16 січня 1919р. — розпочалася Друга російсько-більшовицька–українська війна. Директорія УНР офіційно вдруге оголосила більшовицькій Росії війну у відповідь на відмову більшовицького уряду в Москві визнати відповідальність за дії московської маріонетки т.зв. Тимчасового робітничо–селянського уряду України, війська якого ще в грудні розпочали наступ на Україну.

А цьому передували:

Постійна російсько– українська війна (з червоною та білою московією).

09 лютого 1918р. – завдячуючи жертовній боротьбі Крутянців 29 січня 1918р., формально закінчилася перша російсько–українська війна – підписано Брестський мирний договір, згідно з яким Німеччина, Австро–Угорщина, Туреччина і Болгарія визнали Україну самостійною державою. Фактично ж банди російських окупантів(бо лише 11(28 січня) лютого 1918р. – декрет ВЦВК і раднаркому Радянської Росії про створення робітничо–селянського червоного флоту («красвоєнмор») прийшлося вибивати з України з допомогою німецьких військ. 05 березня 1918р. – у Житомирі на засіданні Малої ради було ухвалено закони про адміністративний стан Києва, про передачу міліції Києва в розпорядження Міністерства внутрішніх справ, про покарання всіх учасників війни і повстання проти Української держави (закон позбавляв українського громадянства і карав висилкою за межі УНР тих, кому в судовому порядку було доведено, що вони після опублікування ІV Універсалу Центральної ради брали участь або допомагали Росії у війні проти України). 04 травня(21 квітня) 1918р.(субота) — Коренево. На переговорах між представниками німецьких і українських військ та окупаційних військ РСФРР були укладені умови перемир’я на ділянці фронту Рильськ–Суджа. Передбачалося встановлення демаркаційної лінії і нейтральної смуги ширше 10 км. З українсько–німецької сторони межа цієї зони проходила по лінії Суджа–Любимово–Коренево, залізниця Коренево–Рильськ; з російської сторони – Мазепівка–Степанівка–Нижня Груня – перехрестя залізниці Крем’яне–Льгов з дорогою Олександрівка–Скрилівка – Мала Локня – Черкаська–Порічна–Курчаниновка–Пушкарне–Руська Конопелька. За умовами перемир’я тут заборонялися великомасштабні військові дії, перехід нейтральної смуги охоронними та розвідувальними патрулями з обох сторін, реквізиція продовольчих запасів тощо.

04 травня(21 квітня) 1918р.(субота) — направлена телеграма РНК РСФРР і російської мирної делегації головнокомандуючому радянськими окупаційними військами на Україні з повідомленням про підписання договору з німецько–українськими представниками про припинення військових дій і встановлення нейтральної зони між Україною та РСФРР. Зазначалося, що 04 травня(21 квітня) ц.р. на Курському фронті, у Кореневі укладено договір про перемир’я. Встановлювалася нейтральна зона завширшки в 10 км, яку заборонялося переходити з обох боків будь–яким патрулям(ну пряма аналогія з нинішньою ситуацією – мінськими угодами введено лінія розмежування через яку московські окупанти луплять по наших позиціях…). Там заборонялися також будь–які реквізиції продовольства. Обидві сторони оголошувалися відповідальними за перехід нейтральної зони приватними особами. Через складності зв’язку з російськими частинами, договір повністю набував силу з 4–ї години дня 05 травня(22 квітня) 1918р. Усім учасникам переговорів договір було зачитано рідною мовою. Телеграма містила також наказ укласти подібні договори на інших фронтах, про що повідомити РНК у Москві та російську мирну делегацію у Курську. Підписали телеграму голова РНК РСФРР В. Ленін та голова мирної делегації Й. Сталін. І після цього сволота–комуністи заперечують окупацію України Росією! Хто і коли відповість за неодноразові російські агресії на українські землі?! 06 травня(23 квітня) 1918р.(понеділок) — У Конотопі продовжились переговори про перемир’я між представниками українських і німецьких військ та військ РСФРР, розпочаті 4 травня у Кореневі – фактичне закінчення Першої російсько–української війни! Був ухвалений договір, який включав досягнуті у Кореневі домовленості, але поширював їхню дію на інші ділянки фронту – від Рильська до Білгорода. З українського боку демаркаційна лінія проходила в напрямку від Рильська по залізниці Рильськ – Коренево до станції Коренево, далі на Новоіванівку –Лебедівщину – Загребельє – Суджу, по західному берегур. Суджа до впадіння у Псел, по південному берегу Псла до гирла річки Піни, по західному берегу Піни до Ракова, далі південним берегом Піни до села Пінка, звідти умовною лінією між селами Пінка – Данилівка – Гостищево – Особиніно – Ушаково – західним берегом річки Короче –Корінь до Боровської – Нелюдова – по умовній лініх Нелюдово – Купино – Дмитрієвка; з російського боку – Мазепівка, Степанівка – Нижня Груня – перехрестя залізниці Коренево – Льгов та дороги Олександрівка –Вілінськ – Кремяне – Мала Локня – Черкаська – Порічна – Курчанинівка – Пучкани – Руська Конопелька – Щегольок – Довгі Буди – Рябинська Буда – Кам’янка – Федосіївка – Новеньке – Верхньо–Покровський –Городнє – Тетервіно – Клейменівка –Шолохове – Козацьке – Зяче –Олексіївка – Тюрино – Велике Городище – Верхня Береза – Троїцька.

