Доповідь на конференції Спілки офіцерів України

Г.Г. Чепкий — полковник у відставці, військовий інженер з радіотехніки, офіцер з вищою військовою освітою, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник.

Віроломна анексія українського Криму та підла спроба організувати розділ території України серед європейських країн обумовили безальтернативність збройної боротьби України проти Кремля. Спілка офіцерів України повністю підтримує таку політику керівництва нашої держави, що знайшла своє відбиття в афоризмі про невідворотність нашого параду Перемоги в Севастополі. Ця Перемога необхідна для всього багатонаціонального народу України, в тому числі, українців, кримських татар, росіян, навіть тих, що і на сьогодні ще не зрозумів свої корінні інтереси.

Стосовно сучасної політики Кремля неможливо сказати тогчніше, ніж Карл Маркс: «Колыбелью Московии было кровавое болото монгольского рабства, а не суровая слава эпохи норманнов. А современная Россия есть не что иное, как преображённая Московия. ‹…› Московия была воспитана и выросла в ужасной и гнусной школе монгольского рабства. Она усилилась только благодаря тому, что стала virtuoso в искусстве рабства. Даже после своего освобождения Московия продолжала играть свою традиционную роль раба, ставшего господином.» (Разоблачения дипломатической истории XVIII века (июнь 1856 г.— март 1857 г.) // Вопросы истории. 1989. № 4).

Застосування зброї нав’язане нам діями ворога. Ведення бойових дій в імя захисту своєї держави – необхідний шлях до виконання наших зобов’язань перед наступними поколіннями та святий обов’язок перед нашими славетними предками.

Наш ворог — агресивна високотехнологічна держава, що виросла з патологічною підозрою до своїх сусідів та істеричним ставленням до незалежності України. Більша частина населення Московії поки підтримує самопроголошений тандемократичний устрій своєї країни. Є і значні верстви, які розуміють небезпеку війни з Україною, перед усе, для самої Росії та її народу. Нам життєво потрібно, щоб настрій московітів змінювався під впливом не тільки збройної протидії, але й інших чинників, в першу чергу, економічних. Маємо на увазі не тільки санкції західних країн, але й свої дії, що мають наслідком економічні збитки Московії.

В оцінці сучасного стану держави ми приєднуємося до розуміння суті сучасних подій, яке поділяють майже всі громадяни України (що дуже важливо – і молодь): «Йде становлення нової української нації». Дійсно, найбільш пасіонарна частина нашого народу, здійснивши революцію гідності, започаткувала корінні зміни в нашому життя та мисленні. Великий вчений, нащадок запорозьких козаків Л.М. Гумильов називав такий процес етногенезом (народженням етносу як історичної спільноти людей). Для нас є вкрай важливим те, що Лев Миколайович, узагальнивши історію сотен народів, дійшов висновку про необхідність для народження нового етносу сумісного тривалого проживання на одній території щонайменше двох етносів. Зараз це і сталося — на теренах України народжується новий етнос з новою мораллю, що неминуче стане прикладом для сусідніх країн, включно сучасну Московію.

Прийнятий в державі термін «АТО» не відповідає величі цього процесу. Ми вважаємо, що настав час прямо назвати збройне протистояння з рашистськими найдами та їх люмпенізованими поплічниками війною за незалежність. А то доходить до дурного – в пресі фронтовиками називають прихильників однієї з парламентських партій, а ось бійців на передньому краю низвели до якихось «учасників», хоч і з добавкою «АТО».

Зазначене правильне найменування та адекватне розуміння суті сучасної збройної боротьби дозволить успішно використати наявний досвід державного та військового будівництва в воєнний час.

При народженні етносу певним чином постає питання, а хто його перший представник. Так, московіти вважають першим росіянином Андрія Боголюбського, справжнього розбійника, сина Юрія Довгорукого та бранки – половчанки. Кожен вибирає собі знакові постаті за своїми поглядами. Вважаємо, що першими представниками нового українського етносу є син Вірменії, що виріс на Січеславщині, талановитий юнак Сергій Нігоян, та син Білорусі Михайло Жизневський, які першими втратили життя на Майдані. Всіх загиблих там називають Небесною сотнею, їх пам’ятають, за них моляться.

Ми обрали патріотів — героїв тому, що такі в нас ідеали, такі наші історічні коріння. (Згадаємо, що серед полковників Богдана Хмельницького були представники різних націй, в тому числі: татарин Філон Джелалій, поляк Нестор Морозенко, шотландець Максим Кривоніс, еврей Мартин Пушкар.) Ми жили та живемо серед інших народів, які переважно обрали той напрямок розвитку, що отримав назву «європейський». Коли Президент Литви Даля Грібаускайте звертається до нас українською мовою, Президент Польші Бронислав Коморовський в своій речі перед Верховною Радою цитує наш національний гімн «…ми, браття, козацького роду…», а народний артист Грузії Вахтанг Кікабідзе виконує «Червону руту» грузинською мовою, це означає, що наші сусіди надають нам значну підтримку. Ми зобов’язані показати, як ми цінуємо їх братню позицію, і невідворотність нашого європейського вибору. Керувати процесом консолідації української нації на європейських засадах має державна влада. Вважаємо, що доцільним кроком в цьому напрямку є введення в наградну систему України ордену Нігояна та Жизневського за заслуги в справі розвитку дружби народів;

Ось ще один приклад недостатньої уваги до українських героїв. Минулого року Мінекономіки розробило та надіслало до Верховної Ради проект Закону України «Про виробництво озброєння та військової техніки». В ньому і слова немає про технічну зверхність озброєння, про її інформаційне, організаційне та апаратурне забезпечення. Але несподівано виплило розвідувальне забезпечення розробок нового озброєння. Як уявляється, це є відбитком романтичної юності авторів законопроекту та ознайомлення тоді ж з радянськими шедеврами штибу «Щит та меч». Шкода, що більш серйозних джерел автори законопроекту не використали. Так, їм не піднесли на блюдечку, скажемо, історію життя та досягнень великого сина кримськотатарського народу двічі Героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана, військового льотчика милістю Божою. Поза увагою нефахівців залишилися ті сторінки післявоєнного життя двічі Героя, що пов’язані з випробуваннями новітньої для того часу зброї передових країн світу. Вона переважно потрапляла до Радянського Союзу як бойові трофеї радянських контингентів в «гарячих точках». Льотчик — випробувач Амет-Хан Султан в польотах дослідив далеко не один зразок трофейної зброї. Тим самим він приносив велику користь для опанування новітніми принципами та технічними рішеннями, реалізованими в зразках озброєння іншими країнами. Не будемо забувати, що не меншої звитяги потрібно було для тих безіменних героїв, які здобували на полі бою ці новітні зразки. На жаль, під час таких випробувань (а саме двигуна американського літака Ф-104) великий льотчик і загинув. Тобто, всебічне ознайомлення з досягненнями світової зброярської думки є традиційним напрямком роботи розвідувальних, проектних, випробувальних та інших структур країни. Але пов’язувати перебіг досвідно-конструкторських робіт з розробки озброєння, що здійснюється за конкретним тактико-технічним завданням, з успіхами розвідки чи бойових контингентів – це просто прояв нерозуміння суті роботи. А що стосується незнання особистості двічі Героя, то тут є певна вина держави – в Збройних Силах України немає навіть авіаційної частини його імені або іменної стипендії для курсантів-льотчиків, і його діяльність залишається в тіні. Це неприпустимо.

В той час, коли кращі сини та дочки України заради своєї Батьківщини не жалкують сил, здоров’я та самого життя, недоречним та злочинним для нашої держави було би не використовувати для боротьби всі наявні у неї ресурси. В своєму зверненні ми і хочемо сказати саме про більш широке застосування ресурсів Перемоги:

- такого природного ресурсу як радіочастотний спектр держави, без грамотного використання якого неможливо уникнути загроз життю всіх громадян України – від солдатів до її Президента, а такж забезпечити високу ефективність озброєння та військової техніки збройних формувань держави;

- людського (кадрового) ресурсу (з урахуванням комплектування військ, їх підготовки, вивчення досвіду бойових дій, ведення інформаційного протиборства):

- сукупності озброєння та військової техніки збройних формувань держави як специфічного штучногоу ресурс, що створений силами та розумом народу та постійно потребує удосконалення та розвитку.

Вибір зазначених питань ґрунтується на проведених силами спілчан дослідженнях та обговореннях отриманих результатів, в тому числі, на слуханнях в Комітеті Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони. Частина результатів в вигляді аналітичних статей опублікована на офіційному сайті Спілки офіцерів України, а також в формі Висновків громадської експертизи міжнародного договору з Росією щодо полігону «Нітка» надіслана наприкінці листопада 2013 року тогочасним Президенту та Голові Верховної Ради України.

Ми не несемо керівництву України проблеми. Ми несемо їх вирішення.

Реалізація наших пропозицій дасть Україні змогу:

-  надати достойний правдивий опір брехливій інформаційній кампанії рашистів;

-  підвисити боєздатність України в навязаномунам збройному конфлікті шляхом:

-       удосконалення використання бойового досвіду наших військ;

-       ефективного розвитку їх озброєння та військової техніки;

-       впорядкування використання радіочастотного спектру, що одночасно забезпечить підвищення ефективності воєнних дій наших військ, знизить результативність застосування військ агресора, відведе від громадян України (включно її Президента, Голову Верховної Ради, Прем’єр-міністра) загрозу їх життю внаслідок унеможливлення катастроф техногенного характеру, забезпечить нормальні умови для функціонування радіоелектроніки ОБСЄ, інших міжнародних організацій, що залучаються до контролю обстановки в зоні АТО, нанесе значні економічні втрати Московії при продовженні розпочатого нею збройного конфлікту; переведення цього конфлікту з людськими жертвами в цивілізований міжнародний судовий процес, який має нанести московітам значні економічні втрати.

1. Користування радіочастотним ресурсом держави

 Саме на грамотному користуванні радіочастотним спектром ґрунтується висока ефективність застосування радіоелектронних засобів управління військами та зброєю. При цьому, за світовою думкою, на сьогодні вклад військової радіоелектроніки в бойовий потенціал військ превисив вклад засобів ураження.

Така вагомість радіочастотного спектру примушує приділяти більше уваги запобіганню шкідливому впливу електромагнітних випромінювань на засоби військової радіоелектроніки, тобто, забезпеченню електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів (ЕМС РЕЗ). Порушення ЕМС РЕЗ може не тільки значно знизити ефективність застосування радіоелектронних засобів, але й привести до катастроф техногенного характеру. Саме з цього виходять документи міжнародного права у сфері ЕМС — Регламент радіозв’язку МСЕ, тощо, а також чинний Повітряний кодекс України.

Стан справ у сфері ЕМС є індикатором ступеню підготовки держави до ефективного користування радіочастотним ресурсом для потреб оборони. Що можна сказати про цеі індикатор в Україні? Тільки одне – всі обмежувачі поломані.

Є підстави вважати, що Скнилівська трагедія 27.07.2001 року відбулася саме внаслідок ненавмисного (але такого, що виник з-за бездіяльності військових посадовців) впливу випромінювань розміщених на льотному полі наземних комерційних ретрансляторів телевізійних сигналів на бортові системи військового літака. Державна комісія та суди цю обставину не розглядали, що викликає сумнів в справедливості їх рішень та засудженні пілота Су-27 Володимира Анатолійовича Топонаря. Вирок йому не може вважатися обґрунтованим та законним, а причини трагедії – з’ясованими.

В таких умовах який же дійсно нічтожний рівень власних чеснот треба мати військовим посадовцям, щоб після Скнилівської катастрофи літака Су-27, відправити в випробувальний польот Президента своєї держави на такому ж літаку.

Але такі посадовці знайшлися, і вони організували такий польот Президентові П.О. Порошенку. Йдеться про здійснення Президентом України 14 жовтня минулого року випробувального польоту на літаку Су-27, що був модернізованим на Запорізькому державному авіаційному ремонтному заводі «МіГремонт».

Добре розуміючи небезпеку такого заходу, наш спілчанин 20.10.2015 звернувся до Міноборони та Генштабу з інформаційним запитом щодо забезпечення електромагнітної сумісності авіоніки літака в цьому польоті. І хоча йшлося про безпеку Президента, прийшлось надсилати запити тричі. Десь через місяць, грубо порушуючи норми законодавства, відповідь запитувачеві надіслали, але суто беззмістовну. Стало ясно, що Міноборони та Генштаб жодного з належних заходів в Запоріжжі не здійснювали.

І можна бути впевненим – на запорізькому літовищі були розташовані ті ж самі станції ПТС (станції передачі телевізійного сигналу на супутники-ретранслятори), як і на Скнилівському аеродромі. І так же само військові посадовці не ввели заборону їх роботи на випромінювання. Тобто, було зроблено все, щоб повторити «Скнилівську трагедію» та спрямувати її проти Президента України. І навіть дещо більше. Дійсно, такий польот Президента є загрозою його життю. Але вороги України непокояться: а раптом щось не склеїться і Президент виживе. І виникає задум створити загрозу його честі. Планується та здійснюється додатковий польот. Разом з літаком Президента підіймається в повітря ще один літак, все такий же Су-27. Ці літаки літають одночасно, в однакових умовах, в одному електромагнітному полі, що створене для здійснення шкідливого впливу на їх авіоніку. Зрозуміло, що вірогідність запланованої аварії літака хоч одного з двох є вищою, якби літав тільки один літак. Ці нелюді погоджувалися з неудачею своєї спроби викликати аварію президентського літака, але взамін вони готували аварію іншого літака. А що ж це був за другий літак, кого він віз?

На другому літаку Су-27 в повітря був піднятий школяр-старшокласник, який виборов серед однолітків почесне право на сумісний польот з Президентом. Невже хтось забув той поросячий візг, що підняли рашістськв ЗМІ у зв’язку з вигаданою історією про «розпятого хлопчика»? А тут хлопчика не вигадали, його знали багато однолітків та взагалі мешканців Запоріжжя. Ось би був пекельний подарунок тим злочинцям, які задумали цю люциферову каверзу. Вони б кровь цієї дитини наложили на всю Україну.

Але Бог любить Україну та врятував її Президента, Він врятував і хлопчика. Слава Богу! Тепер наша черга не дати відбутися техногенним катастрофам з-за порушень правил користування радіочастотним спектром.

А чи ефективно  використовується радіочастотний спектр при веденні бойових дій?

Наведемо такий приклад в цій царині. Відомо, що велику частину наших втрат спричиняють ракетні та вогневі удари московітів. При цьому для підвищення ефективності ударів 80% їхніх боєприпасів обладнуються радіопідривниками, які ініціюють детонацію на найнебезпечнішій висоті, де руйнівна дія на наземні об’єкти є максимальною. В ЗС України на початку незалежності були наявні броньовані засоби радіоперешкод (станції СПР-1 та СПР-2 під загальною назвою «Ртуть»), до бойових властивостей яких належить можливість завчасної безпечної детонації вибухових речовин артилерійських боєприпасів.

До речі, їх демонстраційне застосування на полігонах кол. СРСР завжди було переконливим доказом ефективності засобів радіоперешкод: в розпач вогневого нальоту артилерії на макет опорного пункту, коли розриви артснарядів на найнебезпечніший висоті в десяток метрів над поверхнею перетворювали в місиво споруди, техніку і землю, раптово включалися радіоперешкоди і розриви артснарядів на очах глядачів поступово уходили на висоту сотні метрів, де не могли принести шкоду.

Скільки ж життів наших героїв могло б врятувати застосування цих засобів в Донбасі від вогню московітських «Градів» та інших артсистем. Але, схоже, військові посадовці просто не знають умови застосування станцій «Ртуть», оскільки модель використання радіочастотного спектру радіопідривниками рашистів (тим більш, засобами інших призначень) у нас не розроблена. Так чи інакше, наявні станції «Ртуть» наші війська не застосовують. Це викликає занепокоєння не тільки у нас, його висловлюють і працівники ДП «Житомирський НДІ радіосистем», який займається цією тематикою. Може, державі не треба доводити цей інститут до банкрутства, а його висококваліфікованих співробітників до оголошення голодувань, а просто терміново надати ЖНДІРС завдання на відновлення та модернізацію вкрай необхідних для спасіння життя наших солдатів засобів «Ртуть»?

Але запам’ятаємо – невігластво та лінощі вітчизняних так званих фахівців в сфері радіочастотного спектру вартували життя та здоров’я багатьох захисників Батьківщини.

Значення радіочастотного спектру приймає все більшу пріоритетність внаслідок прийнятих урядами держав – щирих друзів України рішень передати нам сучасну смертельну зброю, використання якої (розвідка цілей, обмін даними, цілерозподілення та наведення тощо) здійснюється з використанням радіосигналів. Цей дар з технічної точки зору неможливо використати без ретельної попередньої коректної та грамотної організації використання відповідних смуг частот.

Як це не виглядає дивовижним, але профільний Закон України («Про радіочастотний ресурс України») внаслідок своєї недосконалсті просто не дозволяє грамотно організувати користування радіочастотним спектром в інтересах оборони. До таких суттєвих недоліків Закону належать:

-безгрунтовний поділ ресурсу на смуги спеціального (військового) та загального (цивільного) користування, чого немає в жодній країні світу;

- повне ідеалістичне ігнорування обєктивної реальності порушення ЕМС внаслідок принципової недосконалості створених людьми радіоелектронних засобів;

- використання спотворених термінів «електрозвязок» та «радіозвязок», що стало підґрунтям затягнення проблематики радіочастотного спектру під знамена зв’язківців, які насправді є одним з користувачів спектру, що породжує конфлікт інтересів;

- численні інші випадки наявності корупціогенних факторів;

- ненадання належних повноважень Генштабу ЗСУ та Міноборони України;

- повне ігнорування визначення майнових прав на спектр, тощо.

Держава не може далі миритися з наявними недоліками у цій сфері

 - профільний Закон є вкрай недосконалим;

- діючі нормативно-правові кол. СРСР втрачені невідомо ким та невідомо як;

- вкрай необхідна повна інформація про ТТД наявного в військах радіоелектронного озброєння відсутня, радіочастотний моніторинг не налагоджено;

- підготовка спеціалістів — радіочастотників в Міноборони не здійснюється;

- документи Міжнародного Союзу Електрозв’язку в Збройних Силах відсутні;

- спеціалізована науково-дослідна радіочастотна установа на кшталт радянського Воронізького Центру РЕБ не створена;

- життю керівників держави та її громадян загрожує шкідливий вплив радіозавад.

Це великі практичні проблеми, час їх вирішення вже настав.

Грамотне використання радіочастного спектру має забезпечити високу ефективність застосування озброєнь та військової техніки збройних формувань держави, в тому числі:

• Збереження життів громадян України: від солдата до її Президента;
• Отримання зверхності над противником в сфері управління.
• Достовірну, своєчасну та повну розвідку об’єктів противника.
• Ефективне застосування засобів ураження та радіоелектронного придушення, в тому числі, наданих нам дружніми державами;
• Ведення інформаційного протиборства з брехливою інформаційною кампанією рашистів.
• Нанесення агресору значиих грошових збитків діями з принужденням його до виконання міжнародних зобов’язань у сфері використання радіоспектру.

З фахової точки зору, Україні треба зробити багато чого, щоб використання радіочастотного спектру йшло нам на користь, щоб наші смертельна та несмертельна зброя діяла в ефективно, а не стали зашморгом на нашій шії з-за проявів порушень електромагнітної сумісності.

