Всеукраїнська громадська організація «Спілка офіцерів України» висловлює глибоку стурбованість змістом резолюції Сенату Республіки Польщі від 8 липня 2016 року та постанови Сейму Республіки Польща від 22 липня 2016 року і виказує несприйняття такого підходу. На наше переконання, в ухвалених документах трактування подій на Волині 1943 року однобічне й упереджене. З цих резонансних документів випливає, що постраждалими є насамперед поляки, а це не відповідає принципам історизму.
У Постанові польського Сейму виникнення ненависті на національному та релігійному ґрунті на так званих Східних Кресах пов’язується з діями німецьких та радянських окупантів, а також безрезультативністю спроб представників Польської підпільної держави дійти згоди з українськими організаціями.
Насправді конфлікт між українцями та поляками має давніші і глибші причини, пов’язані з шовіністичним ставленням польської провідної верстви до українців та їхніх природніх прав і в час І, і в час II Речі Посполитої. У першій половині XX століття відбувся лише новий спалах польсько-української ненависті, спричиненої діями влади II Речі Посполитої, яка збройно порушила право українців творити національну державу на власних історичних етнічних землях, насильно включила західну частину України, названу пізніше Східними Кресами, до складу Польської держави та почала здійснювати сумнозвісну політику «пацифікації» і нищення національної ідентичності автохтонного українського населення.
Під час Другої світової війни польський уряд у вигнанні, базований в Лондоні, в подальшому, після домовленості із сталінським режимом про денонсацію так званого пакту Молотова-Ріббентропа, використовуючи підрозділи Армії Крайової, загони Самооборони Кресів та Батальйони Хлопські, прагнув зачистити від українців українські етнічні землі в межах «Східних Кресів» з метою посилення своїх позицій під час майбутнього повоєнного визначення територіальних меж Польської держави.
Саме це спричинило жорстокий польсько-український конфлікт, під час якого поляки вбивали українців, а українці поляків, і не лише на Волині. І в цьому були зацікавлені, з відомих причин, як гітлерівська Німеччина, так і більшовицька Росія. Більше того, докладали до цього зусилля.
Всупереч відомим фактам Постанова зображує українців як злочинців, а поляків як жертву. Вона відтворює створені радянськими спецслужбами і комуністичною пропагандою стереотипи, які повинні дискредитувати українців, що вели боротьбу за своє право жити на своїй землі і мати власну національну державу. Виглядає так, що перегляд оцінки подій на Волині відбувається за участі кремлівської агентури в Республіці Польща. Як приклад — у квітні 2010 року в Українському домі, столиці України, відбувалась сумнозвісна виставка — провокація: «Волинська різня — польські та єврейські жертви ОУН-УПА», на якій замість обіцяних фотокопій оригінальних фотографій та документів з державних польських архівів та приватних колекцій 1\3 показувало фотофакти злочинів НКВД та гітлерівців. Саму виставку — провокацію організовував відомий прихильник руского міра в Україні й очільник проросійських громадських організацій Вадим Колесніченко, що вказує на головного режисера й організатора провокацій навколо теми волинської трагедії.
Мусимо визнати, що на олтар чиїхось політичних амбіцій й геополітичної недалекоглядності, на жаль, принесена об’єктивність, спотворена трагічна сторінка українсько-польських стосунків.
Єдина фраза, з якою можна погодитись у рішенні польського Сейму, — це слова папи Івана Павла II у Львові в 2001 році: «Завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові ставити вище те, що єднає, а не те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємоповазі, братерській співпраці і правдивій солідарності… Виключно повна правда про історію є найкращий спосіб примирення і взаємного прощення».
Очищення історичної пам’яті двох народів може відбуватися на історичній правді, визнанні суверенного права кожної нації на власну державу у межах етнічних земель, права боронити свою землю й свій народ від посягань інших держав і народів, непорушність світового порядку, встановленого після Другої світової війни. Використання таких принципів створює підґрунтя для порозуміння й прощення заради приязних стосунків між двома народами.
Використання цих критеріїв дозволить двом народам знайти те, що нас єднає й спільно будувати високоцивілізоване майбутнє.
З огляду на історичний досвід, набутого світом у 20 столітті, дії Польського Сейму й Сенату дають підставу для нового перерозподілу світу, що означає: ліквідацію державності України, Польщі, балтійських держав, загрозу демократичному світу й не лише сучасної європейської цивілізації. Це означає, що Польське керівництво погодилося долучитись до розподілу України, інакше важко пояснити, чому після ряду позитивних кроків, які здійснені Україною й Польщею для порозуміння й примирення між двома народами з 1997 по 2007 рік починається однобічне роз’ятрення старої рани, та ще й на тлі агресії Росії проти України.
Єдино можливим варіантом врегулювання таких конфліктів може бути те, що вже і робилося рядом політиків України і Польщі, в тому числі президентів двох наших держав — формат взаємних вибачень і ретельна, неупереджена праця істориків й фахівців у відповідності до програми, яку всі разом маємо розробити і втілити в життя. Разом з цим обидва народи мають налагоджувати українсько- польську співпрацю, щоби не грати на руку третій стороні — РФ.
В історії наших народів є чимало й світлих, героїчних прикладів спільної боротьби поляків і українців проти спільного ворога: битва під Оршею(1514р.), під Хотином (1621р.), під Віднем та під Парканами(1683р.). 1920 року наші армії під проводом Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри відстояли Замостя і столицю Польщі Варшаву від більшовицької навали і не пустили комуністичну орду в Європу. Саме тоді наші лідери склали мудру формулу існування наших держав, що «без вільної України не буде вільної Польщі, а без вільної Польщі не може бути вільної України».
Сьогодні, коли на Сході України триває війна за незалежність нашої держави, треба усвідомлювати — наступним об’єктом агресора може стати Польща. Відтак маємо вибудовувати рівноправні, справедливі стосунки, вгамувати біль й давні образи за для творення спільного майбутнього, керованого мудрістю й добром. Для наших народів це буде іспит на те, щоб покласти край взаємним звинуваченням і можливість мирного співіснування у європейській спільноті. Принаймні нині ми демонструємо приклад успішної військової співпраці у складі Литовсько-польсько-української бригади.
З сумом схиляємо голови на знак шанобливого ставлення до жертв Волинської трагедії 1943 року й закликаємо народи двох наших країн спільно боронитись від російської загрози.
Спілка офіцерів України вважає за доцільне долучитися до процесу примирення між народами України й Польщі й простягаємо нашу руку польським офіцерам, які пам’ятають урок історії й не бажають повторення подій пов’язаних з війнами через розподіл світу у 20 сторіччі та розуміють небезпеку нової світової війни.
Для обопільного успіху в XXI столітті насамперед маємо керуватися новим світоглядом, успішно співпрацювати в різних вимірах, керуючись високими засадами Взаємоповаги й Справедливості.
Голова Всеукраїнської громадської організації
Спілки офіцерів України,
Генерал-лейтенант Олександр Скіпальський
30 липня 2016 р.