Вшановуємо пам’ять Героїв Трубіжу. (доповнено)

31 січня – 01 лютого 2026р. виповнюється 107 років, як 3 сотні безстрашних витязів України – українських козаків–добровольців Переяславського полку (полковник армії УНР Іван Міхно) Київщини, в яких відродився патріотичний дух: Вороньківської (сотня відважного й рішучого нащадка козацького роду Івана Савовича Черпака (Штурби), створений з жителів сіл Воронькова, Процева, Кийлова, Рудякова, Гусинців, Рогозова, Іванкова та ін.), Бориспільської, Березанської, Переяслівської й Баришівської сотень козаків Армії УНР отримавши наказ Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри затримати більшовиків, які наступали з Харкова на Київ, попередньо розібравши залізничні колії й поскидавши рейки у глибокі сніги на лівому березі річки під Баришівкою біля села Коржі Переяславського повіту перед мостом через р.Трубіж(ліва притока Дніпра, впадає в Канівське водосховище поблизу Переяслава – за часів княжої доби мала назву Трубайло) стали на захист своєї столиці й держави, ціною життів і здоров’я зупинили ворога на Трубежі, на «останньому грізному рубежі» перед столицею, Україна не була обезголовлена кремлівськими катами.
Герої–козаки, вступивши в бій з лютим ворогом України, виявили діяльний патріотизм, могутній волелюбний дух, рідкісний героїзм, дивовижну мужність і велику самопожертву в ім’я Батьківщини і щасливого майбуття рідного народу. В надзвичайно драматичний момент вітчизняної історії вони продемонстрували найкращі якості національного характеру, варті наслідування нинішнім і майбутніми поколіннями.
Повстанці сподівалися, що ворожий потяг, з’їхавши на великій швидкості з рейок на шпали, впаде з насипу. Частина загарбницького війська при цьому загине або травмується. А неушкоджених, раптово атакувавши, можна була знищити або полонити. На жаль, машиністи помітили небезпеку і за сотню метрів до мосту зупинили потяг.
Тоді й розпочався нерівний бій. Лютуючи, вороги почали безладний обстріл українських позицій. Інші намагалися полагодити колію. Але тривалий час їм це не вдавалося. Українці з гвинтівок і кулеметів прицільно стріляли у всіх, хто виходив з вагонів. Незважаючи на голод і лютий холод, на загибель і важкі поранення десятків побратимів оборонці рідної землі тримали оборону майже дві доби, поки не скінчилися набої й не почала виходити з ладу зброя. Адже не мали надії на допомогу нізвідки і ні від кого.
Військо російських окупантів, що складалися переважно з московських найманців і місцевих запроданців – більшовицьких холуїв, яке вперед цим в січні 1919 року і теж біля мосту під Черніговом «отримало по зубах» від курінців Директорії УНР (в 1949 році на цьому місці встановлено обеліск), переважало оборонців нашої столиці чисельно і збройно.
Їх бронепотяг з гарматами і кулеметами, які у теплих броньованих вагонах в черговий раз на своїх багнетах намагалися якнайшвидше вдертися до Києва та нав’язати нам сформовану за вказівкою Кремля в захопленому ними Харкові російську окупаційну адміністрацію: купку засланих Лєніним і Троцьким різнонаціональних пройдисвітів–самозванців, які нахабно називали себе «рабочє–крестьянскім правітєльством савєцкой України». Вона, з метою чергової омани українського народу, проголосила війну «буржуазній, антинародній» Директорії, брехливо обіцяючи українцям в разі перемоги сподівані мир, землю і волю.
В обозі окупантів були також сформовані з катів репресивно–каральні органи – найголовніша опора більшовицького режиму.
Адже більшовицький уряд московії, усвідомлюючи неможливість без України, її людських і матеріальних ресурсів (продовольства, вугілля й металу), зберегти імперію і «здійснити світову революцію», підло розпочав проти нашої держави загарбницьку війну. Численна ворожа агентура, безперешкодно проводячи масовану агітацію серед політично незрілих і мало грамотних верств населення, цинічною брехнею намагалася підірвати бойовий дух українських збройних формувань і викликати в населення недовіру до влади.