Труднощі цього завдання – у викликаних кадровим голодом хронічних суттєвих недоліках використання радіочастотного спектру України, яка в цій сфері значно поступається іншим державам.

Передові країни світу своїми документами у сфері застосування військ закріпили обов’язковість боротьби за пріоритетність свого використання радіочастотного ресурсу (РЧC), а своїми практичним діями реалізують такі погляди.

Мова поперед всього йде про силовий аспект використання РЧС (вогневе та ракетне ураження радіоелектронних засобів противника, їх знищення діями спецвійськ та їх придушення своїми засобами радіоперешкод).

Другий аспект використання РЧС пов’язаний з існуванням та шкідливою дією так званих ненавмисних чи небажаних радіоперешкод, що їх створюють радіоелектронні засоби іншого призначення, ніж створення радіоперешкод. Тобто, радіовипромінювання радіоелектронних засобів, які функціонально не призначені для створення перешкод, здатні шкодити нормальному функціонуванню інших засобів, що розташовані в загальних угрупуваннях військ, а часом – викликати катастрофи техногенного характеру.

Третій аспект (про використання якого в Україні взагалі і думок не чути) зводиться до здійснення міжнародно-правових захисту частотних присвоєнь нашим радіоелектронним засобам, і на цьому підґрунті — здійснення перепон функціонуванню радіоелектронним засобам противника та недружніх країн.

Технічна недосконалість радіоелектронних засобів, висока щільність їх застосування в угрупованнях військ, обмеженість засвоєного людством діапазону частот породжують згадану проблему так званої електромагнітної сумісності (ЕМС, тобто наявності ненавмисних радіозавад між засобами різного призначення та підпорядкованості).

Забезпечення ЕМС здійснюється в державах світу (крім України) на всіх етапах життєвого циклу радіоелектронного озброєння шляхом реалізації системи технічних та організаційних заходів. (Є підстави вважати, що Україна нехтує таким напрямком.) Основою обґрунтування цих заходів є коректне моделювання умов застосування радіоелектронного озброєння (побудови бойових порядків військ, складу та номенклатури радіоелектронного озброєння, фізико-географічних умов його застосування, параметрів технічних характеристик засобів радіоелектроніки, тощо). Методичний апарат моделювання ЕМС має розроблятися в рамках теорії ноосфери, яку висунув наш великий співвітчизник Володимир Іванович Вернадський. Згідно цієї теорії, результати діяльності людини за своїм впливом на життя перевищують вплив природних факторів.

Для ЕМС як галузі теорії та практики переважаючим фактором є стан технічної зверхності кожного з прийнятих на озброєння радіоелектронних засобів, який характеризується сукупністю параметрів майже 30 характеристик випромінювання та прийому в дуже широкій смузі частот (щонайменше від 0,1 до 10 номіналу кожної робочої частоти). Скажемо прямо, не всі сучасні радіоінженери здатні хоча би назвати ці характеристики.

(До речі, за даними американського часопису ТИИЭР, що видається і російською мовою, вартість підготовки спеціаліста у сфері радіоелектронної боротьби втричі перевищує вартість підготовки фахівця у сфері загальної радіотехніки, та, в свою чергу, втирчі поступається вартості підготовки спеціаліста у сфері використання радіочастотного ресурсу.)

Задля забезпечення відсутності ненавмисних радіозавад між різними засобами належить на всіх етапах життєвого циклу озброєння приймати необхідні технічні заходи – від доцільного вибору робочих частот та обґрунтування кількісних показників технічних параметрів до реалізації відповідних технічних рішень, а також до перевірки їх ефективності на етапі держвипробувань.

Результати цієї титанічної діяльності (які визначають технічну зверхність радіоелектронних засобів військового призначення) є вихідними даними для оцінювання ефективності функціонування радіоелектронного озброєння. За часів кол. СРСР вони зводилися в так звані Картки тактико-технічних даних радіоелектронних засобів за формою №1 Картотеки Генерального штабу (коротко – Картки ТТД РЕЗ за формою №1 КГШ). Ці Картки мали високий рівень таємності, дуже обмежене розповсюдження і ніколи не покидали меж Арбатського військового округу. (Чи варто казати, що виконання вимог до розробок в частині ЕМС було обов’язковою умовою прийняття розробленого та випробуваного зразка на озброєння.)

Таким чином, за часів кол. СРСР на теренах України повної інформації про тактико-технічні дані радіоелектронного озброєння (в обсязі Карток ТТД РЕЗ за формою №1 КГШ) не було. А завдяки бездіяльності та невігластву вітчизняних посадовців (не можна навести хоч один приклад звернення України до РФ з вимогою надати ці дані), повні дані про наявне в військах радіоелектронне озброєння радянського виробництва досі відсутнє. Причини відсутностьі відповідних даних про розроблене вже в незалежній Україні озброєння будуть наведені пізніше.

Таким чином, організуючі використання радіочастотного спектру (в інтересах радіоелектронного подавлення засобів противника, радіоелектронного захисту своїх засобів, включно забезпечення їх електромагнітної сумісності) наші військові посадовці не можуть спиратися на достовірні дані про ТТД радіоелектроніки наших військ.

Основою наведених заходів є розрахунок рівня перешкод від одних засобів на інші. При зазначеній відсутності повної інформації про ТТД засобів наших військ результати оцінювання рівня перешкод будуть приблизними, такими, що не забезпечують потрібну достовірність. Як слідство, на практиці при здійснені заходів обґрунтованих з використанням недостовірних вихідних даних не буде відбуватися ефективне подавлення засобів противника, а наші засоби будуть відчувати шкідливий вплив перешкод противника та ненавмисних випромінювань інших засобів.

Але цікаво – одні і ті ж радіоелектронні засоби є на озброєнні і України, і Московії. Визначеність в Україні питання незаконності роботи з частотами таких засобів викликає впевненість в тому, що вітчизняні посадовці не в змозі розробити коректну модель застосування радіоелектронних засобів противником. Це обумовлює неефективність використання радіочастотного спектру в інтересах подавлення засобів противника.

Мало того, ті ж самі невігластво та лінощі нещодавно привели до фактичного замаху на життя та честь чинного Президента України. Щоправда, Бог любить Україну та береже її очільника. Але і нечистий продовжує спрямовувати дії посадовців, сподіваючись на успіх злих задумок. Тому ми маємо захистити свого Президента.

Я розпочну з давнини, з самого початку. На жаль, прийдеться окреслити суто технічні питання.

В середині 70-х років минулого сторіччя в провідній військовій науковій установі кол. СРСР з питань РЧС – Науково-дослідному та випробувальному Центрі радіоелектронної боротьби (в\ч 33872, м. Вороніж обласний) за оперативним завданням Генштабу здіснювалася робота з обґрунтування заходів забезпечення безперешкодного функціонування найважливіших радіоелектронних засобів, у тому числі, при авіаційних перельотах керівництва держави, польотах авіації, випробувань озброєнь, тощо.

Ця робота була доручена групі молодих офіцерів, переважно випускників військових вишів України, включно А. Бадерко, Г. Чернишов (обидва-Київське вище артінженерне училище), В. Кузевич, В. Якименко (обидва – Київське вище авіаінженерне училище), О.Дідок, В.Шигін (обидва — Війскова академія ім. Говорова), Г. Чепкий (Харківське вище командно-інженерне училище). Треба зауважити, що в СРСР саме українські військові виши були кузнею кадрів для органів та установ радіоелектронної боротьби. Наприклад, троє перших начальників Управління РЕБ Генштабу кол СРСР (генерали О.І. Палій, Н.А. Макаренков, Э.В. Косенко) булі випускниками харківської Академії ім. Говорова з доброю інженерною підготовкою.

Так же старанно виконували доручене завдання названі молоді офіцери. Були розроблені нові моделі, в них вперше був ураховані експериментальні дослідження (вимірювання) ТТД РЕЗ, наявних в Збройних Силах кол. СРСР. Була підвищена достовірність вихідних даних, в тому числі, для кожного приймача та передавача ураховані щонайменше по 20 небажаних каналів прийому та випромінювання. На підставі згаданих Карток за формою №1 КГШ були розроблені вербальні моделі радіоелектронних підсистем найважливіших систем озброєння (включно засоби зв’язку, навігації, радіоелектронної розвідки, передавання даних, управління, тощо), в тому числі, авіоніки літаків найвищого керівництва держави.

Виходячи з принципу «практичної впевненності», який втілила в практику військових кадрів професор ВА ім. Дзержинського Олена Сергіївна Вентцель (вона ж – відома письменниця І.Грекова) була обґрунтована припустима вірогідність порушення нормального функціонування авіоніки літерних літаків під дією випромінювань наявних засобів. Виконати цей норматив не вдалося. Результати оцінювання стану ЕМС авіоніки літерних літаків були шокуючими – без здійснення рішучих заходів постійно по трасі польоту хоч один радіоприймач літерного літака був під дією неприпустимого рівня шкідливих перешкод.

 На той час в СРСР вже був певний досвід забезпечення ЕМС такої авіоніки та її порушень. Як це звучить не парадоксально, але в кол. Радянському Союзі становленню теорії та практики ЕМС сприяли такі фактори:

- в країні ледь не першою “жертвою” ненавмисних радіозавад в середині 60-х років став Л.І.Брежнєв, літак якого протягом декількох годин не зміг зробити посадку на аеродромі ”Внуково”, оскільки бортовий приймач глісадного маяку був забитий завадами (як з’ясувалося пізніше, ці завади викликало проведення електрозварювання в одному з ангарів аеродрому);

- існуючі на той час документи міжнародного права (перш за все, акти Міжнародного Союзу Електрозв’язку) дозволяли використати вже досить багатий міжнародний досвід забезпечення ЕМС.

Власний досвід привів Л.І. Брежнева до уважного ставлення до проблематики ЕМС і безпосереднього сприяння її розвитку (організація профільних науково-дослідних установ во всіх міністерствах, розгортання теоретичних та екпериментальних досліджень, підготовка кадрів, розробка унікальної контрольно-вимірювальної апаратури тощо). Саме з відчуття подяки, чи з інших чинників військове керівництво кол. СРСР обрало за пропозицією молодих науковців дуже дієвий, хоча і важко реалізований спосіб – вводити на трасах польотів літерних літаків очільників держави так звані «заборони на випромінювання» (запреты на излучения), коли в відповідних смугах частот і районах за указівкою Генерального штабу ЗС кол. СРСР повністю заборонялася робота на випромінювання радіопередавачів та випромінювальних пристроїв, незалежно від їх призначення та підпорядкованості. Такий захід застосовувався також при запусках космічних апаратів, випробуваннях ракетної та авіаційної техніки, проведенні інших важливих державних заходів. Втіливши «заборони на випромінювання» в практику, кол. СРСР подальших випадків створення ненавмисних завад авіониці літерних літаків не знав. На жаль, одного разу введена при випробуваннях новітньої ракета заборона на випромінювання внаслідок низької виконавської дисципліни не була доведена до розрахунку стації зв’язку на полігоні військ зв’язку (поблизу м. Уральск). Саме при прольоті ракети стація запрацювала на випромінювання і була вражена самонавідною ракетою, що спричинило значні людські втрати.

Юридично введення заборон на випромінювання було передбачено затвердженим Міністром оборони СРСР документом під назвою (мовою оригіналу) «Положение о порядке введения временних запретов на работу РЭС при проведении правительственных и других особо важных мероприятий”. Цій документ діяв на всій території кол. СРСР і на теренах України зберігався в трьох штабах військових округів.

Наче в 2001 року в Україні були і відповідальна структура (Генштаб ЗС України), і відповідний нормативно-правовий акт (зазначене «Положення…»), і причина (демонстраційнні польоти літаків на аеродромі «Скнилів»). Для відповідальних та грамотних військових посадовців залишалося тільки одне – розпорядчим документом ввести заборону на використанн РЧС на аеродромі та проконтролювати її дотримання. Чи було це зроблено, чи ні — невідомо до цього часу, існують різні неофіційні версії. Офіційно ані відповідна Держомісія, ані суди цю обставину не досліджували, хоча захисник В.А. Топонаря відповідне клопотання до суду направляв. На інформаційні запити спілчан органи Збройних Сил прямої відповіді так і не надали.

А далі пішло дуже цікаво. Зазначене «Положення…», як і інші нормативно-правові акти кол. СРСР в сфері використання РЧС, які за Совєти надсилалися до штабів військових округів, начебто зникло та начебто його нихто ніколи не бачив. Невідомо навіть коли зник цей акт – до Скнилівської трагедії чи пізніше. Кров загиблих та поневічених в катастрофі записали на рахунок льотчика В.А. Топонаря, хоча старшим по посаді на борту був льотчик-інспектор ВПС Егоров. Володимир Анатолійович провів в містах обмеження волі визначені йому 14 років майже повністю, на волю вийшов нещодавно за так званим «законом Савченко».

За ці 14 років питання дії перешкод розташованих на льотному полі радіопередавачів (наприклад, ПТС – пересувних асобів трансляції телевізійних сигналів через штучні супутники Землі) на авіоніку літака Су-27 державою не досліджено. Чисельні звернення спілчан до органів державної влади та військового управління викликали лише впевненість у невідворотності нових авіакатастроф, оскільки відповіді на них виявили дуже низькиіі фаховий, виконавський та моральний рівень військових посадовців.

Необхідні пояснення зроблені, як співав Висоцький: «Это только прісказка, сказка впереді..». Який же дійсно нічтожний рівень власних якостей треба мати тим військовим посадовцям, щоб після Скнилівської катастрофи літака Су-27 з численними жертвами, відправити в випробувальний польот Президента своєї держави на такому ж літаку.

Але такі посадовці знайшлися, і вони організували такий польот Президентові П.О. Порошенку. Йдеться про здійснення Президентом України 14 жовтня минулого року випробувального польоту на літаку Су-27, що був модернізованим на Запорізькому державному авіаційному ремонтному заводі «МіГремонт»:

Добре розуміючи небезпеку такого заходу, наш спілчанин 20.10.2015 звернувся до Міноборони та Генштабу з інформаційним запитом щодо забезпечення електромагнітної сумісності авіоніки літака в цьому польоті. І тут почалося таке, що і уявити неможливо. Скажемо тільки, що тим клоунам, які керували задоволенням цього запиту, буде радий кожний цирк світу. Спачатку вони просто не відповідали, потім прислали повідомлення, що у них немає технічної можливості, потім знов не відповідали. Врешті – решт прийшлося надіслати в ці органи ще два повторних запити. Ураховуючи виявлений військовими посадовцями низький розумовий рівень, 31.10.2015 їм прямо роз’яснили, що йдеться про безпеку Президента держави. Було зазначене таке: «Ступор військових посадовців при отриманні мого запиту свідчить про відсутність належного порядку в питанні забезпечення безпеки громадян України, включно її Президента, тому прошу додатково надати інформацію відносно того, чи взагалі існує в Україні практика введення так званих «заборон на випромінювання» при перельотах керівництва держави.»

І вони відповіли, щоправда, з брутальним порушенням встановленого профільним законом терміну. 23 листопада 2015 р. поступив конверт з відповіддю, яку підписав начальник відділу О.В. Копаниця. Штамп на конверті свідчить, що це поштове відправлення було передано до установи зв’язку 20.11.2015 року.

Таким чином, запит опрацьовувався не 48 годин, як визначає закон, і навіть не припустимі за законом 5 діб, а рівно 30 діб.

З огляду на це брутальне порушення закону, можна було б очікувати повного надання витребуваної інформації. Але так не сталося – на жодне з трьох питань , що містяться в названих запитах, відповіді не надані. Крім того, в отриманому листі містяться фактичні помилки та грубі порушення правил діловодства, в тому числі, не вказана правова підстава того, що, за висловленою думкою авторів відповіді, втратив чинність і не застосовується нормативно-правовий акт кол. СРСР під назвою (далі назви надані мовою оригіналу) «Положение о порядке введения временных запретов на работу РЭС при проведении правительственных и других особо важных мероприятий»).

Хтось вірить в ті технічні негаразди та інші катаклізми, що не дали можливості задовільнити поданий інформаційний запит у повній відповідності до профільного Закону (тобто, своєчасно і в повному обсязі)?

Ні. Просто посадовці — виконавці інформаційних запитів в порушення законодавства, в тому числі, вимог військових статутів, вільно чи під примусом, стали учасниками кругової поруки, характерної для карних угрупувань.

Хтось вірить в чистоту помислів ініціаторів такого польоту? Ні. Скоріше, цих неграмотних високопосадовців розвів грамотний та підступний ворог. На підтримку такої думки можна навести такі міркування.

Рашісти добре знають і сильні, і слабкі сторони Су-27. До останніх належить їх значна дошкульність до радіовипромінювань, яка визначається конструктивними особливостями літака. При аваріях Су-27 в умовах работи надвисокочастотних радіоелектронних засобів загинули такі всесвітньо відомі аси як космонавт-випробувач льотчик- випробувач Региминтас Станкявичус (СРСР), заступник командувача авіацією ВМФ Тимур Апакидзе та командир пілотажної групи «Російські витязі» Ігор Ткаченко (обидва — РФ). Так що дійсно справа не в пілотах, а в літаку. І можна бути впевненим – на запорізькому літовищі були розташовані ті ж самі ПТС (для передачі телевізійного сигналу на супутники-ретранслятори), як і на Скнилівському аеродромі. І так же само військові посадовці не ввели заборону їх роботи на випромінювання. Тобто, було зроблено все, щоб повторити «Скнилівську трагедію» та спрямувати її проти Президента України. І навіть дещо більше. Дійсно, польот Президента в умовах роботи радіоелектронних засобів є загрозою його життю. Але для ворогів України цього мало. Вони непокояться: а раптом щось не склеїться і Президент виживе. І виникає задум створити загрозу його честі. Планується та здійснюється додатковий польот. Разом з літаком Президента підіймається в повітря ще один літак, все такий же Су-27. Ці літаки літають одночасно, в однакових умовах, в однаковому електромагнітному полі, що створене для здійснення шкідливого впливу на їх авіоніку. Зрозуміло, що вірогідність запланованої аварії літака хоч одного з двох є вищою, якби літав тільки один літак. Ці нелюді погоджувалися з неудачею своєї спроби викликати аварію президентського літака, але взамін вони готували аварію іншого літака, аби хоч яку шкоду наробити. А що ж це був за другий літак, кого він віз?

На другому літаку Су-27 в повітря був піднятий школяр-старшокласник, який виборов право на сумісний польот з Президентом держави у інших школярів Запоріжжя.

Невже хтось забув той поросячий візг, що підняли рашістськв ЗМІ у зв’язку з вигаданою історією про «розпятого хлопчика»? А тут хлопчика не вигадали, його знали багато однолітків та взагалі мешканців Запоріжжя. Ось би був пекельний подарунок тим злочинцям, які задумали цю люциферову каверзу. Вони б кровь цієї дитини наложили всю Україну.

Але Бог врятував Президента, Він врятував і хлопчика. Слава Богу!

А ми маємо врятувати громадян України, не дати їм стати жертвами чи винуватцями техногенних катастроф з-за порушень правил користування радіочастотним спектром.

Шлях до цього відомий – регламентація норм використання спектру та забезпечення виконання вимог законодавства на практиці, а також підвищення фахового, морального та правового рівня посадовців та спеціалистів, які працюють в сфері використання радіочастотного спектру..

