Виступ Почесного голови СОУ полковника Вячеслава БІЛОУСА під час круглого столу «Конституція України – чвертьвіковий досвід: історія ухвалення, сьогодення та перспективи»
Верховна Рада України, 25 травня 2021 рік

В суспільстві, і у мене час від часу виникають запитання: чому хороша Конституція не стала Надзаконом для людей, не виконується, і чому за короткий час внесено багато змін?
Відповідь одночасно проста і складна . Суспільство, політики, замість ретельного вивчення Конституції, втілення її положень у всі сфери життя, намагалися пристосувати її під себе, свої уявлення, просто ігнорували (Закон, що дишло…).

Виконавча влада, НДУ наступних скликань почали вносити зміни, доповнення. А Конституція потребує стабільності, це надбання не одного покоління людей.
Найбільша за об’ємом — Конституція Індії має 22 розділи, 444 статті. Внесено 118 поправок. Найкоротша – США (1787) – 7 статей. Лише 27 поправок. Після кризових явищ, викликів (2004, 2014 та інших)ми не почали фаховий аналіз, діалог в суспільстві про причини зазначених викликів.

А причини очевидні: У нас існує величезна проблема: це невиконання законів, ігнорування Конституції будь-ким, будь-коли.

Проблема не в законах, проблема в людях, які не виконують правових норм у першу чергу тими, хто їх ухвалює, хто повинен контролювати їх виконання. Причини почали шукати у формі правління, у недосконалості Конституції… А причина – в наших вадах, відсутності відповідальності за слово і діло. Це не просте діло навчитися підкорятися Конституції і законам. А без цього не можливо керувати і навчати інших. Адже основний метод навчання : розказати, показати приклад виконання , і практично втілювати у життя , контролюючи цей процес.
Намагатимусь пояснити.

Суб’єктом Суспільного Договору повинно бути саме суспільство, а не суспільство і влада, як договірні сторони. Влада є виконавцем волі суспільства (народу, суверена, джерела влади), а не суб’єктом Договору. Нехтування такого принципу призводить до того, що Президент спочатку стає стороною договору, а потім стороною, яка диктує суспільству (суверену) свої умови і правила.( або тими, хто дав йому гроші на вибори, забезпечив «правильне» голосування.) Це привело до першого, а потім до другого Майданів.

Конституція це акт Установчої влади Суверена, народу (колись – короля).

У 1991 році Конституція ухвалена Верховною Радою України. Правове поле дозволяло це зробити. Внутрішня і зовнішня ситуація зобовязували ВРУ почати процес ухвалення Конституції.

Легітимність НДУ, як представників народу , була високою. Кожен мав (50% + 1 голос) голосів виборчого округу.
На мою думку,при внесенні змін у Конституцію, виборчий закон, депутати також повинні мати відповідну легітимність, а не 5 чи 10 тисяч голосів на мажоритарному окрузі чи купленому місці у партійному списку. Вибори у 87 окрузі підтверджують мої міркування. За кандидата , який зайняв 1 місце , проголосували всього 30% виборців, де явка виборців склала 30% .

Необхідно звернути увагу на виборчу систему. Як правило, у парламентсько-президентській республіці, існує мажоритарна система виборів.( Франції, країнах Британської співдружності. Такі виборчі системи, як в Україні, є лише в у Вірменії, Мексиці. У нас відійшли від однопартійної диктатури, але прийшли до багатопартійної, але диктатури. 1,5% членів партії узурпували владу в країні.Ця партійна меншисть ухвалила Виборчий Кодекс , згідно якого навіть вибори до сільських рад відбуваються за партійними списками.?!!! Скільки в селі членів партії ніхто не знає… Правда ті, депутати ,які ухвали такий закон, мріяли, що вони переможуть на наступних виборах, і вони будуть панувати. Але сталось не зовсім так.

Раніше лідери партій, напевно, були ображені, що гроші олігархи вкладають у розвиток мажоритарних округів (дороги, дитсадки, школи, лікарні),щоби забезпечити перемогу їхньому кандидату, то тепер з ухваленням пропорційного закону, олігархи надають гроші до партійної каси, за включення у прохідне місце списку лобістів інтересів фінансово-промислових груп, олігархів. Сьогодні , щоби позапартійному громадянину стати кандидатом у депутати , необхідно просити лідера партії про включення до списку ….А як же щодо рівності громадян у правах, як реалізувати громадянину своє пасивне право бути обраним до ВРУ,органів місцевого самоврядування? У статті 38 Конституції, в одному реченні прописано «вільно обирати і бути обраними…» Про це і стаття 71: загальне, рівне, пряме (а не через партійного посередника)виборче право. На стороні захисту виборчих прав усіх громадян законодавець поставив 64 статтю Конституції, згідно якої права громадян не можуть бути обмежені. На якій підставі позапартійному громадянину заборонено позмагатися з партійними кандидатами? (за яким потужна партія, банки, адвокати, судді, корпорації…) Адже частина 4 ст. 36 Конституції захищає громадян від тотальної партизації «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян ….»

