Провід Спілки офіцерів України щиро вітає всіх членів СОУ, їх родини та ввесь український народ з черговою річницею проголошення Державного суверенітету України!

16 липня 1990р. (понеділок) — Верховна Рада України (УРСР) у Києві ухвалила (прийняла, проголосила) «Декларацію про державний суверенітет України» (№ 55–XII), якою проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.

З 385 присутніх на засіданні депутатів «за» проголосували 355, «проти» – 4, не голосували – 26 (із них 18 невдовзі звернулися до секретаріату ВР України зарахувати їх голоси «за»).

Відтоді в літописі нашої країни розпочалася нова сторінка, новий відлік часу – епоха утвердження України як самостійної та незалежної держави. Цей документ відкрив новий історичний період, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку.

Декларація стала основою для об’єднання суспільства у непростий час визначення свого майбутнього в серпневі дні 1991–го. А 24 серпня того ж року, саме спираючись на Декларацію, було прийнято «Акт про державну незалежність».

Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990р. Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності.

На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.

12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.

Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з’їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з’їзду.

Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По–перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По–друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії.

За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави. Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.

День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам’ятників Леніну, які обов’язково були у центрі кожного міста.

До реальної незалежності після 16 липня 1990–го лишалося ще півтора року, але цей формальний перший крок був важливим.

Ось фото Михайла Шуляка, який тоді був фотокором рухівської «Народної газети», й написав замітку «Історія однієї фотографії». Фото Михайла Шуляка. Одразу після ухвалення декларації сфотографувалися депутати з Народної ради – колишні політв’язні. Зліва праворуч – св.п.Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, св.п. Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Леопольд Табурянський (не політв’язень), Ірина Калинець, за нею позаду - Олесь Сергієнко (політв’язень, але не народний депутат), св.п.В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян, Михайло Косів (не політв’язень).

Цікаво згадати (а комусь - дізнатися), що зал засідань парламенту тоді прикрашала велика статуя Леніна з білого мармуру, а кнопок для голосування як таких не існувало - потрібно було піднімати руки. Для участі в полеміці депутати мали вистояти чергу до одного з трьох «концертних» мікрофонів, встановлених у проходах між секторами. Тож В’ячеслав Чорновіл нагадував метеор, гасаючи зі свого бокового місця в першому ряду до мікрофона. Іноді, щоб виступити поза чергою, доводилося вдаватися до хитрощів: ще один мікрофон стояв на балконі, а до нього можна було дістатися, якщо швидко пробігти через кулуари і піднятися сходами на третій поверх.

Знаменита фраза Голови Ткаченка «Депутат Заєць, не скачіть по залу!» пов’язана саме з такими переміщеннями опозиціонерів, котрі хотіли взяти слово.