Однак органи військового управління не вважають свою бездіяльність помилкою. Многолетняя переписка с ними привела к выводу, что в таких условиях новые катастрофы неизбежны.

Первая причина бездействия указанных органов заключается в несовершенстве системы национальных подзаконных актов (например, отсутствует документ, регаментирующий обеспечение ЭМС при проведении особо важных государственных работ и мероприятий, включая демонстрационные полетах военных самолетов). Второй причиной нужно назвать низкий уровень научно-технической культуры должностных лиц, а также игнорирование ими наличия действующих подзаконных актов ВС СССР в сфере РЧС и обеспечения ЭМС, разработанных на основе глубоких теоретических исследований и многолетней практики.

Эти причины обусловили в Вооруженных Силах Украины:

-         Відсутність розуміння необхідності заходів з забезпечення ЕМС при проведенні важливх робіт та заходів, включно демонстраційні та випробувальні польоти військової авіації;

-          Панування вульгарного розуміння фізики появи та дії ненавмисних радіоперешкод (виключно як «основне випромінювання – основний канал прийому», що є в корні невірним);

-         Несприйняття необхідності урахування нелінійних явищ в радіоелектронних засобах, а також дії випромінювань від апаратури промислового призначення;

-         Використання для забезпечення ЕМС РЕЗ їх даних, що наведені в технічній документації, хоча їх обсяг є занадто малим порівняно з потрібним, який за часів СРСР наводився в Картках за формою №1 Картотеки Генерального штабу.

В таких умовах, коли цей туман в головах військових посадовців перетворився на їх безвольну бездіяльність, всі заходи (в тому чилі, демонстраційнині польоти на Скниловському летовищі 27.07.2001 та випробувальні польоти в Запоріжжі 14.10.2015) проходили в форс-мажорних обставинах – неконтрольована та некерована радіоелектронна обстановка не забезпечила відсутність випромінювань наземних радіолектроних засобів чи випромінювальних пристроїв, шкідливих для авіоніки повітряних суден, Це і обумовило втрату роботоздатності бортових систем літака в Скнилові та, к нашому щастю, не завадило літакам при польоті Президента.

 1.2.Стан нормативно-правового забезпечення використання

радіочастотного спектру України

 1.2.1.     Невдалий вибір форми профільного законодавчого акту

Законодавче регулювання сфери користування радіочастотним ресурсом в Україні здійснено шляхом ратифікації Законом України від15 липня 1994 року N 116/94-ВР міжнародних актів Міжнародного Союзу Електрозв’язку (Конвенції, Статуту, Регламенту радіозв’язку, тощо), та прийняттям в 2000 році Закону України «Про радіочастотний ресурс України», а також низки інших Законів у близькій сфері телекомунікацій.

Прийняттям як профільного законодавчого акту саме Закону певним чином порушує традицію вітчизняного законотворення, оскільки за звичай питання користування природними ресурсами України врегульовується Кодексами (Повітряним, Водним, про землю, про надра, тощо). З точки зору суті, прийнятий Закон не дотягує до Кодексу колом визначених питань. Скажемо, в противагу Повітряному кодексу, згаданий Закон не регламентує процес розслідування надзвичайних подій (НП). Діяльність державних органів тим самим не спрямовується на з’ясування причин НП та їх усунення. Найбільш кричущий приклад всім добре знайомий: відсутність належного фахового з’ясування причин Скнилівської трагедії породила загрозу життю та честі Президента України та інших її громадян.

Але цей опус вітчизняного законотворення можна назвати законом тільки з великою натяжкою, оскільки наведені в ньому норми права не є правилом поведінки загального характеру і не поширюється на усіх користувачів радіочастотного спектру. При цьому за неназваними в Законі користувачами не закріплюється права і обов’язки (правила поведінки представницько-зобов’язуючого характеру) названих користувачів спектру.

Наприклад, п. 1 статті 57 урочисто оголошує, що користування радіочастотним ресурсом в Україні здійснюється на платній основі. Тим не менш, озброєний підрозділ рашистських військ, який більше 10 років проводив випробування військової техніки та навчав свій льотний склад на полігоні «Нитка» поблизу с. Новофедорівка Сакського району Криму не заплатив за користування спектром жодної копійчини. Як і весь московітський Чорноморський флот за весь час свого перебування на теренах України. Гірше того, Генштаб ЗС України навіть не спромігся налагодити радіочастотний моніторинг в Криму, хоча п. 4 ст. 19 визначає, що цей моніторинг має здійснюватися за рахунок користувачів радіочастотного спектру. Зрозуміло, що й на оплату радіочастотного моніторингу з Московії всупереч цієї норми Закону не стягнуто й гроша.

Для запобігання повтору надзвичайних подій та наведення ладу в сфері користування радіочастотним ресурсом актуальною є розробка нового законодавчого акту в цій сфері: радіочастотного кодексу чи, як пропонувала Рахункова Палата України, вітчизняного Регламенту радіозв’язку.

1.2.2.     Невизначеність (та незрозумілість для військових кадрів) питання чинності нормативно-правових актів кол. СРСР в сфері використання радіочастотного спектру

 Питання використання РЧС було врегульовано в кол. СРСР низкою нормативно-правових актів: наказами МО та НГШ, положеннями МО, наказами Комісії з воєнно-промислових питань (ВПК), актами Держкомісії з радіочастот та Держстандарту, тощо.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-XII встановлено, «що до прийняття відповідних  актів  законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції… і законам України».

Прийнята в 1996 році Конституція незалежної України в п. 1 Перехідних положень визначила таке: «Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України». Зрозуміло, що і Постанова, і Конституція визначили регулювання взаємовідносин у всіх сферах діяльності. А ось з прийняттям Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від № 1770-III від 01.-6.2000 його «Прикінцевими положеннями» була визначена чинність діючих нормативно-правових актів саме у сфері користування радіочастотним ресурсом: «2. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом застосовуються нормативно-правові акти в частині, що не суперечить цьому Закону.».

З викладеного чітко видний висновок, з яким безпідставно борються деякі не найкращі представники Міноборони, коли у відповіді на наданий інформаційний запит без посилання на відповідну нормативно-правову  базу пробують довести, що акти кол. СРСР в сфері РЧС та ЕМС втратили  чинність.

Чинність зазначених актів кол. СРСР можна підтвердити наявністю та змістом проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про правонаступництво України» щодо скасування дії актів СРСР (реєстр. № 4650 від 11.05.2016 р.).

В п. 1 Законопроекту міститься ввести в дію таку правову норму: «Закони та інші акти органів влади СРСР та Української РСР не діють на території України».

Пункт 3 Законопроекту доручає «Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону:

-         привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

-         забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом…».

Визначення переліку нормативно-правових актів кол. СРСР в сфері користування радіочастотним спектром, що є чинними, ані в профільному Законі, ані в якомусь підзаконному акті не відбулося, що породило не просто сумятицю, а правовий вакуум в головах військових посадовців. Тим більш, що саме ці акти (переважно з належними грифами таємності), що за часів Совєтів були надіслані до штабів трьох військових округів на теренах України, зникли невідомо коли та невідомо куди – чи їх знищили, чи надіслали до іншої держави.

 1.2.3.     Спотворення термінології міжнародних договорів

 Законодавець прийняттям Закону України «Про радіочастотний ресурс України» припустився прикрої помилки, спотворивши в ньому літеру та дух раніше наданих в документах Міжнародного Союзу Електрозв’язку визначень термінів «електрозв’язок» та «радіозв’язок». Вважаємо, що ця помилка вкрай негативно вплинула на діяльність держави в сфері використання радіочастотного ресурсу України.

Задля послідовного викладення своєї позиції спочатку зробимо деякий вступ.

Згідно нормам міжнародного права міжнародні договори мають тлумачитися сумлінно відповідно до звичайного значення, яке належить дати термінам договору в їх контексті, а також з урахуванням об’єкта і мети договору. В інтересах тлумачення договору контекст охоплює, крім тексту, включаючи преамбулу та додатки, також будь які домовленості між учасниками та документи, що були прийняті в зв’язку з заключенням договору. Поряд з контекстом враховуються практика застосування договору та відповідні норми міжнародного права.

При оцінці коректності нового (вторинного) визначення термінів «електрозв’язок» та «радіозв’язок» відповідно до викладеного були використані такі матеріали:

- Конституція України;

- Цивільний кодекс України;

- Закон України «Про ратифікацію Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв’язку» від 15 липня 1994 року N 116/94-ВР;

- Статут (з додатком) та Конвенція Міжнародного союзу електрозв’язку (обидва від 22.12.1992), що були ратифікованими вищезазначеним Законом України;

- Регламент радіозв’язку, який згідно ст. 4 Статуту Міжнародного союзу електрозв’язку (примітки 29.1, 30.2, 30.3), належить до основних документів Союзу, доповнює положення Статуту і Конвенції та є обов’язковим для всіх Членів Союзу;

- Закон України «Про зв’язок» від 16.05.1995 N 160/95-ВР (втратив чинність 23.12.2003 на підставі Закону 1280-15);

- Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV.

Проаналізуємо зміст термінів «електрозв’язок» та «радіозв’язок» в наведених міжнародних актах та вітчизняному законодавстві.

Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 10 (п. 2) Цивільного кодексу України деталізує наведену норму: «Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України». Аналогічний зміст мала і ст. 32 Закону України «Про зв’язок»: «Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про зв’язок, то застосовуються правила міжнародного договору».

Тобто, треба керуватися визначенням терміну, що надають акти Міжнародного Союзу Електрозв’язку, що були ратифікованими Законом України від15 липня 1994 року N 116/94-ВР). В Додатку (прим. 1012) до Статуту Міжнародного союзу електрозв’язку зазначений такий термін: «Електрозв’язок: Будь-яка передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень і звуків чи будь-яких повідомлень по проводовій, радіо, оптичній чи інших електромагнітних системах». Там же зазначено (прим. 1009): «Радіозвязок — Електрозв’язок, що здійснюється шляхом радіохвиль».

З наведених визначень випливає універсальний характер термінів «електрозв’язок» та «радіозв’язок», які не зводяться до телефонії, телеграфії, передачі даних, телебачення та радіомовлення. Вони є передачею, випромінюванням або прийомом всього, що може розповсюджуватися по електромагнітних системах (стосовно електрозв’язку) чи шляхом радіохвиль (стосовно радіозв’язку) та, таким чином, охоплюють також радіонавігацію, радіолокацію, телеметрію, радіоуправління тощо. Винятком використання радіочастотної енергії поза межами електрозв’язку є промислове, наукове та медичне застосування, як це визначено в п. 1.14 (прим. 16) розділу І (Загальні терміни) статті 1 глави 1 Регламенту радіозв’язку (тут і далі посилання робляться по виданню 1990 року).

На підтвердження такого універсального характеру терміну «радіозв’язок» наведемо перелік служб радіозв’язку, що надані в розділі ІІІ (Радіослужби) Статті 1 глави 1 Регламенту радіозв’язку. Зазначимо, що (прим. 20) під службою радіозв’язку розуміється служба, що визначена в цьому розділі, яка включає передавання, випромінювання та/або прийом радіохвиль для певних цілей електрозв’язку. Далі визначені такі служби радіозв’язку (перелік не є повним): космічної експлуатації (прим. 25), портова (прим. 32), руху суден (прим. 33), повітряна рухома (прим. 34), радіомовна (прим. 36), радіовизначення (прим. 38), радіонавігаційна (прим. 40), радіолокаційна (прим. 46), супутникова дослідження Землі (прим. 48), стандартних частот та сигналів часу (прим. 50), аматорська (прим. 53), безпеки (прим. 56), спеціальна (прим. 57), тощо.

На протилежність такому широкому характеру термінів, що його надали міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вітчизняні Закони трактують терміни «електрозв’язок» та «радіозв’язок» інакше, звужено, на рівні розвитку науки тридцятирічної давнини. Скажемо, «Советский энциклопедический словарь» 1980 року видання зводив використання радіозв’язку до передавання телефонних (голосових) повідомлень, телеграм, факсиміле, числової інформації, радіомовних та телевізійних програм.

В діючій на час прийняття Закону «Про радіочастотний ресурс України» редакції Закону «Про зв’язок» містилося таке визначення (ст. 1) «електричний зв'язок - передача, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах». Таке визначення дещо редакційно відрізнялося від відповідного терміну Міжнародного Союзу Електрозв’язку. На жаль, визначення відрізнялися не тільки літерою, а й духом, тобто, породжували юридичну колізію. Ст. 4 Закону України «Про зв'язок » визначила його сферою дії «відносини в галузі зв'язку, в яких беруть участь органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації зв'язку та споживачі послуг зв'язку і радіочастот». При цьому термін «галузь зв’язку» в доступних нормативно-правових актах не визначений, але за звичаєм ділового обороту під ним розуміють сукупність установ, підприємств та організацій, що підпорядковані певному профільному міністерству (належать до його сфери управління), в нашому випадку – Міністерству зв’язку (чи його наступникам).

Наприклад, у звіті Мінтрансзв’язку за 2010 рік наведено таке: «У галузі зв’язку працює понад 4,1 тис. суб’єктів господарювання. До сфери управління Мінтрансзв’язку належать 9 державних підприємств, які працюють в галузі зв’язку, а саме УДППЗ «Укрпошта», Концерн РРТ, ДП «Спецзв’язку», ДП «Преса», ДП «УНДІЗ», ДП «ОНДІЗ», ДП УНДІРТ, ДП «ДІ «Укрзв'язокпроект», ВАТ «Діпрозв'язок»…»

Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV в статті 1 ввів термін «телекомунікації (електрозв’язок) — передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах». Як видно, цей термін тотожний (з незначними редакційними правками) терміну «електричний зв’язок», що був введений раніше Законом України «Про зв’язок».

Аналогічно в статті 3 цього Закону зазначалося, що «Сфера телекомунікацій є складовою частиною галузі зв’язку України» (п. 1), та «Телекомунікації є невід’ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах» (п. 2). Концентруємо увагу на тому, що надане звужене трактування суті телекомунікацій навіть не згадує про оборонні аспекти цієї сфери.

При цьому з статті 1 витікає, що телекомунікаційна послуга — це продукт діяльності суб’єкта господарювання (оператора та/або провайдера телекомунікацій), спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій.

Таким чином, Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV всупереч нормам актів Міжнародного Союзу Електрозв’язку (Конвенції, Статуту, Регламенту радіозв’язку, тощо), що були ратифіковані Законом України від15 липня 1994 року N 116/94-ВР, закріпив, що в Україні телекомунікації (електрозв’язок) є виключно господарською діяльністю виключно в галузі зв’язку (телефонії, телеграфії, радіомовлення, телебачення).

Таким чином, сфера дії Законів України «Про зв'язок» та «Про телекомунікації» не поширені не тільки на певні служби радіозв’язку Міноборони та інших сегментів національної безпеки та оборони держави (радіовизначення, радіонавігаційну, радіолокаційну, спеціальну), але й на повітряну рухому службу Об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України Державної авіаційної служби, портову службу та службу руху суден Адміністрації морських портів України, службу космічної експлуатації та супутникову службу дослідження Землі Державного космічного агентства України.

Зараз важко встановити, що стало чинником спотворення термінів «електрозв’язок» та «радіозв’язок», що були введені актами міжнародного права, визнаними законодавством України – чи невігластво, чи злий задум. Але давайте поміркуємо, хто отримав зиск від користування збоченими термінами.

В чому полягало це користування? Вітчизняне законодавство, наглухо (послідовно в двох Законах України) закріпивши помилкове розуміння термінів «електрозв’язок» та «радіозв’язок») фактично визнало проблематику використання радіочастотного ресурсу України частиною тематики радіозв’язку в його звуженому сенсі, що охоплював радіослужби виключно телефонії, телеграфії, радіомовлення з телебаченням.

Це дозволило здійснити низку організаційних заходів та, говорячи термінами теорії біхевіоризму організаційних систем, затягнути проблематику використання радіочастотного спектру Збройними Силами під знамена військових зв’язківців, які насправді є лише одним з багатьох так званих спеціальних користувачів спектру (поряд з іншими підрозділами та органами Міноборони, СБУ, СЗРУ, ДССЗЗІ, МВСУ тощо). В Збройних Силах України проблематика РЧС була передана від Управління РЕБ (якою воно займалося півстоліття) до Головного управління зв’язку та автоматизації. Скажемо прямо, якості вирішення завдань користування радіочастотного спектру це не надало, оскільки досвід та належне розуміння відсутні.

Крім усього, можна зазначити, що надання права розпоряджатися розподілом радіочастотного ресурсу держави одному з його користувачів, постійно породжує конфлікт інтересів серед посадових осіб відповідних державних органів та є, такими чином, постійним корупціогенних фактором.

 1.2.4.     Неефективне призначення повноважних державних органів

 Відповідно до ст. 9 Закону органами державного управління у сфері користування радіочастотним ресурсом України є Кабінет Міністрів України та Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України. З невідомих чинників Закон навіть не згадав про існування Верховної Ради України, якій Конституцією України (п.3 ст. 85 та п. 5 ст. 93) надані повноваження законодавчого регулювання сфери використання радіочастотного ресурсу.

Можливо, захисники невдалого Закону висунуть аргумент відсутності необхідності дублювання положень Конституції. Але чому тоді, не звертаючи уваги на конституційність права звернення до суду, Закон згадує про судовий розгляд питань користування радіочастотним спектром аж десять разів. Що, автори Закону є членами Товариства боротьби з безробіттям серед суддів? До речі, про існування арбітражу для вирішення питань РЧС в Законі і згадки немає. Хоча документи Міжнародного Союзу Електрозв’язку виходять з пріоритетності розгляду конфліктів саме в арбітражі.

Згадана Служба згідно ст. 2 Закону України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України» є державним органом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, а також інших завдань відповідно до закону.

Відповідно до ст.. Закону Державне регулювання у сфері користування РЧС покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (НКРЗІ). Згідно ст. 1 її Положення, що затверджене Указом Президента України від 23 листопада 2011 року № 1067/2011, НКРЗІ є органом державного регулювання у сфері телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом та надання послуг поштового зв`язку. У визначеній сфері НКРЗІ здійснює повноваження органу ліцензування, дозвільного органу, регуляторного органу та органу державного нагляду (контролю).

Як видно з наведеного, користування радіочастотного спектром є одним з декількох (і не важливішим) напрямків діяльності зазначених органів. Тобто, найважливіший природний ресурс держави став для повноважних органів чимось на кшталт «примкнувшего к ним Шепилова» (якщо користуватися радянським фолькльором).

Різнобарвність завдань наведених державних органів об’єктивно не надає їм можливості зосередитися на РЧС та розгорнути завали, які існують десятиріччями. Крім того, вітчизняна практика державного будівництва виходить з того, що за кожний природний ресурс відповідає один орган – агентство чи служба.

Настав час в інтересах наведення порядку створити Державне агентство з питань радіочастотного спектру.

 1.2.5.     Недостатня увага до питань національної безпеки та оборони

 В наш час внесок радіоелектронних засобів управління військами та зброєю в бойовий потенціал військ наздогнав, а то і перевісив, внесок засобів ураження. На такій думці сходяться всі провідні спеціалісти світу. Югославські офіцери, що брали участь в війні на Балканах, згадують, що кількахвилинна робота будь-якого радіоелектронного засобу на випромінювання викликала його артилерійський обстріл чи авіаційний нальот. Тобто, і теоретики, і практики притримуються однієї точки зору – радіоелектронні засоби є першочерговими об’єктами для знищення, а радіоелектронний спектр став найважливішою сферою застосування ефективних засобів збройної боротьби.

