09 вересня 2007р. близько 08.00 ранку спочив Васи́ль Степа́нович Кук (псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь»; 11 січня 1913, Красне, нині Буського району Львівської області — 9 вересня 2007, Київ) — генерал-хорунжий, останній Головний Командир УПА з 1950 (після загибелі Романа Шухевича).
Василь Кук народився у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Золочівський район Львівської області). Був хрещений 16 січня 1913.
Батьки були селянами. Батько, Степан Матвійович працював на залізничній станції в селі Красне; мати — Прасковія Федорівна (дівоче прізвище — Постолюк).
Bci діти родини Куків були членами Організації українських націоналістів. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратила польська влада. За радянської влади всі члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.
1923–1932 — навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 року належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна. У 1929 році став членом Юнацтва ОУН.
З 1932 — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН.
Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Під час студій організував і очолив студентську групу членів ОУН.
1932–1934 — виконував доручення Крайової Екзекутиви ОУН і як зв’язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.
За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий Провід ОУН.
Травень 1937 — як золочівський повітовий провідник ОУН організував напад на польських поміщиків — подружжя Ясінських. Під час нападу, всупереч плану дій ОУНівців, Ясінські загинули від рук брата В. Кука — Іларія. Деяких учасників акції заарештувала польська поліція, і в березні 1938 у Золочеві відбувся судовий процес над ними. Василь Кук у травні 1937 перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту.
Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени 1937 переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню крайової екзекутиви (КЕ) ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939.
У 1940р. — за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у Кракові, організовував нелегальні переходи кур’єрів і зв’язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем.
Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.
Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу у східну Україну, включно з Кримом і Кубанню.
В червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 30 червня до Львова й організувала Народні Збори, на яких Ярославом Стецьком було проголошено Акт відновлення Української Держави.
В липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В. Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В.Куку разом із Дмитром Мироном та зв’язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.
Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Дмитра Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника Пантелеймона Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 р. очолив УПА-Південь.
В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами.
З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 року Василя Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
23 травня 1954 року Василя Кука взяли в полон співробітники МДБ СРСР за допомогою завербованого колишнього підпільника «Чумака» (Микола Примас), якого Василь Кук добре знав особисто. Перебував 6 років без вироку суду у слідчих в’язницях Києва і Москви до 1960 року Звільнений у зв’язку з новим курсом політики Микити Хрущова.
У в’язниці проходив під номером «300».
Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.
Василь Кук з вищою нагородою СОУ
З 20 квітня 2006р. – член Дніпровської районної організації Спілки офіцерів України м. Києва, нагороджений вищою відзнакою СОУ – «Хрест заслуги».
Отримуючи цю нагороду друг Василь зі сльозами на очах сказав:
- Це єдина нагорода, якою Україна відзначила мою службу українському народу!
Василь Кук у молодості. Фото з сайта kbulkin. wordpress. com.
Василь Кук в останні роки життя.
В останні роки свого життя жив дуже скромно, точніше – існував на мізерну пенсію, разом із сином у своїй квартирі у Києві де і помер.
Прощання з останнім ГК УПА організовували Конгрес Українських Націоналістів та Спілка офіцерів України – організації членом яких і був друг Василь.
Заходи проходили у Києві в Будинку Центральної Ради(вчителя), потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи.
Поховали Василя Кука на батьківщині — в селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний.
Вічна та світла пам’ять нашому Провідникові!