Українськими Фермопілами відтепер називають у нашому народі цей героїчно–трагічний бій козаків
Виконавши поставлене перед ними Директорією завдання, козаки організовано, з боєм відступили і продовжили збройну боротьбу з окупантами в партизанських загонах. Загиблі ж, мабуть, і досі покояться в водах Трубежа…
Вікопомний бій під Трубежем став символом національної відданості та самопожертви в ім’я Української держави. Вони здійснили героїчний вчинок, що мав не лише стратегічне, а й політичне й ідеологічне значення.
Зірвалися підступні плани московського ворога (в його обозі перебувало створене в Харкові за вказівкою Леніна і Троцького маріонеткове «правітєльство совєцкой України») раптово тріумфально, без боїв і втрат захопити Київ, заарештувати і знищити Директорію.
І головне – проголосити на весь світ, що нібито українці не окремий народ, не патріоти рідної землі, що вони не мають своєї окремої Вітчизни. Що їм не потрібні ні вільна національна держава, ні своя демократична влада, тому й не захищають її. Що українці–малороси нібито – «невід’ємна складова московсько–рускава міра», тому не обороняються від північно–східних «братів–визволителів», а радісно їх зустрічають. Бо ті у вигляді бандитських грабунків, масових реквізицій продовольства, нещадного терору і звірячої диктатури кремлівських узурпаторів несуть на кривавих штиках «мир, свободу, добробут і щастя». Що буцімто українці не уявляють свого майбутнього поза деспотичною, злодійською Московщиною, яка нібито і є спільною Батьківщиною всіх «рускіх».
І лише тому, що російська окупація України тоді затягнулася на десятки років, повна інформація про реалії того бою і досі зберігається десь в російських архівах та, на жаль, не всі імена його учасників на сьогодні, поки що, відомі.
Трагічний і водночас героїчний бій на березі Трубежа був повністю засекречений більшовиками.
Упродовж багатьох років, вшановуючи Героїв Трубежа, ми, не маючи доступу до архівів, не знаходили документальних підтверджень самого факту бою. Тому поширюючи усно й письмово інформацію про подвиг земляків, ми керувалися розповідями вороньківських старожилів і родичів учасників подій. Професійні історики (Інститут національної пам’яті, Інститут історії України та його «совєцькі акадємікі») до яких ми неодноразово зверталися з проханням допомогти з’ясувати всю правду про важливу подію, відмовив нам в допомозі навіть тоді, коли їм були надані копії кримінальних справ учасників того бою, пославшись на відсутність у них історичних документів, а працювати в архівах вони не навчилися… Але ми більше довіряли розповідям родичів і нащадків борців за волю України, а не чиновникам. Були переконані: правда – незнищенна, тому візьме гору над чиновним невіглаством і пихатою байдужістю.
На підставі багаторічних досліджень добровольців – пошуковців: учителя–пенсіонера з Іванкова на Бориспільщині св. п. Андрія Свирида, батько якого був у сотні, в боях на Трубежі загинув його дядько Опанас, – свої дослідження серед ще живих на той час мешканців Бориспільщини публікував в місцевій пресі; Президента Міжнародного благодійного фонду сприяння розвитку української національної школи імені Ярослава Мудрого Валентини Стрілько–Тютюн – дослідниці архівів Київщини, автора книги про бій на Трубежі «Грона українських повстань…» – в день 99–річниці бою біля пам’ятного кургану Героям Вороньківської сотні у Воронькові вперше повернула з історичного небуття імена понад 170 учасників бою на Трубежі героїв–вороньківців, маємо підстави стверджувати – за своїм героїзмом та своєю історичною значущістю Герої Трубежа в лютому 1919 року не просто повторили на Трубежі подвиг Героїв Крут – київських студентів й гімназистів біля залізничної станції Крути на Чернігівщині, який відбувся 29 січня 1918 року, а в деякій мірі й перевершили його. Але, після того як окупантів було вибито за межі України, завдяки ухвалі Центральної Ради полеглих Героїв з військовими почестями, на державному рівні було урочисто вшановано й поховано того ж 1918 року на Аскольдовій могилі, тому подвиг Героїв Крут зберігся в українських архівах та пам’яті вцілілих учасників того бою(на жаль нинішня влада вже 35 років блокує проведення ексгумації тіл з відомого місця знаходження фактичної могили Героїв на Аскольдовій могилі і її відновлення, обмежуючись символічною їх «могилою», а на місці бою біля ст. Крути св.п.А.Гайдамакою коштом С.Тарути, а не влади!, споруджено високохудожній меморіальний комплекс), тому і подвиг Героїв Трубежа і досі офіційно не турбує владу, а лише патріотичну громадськість…
Адже, через декілька днів після бою на Трубежі вороги майже на сім місяців окупували Київ і значну частину Лівобережжя. Більшість родичів загиблих захисників України самотужки поховали чоловіків, синів і братів. Вцілілі учасники бою після повернення до своїх сіл і містечок брали участь в боротьбі за волю Батьківщини у складі повстанських загонів, а тому майже всі загинули.