Але наш Закон до питання важливості радіочастотного ресурсу для воєнних питань ставиться взагалі байдуже, іноді навіть вороже. Для проформи в ньому на рівні гасел тричі (ст. 2 п. 3, ст.21 п. 2, ст. 21 п. 10) наведені терміни «обороноздатність» та «безпека». Але в чому полягає діяльність держави щодо «ефективного та раціонального використання радіочастотного ресурсу України» для забезпечення державної безпеки та обороноздатності жодного слівця немає.

Тобто, в профільному Законі держава не розкрила важливість спектру для воєнних питань та не окреслила коло відповідних пріоритетних заходів. До чого цей недолік приводить на практиці?

Розглянемо Постанову КМ України від 31.01.2015 № 24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій».

В п. 3 Додатку 2 наведено тариф винагород за знищення (захоплення) озброєння та військової техніки противника. Дарма серед наведених об’єктів шукати РЛС, радіостанцію, передавач системи радіонавігації, станцію радіоперешкод, тощо. Час для деяких посадовців зупинився, для них сучасна війна залишається війною моторів і більш нічим. Винагорода виплачується виключно за знищені (захоплені) кораблі, танки, літаки, комплекси ППО, автомобілі, тягачі, тощо. Радіоелектронне подавлення ворожих засобів і не згадується. Розмови про інформаційний характер збройного протистояння пройшли стороною. Наче Україна й не збирається отримати верх в інформаційному протистоянні.

На жаль, зазначений недолік пропозицій, а саме, недостатня увага до проблеми радіоелектронної боротьби є панівним в Україні. Таке розуміння ролі та місця радіоелектронної боротьби не може вважатися прийнятним далі.

Перелічене свідчить про невизначеність в Збройних Силах України питання обґрунтування вимог тактико-технічних завдань на зразки радіоелектронного озброєння, контролю їх виконання на етапах проектування та випробувань, збором інформації про їх тактико-технічні дані, і, в решті решт, з забезпеченням їх ефективного бойового застосування радіоелектронного озброєння.

Вважаємо за необхідне розглянути ще один аспект, який теж не отримав правового урегулювання. Можна пригадати, що кол. СРСР в умовах технологічної відсталості обрав поперед за усе шлях суцільного засекречування інформації про питання використання радіочастотного спектру, особливо – про номінали (літери) робочих частот свого радіоелектронного озброєння. Розрахункам радіоелектронних засобів, наприклад, суворо заборонялося узнавати літерні частоти. Ступінь таємності узагальненої інформації про робочі частоти радіоелектронних засобів Виду Збройних Сил була встановлена як у ядерної зброї. Наш же Закон про питання таємності радіочастотної інформації і не згадує.

З цього висновку випливає необхідність законодавчого врегулювання сфери створення озброєння та військової техніки, удосконалення (корінної переробки) Закону України «Про радіочастотний ресурс України», удосконалення діючих Положень про Міністерство оборони України та про Генеральний штаб ЗС України, відновлення передбаченого міжнародним правом заходів забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів при здійсненні авіаперельотів керівництвом України.

 1.2.6.     Наявність в Законі корупціогенних факторів

 Пункт 2 статті 8 Закону визначає серед основних засад управління радіочастотним ресурсом України такий (п. 2): «забезпечення максимального та ефективного використання радіочастотного ресурсу України». До речі, далі і слова немає ані про цю «максимальність», ані про «ефективність.»

По-перше, така конструкція «і-і» є некоректною з точки зору не тільки математики, але й мови. Так і згадується наведене класиками: «Одесская бубличная артіль «Московские баранки»».

По-друге, давайте звернемо увагу на те, що законом не визначено, коли саме використання РЧС повинно бути максимальним, а коли можна обмежитися тільки ефективним. Ми дійдемо висновку, що зазначене формулювання, що зроблено на рівні гасла вуличної демонстрації, породжує дуже велику проблему і є корупціогенним фактором.

Дійсно, органи управління радіочастотним спектром мають на свій розсуд визначити зміст згаданого управління та вибрати щось таке, що було б одночасно і максимальним і ефективним.

Сукупність прав та обов’язків органу влади, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, називають дискреційними повноваженнями.

Наявність дискреційних повноважень не є ознакою корупціогенності Закону. Проте, вони можуть суттєво підвищувати можливості суб’єктивного впливу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на рішення, що приймається.

В Законі закріплені дискреційні повноваження за допомогою наведеного вище нормативного припису п. 2 ст. 8, що залишає невизначеним такий елемент елемент гіпотези правової норми, як “На яких умовах”, що не дозволяє зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Подальшу роботу проведемо з використанням “Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів“, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5.

Корупціогенним фактором є нечітке визначення функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади, наслідком чого, за п. 2.1 Методології, може бути невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень, створення умов для виникнення конфлікту інтересів та можливостей для зловживання наданими їм повноваженнями.

Пункт 2.2 Методології визначив можливі випадки неналежного визначенням функцій, прав, обов’язків і відповідальності органів державної влади. Відповідно до пп. в) наведеного переліку для Закону характерна неможливість у зв’язку зі способом викладення дискреційних повноважень визначити їх обсяг, а отже — встановити факт перевищення меж адміністративного розсуду.

Індикаторами цього корупціогенного фактора згідно пп. 3, 5 та 8 п. 2.3 є:

- відсутність чітких критеріїв оцінки ефективності і результативності професійної службової діяльності;

- відсутність порядку взаємодії з особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, інших структурних підрозділів, інших органів державної влади та місцевого самоврядування при виконанні службових повноважень;

- можливість реалізації особистих, майнових (фінансових) чи інших, не пов’язаних з інтересами державної служби, інтересів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, при виконанні службових обов’язків.

На жаль, викладене не обмежує коло корупціогенних факторів Закону.

Треба звернути увагу ще на ст. 30 Закону, яка знову без формулювання такого елементу гіпотези правової норми як “На яких умовах”, надає повноваження НКРЗІ розробляти перелік типів радіоелектронних засобів і випромінювальних пристроїв, експлуатація (використання) яких на території України та ввезення з-за кордону, здійснюються на бездозвільній та безоплатній основі.

 Ще один приклад. В пп. 2.14 ст. 17 Закону згадується про радіочастотні органі спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України. До останніх згідно п. 2 ст. 5 відносяться підрозділи і організації Міноборони, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держслужби спецзв’язку та захисту інформації, Міністерства внутрішніх справ, тощо. Тобто, Закон має на увазі що мають існувати радіочастотні органи підрозділів та організацій зазначених органів державної організації України. Але жодного слова, якими мають бути ці органи та тим більш про їх повноваження. Не визначено, хто та як має визначати їх наявність та чисельність, хто їх комплектує, які вимоги до фахівців, до їх освітнього рівня. Чи мають бути радіочастотні органи Збройних Сил тільки в складі Генштабу та Командувань Видами Збройних Сил, чи ланцюг цих органів має подовжуватися до бригад? Існує аналогічне питання для інших органів державної влади, яке теж не освітлено в Законі.

Як це не постане дивним на перший погляд, але необхідність більш детальної регламентації зазначеного питання визначається багаторічно практикою функціонування Збройних Сил України.

Необхідність боротьби з корупцією вимагає щонайменше негайного внесення відповідних змін до чинного Закону.

 1.2.7.     Низький науковий рівень Закону

 На жаль, якщо характеризувати науковий рівень Закону, то треба відразу заявити: якби на такому же рівні був розроблений закон, скажемо, про Землю, то в ньому містилися би норми, що Земля лежить на спині слонів, які стоять на спині черепахи і таке інше, відповідно до наукових знань середньовічного арабського джина на ім’я Хотабич. Щоправда, які Хотабичі написали Закон про радіочастотний ресурс України, невідомо — пояснювальні документи на сайті Верховної Ради навіть не містять списку його авторів. Зазначено тільки, що ініціатором розробки є такий собі І. Чиж. Ну що ж, цей годованець московського вишу з державного управління відпрацював московітам витрачені на нього ресурси, а саме – вніс такі ноу-хау (ахінею), яких світ ще не бачив.

Наприклад, у всьому світі смуги РЧС розподіляють відповідно до здатності частот забезпечувати належні тактико-технічні дані: якійсь діапазон забезпечує високу роздільну здатність, інший – велику дальність роботи, третій – стабільний рівень сигналу, тощо. Це і визначає потребу користувачів в тих чи інших частотах. Якщо з’являться декілька претендентів на певну смугу частот, то для задоволення всіх виявлених потреб суспільства цю смугу надають тим з них, хто довів необхідність задоволення висловленої потреби. А щоб важливі радіоелектронні засоби при такому розподілі функціонували без радіоперешкод, розподіл здійснюється по пріоритетності – чим нижче пріоритет, тим більшу кількість РЕЗ (вищих пріоритетів) треба урахувати при розробці даного типу радіоелектронного засобу.

На жаль, питання розробки радіоелектронних засобів взагалі випало з-під уваги авторів Закону. Це дуже небезпечно.

А як же пропонують розподіляти радіочастотний спектр вітчизняні Хотабичі? Дожилися, через 100 років після Столипіна з його черезполосицею в користуванні землею, ми вступили в еру такої ж черезполосиці в користуванні радіочастотним спектром. Початок цієї ери поклав Закон, що ми розглядаємо.

Його п. 5 статті 6 оголошує, що до основних засад управління радіочастотним ресурсом України належить: «чітке розмежування радіочастотного ресурсу України для потреб спеціальних та загальних користувачів». Для чого це зроблено – ніхто й не потрудився роз’яснити, просто поділили за завітом незабутнього Шарікова, світогляд якого ґрунтувався на необхідності «поділу всього між всіма»., тобто, між загальними та спеціальними користувачами. Але спектр, як і булава, на двох не ділиться.

 Тим не менш і як же гарно вийшло для авторів Закону! У всьому світі спектр ділять між службами та засобами, а вітчизняні гендляри все той же спектр сподобилися поділити ще й між користувачами. Це ж третій врожай з одного поля, вперше в світі. І плювати тим гендлярам на те, що поки в Україні радіоелектронний засіб розроблять на таких засадах, її сусіди та всі зацікавлені ГРУ, ЦРУ та інші «У» своєю радіотехнічною розвідкою все особливості розробки вивідають та своєю промисловістю станції радіоперешкод нашим новітнім станціям підготують. Тобто, наложать вони нам резолюцію – і на наші витрати на створення новітньої техніки, і на нашу наукову думку, що ось яку засаду з пальця виссала та в Закон втюхала

Ну, радіотехнічна розвідка справа витратна та важка. Тому наша послужлива законотворчість готова допомогти сусідам влізти в наші справи чим тільки може.

Повноваження щодо регулювання у сфері користування радіочастотним ресурсом України розподілені майже так, як ділили награбоване майно герої «Весілля в Малинівці» Попандопуло та Сметана. Пам’ятаєте, їх турбувало тільки одне питання: «А не слишком ли мало мне досталось?». Так ось, повноваження поділені немов порівну: у смугах частот спеціального користування повноваження належать виключно Генштабу (ст. 17), а в смугах частот загального користування – виключно Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (ст. 14).

Більшість українців вважає першим проявом сепаратизму  в Україні Сєверодонецьке збіговисько. Ні, за п’ять років до нього Верховна рада України припустилася (хай і в дуже специфічній сфері – радіочастотному спектрі) самого справжнього радіочастотного сепаратизму.

Так чи інакше, Нацкомісія навіть не має правових підстав оцінювати діяльність Генштабу в сфері радіочастотного спектру та надати необхідну допомогу, передати свій багатий та досить передовий досвід діяльності. Скажемо, щодо ведення радіочастотного моніторингу, адже спеціальні користувачі майже 15 років не спромоглися виконати норму Закону про його здійснення. А без практичних навичок ведення моніторингу, що мали бути отримані в мирний час, в воєнний час військові досі не можуть з’ясувати характерні особливості використання радіочастотного спектру рашистами, що, в свою чергу, не дає підстав для грамотного ведення боротьби з радіоелектронним озброєнням агресорів.

Щоправда, «товариш» Чиж і в цьому питанні як зміг, так і додатково нагадів обороноздатності України. П.6 статті 23 покладає на Генштаб зобов’язання щоквартально повідомляти Український державний центр радіочастот, що належить до сфери управління зазначеної Нацкомісії, про зроблені присвоєння радіочастот (смуг радіочастот) для радіоелектронних засобів спеціальних користувачів. Таким чином Генштаб втрачає контроль над закритою інформацією, що має виключно важливий характер для обороноздатності. І для чого? Тільки для того, щоб ворогам було простіше дізнатися про робочі частоти нашого озброєння. Іншого використання цієї інформації не існує. Щонайменше, фахівцям Спілки про нього невідомо. Схоже, й посадовцям профільних державних органів теж.

Ось, наприклад, п. 5. ст. 50 Закону передбачає,що «обмеження або тимчасове зупинення використання радіоелектронних засобів мовлення» здійснюється НКРЗІ виключно у випадках загрози для життя або здоров’я людей з обов’язковим інформуванням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

І як цей пункт був виконаний під час демонстраційного польоту у м. Львів, який закінчився Скнилівською трагедією, численним людськими жертвами?

За минулі 15 років належне з’ясування причин Скнилівської трагедії так і не відбулося. Це обумовлює вірогідність повтору подій. В умовах ігнорування військовими посадовцями вимог чинного законодавства та міжнародного права можливим є навіть вплив наземних радіоелектронним засобів на авіоніку літаків з керівництвом держави на борту. Адже при перельотах керівництва держави належні заходи з виключення шкідливої дії наземних радіоелектронних засобів на авіоніку літерних літаків не проводяться. Тобто, внаслідок низької кваліфікації та недостатньої відповідальності військових посадовців роками існує загроза життю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України при їх перельотах. Фактом, що підтверджує справедливість цих слів є наведена вище мовчанка Міноборони та Генштабу про їх діяльність щодо забезпечення безпеки випробувального польоту Президента України на літаку Су-27 в Запоріжжі 14.10.2015 року. Вони не дали змістовної відповіді аж на 4 інформаційні запити. Це означає, що належних заходів вони не здійснили, загрозу від Президента не відвели.

 Треба зупинитися і на підзаконних актах в сфері користування РЧС.

Візьмемо «Національну таблицю розподілу смуг радіочастот в Україні», що затверджена Постановою КМ Україн від 15 грудня 2005 р. № 1208.

 Розглянемо розподіл діапазону частот 95…420 МГц, в якому працюють згадані раніше станції завад радіопідривникам артилерійських боєприпасів «Ртуть». Вже перший погляд пробуджує спогади про насаджену паном Столипіним «черезполосицу» в володінні землею при хуторянській організації життя в країні та руйнівні результати цієї діяльності. Дійсно, визначені в Таблиці смуги частот іноді мають ширину в частку мегагерца і наче свідчать про ретельну роботу з цього розподілу. Але якщо вникнути в сенс документу, то згадуються прислів’я «Збирають крохами, втрачають ворохами». Між ким проводиться розподіл радіочастот в Таблиці? Між радіослужбами та видами призначення (спеціального чи загального). Якщо боротьба між призначенцями точиться такою запеклою, що значення має смуга в долю мегагерца, чому ж в цій Таблиці не знайшлося місця хай вже не для існуючих станцій радіоперешкод «Ртуть», а для тих радіопідривників, яким «Ртуть» має створювати перешкоди? (Треба розуміти, що для країн СНД є загальними прийняті на озброєння як радіопідривники, так і станції перешкод ним).

Другий приклад стосується широкого використання (в тому числі, в Донбасі) міліметрового діапазону хвиль, в якому працюють засоби артилерійської розвідки та управління вогнем, протиповітряної оборони, керованеого озброєння танків та протитанкові комплекси. «Таблиця» розподіл цього діапазону спеціальним користувачам не здійснює. Ну, якщо «фахівці» не знають про існування такого широкого кола озброєння різного призначення, то як вони будуть організовувати радіоелектронну боротьбу з ним? Як вони покладуть край обстрілам наших об’єктів?

Крім того, напрошується висновок про те, що норми права «Таблиці розподілу…» не є правилом поведінки загального характеру і не поширюється на певних користувачів радіочастотного спектру. При цьому за неназваними в Таблиці користувачами не закріплюється права і обов’язки названих користувачів спектру (правило поведінки представницько-зобов’язуючого характеру).

Мається на увазі, що при зазначенні в Таблиці користувача спектру (радіослужби) обов’язково визначається, на якій основі (первинній чи вторинній) йому розподілена смуга частот. Від визначеної основи залежить доступ користувача до цієї смуги частот та захист його права користуватися нею.

Взагалі Закон обходить питання належності користувачів до певного громадянства стороною, наче воно і не було актуальним, наче десятиріччя московітський чобіт не топтав нашу землю, а московітські кораблі та літаки не борознили наш простір.

Стаття 1 Закону надає визначення терміну «користувач радіочастотного ресурсу»  («юридична або  фізична особа, діяльність  якої безпосередньо пов’язана з користуванням радіочастотним ресурсом відповідно до законодавства») таким чином, немов би іноземним юридичним та фізичним особам (нерезидентам) не забороняється використовувати радіочастотний спектр України.

Але вже з статті 5 Закону стає зрозумілим, що ані  до спеціальних (п. 2), ані до загальних (п.п. 3 та 4) користувачів спектру неможливо віднести озброєнні військові організми Московії (Чорноморський флот та підрозділ, що проводив випробування та підготовку пілотів на полігоні «Нітка» в Криму). Завдяки цьому зазначені озброєнні організми взагалі не сплачували за користування РЧС. Хоча п. 1 ст. 57 Закону і гласить : «Користування радіочастотним ресурсом в Україні здійснюється на платній основі». І ніяких винятків не зазначено.

Ще один наглядний приклад недолугості профільного Закону. Його п. 2 ст. 23 визначає таке «Генеральний штаб Збройних Сил України здійснює присвоєння радіочастот (смуг радіочастот) радіоелектронним засобам і випромінювальним пристроям у смугах радіочастот спеціального користування». Наступний пункт розвиває цю норму: «Присвоєння радіочастот (смуг радіочастот) здійснюється за умови забезпечення електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів, випромінювальних пристроїв, які заявляються, з діючими та вже заявленими радіоелектронними засобами різних категорій користувачів».

З викладеного випливає завдання здійснення прогнозної оцінки електромагнітної сумісності наявних у військах радіоелектронних засобів та засобів таких, що заявляються.

Для її отримання необхідно мати модель спільного застосування РЕЗ в угрупованні військ (за часів кол. СРСР ця модель ґрунтувалася на сценарії армійської чи фронтової операції – наступальної чи оборонної);

Складовими (блоками) цієї моделі мають бути:

-  склад (номенклатура і кількість) та розташування на місцевості радіоелектронних засобів своїх військ та військ противника;

-  фізико-географічні  умови застосування радіоелектронного озброєння (включно рельєф місцевості, вологість та прозорість повітря, характер поверхні, особливості розповсюдження радіохвиль,тощо );

-  тактико-технічні дані радіоелектронних засобів своїх військ та противника.