Після капітуляції Німеччини і самоусунення імператора Карла I від управління Австро–Угорщиною, 13 листопада1918 року більшовицька Росія оголосила про денонсацію Брестського договору і 17 листопада в Курську московськими окупантами було створено т.зв. Тимчасовий Робітничо–Селянський Уряд України під керівництвом колишнього члена Української Центральної Ради більшовика Юрія П’ятакова.

29 листопада він оголосив про поновлення на Україні радянської влади та скасування всіх законів, наказів і договорів як Гетьманау Скоропадського, так і Центральної Ради. З метою утвердження радянської влади в Україні 27 грудня на базі повстанських загонів московських окупантів була створена окупаційна т.зв. Українська Червона армія на чолі із російським більшовиком Володимиром Антоновим–Овсієнком, яка безпосередньо підпорядковувалась російській Революційній воєнній раді під головуванням Лева Троцького. Тим часом у Києві втрата підтримки з боку Німеччини та Австро–Угорщини змусила гетьмана Павла Скоропадського зректися влади, яка перейшла до Директорії, котра 19 грудня 1918 року оголосила про відновлення Української Народної Республіки. Створений уряд на чолі із соціалістами Володимиром Чехівським та Володимиром Винниченком, які виступали за компроміс з більшовиками, виявився абсолютно не готовим до рішучих дій коли у грудні російська окупаційна т.зв. Українська Червона Армія за підтримки Московської робітничої та Орловської кавалерійської дивізій з Курська почала наступ на Україну. Ще 3 січня 1919 року війська цієї Червоної армії захопили Харків і відновили владу проголошеної в грудні 1917 року українськими більшовиками Української Народної Республіки в складі Російської Республіки, яку через три дні перейменували на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). Маючи 100–тисячну армію, сформовану Скоропадським, уряд Директорії не зумів організувати належним чином оборону країни і обмежився численними нотами протесту в бік Росії.

Лише 16 січня 1919 року, через тиждень після отримання відповіді від наркома (міністра) закордонних справ Росії Георгія Чичеріна, що військ РСФРР на території України нема, а війну проти УНР веде цілком незалежний Український радянський уряд(пройшло майже 100 років, а москалі нічого нового не придумують – діють за старою окупаційною московитською схемою, яку чомусь тепер називають гібридною…), Директорія УНР оголосила війну більшовицькій Росії.Протягом трьох тижнів Червона Армія розгромила  Лівобережне угруповання армій УНР, яке крім регулярних частин складалось із повстанських загонів, котрі часто ситуативно переходили на бік більшовиків, 5 січня зайняла Київ, 9 березня вийшла на лінію Житомир – Умань – Херсон, а до середини квітня – на лінію Новоград–Волинський – Шепетівка – Проскурів – Могилів–Подільський. Після відставки Винниченка та Чехівського у січні 1919 року відбулась численна зміна урядів, яка завершилась розпадом Директорії – керування справами республіки перейшло до головного отамана Симона Петлюри, якому, незважаючи на підтримку Польщі, так і не вдалось врятувати УНР від поразки у війні з більшовиками

04(16) січня 1919р. — більшовицька Росія реорганізувала радянські окупаційні війська Курського напряму, що проводили військові операції проти Армії УНР в Український фронт, непідконтрольний маріонетковому уряду УРСР, його Раді оборони та Наркомату військових справ, чим відкрито заявила про свою агресію проти України. І лише після цього, в цей же день 04(16) січня 1919р. — Директорія УНР оголосила війну більшовицькій Росії, радянські окупаційні війська якої в черговий раз напали на Україну – почалася друга російсько–українська війна, яка призвела до повної окупації України москалями в 1921р. і формально по цей день не закінчена – ні УНР, ні нинішня Незалежна Україна, як її правонаступниця, капітуляції не підписували…

А нинішні горе-керівники України вже три роки ніяк не наважуться війну назвати війною!!!

10 лютого 1919р. (понеділок) — Вінниця. Директорія вирішила перервати переговори з окупантами – РНК РСФРР, оскільки вони не набули конструктивного характеру.

10 лютого 1919р. (понеділок) — Голова делегації УНР на Паризькій мирній конференції Г.Сидоренко звернувся до учасників конференції з нотою, у якій повідомив, що УНР готова взяти участь у конференції на Принцевих островах за умови припинення воєнних дій Радянської Росії проти України.) Але Європа Україну тоді не почула…

Успішний українсько–польський наступ на початку травня 1920 року був зупинений більшовиками на Лівобережжі, а їх контрнаступ і вихід на підступи до Львова та Любліна змусив Польщу визнати більшовицьку УСРР. Ще в червні1919 року УСРР підписала з РСФСР договір про утворення господарського і воєнного союзу – Українська Червона армія була ліквідована у серпні того ж року(вовк зняв овечу шкіру!), а в грудні наступного, коли рештки військ УНР вже були витіснені за Збруч, відбулось об’єднання (фактично – ліквідація) всіх міністерств уряду УСРР.

1921 – 1991 рр. — 70 років – СССР – комуністичний терор

Статтю підготував почесний голова СОУ

 Капітан першого рангу  Євген Лупаков.