Тези виступу члена центрального проводу Спілки офіцерів України лейтенанта Петра ВОРОНИ під час ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Детермінанти соціальноекономічного відновлення держави, регіонів та суб’єктів господарювання», яка відбулась 15 листопада 2024 року в навчально-науковому інституті економіки та менеджменту Рівненського Національного університету водного господарства та природокористування.
Петро ВОРОНА
д. держ. упр., професор, учасник російсько-української війни, УБД.
Повернення тисячів комбатантів з театру дій російсько-української війни та їх адаптація до умов мирного життя викличе великі соціальні наслідки в українскому суспільстві. Комбатанти, у відповідності до норм міжнародного права – це особи, які входять до складу збройних сил країни, яка перебуває у стані військового конфлікту і мають право безпосередньо брати участь у військових діях. Таких громадян України, по закінченню війни, буде реально сотні тисяч і кожен з них потребуватиме якнайшвидшого адаптаційно-асиміляційного процесу до мирного життя. Сам процес повернення комбатантів (учасників бойових дій російсько-української війни – УБД) до мирного життя є дуже складний і конфліктний, адже він безпосередньо пов’язаний з особливостями бойових травм, військових каліцтв, контузій і загалом посттравматичного стресового розладу воїнів, звільнених в запас.
Комбатанти в основному життєво активні люди 25 – 45 років. І нині їхнє інтегрування у мирне життя відбувається, як правило, за рахунок соціальної допомоги держави учасникам бойових дій, яка часто обмежується матеріальними виплатами (інвалідам війни, за поранення тощо). Але завдання по відношенню до ветеранів російсько-української війни постає куди ширше – повноцінне повернення громадян-учасників війни до мирного життя, що, на нашу думку, має включати допомогу у працевлаштуванні, формуванні поваги до військової служби і людей, які її пройшли, мотивація вибирати військову кар’єру, активізація у всіх навчальних закладах національно-патріотичного виховання за участі тих, хто зі зброєю в руках захищав її суверенітет та свободу. Окремо варто виокремити, як специфічний шлях інтеграції у мирне життя, максимальне залучення комбатантів російсько-української війни в процеси відновлення та реформування соціально-гуманітарної сфери України. Приймати участь в управлінських процесах по розбудові держави мають перш за все ті громадяни, що стали на її захист від російського загарбника, а не «ухилянти» різного роду, що часто використовували державну посаду для збагачення або ж як можливість мати «бронь» від призиву до лав ЗСУ. Давно масується у суспільстві теза про право займати державні посади й обиратися на них лише за умов служби в ЗСУ. Такі, не зафіксовані законодавством позиції, фактично діють в багатьох країнах як позиція суспільства (Ізраїль, США, тощо).
Участь комбатантів російсько-української війни в процесах відновлення та реформування соціально-гуманітарної сфери України, на нашу думку, може бути реалізована двома головними шляхами: управлінська та освітня діяльність.
Для залучення комбатантів російсько-української війни до управлінської та освітньої діяльності урядові структури мають створити належні умови, що реально через професійну підготовку фахівців з числа УБД та безпосередню участь в управлінському та освітньому процесах на всіх рівнях.
Нині система підготовки магістрів з державного управління чи місцевого самоврядування (територіального управління) після розформування Національної академії державного управління при президентові України є досить розгалужена по всій країні, рівень підготовки потребує, м’яко говорячи, кращого. Адже досить часто підготовкою управлінців займаються ті, хто ніколи не був управлінцем. Та все ж для управлінської діяльності необхідна належна підготовка й відбір. Ті хто управляв військовими колективами в екстремальних умовах війни мають всі лідерські задатки для цієї сфери діяльності. А постійна присутність поблизу кордонів агресивного сусіда просто зобов’язує кожного управлінця знати військову справу і мати належний досвід, щоб в короткий час зорганізувати відсіч агресору на відповідній території де він управляє.
Сьогодні держава не створила належних умов для залучення до магістратур з державного управління та місцевого самоврядування ЗВО комбатантів, інвалідів та ветеранів війни, а вступ до них залишається винятково платним. Фактично у кожному відділі чи управлінні органу державної влади та місцевого самоврядування має працювати ветеран, який в змозі порозумітись з УБД, який потерпає від ПТРС чи бойової травми. Якщо урядові кола не створять таких умов то держава приречена на постійні соціальні напруги та конфлікти. Знову з уст чиновників лунатимуть слова: «Ми Вас туди не посилали! Ми тут тримали соціальний, економічний чи освітній фронт!». Кількість людей, що пройшла бойові дії в країні є критичною і в разі їх належної організації можливі соціальні і політичні перевороти.
Є повчальний досвід організації навчання для ветеранів у США. «Тим, хто більше 36 місяців служив у регулярних військах після вересня 2011 року, держава повністю сплачує витрати за вищу освіту. За менший строк служби допомога визначається пропорційно. В деяких випадках можливість безкоштовної освіти ветеран може передати дружині, чоловікові або дітям. Окремо, під час служби Міністерство оборони оплачує навчання військового в цивільному коледжі, якщо воно проводиться у його власний час. Військова служба – це можливість для небагатих американців отримати гарну освіту».