Проведення кількісного оцінювання стану ЕМС без названих даних та моделей є фізично неможливим. Підготовка вищезазначених першого та другого блоків моделі силами Генштабу не викликає сумнівів. Однак даних по третьому блоку в Україні не існує. Гірше того, держава поклала на Генштаб відповідальність за оцінювання ЕМС і не надала йому повноважень щодо визначення обсягу та номенклатури тактико-технічних даних наших радіоелектронних засобів військового призначення. Це навіть не корупціогенний фактор, це удар в спину.  А те, що за 16 років чинності профільного Закону Генштаб не спромігся звернутися до Президента та Верховної Ради з цього питання, ясно доводить невігластво військових посадовців та відсутність у них сумління.

Візьмемо далі діючи Положення про міністерство оборони та Положення про Генштаб Збройних Сил України. Обидва акти далекі від адекватності — завдання забезпечення ЕМС (як складову радіоелектронного захисту) покладене цілком на Генштаб (пп.37 п. 4), Міноборони від таких завдань чомусь звільнено. Ця помилка, як і низка інших ґрунтується на хибному розумінні фізики виникнення ненавмисних радіоперешкод, тобто, є світоглядною.

Хочу знов нагадати наших краян І. Ільфа та Є. Петрова. В своїх творах про великого комбінатора вони описали співіснування в нашому житті двох світа (в одному будується Дніпрогес, а в іншому – випускаються повітряні кульки «Уйди-уйди»).

Таке враження, що це спостереження є вірним і сьогодні – все так же існують ці два світи – в одному створюють нові радіоелектронні засоби для захисту Батьківщини, в іншому – організують користування радіочастотним спектром відповідно до Закону, який взагалі питання створення новітніх радіоелектронних засобів не торкається. Це є відбиттям ще одного ідеалістичного, в корні невірного розуміння суті проблематики користування радіочастотним спектром.

Ось, наприклад, питання відсутності в Україні належних даних про ТТД наявних в військах радіоелектронних засобів.

Вважаємо за необхідне розглянути фізику виникнення ненавмисних радіозавад між різними радіоелектронними засобами при сумісному користуванні ними радіочастотним спектром. Більшість сказаного буде справедлива для РЕЗ і спеціального, і загального призначення. Але наша ціль – розібратися з процесом користування РЧС саме засобами спеціального призначення.

Для реального світу притаманна певна недосконалість всіх технічних виробів людства, в тому числі, зазначених радіоелектронних засобів.

Внаслідок такої недосконалості:

-  радіопередавачі випромінюють енергію  не тільки основній (літерній, робочій) частоті, а частково за її межами в діапазоні частот щонайменше від 0,1 до 10 номіналу робочої частоти, всього  в середньому 20 випромінювань, кожний з яких в 1000…100000 разів менше  основного;

-   радіоприймачі приймають та обробляють сигнали не тільки на основній (літерній, робочій) частоті, а й на інших частотах в діапазоні щонайменше від 0,1 до 10 номіналу робочої частоти, всього  в середньому  20 каналів, чутливість кожного  з яких в 1000…100000 разів менше  основного каналу;

-   антени формують випромінювання не тільки в визначеному напрямку (по основній пелюстці діаграми спрямованості), але в будь-якому іншому напрямку тілесного куту,  по так званим боковим та заднім пелюсткам діаграм спрямованості. Рівень кожної з них в 100…10000 разів менше рівня основної пелюстки.

Крім зазначених бокових та задніх пелюсток діаграм спрямованості антен до номенклатури характеристик РЕЗ в широкій полосі частот належать неосновні випромінювання, включно позасмугові та побічні випромінювання (випромінювання на гармоніках та субгармоніках, тощо), неосновні канали прийому, включно позасмугові та побічні канали (канали прийому на гармоніках та субгармоніках, по блокуванню, до перехресних перетворень, по інтермодуляції).

Умови порушення ЕМС при користуванні спектром декількома (простіший випадок – двома) РЕЗ визначаються здатністю ненавмисної радіоперешкоди певної частоти та певного рівня перебільшити (на величину так званого захисного  співвідношення) чутливість певного каналу прийому деякого радіоприймача на цій частоті: Таку перешкоду називають шкідливою, оскільки вона проявляється в зниженні ефективності цього радіоприймача, тобто, має шкідливу  дію.

Треба зауважити, що для певних випадків не є характерним  співпадіння частот випромінювань з частотами каналів прийому.

 Скажемо, для інтермодуляційних радіоперешкод характерне співпадіння з каналами прийому деякої комбінацій декількох частот випромінювання (зазвичай – двох, але відомі випадки і трьох).

Для явищ блокування та перехресних перетворень теж необхідна наявність двох випромінювань, одне з яких має бути на літерній (робочій) частоті.

Однак лише одного співпадіння частот, які наведені вище, недостатньо для відчутного впливу перешкод на приймач. Треба, щоб перешкода, що її випромінює інше РЕЗ або декілька РЕЗ, на трасі свого проходження зберегла свою енергію, тобто, не втрачала її на подолання окремих дільниць.  ???

Відповідно до викладеного, при оцінюванні стану ЕМС РЕЗ перевіряються:

1. Частотні умови дії ненавмисних радіозавад ( а) відповідність обраної літерної частоти приймача основним та неосновним частотам випромінювання передавача, б) відповідність частот кожного з неосновних каналів прийому (при обраній літерній частоті) приймача основним та неосновним частотам випромінювання передавача).
2. Енергетичні умови дії ненавмисних радіозавад. Для кожного виявленого випадку співпадіння частотних умов проводиться розрахунок рівня завад на вході приймача (з урахуванням: чутливості каналів випромінювання та прийому — основних, позасмугових, побічних); даних передавальної та приймальної антен (їх коефіцієнти спрямованої дії та рівні пелюсток діаграми спрямованості), втрат при розповсюдження радіохвиль в просторі. На підставі отриманої оцінки рівня радіоперешкод на вході  приймача з урахуванням схем селекції завад та схем обробки сигналів приймачем встановлюється зниження ефективності його функціонування в завданих умовах користування РЧС.

Як можна бачите, для оцінювання стану ЕМС при користування радіочастотним спектром обов’язково потрібна вихідна інформація про тактико-технічні дні радіоелектронних засобів в широкій полосі частот. За часів СРСР такі дані зводилися в Картуи ТТД РЕЗ за формою №1 Картотеки Генерального штабу.

Профільний Закон України в своїй статті 6  (п.2.4) ураховує цю необхідність: «2.Користувачі радіочастотного ресурсу України зобов’язані…

4) надавати уповноваженим національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, посадовим особам або представникам Генерального штабу Збройних Сил України для загальних і спеціальних користувачів відповідно інформацію щодо тактико-технічних характеристик, застосування, розміщення радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв …».

Однак далі в статті 26 (п. 4.2) Закон надає повноваження національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, установлювати форму картки тактико-технічних даних радіоелектронних засобів, випромінювальних пристроїв (що працюють у смугах частот  загального призначення). Реалізуючи цю норму Закону, НКРЗІ своїм Рішенням від 03.11.2005 № 117 встановила форму Карток (додатки 3 та 4).

Аналогічні повноваження щодо радіоелектронних засобів, що працюють у смугах частот  спеціального призначення, не надані ні Генштабу ЗСУ, ні іншому органу.

Скажемо відверто: нас просто дивує, що за 16 років з прийняття Закону ніхто не клопотав про усунення такого неподобства. Військовим посадовцям, мабуть, подобається працювати без необхідних вихідних даних – клопоту менше. Але виявлена відсутність вихідних даних про тактико-технічні дані радіоелектронних засобів дозволяє відновити всю низку дій при створенні радіоелектронного озброєння в Україні, що породжена низьким  сумлінням, безвідповідальністю та невіглаством військових посадовців:

-  моделювання  стану ЕМС в перспективних угрупованнях військ та прогнозування характеристик ненавмисних радіоперешкод для РЕЗ, що розробляються, не здійснюється;

-  вимоги до параметрів РЕЗ, що визначають їх ЕМС, не розробляються;

-   належний розділ тактико-технічного завдання на створення РЕЗ не відпрацьовується;

-  присвоєння Генштабом радіочастот новітнім РЕЗ здійснюється волюнтаристські, без належного оцінювання стану ЕМС;

-  на етапах створення новітніх РЕЗ (ескізне та технічне проектування, державні випробування, тощо) належні технічні рішення  в сфері ЕМС не відпрацьовуються, їх ефективність не контролюється;

-  при прийнятті рішення про прийняття розробленого зразка на озброєння питання ЕМС по суті  не розглядаються;

-  прийняті на озброєння в незалежній Україні радіоелектронні засоби за своїм технічним рівнем не розраховані на застосування в складних умовах сучасного бою;

-  таке недосконале радіоелектронне озброєння не забезпечує належне виконання задач Збройних Сил України та здатне і в подальшому викликати катастрофи техногенного характеру.

-  Таким чином, діяльність військових посадовців в сфері користування радіочастотним ресурсом наносить виключно ефемерний характер та не спрямована на досягнення реальних результатів  на практиці.

Тим не менш, військові посадовці та їх невтомні наукові помічники ані трошки переліченими факторами не заклопотані, ось вже чверть сторіччя тихенько собі за державні кошти копошаться: за своїм розумінням заходи використання радіочастотного спектру обґрунтовують. Якщо казати про результати, то ці заходи, що «обґрунтовані» без необхідних даних (робочі частоти, небажані випромінювання, пелюстки діаграм спрямованості, канали прийому по інтермодуляції, таке інше) та без адекватних моделей можна порівняти тільки з безсонною діяльністю на протязі середньовіччя тогочасних великих науковців – схоластів, які життя клали на розрахунок дуже актуального для них питання – скільки нечистих розміститься на кінці голки. І при цьому похибки середньовічних науковців не викликали стільки людських жертв як в корні безґрунтовна діяльність вітчизняних «фахівців» в сфері використання РЧС.

До речі, якби Україні хтось би і  надав зазначені дані (в першу чергу, номінали  робочих частот) наявного в військах радіоелектронного озброєння, то працювати з ними було б не можна: вітчизняні нормативно-правові акти в сфері інформації не передбачають роботи з зазначеними номіналами частот. Ви що не кажіть з цієї нагоди, а у експертів Міноборони з питань таємності одна думка: «Не треба!». І поки вона є переможною та керівною.

Продовження перебування чинних військових посадовців у радіочастотного керма є фактором, що загрожує новими катастрофами техногенного характеру та витратою значних бюджетних коштів на розробку принципово неефективного радіоелектронного озброєння. Для покращення стану справ в сфері користування радіочастотним спектром уявляється необхідним:

-  Осучаснити нормативно-правову базу в цій сфері (розробити Радіочастотний кодекс України, Закон «Про розробку  озброєння та військової техніки» та відповідні акти міністерств та відомств);

-   Удосконалити структуру органів, відповідальних за користування  радіочастотним спектром, перш за усе, створити Державне агентство України  з питань радіочастот з підпорядкованим йому Національним радіочастотним центром як головної в державі науково-дослідної та випробувальної установи в сфері користування РЧС ;

-  Вирішити дуже боляче питання про кадри фахівців з використання РЧС. Чинні кадри себе повністю скомпрометували (достатньо згадати Скнилівську трагедію 27.07.2001 та замах на життя і честь Президента України 14.19.2015). Можливість їх перевиховання, набрання ними фахових та моральних чеснот виглядає сумнівною. Київський літератор О. Купрін в своєму творі «Яма» описав «перевиховання» людини з низькою мораллю. Всім відомо, чим цей процес закінчився. Але не можна бути песимістом та фаталістом, коли мова йде про людей, переважно про офіцерів. В їх діяльності є безліч  недоліків, в тому числі, неналагоджений радіочастотний моніторинг. Було б зовсім непогано доручити військовим посадовцям, які не виявили належних ділових та моральних якостей, налагодити радіочастотний моніторинг в зоні АТО та на основі отриманих експериментальних даних розробити модель використання радіочастотного спектру московітами.  Ті, хто позитивно проявлять себе при виконанні цього завдання, не є втраченими для військової служби. З іншими краще попрощатися.

У кадрового питання є й інша сторона: якщо хоч з часткою діючих фахівців треба буде розстатися, звідкіля ж взяти їм заміну? Згадаємо наведені раніше історичні приклади подолання кадрового голоду та теж звернемося за допомогою до ветеранів – фахівців в сферах зв’язку, радіотехніки, електроніки, РЕБ.

Тільки серед наших очільників належну освіту та багатий досвід служби мають В. Білоус, Є. Лупаков, В. Лазоркін. В професіональному плані питання РЧС близькі спеціалістам в сфері національної безпеки О. Скіпальському та Г. Омельченку.   Питаннями спектру ще за радянських часів безпосередньо займався О. Дідок, перший начальник кафедри РЕБ НАОУ. До речі, на його кафедрі була підготовлена низка молодих викладачів, які після звільнення свого начальника не знайшли собі місця в армії та звільнилися. На їх залучення теж можна розраховувати. Кожен з нас здатний згадати своїх побратимів, які є корисими для належного засвоєння спектру: ми знаємо як патріотичних, вмілих та вольових Ігоря Лісодіда, Олега Коновалова, Петра Лисенка. Віддані та підготовлені фахівці в Спілці є. Але є ще одна обставина, яка визначає доцільність їх залучення до складу органів управління спектром. Вона заклечається в тому, що Спілка в своїй діяльності використовує демократичні принципи та навчила спілчан до поваги до думки опонентів, дискусійності розгляду порушених питань, їх всебічного та об’єктивного обговорення. Організація роботи, що прийнята Спілкою («Обговорення – рішення — виконання») гарантує успіх планів, реалізацію здібностей учасників та досягнення мети.

І поза Спілкою в Україні налічується немало фахівців з РЧС, в тому числі, видатних. Таких, як, наприклад, професор Дніпровського держуніверситету  доктор технічних наук В. Малайчук, колишній начальник системного управління Воронізького Центру РЕБ, людина енциклопедичних знань та творчого інтелекту. В Києві заступником Голови корпорації «Небо України» працює О. Кириченко, який глибоко розуміє тематику РЧС і взагалі радіотехніку. До речі, командиром полку (зенап) він став в 27 років. Заступником керівника КБ артилерії був ще один випускник Київського вищого артінженерного училища, С. Родський, перший полковник з випуску. Фахівці в країні є, якщо до них звернеться Спілка, вони відкликнуться. І якщо, оцінивши ситуацію, ви примете ви погодитися змінити свої життєві плани, відмовитись від налагодженого розпорядку та поринути в справу державної важливості але казкової занедбаності  (скажемо прямо, зараз царина РЧС та ЕМС – це щось на кшталт авгієвих конюшень, які має почистити Геракл), то це є запорукою вирішення питань забезпечення безпеки громадян України – від її Президента до солдат на лінії фронту, підвищення ефективності використання РЧС. Ми вирвемо з кровавих рук московітською солдатні зверхність в управлінні, визволимо свої, але загарбані підступним ворогом оселі, вивільнимо з  під сучасного ординського іга наших співвітчизників. Ми просимо вашої підтримки. Те, що ми пропонуємо – ефективне використання ресурсів держави – це і е шаш шлях до Перемоги.

Для  ЕМС як галузі теорії та практики  переважаючим фактором є стан технічної зверхності кожного з прийнятих на озброєння радіоелектронних засобів, який характеризується сукупністю параметрів майже 30 характеристик випромінювання та прийому в дуже широкій смузі частот (щонайменше від 0,1 до 10 номіналу кожної робочої частоти). Скажемо прямо, не всі сучасні радіоінженери здатні хоча би назвати ці характеристики.

 1.2.8.     Стан підготовки фахівців з питань використання радіочастотного спектру

 Вже з викладеного зрозуміло, що виші України за часів СРСР всебічно готували своїх вихованців, в тому числі, і у сфері використання радіочастотного спектру та забезпечення електромагнітної сумісності. На жаль, такий стан не зберігся в незалежній Україні. Скажемо, Харьківський військовий університет (до якого увійшли і ВА ім. Говорова, і ХВКІУ) на запит про підготовку військових фахівців в зазначених сферах відповів лише, що учбова дисципліна «Електромагнітна сумісність» викладається студентам-контрактникам силами кафедри метрології. Стає ясним, що в Міноборони фахівців – радіочастотників не готують. Просто офіцерів будь яких спеціальностей призначають на посади в радіочастотні органи з надією, що там вони «дозріють». Але від керівництва процесом «дозрівання» в Міноборони відмовилися, навіть планування конференцій та підготовки статей у сфері використання радіочастотного спектру та електромагнітної сумісності не здійснюють. А взагалі в державі радіочастотників готують, викликає повагу належна діяльність київського Державного університету інформаційних та комунікаційних технологій. Видається в країні і науковий часопис з питань електромагнітної сумісності. Його видавником є Мінтранспорту, яке щільно займається цією проблематикою. Кадри справжніх спеціалістів перейшли в Мінтранс з Харківського ВКІУ. Ані там, ані в іншому військовому учбовому чи науково-дослідному закладі ці спеціалісти Міністерству оборони виявилися непотрібними.

Але найважливіший аспект використання РЧС ( для потреб національної безпеки та оборони) потребує організації підготовки саме військових радіочастотників. Тим більш, що провідні вчені в галузі радіотехніки традиційно відмовляються розглядати робочі частоти радіоелектронних засобів як тактичні характеристики. Насправді ж саме робочі частоти визначають призначення та можливості засобів. Щоправда, не маючи належної підготовки, вітчизняні військові посадовці скотилися до такого же нерозуміння та, внаслідок цього — до прикрих помилок.

Наприклад, в 2006 році наші спілчани, що мають досвід розробки та випробувань артилерійської техніки, звернулися до тогочасного Президента В. А. Ющенка з пропозицією розпочати розробку розвідувально-вогневого комплексу «Брат», призначеного для гарантованого виявлення та упередженого знищення засідок противника. Необхідність розробки такого комплексу прямо витікала із досвіду війни 1941-1945 років, Афганської війни та інших конфліктів. Особливістю розробки було принципово нове використання РЧС.

Міноборони, якому Секретаріатом Президента була надіслана на экспертизу ця пропозиция, оцінив її негативно, оскільки, мовляв, «розвідувально — вогневе враження» в ЗС України і так здійснюється на високому рівні.

.На жаль, перебороти цю точку зору тоді не вдалося, хоча і було зверненн навіть до адміністративного суду щодо бездіяльності тогочасного Президента.

Пройшло 8 років. Небезпека засідок противника, що маскуються рослинністю, виявилася в подіях під Первомайськом, Іловайськом та інших районах Донбасу. На жаль, там внаслідок засідок агресорів та їх посіпак ми понесли великі людські втрати. Чи прокинулось хоч щось в душах тих військових посадовців, хто написав такий ідіотський висновок? До речі, в своєму зверненні автори зазначали, що такого комплексу в світі ще не існує, але є вірогідність початку в найближчі роки такої розробки в інших країнах, чому нам не можна було гаяти час даремно. Україна завдяки невігластву своїх посадовців час втратила, розробку не здійснила. А ось в Росії тульське НВО «Стріла» (підрозділ Концерну «Алмаз-Антей») звітує про освоєння серійного виробництва виробу 15Ц56М (бойової противодиверсійної машини БПДМ «Тайфун-М» на базі БТР-82). Як стало ясним з відкритих джерел, основна вага виявлення засідок покладена на оптоелектронні засоби. В силу низки чинників це рішення не є оптимальним – ніяка оптика не зможе розвідати засідку за пеленою рослинності. Це можуть зробити тільки радіоелектронні засоби, що використовують певні діапазони радіохвиль, відповідні сигнали та нетрадиційні методи їх обробки. Хочемо мати свою високоефективну розробку, уберегти своїх солдатів та зайняти чільне місце на світовому ринку озброєнь – ми ще можемо це зробити і ми це маємо зробити.