Депутати 1-го та 2-го скликання змагались з партійними кандидатами ,потім разом з партійцями утворювали депутатські фракції і ухвалювали Акт про Незалежність України , Конституцію України. У ВРУ тоді була відсутня політична корупція, тому що депутат був підзвітний виборцям свого округу,( джерелу влади) де він, як правило, проживав, навчався , працював, лікувався… Його діти ходили там до школи, дитсадка…. А тепер достатньо приєднатися до партії і депутат( чи голова ОТГ) може проживати в Києві, і він підзвітний лише лідеру партії. А діти депутатів, як правило, навчаються, лікуються,відповичають за кордоном. Не дивно, що у нас такий стан освіти, медицини, соціальної сфери взагалі.

Те, що людина намагається діяти не за проголошеними принципами і ухваленими рішеннями, свідчить не лише наша історія. У свій час активний учасник Французької революції абат, Жозеф Сієс, відмовився від посади єпископа, проголосував за страту короля. Це він проголосив, що «суверен-народ організовує своє життя сам, або через своїх представників».Скинувши короля, революціонери проголосили, що сутність республіки полягає в тому, щоб підкорити насильство праву, свавілля закону. А вже у 1798р Сієс підтримує Н.Бонапарта в перевороті 18 брюмера. Стає одним з 3-х проконсулів на чолі з Бонапартом. Щоб лишитися при владі, люди забувають про свої проголошені принципи,обіцянки. І суспільство від цього не стає кращим.

Про це достеменно описав Д. Орвел у книзі «1984», О.Гасклі у творі « Прекрасний новий світ», Р.Брандбері «451градус за Фаренгейтом », М. Булгаков «Мастер і Маргарита», «Собаче Серце».
Наша недосконалість, вади є причинами невиконання Конституції, а не Конституція. Нам всім потрібно вдосконалюватися. Краще суспільство буде генерувати і відповідних лідерів.

Здобуваючи юридичну освіту в університеті Т. Шевченка, звернув увагу на те, що на предмет «Філософія права» заплановано 30 годин. І цей предмет чомусь починають включати лише на магістерській програмі навчання. ( Може тепер і не так).Основна увага це заучування кодексів по галузям права. Напевно, що це є однією з причин такого стану нашої юриспруденції. Предмет філософії права – це його духовне буття, внутрішній світ, сутність, правосвідомість, а не лише буква і форма. Українські філософи і правники звертали саме на це увагу. Згадаймо Г..Сковороду, Б.Кістіківського, П.Юркевича. З сучасних В. Бачініна та інших. Особливо мене вразила його праця «Філософія права і злочину». В сучасному суспільстві метою діяльності приватного підприємства є отримання прибутку. Якими методами і засобами накопичувався капітал, проходила «приватизація», як проходять рейдерські захвати підприємств, перерозподіл майна, всім відомо. Метою діяльності партії є прихід до алади. З зазначеного вище любою ціною. Додамо сюди проплачену олігархами пресу, «експертне» середовище, де експертами виступають люди у віці 25-30 років, які не були депутатами ні одного рівня, не були держслужбовцями, не керували підприємствами, купили оцінки чи дипломи на екзаменах ВНЗ, не створили сімей, не служили у війську, але аналізують політику, економіку, діяльність всіх органів влади, посадових осіб дають поради, пропозиції, попросту зомбують громадян.

Все зазначене і складає наше суспільство. Порівнюючи такий стан зі статтями 1, 3 Конституції України , виникають дуже значні і глибокі розбіжності.

Напевно, настав час серйозної розмови щодо концепції подальшого нашого існування на Землі. Думаю, що доцільно обговорити національну ідею (Буття українського народу), такого змісту: Бог, земля, людина, родина, Батьківщина, Україна.

На підставі наведеного , можна зробити висновки:

1. Після ухвалення Конституції 1996 року, ВРУ зобов’язана була оголосити дострокові вибори ВРУ і Президента, адже повністю ззмінилось правове поле діяльності всіх органів влади. Ми цього не зробили.

2. 3-5% людей, які володіють основними матеріальними ресурсами, чудово розуміють, що авторитетних, фахових, принципових депутатів у ВРУ, органах місцевого самоврядування не повинно бути. Потрібні захисники і лобісти іх матеріальних інтересів. Тому необхідно повернутися до мажоритарної системи виборів, забезпечивши конституційне право громадян, визначене ст. 38 Конституції.

3. Просити Міністерство Освіти України переглянути програми юридичних факультетів щодо вивчення предмету «Філософія права».

На завершення наведу слова Іоанна Золотоустого (том 1, книга 2, сторінка 498): «Хто не має надії на майбутній Суд, той взагалі не має жодної надії, не знає того, що є Бог, ні того, що Він піклується всім існуючим, ні того, що над усім перебуває Божественна Правда. А хто не знає цього і про це не роздумує, той безглуздий за будь-якого звіра, він викинув зі своєї душі закони, і визначення, і, взагалі, все добре. Бо той, хто не готується дати звіт за свої діла, той буде ухилятися від усякої доброчинності і віддаватися всяким вадам.

Передбачаю запитання: «Полковник, військовий і про Бога?» Пригадаймо, що одним із перших, хто повірив у Ісуса Христа, був римський офіцер Корнилій (Євангеліє від Луки розд7, вірш 1-10).

БІЛОУС Вячеслав Олександрович,
Народний депутат України II скликання,
Почесний голова Спілки офіцерів України,
полковник