Участь в освітньому процесі є одним з найефективнішим шляхів впливу на реформування гуманітарної сфери країни. Зараз шкільні учительські колективи потребують оновлення за рахунок учасників бойових дій, яким переважно має надаватись право читати предмет «Захист Вітчизни», постійно проводити на його уроках заходи з національно-патріотичного виховання. Давно точаться в освітніх і патріотичних колах дискусії про важливість відновлення в школах заступників директорів з військової підготовки та національно-патріотичного виховання. Вважаємо, що це варто було зробити ще в 2014 році з початком російської агресії.
Предмет «Захист Вітчизни» як один з обов’язкових державних предметів у вищих і загальноосвітніх навчальних закладах організовується і проводиться на основі Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» та Указу Президента України від 18 травня 2019 року № 286/2019 «Про Стратегію національно-патріотичного виховання», Постанов Кабінету Міністрів України від 30.06.2021 № 673 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми національно-патріотичного виховання на період до 2025 року та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», 29 грудня 2021 р. № 1443 «Про затвердження Порядку організації та здійснення загальновійськової підготовки громадян України до національного спротиву», від 9 жовтня 2020 р. № 932 «Про затвердження плану дій щодо реалізації Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020–2025 роки» і є складовою частиною загального процесу підготовки юнаків і дівчат до захисту Вітчизни, служби у ЗСУ та інших військових силових формування України.
З наступного навчального року, всі ЗВО країни мають обов’язково проводити базову загальну військову підготовку у відповідності до Постанови Кабінету міністрів України від 21 червня 2024 р. «Про затвердження Порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських».
Згідно з документом, БЗВП буде обов’язковою для хлопців-студентів денної та дуальної форми навчання, курсантів військових вишів та навчальних закладів, що готують поліцейських. Жінки зможуть проходити підготовку за бажанням. Від обовʼязку проходити БЗВП звільняються непридатні до військової служби за станом здоров’я й ті, хто вже пройшов військову службу чи базову підготовку.
Підготовка складатиметься з теоретичної та практичної частин. Теорію викладатимуть у вишах, а практичні заняття проводитимуть у регіональних центрах підготовки до національного спротиву і тренінгових центрах поліції. Студенти, які успішно завершили БЗВП, отримають сертифікат про здобуття військово-облікової спеціальності (ВОС) та складуть військову присягу.
«Пройти військову підготовку є вимогою для того, щоб здобути диплом. Відмова призведе до відрахування з університету хлопців-студентів».
У порядку проведення базової загальновійськової підготовки громадян України, які здобувають вищу освіту, та поліцейських, що затверджений Постановою КМУ чітко зазначено, що «на посади науково-педагогічних, педагогічних працівників для забезпечення проведення базової підготовки призначаються особи, які мають відповідний рівень вищої освіти згідно із законодавством у сфері освіти та спроможні за віком і станом здоров’я якісно проводити заняття, насамперед звільнені з військової служби, ветерани війни або ветерани військової служби».
Для залучення комбатантів, особливо інвалідів російсько-української війни до шкіл та ЗВО необхідно державі прийняти відповідну Програму, яка б передбачала прискорений курс навчання при педагогічному ЗВО педагогів цього напрямку та пріоритетне цільове працевлаштування з відповідними пільговими доплатами за важливість дисципліни. Вступ на цю спеціальність ветерана має теж бути пільговим. Але до сьогодні Міністерство освіти та науки України не долучилось до вирішення цього завдання і українська освіти знову перебуватиме у кадровій стагнації по дефіциту спеціалістів БЗВП. А залучення комбатантів до цього освітнього напрямку дуже б позитивно сприяло їх адаптації й реабілітації після закінчення війни. У повоєнні 50-70 рр. минулого століття найавторитетнішим вчителем у школі був фронтовик…. . Цей досвід варто обов’язково повторити у всій системі національної освіти.
Можемо запропонувати на основі світового досвіду інші дієві шляхи реабілітації учасників цієї війни через активну громадську суспільну участь в складі ветеранських організацій, але вони мають відображати інтереси колишніх воїнів, а не тимчасову зацікавленість ветеранськими справами олігархічних кіл напередодні чергових виборів в країні. Є знову загроза розпорошення впливу громадських структур УБД між різними олігархічними колами.
Держава всіма інституціями і механізмами має сприяти поверненню до мирного життя тим, хто пішов її боронити. При цьому значна увага має приділятись тим військовим «профі», хто все таки захоче залишатися на службі в ЗСУ – їх потрібно виявляти і мотивувати для подальшої служби, або ж на роботу у військові училища або територіальні Центри комплектації та соціальної підтримки, на військові кафедри, школи (викладачі предмету «Захист Вітчизни», учителі, вихователі у військових ліцеях тощо). Їх досвід участі у бойових діях є цінним для обороноздатності країни, для національно-патріотичного виховання молоді і загалом всієї нації. Від початку російської агресії (2014 р.) до повномаштабного наступу рашистів, на жаль, така робота проводилась недостатньо. Ми нарешті маємо зробити висновки і задіяти в новітній процес державного будівництва – відновлення та реформування соціально гуманітарної сфери України величезну армію українських патріотів, випробуваних боротьбою за неї.
Учасники під час конференції
фото зі сторінки Кафедри менеджменту та публічного врядування в соцмережі Facebook