Тепер щодо «розвідувально-вогневого враження», яке на думку тогочасних керманичів Озброєння Міноборони, і без «Брата» здійснювалося в ЗС України «ефективно». Тут в їх позиції є дві неприпустимих помилки, які дозволяють казати про нефахівість зазначених посадовців.

Перша — хоча всі вони (пани Терещенко, Пеньковський, Грек) є випускниками Артилерійської академії в кол. Ленінграді, але в цій академії вони, як сказав поет, «чашу знаний осушили не до дна». Не визнавати таку важливу категорію військового мистецтва як «вогневе ураження» та підміняти її відсутнім хоч в яких джерелах незрозумілим «розвідувально-вогневим ураженням» може тільки повний профан. До речі, на прохання до Міноборони розкрити нам концепцію цього «розвідувально-вогневого ураження» ми отримали лист з відмовою. Ці діячі тайну своїх домислів зберегли, а ось життя воїнів України – ні.

Друга їх помилка – думка про те, що вогневе ураження в ЗС України здійснюється ефективно. Ні, неповага керівництва ЗС кол. СРСР до засобів артилерійської розвідки та управління артилерійськими підрозділами обумовила такий стан, що РВіА СРСР мали інформацію про мізерні 30% від потрібних цілей. За останні 25 років стан в Україні не покращився, хоча на озброєння був прийнятий кращий в світі в своєму класі радіолокаційний комплекс розвідки позицій артилерії «Зоопарк-2» (виробництва НВО «Іскра», м. Запоріжжя). А ось в Росії якісний перелом стався. І справа не тільки в розробці та налагодженні за останні роки серійного виробництва низки засобів артилерійської розвідки – радіолокаційного комплексу розвідки артилерії великої дальності «Зоопарк-1М» (1Л260), портативної радіолокаційної станції розвідки наземних рухомих цілей «Фара-ВР» (1Л111М1), пересувної твердотільної радіолокаційної станції розвідки наземних цілей малої дальності дії з фазованою антенною решіткою 1Л277, РЛС виявлення наземних цілей «Фара-Л» ракетного комплексу «Хризантема-С» (9К123), модернізованої пересувної станції наземної розвідки «ПСНР-8М» (1Л120М), модернізованої мобільної броньованої радіолокаційної станції розвідки рухомих наземних и надводних цілей «СНАР-10М1» (1РЛ232-2М), багатофункціональної пересувної РЛС розвідки вогневих позицій мінометів та рухомих наземних цілей 1Л271. (Просимо Вас звернути увагу на велику номенклатуру засобів артилерійської розвідки, що розробляються в Росії одночасно. Зрозуміло, що в величезній Росії не знайшлося жодного дурника при владі, який би волав, що і без новітніх розробок в їх артилерії все гарно).

Головне в іншому – за інформацією сайту http://alexeyvvo.livejournal.com/73372.html від 01.07.2014 у 2013 році в ході стратегічного командно-штабного навчання «Захід-2013» (СКШУ «Запад-2013») був успішно використаний макет пункту комплексної автоматизованої обробки розвідувальної інформації (ПКОРІ) для автоматизованого збору та комплексної обробки різнорідної розвідувальної інформації для артилерійських формувань в реальному масштабі часу. Таким чином, закінчилася розробка, що починалася ледь не в 70-ті роки ХХ сторіччя.

Розробка ПКОРІ знаменує дуже важливу якісну зміну в бойових можливостях артилерійської розвідки — ведення сумісної автоматизованої обробки розвідінформації, що надходить за різним фізичними полями від різних технічних засобів (радіолокаційних, радіотехнічних, звукотеплових, оптичних, тощо). Це дозволить врешті-решт (при прийнятті на озброєння зазначеного пункту) забезпечити потрібний рівень своєчасності, достовірності, точності та повноти розвідданих.

До особливих якостей тульських майстрів (згадаємо хоча б описаного київським літератором Лєсковим майстра Левшу з його бажанням працювати із замовниками за принципом «Ви що не кажіть, а я сам знаю, що робити», тобто, створювати не зовсім продумані вироби типу нікому непотрібної блохи та непоборимою тягою до оковитої) належать: надекономність, вередливість, бажання подати себе «самому головному» та переконати того, що саме Левша знає шлях до перемоги. З урахуванням зазначених якостей із останнього повідомлення можна зробити висновок, що шлях від макету ПКОРІ до досвідного зразку буде всіляко сжатий та займе щонабйльше три роки. Теж саме буде і з держвипробуванням досвідного зразку, його доводкою та організацією серійного виробництва. Оріентовно останні етапи займуть також три роки. Таким чином, ПКОРІ може поступити на озброєння рашистської армії десь у 2022 році. Але у московітів нещодавно з’явилося ноу-хау: прийняття техніки на озброєння до проведення держвипробувань. В такому разі, ПКОРІ може з’явитися у військах на Донбасі у 2017 році (в тому числі, в рамках держвипрбувань).

Ураховуючи виключну значення цієї розробки, беремо на себе сміливість порадити нашим силам АТО здійснити знищення чи захват ПКОРІ при його виявленні на теренах України. Розвиток артилерійської техніки рашистів буде зупинений років на 5.

Зрозуміло, що погано організуючі використання радіочастотного спектру, ми тим самим віддаємо противнику перевагу в управлінні. Хоч як добре не будуть підготовлені наші командуючи, командири та війська, з-за поганого використання радіочастотного спектру ми не зможемо реалізувати належні заходи. Результат війни для нас буде незадовільним.

На жаль, практика повсякденної діяльності ЗС України підтверджує цей песимістичний висновок.

Перший приклад, Якщо в світі найзначущим проявом порушення ЕМС досить довго можна було вважати так званий «Тунгуський метеорит», тобто надвибух, що стався під час експериментів М. Тесли з бездротового передавання електричної енергії на велику відстань, то в 2001 році Україна перебрала траурну пальму першості на себе. Мається на увазі «Скнилівська трагедія» — катастрофа літака Су-27 на аеродромі «Скнилів» (м. Львів), яку обумовили випромінювання радіоелектронних засобів, розміщених на льотному полі. На жаль, цей чинник донині загрожує життю керівників та інших громадян нашої держави.

Як відомо, і спеціально створена Державна комісія, і Суд без розгляду питання дії радіозавад визнали винуватцем катастрофи найкращого пілота України льотчика – випробувача 1 класу Володимира Анатолійовича Топонара, хоча він не мав ані юридичних прав, ані фізичної можливості покласти край роботі зазначених засобів на випромінювання. В крайньому для нього польоті він залишився випробувачем, тільки в ньому проти нього були не звичні для нього сили природи, які він опановував на славу України, а підступність та невігластво військових посадовців. Але жертви трагедії не мають бути марними, їх не можна забути дарма. І якщо з’ясовувати обставини Скнилівської трагедії, то породжується висновок про закономірний, не випадковий характер її виникнення. На жаль, багаторазові звернення до посадових осіб держави та Збройних Сил породили лише відписки, на які, не маючи потрібної підготовки, тільки й здатні посадовці.

Але Скнилівська трагедія має небезпечне продовження. На цей раз невігласи при владі виконували чиїсь задуми, спрямовані на паплюження життя та честі Президента України Петра Порошенка.

1. Людські ресурси Перемоги (кадри збройних формувань держави)

 2.1. Поширення права на військову службу

(започаткування нового виду військової служби

 Серед необхідних заходів підготовки Перемоги перш за все треба приділити увагу людському фактору. Держава має дбати про таке формування та використання людських ресурсів, щоб на момент справедливого вирішення питання Криму та інших загарбаних шляхом насильства та омани українських земель (значні частини Воронізької, Бєлгородської та Донецької областей, тощо) Україна мала достатньо (в кількісному та якісному плані) підготовлених військових кадрів. На жаль, стан цього питання не може далі вважатися прийнятим.

Керівники силових структур України не скривають існування дефіциту підготовлених кадрів. Держава зробила певні належні кроки в сфері оборонно-мобілізаційних питань, наприклад, прийнято Закон № 1275-VII. Але цього замало. Держава має активніше використовувати досвід, енергію та інтелект людей.

Характер збройного протистояння з Московією виявився геть неочікуваним для військового керівництва України. Відповідно, не були готовими для бойових дій і війська — включно і особовий склад, і озброєння. Застосування небоєготових військ обумовило наявність невиправданих втрат особового складу, залученого до проведення антитерористичної операції. Загибель кожної людини є трагедією, яку неможливо виправити. Але загибель молодих людей додає ще жах втрат наших ненароджених співвітчизників, що серед іншого може привести до демографічної катастрофи.

Ми вважаємо, що гідність українського військового полягає в його готовності стати на захист своєї держави, в будь-яких умовах та незалежно від свого віку виявити якості бійця, використати в обстановці збройного протистояння життєвий досвід. Наше покоління не може залишити вирішення питань відносин з московітами на долю своїх дітей и онуків та має саме розв’язати затягнутий Московією вузол проблем.

Але скільки ж нас? Тільки на обліку в Київському міському військкоматі знаходиться понад 50 000 пенсіонерів, переважно таких, що досягли граничного віку перебування на військовій службі та перебувають у відставці. Певна частина з них має поганий стан здоров’я, інші — вже залучені до робіт з забезпечення оборони держави. Нема чого скривати, хтось не вилікувався від чуми братерських почуттів до агресора. Але тисячі підготовлених переконаних патріотів вимушені в своєму житті реалізовувати принцип булгаковського Шарікова “На воинский учет возьмусь, а воевать — шиш”.

Вважаємо суттєвим недоліком фактичне ігнорування владою положення діючої правової бази (п.27 “Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України“, затверджено Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008) про можливість продовження служби після досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Ми вважаємо, що настав час згадати вітчизняний досвід часів Гетьманату, коли існував інститут так званих бунчукових товаришів. Представники старшини, що мали похилий вік, йшли в походи без підпорядкованих військ і мали виконувати бойові доручення гетьмана. Їх досвід йшов на користь Україні, і до кінця життя кожен викликав повагу, оскільки залишався воїном, а не перетворювався на діда Щукаря.

Історія інших армій теж знає приклади використання досвідчених ветеранів начебто на неналежних їм посадах. Наприклад, всі добровольці денікінської Добровольчої армії (серед яких було багато вихідців з України) незалежно від чинів та нагород починали службу в Добрармії на посаді рядового. І з цієї посади кожен міг за підтримки сослуживців виходити на вищі щаблі. Завдяки високому рівню бойової підготовки добровольців, їх ідейності (не зовсім адекватній) та відкритості виборів командного складу Добрармія виявилася спроможною протягом місяців успішно протистояти вдесятеро більшим масам червоних. Навіть “его превосходительство” Май-Маєвський, популярніший в СРСР завдяки своєму кінематографічному ад’ютантові генерал білих, починав службу в Добрармії на посаді рядового і став її командувачем.

Узагальнюючи викладене, констатуємо актуальність фундації нового виду військової служби в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства, — добровільної військової служби офіцерів, прапорщиків, сержантів, старшин та солдатів, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, та формування з такого контингенту бойових підрозділів, призначених для безпосередньої участі в збройній боротьбі з агресорами та терористами (підрозділів бунчукової служби — назва умовна).

 2.2.            Покращення організації інформаційної протидії в масштабах держави

 Важливою та край необхідною виглядає протидія інформаційній кампанії рашистів, яка в продовження гнилої традиції монархічної та совецької імперій ґрунтується на відвертій брехні. Сформулювати в мільйонах наших громадян адекватне уявлення про дійсність та історію в таких умовах силами відомствінних речників просто неможливо. І невже хтось щиро вірить, що полковник з РНБО, який по Печерським пагорбам гуляє в армійському камуфляжі та морському тельніку, здатний сформулювати уявлення про війну та мир у всього народу України.

Інформація про сучасні бойові дії на теренах України має бути актуальною, об’єктивною, емоційно насиченою та надаватися особами, що мають високий авторитет у громадян України та всім відомі.

Створення в Україні міністерства інформаційної політики дозволило підвисити дієвість нашої пропаганди. Але хто надасть подіям оцінки, що мають бути розповсюдженими? На наш погляд, треба залучити до роботи тих людей, які відомі як совість нації: релігійних поводирів, письменників, науковців, артистів, журналістів.

Перш за все, нам потрібні думки та оцінки, що їх надають Предстоятель УПЦ КП Святійший Патріарх Київський і всієї Руси — України Філарет, Місцеблюститель престолу УАПЦ, Митрополит Львівський, Керуючий Рівенсько-Волинською і Таврійською єпархіями Макарій (Малетич), Глава УГКЦ Верховний Архієпископ Києво-Галицький Святослав (Шевчук), Архієпископ-пенсіонер УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар), Глава Римо-католицької Церкви в Україні Митрополит Львівський Архієпископ Мечислав Мокшицький, Глава Духовного управління мусульман України муфтій України шейх Ахмед Тамім, Головні равини України Яков Дов Блайх та Моше Асман. Хто заперечить дієвий вплив цих людей на думки, настрої та цілі нашого багатонаціонального народу? Хто заперечить спрямованість керованих ними общин на мир та злагоду в Україні? І хто ж не розуміє, що саме авторитет цих керманичів вимагає перш за все їх персонального ознайомлення з дійсним станом справ, вивчення всіх обставин буремних подій, проведення бесід з їх безпосередніми учасниками, і на підставі всіх цих дій — внесення в гомін ворожості слова Божого. Їх позиція ніяк не може складатися з переказів ЗМІ, вона має ґрунтуватися на враженнях та доповідях, що отримані безпосередньо або через довірених осіб.

Крім того, нам потрібні сучасні Довженки, Сімонови, Єренбурги, Шульженки, Твардовські. І у нас є літератори Ліна Костенко, Василь Шклярук, Володимир Яворівський, Вадим Скуратівський, Вадим Крищенко, науковці Мирослав Попович, Олексій Гарань та Ірина Бекешкіна, правозахисники Семен Глузман та Сергій Власенко, творці та виконавці Мар’ян Гаденко, Віталій Білоножко, Іво Бобул та Анатолій Матвійчук, артисти Іван Миколайчук, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Володимир Талашко, режисери Юрій Ілленко, Олесь Санин та Валерій Ямбурзький, телеведучі Алла Попова, Ігор Кондратюк та Габріела Масанга, журналісти Анастасія Станко, Андрій Цаплієнко та Сергій Андрушко, культуролог Оксана Мельничук, доброволець Андріан Волгін і ще багато співвітчизників, яких ми визнаємо як душу нації. Одна пісня Анатолія Матвійчука «За поразки мої й перемоги я люблю Україну свою» варта десятків появ на екрані звичних «голів, що говорять».

У нас є очолюваний Мустафою Джемилевим та Руфатом Чубаровим кримсько- татарський народ, який не схилив свої голови перед агресором і потребує нашої підтримки. У нас є цілі прошарки, за якими стоїть їх безумовиий моральний авторитет: борці за Незалежність України, добровольці та волонтери неоглошеної війни з Московією, наша молодь, яка здатна не тільки боротися зі зброєю в руках, але в цій боротьбі підіймається на високій рівень філософського узагальнення. Строки, що призначені московітам, сп’янилим від пролитої ними крові громадян Україн: «Нам никогда не быть братьями, ни по Родине, ни по матери…» написані зовсім молодою поеткою Анастасією Дмитрук. У нас э багато патріотичних талановитих людей. Треба створити умови для їх роботи в зоні АТО, їх особистого ознайомлення з обставинами та учасниками бойових дій, обґрунтованого наукового та художнього осмислення подій, донесення своїх думок до народу України. Держава тут багато в чому недопрацьовує. У нас з’явилася тільки єдина, досить соромитьська, хоча й саме тому дуже дієва, пісня, що присвячена подіям останнього року. А де конкурси на марші та стройові пісні, фестивалі ліричних пісень? Чому нашому Головнокомандувачу не ввести в практику нагородження частин за отримані ними видатні перемоги бригадними чи батальйонними маршами, конкурс на музику та слова яких мають судити саме воїни?

А відносно порушення московітами міжнародного права треба обов’язково надавати таким фактам й правову оцінку, вже спеціалістами – правниками. Невже ми простимо наші втрати, які ворог наносить нам задля ще більших наших втрат в майбутньому, аби нас же натравити на весь вільний світ, зробити наймитами їхньої тандемократії. Ні, новий нюрнберзькій процес відбудеться, і до нього треба готуватися.

Для забезпечення формування адекватного уявлення в світі та Україні про події, що пов’язані з агресією московітів, компенсації заданих ними втрат вважаємо за доцільне те необхідне сформувати з авторитетних високоморальних представників нації та їх призначенців державний орган – Національну надзвичайну комісію з розслідування злочинів рашистів та оцінювання втрат народу України.

 2.3.           Покращення організації інформаційної роботи в ЗС України

 Безумовно, певна частка інформації про військові події в Україні згідно до міжнародних звичаїв та вітчизняного законодавства не має бути оприлюдненою, і повинна мати обмежений режим розповсюдження – перш за все, тільки для керівництва держави та командування її воєнної організації. Серед них питання кількісного та якісного стану Збройних Сил, а також перебігу бойових дій, виявлених планів ворога, опанованих ним прийомів, ефективності застосування сторонами конфлікту озброєння, рівня підготовки агресорів та їх посіпак, тощо.

Більша частина таких відомостей (а саме, дані про противника) добувається військовою розвідкою, але питання оцінки ефективності двосторонніх бойових дій виходить за межи відповідальності та компетентності розвідки. Ця обставина обумовлює необхідність створення спеціальних органів. Яким вони мають бути?

Дозволимо собі процитувати колишнього ворога, який пережив моральний перелом та останні роки свого життя провів в Німецькій Демократичній Республіці, — фельдмаршала Ф. Паулюса: «Якщо на війну дивитися лише своїми очима, отримаємо лише любительську фотографію. Поглянувши на війну очима противника, ми отримаємо відмінний рентгенівський знімок». Додамо до цього таке: «Якщо будемо на війну дивитися і своїми очами, і очами ворога, ми будемо мати детальну томограму»

Саме для обєднання точок зору свїх та противника, наприклад, в 1941 році в Генштабі Червоної армії на базі Управління оперативної підготовки було створено Управління вивчення досвіду війни, що його очолив найінтелектуальніший радянський розвідник генерал Оганов. В завдання Управління входило вивчення та узагальнення бойового досвіду, розробка загальновійськових настанов та інструкцій з ведення бою, підготовка наказів НКО та ГШ щодо використання досвіду війни.