Щоб уникнути переслідувань в часи подальшої московської окупації, колишні вояки українських збройних формувань утримувалися від розповідей про участь у національно–визвольній антибільшовицькій боротьбі, в тому числі в бою на Трубежі. Навіть найближчі родичі, сусіди і друзі не знали всієї правди про їхню боротьбу за волю України.
Більшовицька влада теж не мала достеменної інформації про всі події національно–визвольної революції та її учасників. Хоча її агентура дещо вивідала. Тому в період масових репресій 1937–38 рр. майже всі учасники антибільшовицької боротьби були жорстоко покарані. Застосовуючи під час допитів заарештованих тортури, енкаведистським катам вдалося дізнаватися і задокументувати прізвища більшості учасників бою на Трубежі на той час ще живих і вже загиблих. Ці кримінальні справи і стали, поки що, єдиним офіційним, документальним підтвердженням подвигу Героїв Трубежа.
Військово – стратегічним результатом бою завдяки подвигу Героїв Трубежа стало затримання на 2 доби на близьких підступах до Києва, як і крутянськими Героями в 1918р., заклятих ворогів – московських окупантів.
Політичний результат – не менш значущий: упродовж цього короткого часу Директорія Української Народної Республіки змогла організовано евакуювати свої урядові установи зі столиці до Житомира, ще майже два роки як законний уряд України, керувала боротьбою проти московських загарбників—червоних і білих.
І нарешті – дуже вагома моральна складова результату героїчного вчинку: більшовики, всупереч сподіванням, і на цей раз не вступили тріумфально до Києва.
На думку дослідників, битва була однією із вирішальних яскравих сторінок Другої радянсько–української війни ХХ–ХХІ–го століть, яка після 70 років окупації України москалями, відновилася знову в Незалежній Україні в її першій з 20.02.2014р. та другій з 3:40 24.022022р. активній фазі.
Герої – козаки, вступивши в нерівний бій проти нахабного, добре озброєного ворога, не тільки зруйнували його плани на чергове швидке захоплення української столиці, але й, безперечно, стали в очах усіх поколінь рятівниками честі й гідності нації. Вони продемонстрували: навіть у найскрутнішу, найтяжчу годину, коли над Батьківщиною нависла смертельна небезпека, коли одні її сини – слабкодухі і нерішучі – злякалися, другі – розгубилися, треті – відверто й підло зрадили, четверті – їх найбільше, – зайняли позицію стороннього спостерігача, знаходяться вірні, незрадливі, високоморальні, мужні її діти, готові захистити улюблену матір – Україну своїми грудьми. Саме до цієї категорії належали полковник армії УНР Іван Міхно й сотник Іван Черпак та їх козаки.
На жаль, нині наша влада повторила помилки керівиків Центральної Ради. Бо тривалий час наївно вірила підступним і хижим правителям імперіалістичної Московії, які патякали про братерську любов до України. За чисту монету сприймала їхні брехні про миролюбство і стратегічне партнерство з нашою країною. Тому і віддала москалям свою ядерну зброю, знищила величезну кількість зброї та озброєння і, як результат, взявши за основу будівництва власних ЗС дислоковані на її території окупаційні військові формування, не створила дійсно українських не лише за назвою, а і за духом, боєздатних збройних сил.
