській лінії мала шведське і німецьке коріння, а по батьківській – єврейське (її батько — дід Леніна — Ізраїль Мойшович Бланк).

Батько Леніна – Ульянов Ілля Миколайович по лінії свого батька Миколи Ульянова  — чуваш за національністю.

Бабуся Леніна по батьківській лінії — Анна Смірнова була калмичка.

Енгельс наголошував: «И русский мужик, взявшись за топор, с отчаянным остервенением защищал свое рабство».

Про російську інтелігенцію Ленін говорив, що   «вона не розум  нації, а «лайно»,  а «росіяни – «лайнюки і придурки».

Ленін аж кричав: «Я должен решительно протестовать против того, чтобы цивилизованные западно-европейцы подражали методам полуварваров русских… Русским дуракам раздайте работу посылать сюда вырезки, а не случайные номера, как делали это идиоты до сих пор… Среди русских мало умных. Если найдешь какого-нибудь годного человека, то непременно или еврей, или с примесью еврейской крови… Русский человек — плохой работник по сравнению с передовыми нациями».

У 1918 році Ленін писав: «Россия воюет  за Галицию, владеть которой ей надо в особенности для удушения украинского народа (креме Галиции у этого народа нет и быть не может уголка свободы, сравнительно конечно)».

Троцький (Бронштейн) стверджував: «Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі Чорного моря  Росія існувати не може: вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами».

            Всеросійський імператор Петро Перший (1672-1725), якого в Росії сьогодні боготворять і ставлять пам’ятники, стверджував: «С другими европейскими народами можно достигать цели человеколюбивыми способами, а с русским – не так… Я имею дело не с людьми, а с животными, которых хочу переделать в людей».

Зробити з росіян людей Петру Першому виявилось не під силу. Народна мудрість говорить: «Горбатого могила виправить».

Говорячи про Петра Першого,  Лев Толстой писав: «Был осатанелый зверь. Великий мерзавец, благочестивейший разбойник, убийца… Забыть про это, а не памятники ставить ему».  

Продовження частина  2