В Генштабі ЗС кол. СРСР при загостренні внутріполітичної обстановки в 1989 році була створена військова частина 10003 (відома як військова частина «Тисяча та три ночі»), саме на яку було покладено завдання узагальнення та використання бойового досвіду. Справжнє бойове випробування частина отримала під час Першої чеченської кампанії. Наприкінці тисячоліття частина була розформована, оскільки Російська академія наук прийняла постанову, якою оголосила антинауковим методичне підґрунтя її функціонування (використання «інформаційного простору»). Все було б зрозуміло, але засновник та беззмінний командир частини, такий собі Савин, за цей час з полковника апарату Озброєння перетворився на генерал-лейтенанта, доктора філософських наук, кавалера бойових нагород. Щось тут не сходиться. Зазначимо, що в тяжкі 90-ті роки в/ч 10003 отримувала фінансування, яке дозволяло замовляти в сторонніх організаціях дуже трудомісткі (за щорічною участю біля 500 докторів наук) науково-дослідні роботи. Досі невідомо, хто ж зміг засвоїти та оцінити звіти про таку титанічну працю. Але в/ч 10003 поєднувала в собі функції і замовника, і виконавця науково-дослідних робіт, тобто, якусь наукову продукцію видавала на-гора ще й вона сама, додатково витрачаючи значні людські та фінансові ресурси. Але за розтрату державних коштів в особливо крупних розмірах пана Савина до відповідальності ніхто не залучив.

Взагалі, в Московії «інформаційним простором» займалися не тільки військові. Відомі експерименти з так званим «дзеркалом Козирєва», що їх проводили в Академмістечку під Новосибірськом (частково навіть із Стоунхенджем в Великій Британії). Є певні звістки про організацію та позитивні результати цих експериментів, але теж наприкінці тисячоліття офіційно роботи були прикриті, далі дані в відкритих джерелах не з’являлися. Такий збіг обставин виглядає дивним. Ми схильні до думки, що в Московії дійсно були отримані позитивні результати, що свідчили про можливість практичного використання «інформаційного простору». Це і стало причиною закриття не експериментів, а джерел інформації про отримані результати. А засвоєння «інформаційного простору» йде у московітів далі.

Перший висновок із наведеного огляду прямий — Україна має створити в складі Генерального штабу підрозділ (Управління) з вивчення досвіду бойових дій, яке і має стати мозковим центром вивчення набраного бойового досвіду.

Другий висновок – Україна має розгорнути дослідження «інформаційного простору» з використанням «дзеркал Козирєва», оскільки, результати вітчизняних робіт ентузіастів свідчать про можливість отримання певної інформації. Цікаво, але в Україні ТБ розповіло про успіхи в цій сфері панів Пояркова та Сараули. В Спілці теж зацікавилися цією тематикою. Тим більш, що вже йдеться не про виявлення екстрасенсів, а про пошук технічних рішень. Треба вирішити, якій науково-дослідній установі (існуючій чи створеній) доручити цей напрямок та обмежитись спочатку експериментальними дослідженнями з необхідним порівняно невеликим фінансуванням.

 2.4.           Розвиток нагородної системи Збройних Сил України

 Якщо знову згадувати генерала Май-Маєвського, то сучасники підкреслюють цікавий факт — до кінця свого життя він  носив форму Марківського полку, в який вступив 1918 року царським генералом на посаду рядового. Це був значний приклад ставленя до честі свого  військового звання та честі свого полку. На жаль, за часів Совєтів в приступі боротьби з шпіонажем були знищені відмінності форми окремих частин та зєднань. Вважаємо, що така уніфікація наробила більш шкоди, ніж зиску.

Нагродна система має починатися з створення системи заохочень військових частин. Бажано при цьому уникнути радянських негараздів, коли, скажемо, нагородження кораблів орденом Червоного прапору було досить рідкісним, але в матеріальному плані морякам нічого не давало. У той же час присвоєння статусу гвардійських було досить поширеним, і зі значним підвищенням грошового утримання.

Вбачається доцільним ввести таку систему заохочень за масовий героїзм:

1.                      Нагородження військових частин орденами Президентом України.

2.              Присвоєння Президентом України персональних найменувань для частин на честь героїв визвольної боротьби від козаччини до АТО (Амет-хан Султан, генерал Григоренко, герої Небесної сотні). Це присвоєння доцільно здійснювати в два етапи: по-перше, Президент звертається до частини з вітанням та визнанням заслуг, оголошує подяку особовому складу частини, пропонує їм обрати ім’я героя для відзначення, по-друге, відповідно до вибору частини здійснює присвоєння персонального найменування.

3.                      Почесні найменування на честь заслуг в справі оборони та визволення міст, місцевостей, рубежів тощо, що здійснює Голова Верховної Ради України.

4.                      Додаткові найменування до призначення частин за військову майстерність та масовий героїзм (аналогія з Гвардією Червоної армії та гренадерськими дивізіями Німеччини, може бути «сердюцькі», «гайдамацькі», справ не в назві), що здійснює Міністр оборони.

Військова форма ЗСУ на розвиток традиції ЗС кол. СРСР не використовує такі атрибути як шеврони, манжетні стрічки, стрічки на кшталт колодок медалей. До того ж, в ЗС України втрачена система кантів, стрічок на погонах, тощо. Скажемо, радянські артилеристи та танкісти носили наче однакові фуражки, але околиш артилеристи мали бархатний на відміну від суконного танкового. Це було пожалування царських часів за відвагу в бою.

Треба використовувати можливості, що надає військова форма. І не просто для естетичного задоволення, а для укріплення гордості за належність до певної частини, командування, роду чи виду військ. Досить всім випускникам всіх військових вишів видавати однакові знаки. Офіцер має пишатися своїм вишім і гідно репрезентувати його на своїй формі. Пора відновлювати шильдики на знаках про закінчення вишу. А почесні найменування, що їх отримала частина, мають бути віддзеркалені на нарукавних манжетах чи інших елементах однострою. Причому такі елементи мають ураховувати, чи брав участь військовослужбовець у подіях, за яке отримане почесне найменування, чи призначений до цієї частини пізніше.

Стосовно нумерації частин. В Україні багато найменувань залишилося від радянських часів, скажемо, Південно-Західна залізниця, 95 бригада. Час їх змінювати. Але треба виявити повагу до військовослужбовців, які брали участь в бойових діях. І за їх клопотанням (згодою) залишити частинам, які брали участь в бойових діях, їх нинішню нумерацію.

Про військові звання. Існуюча в Україні система звань спирається на німецьку, її теж треба змінити. Треба встановити найменше нові найменування звань від молодшого лейтенанта до майора ввести відповідно «підхорунжий», «хорунжий», «сотник», «підосавул», «осавул». В перший час запровадити нові найменування тільки для учасників бойових дій та присвоювати нові офіцерські звання тим воїнам, що показали себе гідно в бойовій обстановці.

 Розвиток озброєння та військової техніки

 Ще одним ресурсом є сукупність засобів збройної боротьби, що надані для бойового застосування Збройним Силам України та іншим елементам військової організації держави. Зазвичай, цей ресурс називають озброєнням та військовою технікою (ОВТ).

Значення цього ресурсу визначається таким законом: самі віддані бійці будуть знищені, якщо не будуть належним чином озброєні та навчені.

Питання розвитку ОБТ у нас вирішено не на належному рівні.

По-перше, до цього часу відсутній профільний Закон в цій сфері.

По-друге, пратика планування розвитку ОВТ ігнорує проголошений в країні программно-цільовий метод, щонайменше, сприйняла його в кастрированому вигляді: порівняння техніко-економічної еіективності можливих варіантів здійснюється без урахування потреб всіх Збройних Сил, а в рамках номенклатури Виду чи роду військ виходячи з наданих цим організмам обсягів фінансування. З математичної точки зору це є нонсенс, оскільки локальний максимум не може бути вище загального. Неврахування уніфікації ОВТ різних наведених військових організмів, безумовно, породжує великі економічні помилки.

На жаль, сама методологія програмно-цільового планування розвитку ОВТ  у нас не тільки не затверджена певним нормативним актом, але навіть не розроблена. Зазначимо, що в кол. СРСР при впровадженні в практику військового будівництва программно=цільового методу був створений 46 Центральний НДІ Міноборони та потужні системні відділи НДІ Видів та родів військ. Така система збереглася і в РФ.

В-третіх, на жаль, кадри військових посадовців за рівнем  кваліфікації не сприяють вирішенню задач розвитку ОВТ. Можна тільки згадати, що найпотужнійша та найефективніша в світі станція розвідки вогневих позицій артилерії «Зоопарк-2» (виробництва Запорізького КБ «Іскра»), яка була готовою до держвипробувань ще в 1991 році, поступила на озброєння в Україні на добрий десяток років пізніше. Скільки їх було вироблено за час, що залишався до буремних подій, та скільки знаходяться на озброєнні в частинах РВіА – невідомо, але явно недостатньо. Ці станції вкрай потрібні для ведення конрбатарейної боротьби з бандитським РВіА московітів.

В опасаних умовах, що склалися, для визначення доцільних щляхів розвитку ОВТ зробимо як найпростіше, а сааме, послідовно визначимо:

1. Пріоритетні цілі (об’єкти противника) для ураження нашими військами.
2. Доцільні принципи створення новітнього ОВТ.
3. Можливі шляхи розробок.
4. Той з шляхів, який відповідає висунутим принципам.

 3.1. Пріоритетні цілі (об’єкти противника) для ураження нашими військами.

 В умовах дії Мінських домовленостей (та існування міжнародних документів права війни) вибір цілей противника для ураження нашими військами має здійснюватися з метою примушення до виконання взятих ним зобов’язань. Такі цілі можна поділити на дві частини:

-цілі, ураження яких здійснюється для припинення  їх вогневою активності;

- цілі, ураження яких викликано перевищенням їхними ТТД (або самим фактом появи) накладених обмежень.

В першому випадку цілями можуть бути:

-         Легкоброньовані бойові машини  (БТР, БМП, БРДМ, БМ ПТРК тощо);

-         Броньовані бойові машини (танки, тощо);

-         Ствольна та реактивна артилерія на вогневих позиціях;

-         Катери та кораблі;

-         Повітряні судна (літаки, вертольоти, тощо);

-         Інженерні споруди (бліндажи, ДОТи, тощо).

У другому випадку цілями можуть бути (при їх появі в забороненій зоні чи інших порушеннях міжнародного права війни):

-         Ствольна та реактивна артилерія великих калібрів в похідних порядках та в пунктах постійної дислокації;

-         Повітряні судна (Літаки та вертольоти) на землі;

-         Апаратні машини зв’язку, радіолокаційної розвідки;

-         Неброньовані машини (вантажівки) та інші транспортні засоби (вагони, залізничні цистерни, локомотиви);

-         Інженерні споруди (сховища пального, об’єкти водопостачання, тощо).

До речі, оскільки в засобах тактичної розвідки ми поступаємося противнику, доцільно ввести ці засоби до забороненого списку в  наступних договорах. Порушення такого пункту рашистами офіційно дозволить нам вести вогневе ураження їх передових засобів розвідки

 3.2. Доцільні принципи створення новітнього ОВТ

За принципи створення новітнього ВТ для зони АТО уявляється доцільним прийняти:

-         своєчасність;

-         воєнно-економічна ефективність;

-         здійснення робіт в спеціально визначеному експериментальному порядку;

-         використання даних про реальні умови та результати бойових дій в зоні антитерористичної операції;

-         забезпечення режиму таємності  та режиму вибухобезпеки;

-         залучення представників суспільства;

-         . чіткий розподіл завдань програми між її учасниками.

Дамо короткі пояснення про суть наведених принципів.

Принцип своєчасності визначає безумовну необхідність створення новітніх ОВТ та початок їх бойового застосування до активізації злочинних дій рашистських військ та їх посібників. Тобто, на розробку ОВТ відводиться 12 місяців. Пора отримати зверхність в використанні засобів ураження та знизити втрати наших військ.

Принцип воєнно-економічної ефективності має забезпечити отримання сучасної зброї, здатної наносити вогневе ураження пріоритетним об’єктам противника, виводячи при цьому наш особовий склад з-під вогню противника, при мінімальних витратах на програму. Зрозуміло, що його реалізація є можливою тільки при ретельному плануванні,  паралельності та одночасності робіт за різними напрямами. Для зниження тривалості та вартості розробки доцільно конструювання здійснювати за принципом дитячого конструктора – збирати ударний ДПЛА з засвоєних промисловістю або наявних на ринку елементів. Безумовно, для такої роботи треба зібрати та надати учасникам роботи інформацією про наявність в державі відповідного озброєння та техніки, наявний в наукових організаціях та промислових підприємствах України наробок для створення ударного ДПЛА.

Принцип здійснення робіт в спеціально визначеному експериментальному порядку має забезпечити розробку ефективної зброї в умовах відсутності вітчизняного закону в сфері розробок озброєння та наявності кричущих помилок в Законі України «Про радіочастотний ресурс України». Оскільки, за законодавством, в обох сферах належні повноваження належать Кабміну України, доцільно саме йому доручити розробку акту нормативно-правого врегулювання експериментальної розробки озброєння.

Принцип використання даних про реальні умови та результати бойових дій в зоні антитерористичної операції спрямований на отримання адекватних вихідних даних в умовах відсутності потрібних моделей для обґрунтування тактико-технічних даних ДПЛА, в першу чергу, бронепробиваємості заряду та дальності польоту мінілітака. В інтересах досягнення цієї мети необхідно получити репрезентативну вибірки а) типових ситуацій застосування зброї противником, б) пріоритетних для ураження об’єктів противника в кожній з бойових ситуацій, та в) розподілу віддалень зазначених об’єктів до наших військ. Для отримання цих даних уявляється необхідним здійснити допуск учасників розробки до вивчення штабних документів та проведення польових виїздів в зону АТО для опитування військовослужбовців. Іншим напрямом використання реальних даних є вибір робочих частот для радіоліній ДПЛА. Для отримання даних про використання радіочастотного спектру рашистами є необхідним налагодити в зоні АТО радіочастотний моніторинг, засобами та силами, передбаченими нормами Закону України «Про радіочастотний ресурс України».

Принцип забезпечення таємності та вибухобезпеки розробки спрямований на збереження державної таємниці щодо новітнього озброєння та безпеки людей при роботі з вибуховими речовинами.

Принцип залучення представників суспільства спрямований на залучення окремих фахівців (військовослужбовців та волонтерів АТО, ветеранів військової служби, винахідників, науковців, спортсменів, тощо), знання та вміння яких доцільно використати в цій новій та дуже важливій для України розробці. Доки існує такий політичний інститут як держава, життєві інтереси якої потребують розробки зброї, доти для цього буде створюватися система відповідних організмів (юридичних осіб з належним статусом) з чітким визначенням їх повноважень та відповідальності. Як організми-виконавці (установи, організації), так і люди — виконавці діють в рамках визначених правовими документами повноважень, завдань, термінів, відповідальності. Доступ до участі в розробці зброї окремих фізичних осіб чи навіть громадських об’єднань в наш час законодавством не передбачений і в подальшому передбаченим бути не може, оскільки важливість, складність, трудомісткість та витратність завдання створення озброєння виключають ризики їх залучення. Але без участі справжніх фахівців за всіма викладеними аспектами розробки провести потрібні роботи буде складно. Треба добре розуміти, що розуміння суті сучасного бою учасниками АТО, досвід ветеранів, творче мислення винахідників, унікальні психофізіологічні здібності спортсменів мають компенсувати не тільки обмежений багаж знань та вмінь сучасних науковців, але й відсутність у них належної методичної бази та вихідної інформації. Доцільним шляхом реалізації даного принципу виглядає формування Замовником (чи його науково-дослідного інституту) тимчасового підрозділу, до якого мають бути зараховані відповідні фахівці (або їм будуть надані мобілізаційні приписи).

 3.3.Ударні безпілотні літальні апарати як основний напрямок зосередження зусиль

 До ВГО “Спілка офіцерів України“, відповідно до Статуту Спілки та згідно статті 19 (абзаци 4 та 5) Закону України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” звернулися представники (волонтери та військовослужбовці) АТО з проханням посприяти вирішенню питання розробки та прийняття на озброєння ударного БПЛА для застосування його в зоні АТО. Автори пропозиції цієї розробки в наступних зустрічах доповіли про своє бачення призначення, тактико технічних характеристик та способів бойового застосування цього УБПЛА. Крім того, в присутності представника Спілки вони провели демонстраційні польоти обраного типу серійного БПЛА та випробування його вантажопідйомності.

З’ясувалося, що з даним апаратом та пропозицією  вже ознайомилися представники Науково-дослідного інституту спецтехніки СБУ та представники Міноборони України.

Представники НДІСТ СБУ, ознайомившись з результатами теоретичних та експериментальних досліджень та з запропонованими  технічними рішеннями,  поставилися в цілому позитивно до зазначеної пропозиції.

Представники МОУ в пропозиції виявили камінь спотикання, без подолання якого вони не бачать сенсу вести подальшу роботу. Йдеться про спосіб запуску обраного БПЛА. Представники АТО, виходячи з власного досвіду бойових дій та знання умов обстановки,  наполягають на здійсненні запусків БПЛА з руки, що забезпечує спрощення доставки апаратів до точок їх запуску та скритність їх переміщення та застосування. Представники Міноборони виходять з необхідності виконання вимог документу, який визначає наявність пристрою запуску. Ані представникам АТО, ані Спілки зміст зазначеного документу, а також розробники та чинники встановлених норм невідомі. Подальшої участі в роботі над пропозицією представники Міноборони не брали, обмежилися лапідарним листуванням.

Далі призначені керівництвом Спілки фахівці, що мають досвід роботи у сфері розробок озброєння, провели експертизу даної пропозиції. При її проведенні були взяти до уваги документи листування авторів з нагоди їх пропозиції, а також результати натурних випробувальних та демонстраційних польотів досвідного зразку безпілотного апарату, що були організовані та проведені в м. Києві.

На результатах даної експертизи ґрунтується наше уявлення про необхідність здійснення данрї розробки і взагалі про перспективність створення сімейства БПЛА для застосуванні в зоні АТО.

 3.3.1.      Визначення суті пропозиції щодо розробки ударного БПЛА

 Суть пропозиції: провести в Україні розробку (модифікацію, модернізацію) серійного безпілотного мінілітака, який в штатному вигляді має якості керуватися по радіоканалу з використанням відео від курсової телекамери, застосувавши його можливості транспортування засобу ураження (вибухової речовини з детонатором) та надавши додатково цьому літаку якість своєчасного ініціювання вибуху в безпосередньої близькості від обраної наземної цілі (об’єкту противника) з метою її вогневого ураження чи пошкодження.

Доцільною формою здійснення розробки, як можна зробити висновок за окремими ознаками, автори пропозицій вважають свого роду «народне ополчення» — групу об’єднаних загальною метою кваліфікованих та патріотичних військовослужбовців та волонтерів.

Крім ідеї доцільності розробки ударних ДПЛА автори пропозиції висунули також своє бачення розробки двох типів таких апаратів (включно певні технічні рішення щодо вибору заряду вибухової речовини, пристрою ініціювання її вибуху, тощо).

Реалізація зазначеної пропозиції має забезпечити розробку та бойове застосування новітнього ефективного виду озброєння – безпілотних ударних радіокерованих мінілітаків, що відповідає світовим тенденціям розвитку засобів збройної боротьби.

Основні тактико-технічні дані основного (умовно — малого) запропонованого УДПЛА:

-          Дальність дії (без повернення в точку старту) -40 км;

-          Вага вибухової речовини – 600 грамів:

-          Вид заряду – кумулятивний з «вражаючим ядром»;

-          Метод управління – по стандартним радіоканалам з використанням відео з курсової телекамери;

-          Вага апарату в бойовому спорядженні – до 2 кг;

-          Запуск апарату – з руки.

Основні тактико-технічні дані другого запропонованого УДПЛА (умовно — великого):

-          Дальність дії (без повернення в точку старту) -60 км;

-          Вага вибухової речовини – 12 кг;

-          Метод управління – по стандартним радіоканалам з використанням відео з курсової телекамери;

-          Вага апарату в бойовому спорядженні – до 20 кг.