Тому подвиг Героїв Трубежа нині повторили – першими в бій на сході України на захист Батьківщини проти чергової московської навали знову пішли добровольчі батальйони, сформовані з нащадків козаків і гайдамаків – Героїв Євромайдану.
А 21 жовтня 2012р. встановлено(забетоновано) виготовлений і освячений о.Віктором(Котляр Віктор Григорович — священик, Голова Свято–Миколаївської православної громади церкви Святих Зосима і Саватія в Борисполі) перший пам’ятник Героям Трубежа — хреста на місці бою на Трубежі. На жаль хрест викрадений «любими воріженьками) але віднайдений і збережений на власній дачі в Коржах Василем Гаврищуком. 01 лютого 2025р. переданий разом з першим прапором піднятим над Меморіалом до музею Баришівки
Визначальним є те, що працювати над проектом Меморіального комплексу Героям Трубежа зголосився автор і будівничий Меморіального комплексу «Пам’яті героїв Крут» народний художник України св.п.Анатолій Гайдамака, який, побувавши на самому місці бою на р.Трубіж, перейнявся цією ідеєю.
Презентація Благодійного фонду та проекту Меморіалу Героям Трубежа «Розірвані мости» відбулася 17 липня 2018р. в приміщенні Національного військово–історичного музею України.
Меморіал являє собою просторову композицію з залізничних полотен, що нагадують розірвані мости, символічний курган з тетраподом наверху з державним прапором. Комплекс охоплює весь період більш ніж 100–літньої боротьби України на Незалежність. Герої активної фази Другої російсько–української війни, які на правому березі Трубежа, з лютого 2022р. на місці бою на Трубежі на виставленому українському блокпосту і нині готові повторити Подвиг Героїв Трубежа, а цей блок-пост який є діючим і досі та повинен бути складовою єдиного комплексу Меморіалу Героям Трубежа.
В вагоні буде показана хроніка боротьби, депортації і всіх злочинів Росії проти України.
Символічно, що тетрапод Т–25 вагою в 25т як один з основних елементів Меморіалу, за сприяння НДУ–8,9скл. Сергія Тарути, з Маріуполя планували вигрузити 26 грудня 2018р., але із–за погодних умов трейлер з тетраподами(другий – для Крут) затримали в Полтаві на три доби, все-таки був доставлений в Баришівку майже до місця бою з тодішньої зони бойових дій з московськими окупантами з–під Маріуполя як подарунок нинішніх захисників України Героям бою на Трубежі. Проїхати тоді до місця бою виявилося не можливим – дороги занесло снігом…
Побувавши з нами на вшануванні Героїв Трубежа на місці бою український поет, шістдесятник, громадсько–політичний діяч, Герой України св.п. Дмитро Павличко вже 08 лютогоо 2016р. написав відому поему «Трубіж»:

«Трубiж – рiка. Зайди, приглянься ближче:
Там на глибинах – золота блакить,
А на блакитi – стихле бойовище,
Козацтво, вбите москалем, лежить.»

А 02 лютого 2020р. під час вшанування Героїв Трубіжа на місці бою представник Переяславщини – поет і відомий громадський діяч Михайло Мішура зачитав новий власний вірш присвячений Героям Трубежа.
За сприяння депутатів Київської облради Юлія Москаленка та Ігоря Гопкала, коштом Київської ОДА за проектом Депутата Коржівської громади Миколи Євтушенка, колишнім депутатом облради і начальником Трубізького МУВГ, Генеральним директором «Трубіжводексплуатація» Юрієм Стасюком збудовано і інший один з основних компонентів Меморіалу – міст через річку Трубіж і полагоджено під’їзди до нього.
Після підриву в лютому 2022р. мостів через Трубіж перед Баришівкою, що не дало змоги московським окупантам захопити тоді Баришівку і продовжити наступ на Київ, наш міст, про який окупанти не знали, був єдиним мостом для сполучення жителів навколишніх сіл з Баришівкою.
14 листопада 2023р. вперше відбулася напівофіційна нарада Оргкомітету по спорудженню Меморіалу у Заступника Голови Київської облради Тетяни Семенової за результатами якої 24 листопада 2023р. відбулося виїзне засідання Оргкомітету і зацікавлених представників влади на місце бою. На нараді у Секретаря Баришівської селищної ради Олександра Ільченка цього дня прийнято рішення до 105 річниці бою на Трубежі, з допомогою Київської обласної та Баришівської районної рад спорудити першу чергу Меморіалу Героям Трубежа. Тому вже 21–22 грудня 2023р. Ю.Стасюком зроблено фундамент під тетрапод — насипано курган і встановлено тетрапод та, за домовленістю з Віце–президентом ТОВ «Цинкомет» Юрієм Давидюком виготовлений ТОВ «Метало Гальва Україна» ще в лютому 2022р., флагшток на терапод.
Роботи плануємо вже у співпраці з владою продовжити…
Дякувати Богу 03 лютого 2024р. у вшануванні та відкритті першої черги Меморіалу Героям Трубежа вже брали участь Заступник Голови Київської обласної ради Тетяна Семенова, Секретар Баришівської селищної ради Олександр Ільченко, керівники органів місцевого самоврядування та представники підприємств, організацій і установ громади, представники громадських організацій, молодь, жителі Баришівської та інших громад більшості районів лівобережної Київщини, була озвучка, хор, ведуча… В наступні роки ця добра традиція продовжується…
Цей Меморіал необхідний тому, що історія, на жаль, має здатність не лише спотворюватися, а й повторюватися.
Розібравши залізничні колії перед мостом, козаки вже тоді, задовго до проголошення Миколою Хвильовим гасла: «Геть від Москви!», символічно показали необхідність рвати мости з диким сусідом–окупантом зі сходу…
Останні більше як двадцять років представники патріотичної громадськості Київщини і столиці (передусім – члени Всеукраїнської військово–партіотичної організації — Спілки офіцерів України, ВУТ «Просвіта» ім.Т.Шевченка, Українського козацтва, краєзнавці, викладачі, науковці, музейні працівники, митці, громадські й політичні діячі, меценати і благодійники), продовжуючи справу св.п. Андрія Свирида, об’єдналися в Оргкомітет та досліджують і відновлюють цю героїчну сторінку нашої історії – «Бій на Трубежі», створили Благодійний фонд «Меморіально–освітній комплекс Героям Трубежа» з метою розробки і проведення на державному рівні низки заходів та будівництва Меморіального комплексу Героям Трубежа, щорічно, за винятком 2014р. – йшли бої на Євромайдані та 2022р. – йшли бої і на бувшому місці бою з тими ж московськими загарбниками, на початку лютого беруть участь у вшануванні героїв–козаків з виїздом на споруджені (упорядковані) власним коштом В.Швагруна та патріотами–українцями: курган слави козакам Вороньківської сотні в с.Воронькові, пам’ятник Героям Трубежа на ст.Баришівка, відкритий і освячений 14 жовтня 2016р., на могилу отамана І.Черпака і А.Свирида та місце бою.
Ми вшановуємо героїв не лише виконуючи вимоги Закону України від 09.04.2015 № 314 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», Постанов Верховної Ради України: від 21.02.17 № 1857–VIII «Про вшанування Героїв України та інформування громадян України про подвиги українських військових», від 21.12.23 № 3536–IX, «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024–2025 роках»; Указів Президента України: N286/2019 від 18.05.19р. «Про Стратегію національно–патріотичного виховання», N793 від 16.05.05р «Про увічнення пам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно–Української Народної Республіки» та №75/2010 від 28.01.10р. «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті»; «Про пріоритетні заходи щодо сприяння зміцненню національної єдності та консолідації українського суспільства, підтримки ініціатив громадськості у цій сфері» від 01.12.2016 № 534; «Державної цільової соціальної програми національно–патріотичного виховання на період до 2025 року» затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 №673, «Концепції національно–патріотичного виховання молоді» затвердженої спільним Наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України №3754/981/538/49 від 27.10.2009р., а перш за все за велінням розуму й сумління. Робимо це як українці, християни і європейці.
Вшанувально–поминальні масові заходи й наші публікації у ЗМІ, спрямовані не тільки на прославлення Героїв, але й на популяризацію мало відомих героїчних сторінок української історії. На те, щоб співвітчизники, особливо молодь, краще знали минувшину і мали з кого брати приклад у боротьбі за людську гідність, за національні права, за волю рідного народу, за свою землю і Вільну державу. Метою наших досліджень і вшанування борців за Україну є також сприяння швидшому зростанню національної свідомості й підвищенню рівня дієвого патріотизму сучасників. Адже він передбачає також нетерпимість до всіх виявів зловорожих антиукраїнських дій, неприязного ставлення до нашої держави і національних цінностей.
Ми впевненні, що завершення багаторічної окупації Росією України та нинішньої Другої російсько-української війни, яка триває вже більше аніж століття, стане прощальним акордом у відносинах Україна–Росія, словами Лєрмонтова: «Прощай, немытая Россия!», а пам’ять про подвиги всіх героїв, які відповідно до законодавства, є борцями за незалежність України (ЗУ №314 від 09.04.2015р. «Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України у 20–му столітті»), потрібна не тим, хто без вагань віддав життя за Батьківщину. Вона потрібна живим. Усім, нині сущим — суспільству і владі. Владі – насамперед. Адже відомо: в її органах, в тому числі на чільних посадах, перебуває окрім сексотів фсб чимало бездушних і корисливих осіб, що не знають ні історії нашого народу й держави, ні минувшини того краю, яким керують. Дехто з чиновників помилково вважає, що справжня історія нашої держави (області, району чи громади) почалася з моменту їхнього приходу на посаду.
Сподіваємося, після оприлюднення важливих документів і багаторічного нашого вшанування подвигу Героїв Трубежа, жодна розумна людина не візьме під сумнів ні сам факт бою на Трубежі, ні участі в ньому значної кількості вороньківців, бориспільців, баришівців і березанців та мешканців сусідніх сіл.

Цього року один з головних лейтмотивів урочистостей із відзначення подвигу Героїв Трубежа – вшанування пам’яті бійців нинішньої Другої російсько–української війни, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Цього року один з головних лейтмотивів урочистостей із відзначення подвигу Героїв Трубежа – вшанування пам’яті бійців нинішньої Другої російсько–української війни, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Цього року один з головних лейтмотивів урочистостей із відзначення подвигу Героїв Трубежа – вшанування пам’яті бійців нинішньої Другої російсько–української війни, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Цього року один з головних лейтмотивів урочистостей із відзначення подвигу Героїв Трубежа – вшанування пам’яті бійців нинішньої Другої російсько–української війни, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Цього року один з головних лейтмотивів урочистостей із відзначення подвигу Героїв Трубежа – вшанування пам’яті бійців нинішньої Другої російсько–української війни, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Згадаємо загиблих Героїв, котрі, як і їхні попередники більше ніж 100 років тому, зі зброєю в руках мужньо боронять Неньку Україну, протидіючи російській військовій агресії в Крим та на схід України.
Відзначення пам’ятної дати – це ще одна нагода схилити голови перед пам’яттю героїчних борців, які віддали своє життя за мирне майбутнє нашої держави.
Тож маємо усвідомити: тільки згуртованість довкола національних цінностей принесе нам перемогу над споконвічним ворогом, стане і завжди буде запорукою спокою, громадянської злагоди, стабільності, процвітання, сили й авторитету України.
Тому переконані: вже зараз, невідкладно, беручи приклад з патріотичної громадськості, влада повинна в повному обсязі виконати низку важливих нормативних документів, спрямованих на увічнення пам’яті борців за волю Укораїни. Зокрема – указ президента України № 17/2016 «Про заходи з відзначення 100–річчя подій Української революції 1917–1921 років» і сприяти нам в завершенні спорудження Меморіалу Героям Трубежа на місці їх бою і загибелі.
Лупаков

 

Почесний Голова Спілки офіцерів України
капітан І рангу Євген ЛУПАКОВ

Comments are closed.