 Очікувані результати реалізації пропозицій

 Вбачаються такі переваги (сильні сторони) бойового застосування зазначених апаратів.

1. Поява в українських підрозділах (добровольчих та інших батальйонах, прикордонних заставах, бойових катерах, розвідувальних групах, тощо) засобів ураження, що здатні ефективно уражати легкоброньовані (БМП, БТР, БРДМ, машини самохідної та буксируваної артилерії, надводні кораблі, літаки на землі, апаратні машини зв’язку, РЛС, тощо), неброньовані (вантажівки, вагони, цистерни) та інженерні (бліндажі, вогневі точки, сховища пального) об’єкти на всю тактичну глибину побудови противника.
2. Збереження життів наших солдатів. Реалізація високих технологій перетворює двобій солдата, озброєного гранатою, та броньованого монстра в дистанційне ураження цього монстра мінілітаком, яким здалеку керує солдат – оператор. Такі обставини зменшують ризик втрат наших солдатів.
3. Великою перевагою малого варіанту є можливість запуску апарату з руки, що не тільки полегшує переміщення апарату в точку запуску, але й забезпечує скритність підготовки запуску від розвідки противника.
4. Запропонований авторами основний апарат за своєю вартістю значно менше (на рівні одиниць процентів та навіть проміле) вартості об’єктів, які здатний уражати. В сучасній війні такий економічний аспект є дуже значущим.

Скажемо, вартість того типу мінілітака, що визначений авторами пропозиції як базовий, не перевищує декількох тисяч гривень. Це набагато менше вартості ворожої техніки (БМП, БТР, тощо), яку кожна одиниця розробленого УДПЛА зможе знищити.

Спробуємо оцінити економічну ефективність застосування ударних ДПЛА. Будемо вважати, що кожний такий апарат (вартість якого дорівнює С_ДПЛА) в бою може з вірогідністю р знищити один об’єкт противника, вартість якого дорівнює деякій величині Спрот, але і сам отримує пошкодження і стає непридатним для подальшого застосування.

В такому разі при застосуванні ударних ДПЛА в кількості N одиниць наші сили наносять противнику економічну шкоду з математичним очікуванням Qпрот, яке визначається співвідношенням

Qпрот = Спрот N р.

При цьому економічна шкода наших військ з-за втрат ДПЛА Q_ДПЛА визначається формулою

Q_{ДПЛА =} N С_ДПЛА.

Зрозуміло, що для отримання економічної ефективності нашої розробки треба, щоб шкода противника була більше нашої економічної шкоди, тобто, щоб виконувалася умова

Qпрот > Q_ДПЛА.

(Зазначимо, що при рівності наведених величин визначається відповідна множість Парето.)

Після математичних перетворень отримаємо умову мінімально допустимої вірогідності ураження одного об’єкту противника р_min

р_{min =} Q_ДПЛA/Qпрот.

При виборі в якості цілей броньованих об’єктів противника (танків, тощо) співвідношення вартостей ударного ДПЛА та зазначеного об’єкту противника буде складати величину на рівні одиниць проміле. Тому навіть не дуже висока ефективність бойового застосування ударних ДПЛА (при вірогідності ураження на рівні 0,2…0,3) забезпечить значну економічну ефективність застосування ударних ДПЛА та визначить, таким чином, необхідність її  розробки.

1. На щастя, добровольці та волонтери зробили добрий наробок, провівши відбір та навчання операторів розвідувальних ДПЛА. Саме цей наробок і треба покласти в основу підготовки операторів ударних ДПЛА. Особовий склад підрозділів ударних ДПЛА, зокрема, операторів, має бути  мужнім, добре підготовленим в технічному та тактичному аспекті, володіти міцними навичками управління апаратами та розпізнавання об’єктів противника. Операторів треба готувати ретельно, а для виховання тактичної грамотності треба заздалегідь розробити доцільні способи ураження об’єктів противника  та їх портрети.
2. Започаткування в Україні розробки  та подальшого бойового застосування ударних ДПЛА певним чином розв’яже в цій сфері гонку озброєнь. З моральної точки зору можна звернути увагу на масоване застосування БПЛА рашистами для бомбування наших об’єктів. Є підстави вважати, що при грамотній послідовній політиці Україна зможе від цієї гонки отримати не менший зиск, ніж від самого застосування ДПЛА. Про що йдеться?

Якщо обмежитися розробкою та прийняттям на озброєння в Україні одного-єдиного ударного ДПЛА, наприклад, одного з запропонованих авторами, то при його тривалому застосуванні Московія зможе винайти ефективну протидію йому і звести нанівець нашу перевагу в цій сфері. Але якщо ми почнемо розробляти різні типи ударних ДПЛА (для ураження легкоброньованих цілей, для ураження радіовипромінювальних засобів, для ураження площинних цілей, для ведення контрбатарейної боротьби, для ураження танків, тощо, включно БПЛА для знищення ворожих БПЛА в польоті) та будемо їх застосовувати масовано, але по черзі, московітам буде значно тяжче розібратися з нашим озброєнням. А якщо додати ще й заходи з дезінформації противника та розробку оманних апаратів, то противник буде приречений вічно відставати в своїх розробках.

Не буде зайвим зазначити, що для розробки заходів боротьби з нашими дистанційно пілотованими літальними апаратами очікується залучення «нових» 3 та 4 ЦНДІ Міноборони Росії. Після проведеної в минулу п’ятирічку реформи системи військової науки Росії ці заклади перетворилися на монстрів, що розборсані по всій території країни і мають погану управляємість. Це важливий фактор, який сприяє нам.

В історичному плані першим прикладом нестандартного використання озброєння є застосування за порадою Архімеда оборонцями Сіракуз своїх щитів для сфокусованого відбиття сонячних променів на римські кораблі. Як відомо, на цих кораблях виник пожар, що їх знищив. Іншим прикладом такого роду є оголошена майже 30 років тому Президентом США Р. Рейганом «Стратегічна оборонна ініціатива». Досить загрозлива для пересічних людей, та ще й розповсюджена з панічним підтекстом дилетантами на кшталт О. Кокошина, вона багато в чому сприяла занепаду економіки кол. СРСР.

Сподіваємося, що наша розумна гра з БПЛА викличе, крім втрат Московії в особовому складі, озброєнні та матеріальних цінностях, ще й її значні втрати економічні. Думати про це треба вже на початку нашої роботи. Тому державі ніяк не можна обирати який з двох апаратів, що пропонуються військовослужбовцями та волонтерами АТО, підлягає розробці: великий чи малий. Відповідь може бути одна – і той, і інший, і ще багато чого можливого. А для початку треба розробити програму робіт в цій сфері.

 Обґрунтування організаційної форми розробки БПЛА

 Є ще один аспект теми, який до цього часу не вдалося формалізувати. Він полягає в збереження життів наших солдатів. Реалізація високих технологій перетворює двобій солдата, озброєного гранатою, та броньованого монстра в дистанційне ураження цього монстра мінілітаком, яким здалеку керує солдат – оператор. Такі обставини зменшують ризик втрат наших солдатів.

Але від солдата-оператора вимагається наявність такої ж мужності, а ще й технічної підготовки, міцних навичок та тактичної грамотності. Операторів треба готувати ретельно, а для виховання тактичної грамотності треба заздалегідь розробити доцільні способи ураження об’єктів противника. Велике значення має штурмівка ворожої цілі одночасно декількома ударними ДПЛА, чим розсіюватимуться можливості противника з ухиляння від удару та його можливості з вогневого ураження ДПЛА.

Простежується певна аналогія з організацією атак підводних човнів. Підводники в бойових умовах довели, що одиночні атаки одного човна проти однієї цілі за своєю результативністю значно поступаються груповим атакам проти такої ж цілі декількох підводних човнів (як би не називалася така групова тактика – вовча чи акуляча зграя).

Найважнішим є те, що застосування ДПЛА виводить з-під вогневого впливу противника особовий склад наших військовослужбовців, задіяних в антитерористичній операції. А така дешева зброя, яка зменшує наші втрати, навіть при низькій вірогідності ураження об’єктів противника є привабливою, а її розробка — необхідною.

Але можливість такої розробки силами «народного ополчення» виглядає неможливою. Відомо, що силами волонтерів в сфері озброєнь зроблено багато: численні ремонти,  навіть модифікація кулемета в снайперську гвинтівку. І своїм зауваженням ми не проявляємо неповагу до їх самовідданості, професіоналізму та можливостям. Ми просимо звернути увагу на те, що мова йде про створення такої собі високотехнологічної «гранати з крилами». Ураження цією «гранатою» об’єктів противника буде відбуватися на території, захопленій ворогом. Доставка до міста застосування буде здійснюватися переважно через розташування наших військ з використанням радіоуправління. Таким чином, планується над головами наших солдатів переміщати значні кількості вибухових речовин в умовах радіоелектронної боротьби. Потенційний ризик перехоплення противником управління польотом ДПЛА є високим. Зрозуміло, що помилки в проектуванні конструкції, в використанні радіочастотного спектру, в обраних прийомах застосуванні ударного ДПЛА можуть нанести шкоду нашим військам. Крім цього, робота на етапі розробки з вибуховими речовинами і з засобами військової радіоелектроніки вимагає певних режимів (вибухобезпечності та таємності).

На думку експертів, створення такої новітньої системи озброєння як ударний ДПЛА не може ґрунтуватися виключно на участі «народного ополчення», а вимагає участі в розробці державних органів та установ та організацій різних форм власності. Вони мають репрезентувати як воєнну організацію держави (в частині обґрунтування технічного вигляду УДПЛА, принципів та заходів їх  бойового застосування, всебічного його забезпечення, в першу чергу, розвідки, формування підрозділів та довершеної підготовки особового складу), так і оборонно-промисловий комплекс (в частині проектування та серійного випуску комплексів УДПЛА).

Експерти не бачать можливості виконати вимоги законодавства щодо режимів таємності та безпеки при наявності хоча б у одного з учасників розробки статусу громадської  організації чи неформального об’єднання громадян. До речі, сама задача створення сучасної зброї вимагає високих професіональних якостей не тільки від особового складу виконавців (кваліфікації, обов’язковості, самовіддачі, ініціативи), але й і від залучених організацій та установ (якісне своєчасне виконання запланованих робіт, здійснення контролю ходу робіт). Виконавська дисципліна процесу створення зброї виходить саме з наявності окремих наукових та промислових організмів (організацій), які, виконуючи певні завдання розробки, організують належну роботу своїх співробітників, розподіляють між ними свої наявні ресурси, здійснюють заходи примусу в інтересах виконання визначених завдань, тощо.

Треба розуміти, що комплекс УДПЛА, застосування якого має колективний характер, вимагає чисельних колективів для свого створення.

Для підтвердження цієї тези наведемо назви окремих підсистем комплексу УДПЛА:

-  серійний мінілітак як транспортна база для доставки вибухової речовини до цілі,

-  відеокамера для орієнтування літака в просторі,

-  апаратура передачі, прийому та відображення відеоінформації по лінії «борт — Земля»,

-  апаратура оператора телеуправління для відображення відеоінформації,

-   апаратура формування, передачі, прийому та відпрацювання командної інформації по лінії «Земля — борт» для управління польотом УДПЛА,

-  вибухова речовина для здійснення ураження об’єктів противника як корисне навантаження мінілітака,

-  апаратура ініціювання підриву вибухової речовини.

Перелічені підсистеми є, як кажуть математики, необхідною умовою розробки. Достатній склад ударного ДПЛА може бути ширшим та остаточно встановленим після необхідних досліджень (визначення пріоритетних об’єктів для ураження, з’ясування їх тактико-технічних даних, обґрунтування доцільних способів бойового застосування ДПЛА). Вже зараз можна вказати, наприклад, на такий варіант побудови системи: очолює наліт мінілітак з вказаним набором підсистем до якого наданий радіомаяк. Цей провідний апарат керується з Землі, інші апарати нальоту летять за сигналами його радіомаяка. Тобто, можна отримати в сумарній масі нальоту значний виграш в вазі вибухової речовини, що доставляється до місцезнаходження ворожого об’єкту. Зрозуміло, така побудова нальоту і такий набір ДПЛА можуть знадобитися тільки для удару по великим площинним цілям або по цілям, координати яких відомі неточно.

Як видно, для розробки сучасного ударного ДПЛА є необхідним використати апарату та досягнень багатьох наук: воєнної теорії, кібернетики, аеродинаміки, радіотехніки, механіки, теорії вибухів, ергономіки. Кожна з наведених наук не може бути успішно репрезентована одним-двома фахівцями, має бути забезпечена участь провідних в наведених галузях наукових та проектних установ. Необхідність серійного виготовлення розроблених УДПЛА обумовлює обов’язкову участь в сумісній роботі підприємств промисловості. Для обґрунтування принципів та способів бойового застосування ударних ДПЛА в роботі має прийняти участь органи військового управління (Антитерористичний центр СБУ, Генштаб ЗС України).

Тому експерти вважають неможливим розробити,  виготовити, прийняти  на озброєння та розпочати бойове застосування ударних ДПЛА без належного організаційного забезпечення сумісної роботи органів та установ воєнної організації держави, організацій та підприємств оборонно-промислового комплексу. Особливістю цієї роботи, оскільки йдеться про засіб збройної боротьби, є виконання режимів збереження державної таємниці та забезпечення безпеки персоналу (вибухобезпечності робіт).

Доцільною формою цього організаційного забезпечення є здійснення відповідної військово-промислової програми, включно науково-дослідної (НДР) та досвідно  конструкторської робот (ДКР).

Таким чином, розробка ударного ДПЛА, ініціативу чого висунули волонтери та військовослужбовці АТО та підтримали  співробітники НДІ спецтехніки СБУ, є актуальною та підтримується експертами Спілки офіцерів, оскільки відповідає напрямам розвитку озброєнь в світі та спрямована на ураження пріоритетних цілей противника при значному віддаленні наших військ від нього.

Стає своєчасною та необхідною підтримка їх ініціативи органами державної влади України. Оскільки певні питання розробки виходять за межи відповідальності окремих відомств воєнної організації держави (згаданий ударний ДПЛА може бути потрібним і Службі безпеки, і Держприкордонслужбі, і Міноборони, і МВС України), треба вирішити питання міжвідомчої кооперації. З урахуванням «хуторянської» недалекої політики певних відомств, приклади якої будуть наведені далі, створення міжвідомчої кооперації доцільно проводити «зверху», запропонувавши державному органу з належними повноваженнями (Президенту України, Раді національної безпеки та оборони України) детальну програму дій. Безумовно, за думкою експертів, в розробці та реалізації такої програми має брати участь Спілка офіцерів. Її кадровий потенціал буде не зайвим для успішного вирішення наукових і технічних питань створення ударного ДПЛА.

З урахуванням закритості та новизни тематики уявляється доцільним при підготовці тактико-технічного завдання на розробку ретельно вивчити можливості вітчизняної промисловості з метою визначення носія, а також інших комплектуючих, для їх використання в роботі. За сталою практикою, збір та аналіз вихідних даних для роботи належить до сфери відповідальності її замовника.

Як зазначається в працях  В.С. Михалевича, видатного українського вченого, наступника В.М. Глушкова на посаді директора Інституту кібернетики, в сучасних умовах створення технічних систем (включно системи озброєння) здійснюється на основі так званого системотехнічного проектування, яке зводиться до реалізації (можливо, неодноразової циклічної) наступних процедур:

-          формування критеріїв оцінки якості  системи, що розробляється,

-          генерування варіантів побудови цієї системи,

-          оцінка кожного варіанту за розробленими критеріями, пошук найкращого.

В умовах суспільного розподілу праці, яке виникло давно і буде існувати вічно, кожна з наведених процедур має свого виконавця з числа основних учасників розробки;

-  критерії оцінки якості формує Замовник (державний орган, що відповідає за розвиток озброєння та військової техніки – Міноборони, МВС, СБУ). Найбільш яскравим результатом цієї процедури є тактико-технічні вимоги, які оформлюються в вигляді тактико-технічного завдання на розробку;

-  варіанти побудови системи генерує Виконавець (установа чи організація промисловості, науки, освіти). Ця процедура здійснюється в формі етапів проектування (розробка ескізного чи технічного проекту, тощо);

-   пошук найкращого варіанту системи здійснює Виконавець при виконанні функції контролю за його діяльністю Замовником;

-  принципи бойового застосування системи обґрунтовує Замовник за результатами проектування та розрахунків тактико-технічних показників системи.(Термін «Замовник» слід розуміти в поширеному сенсі, розуміючи під ним не тільки, скажемо, певний орган Міноборони, який здійснює замовлення робіт в організаціях та підприємствах промисловості, науки та освіти, але й військові представництва, науково-дослідні та випробувальні організації, та навіть Генеральний штаб, який здійснює обґрунтування  потреб в даному виді озброєння, його тактико-технічних даних, оргштатної структури відповідних військових організмів, їх кількість, організацію підготовки особового складу та способи бойового застосування озброєння.)

Підстав порушувати такий сталий порядок не існує.

Тому слід визнати недоречними визначення авторами пропозиції низки питань, що належать до сфери відповідальності та компетенції Виконавця, у тому числі, визначення до початку роботи типу мінілітака та виду заряду (з «ударним ядром»).

Але без роботи та здійснення впливу на хід розробки Замовник ніколи не залишиться. Адже за ним залишається воєнно-технічного супроводження розробки (прийом результатів  виконаних Виконавцем етапів). Замовник має ставитися до Виконавця з повагою та довірою, і використовувати для відстоювання своїх інтересів легальні методи – здійснювати контроль якості виконаних робіт та прийомку матеріалів роботи (ескізного та технічного проектів тощо).

 В першу чергу для визначення вірного тону розробки Виконавець має розробити ТТЗ (тактико-технічне завдання) на дослідно-конструкторську роботу з обґрунтованими вимогами до озброєння. Розробка ТТЗ має ґрунтуватися на знанні потреб військ, можливостей фінансування,  стану науково-виробничої бази, властивостей озброєння противника, перспектив змін цих факторів.

В тому числі, вказано на один важливий фактор, який з’ясовує Замовник перед початком розробки ТТЗ. Це питання фінансування – його обсяг та джерела. На жаль, автори пропозиції це питання теж не торкнулися. А воно в сучасних умовах України є дуже болячим.

Експерти вважають, що з огляду на тяжкий стан фінансів держави, треба перед началом розробки ТТЗ прийняти як аксіому необхідність забезпечення мінімальної вартості розробки: як самого процесу проектування (оплата праці учасників, розробка макетів та комплектуючих, придбання матеріалів та устаткування для випробувань, тощо), так і його результату (розробленого зразка). Вважаємо за необхідне відразу відзначити, що режим економії  вводиться саме щодо процесу розробки, але він не має поширюватися на процес відбору та підготовки операторів. Тут ми не погоджуємося з думкою авторів пропозиції щодо можливості «середньої» підготовки операторів.  Ні, і за своїми психолого-фізіологічними якостями, і за рівнем підготовки наші оператори мають бути найвищого рівня, здатними ефективно використовувати дешеву найпростішу техніку в складних умовах сучасного бою (антитерористичної операції).

Розробка та підготовка операторів мають бути проведені так, щоб перше застосування ударного ДПЛА стало шоком для противника та свого роду першим балом для наших військ. Само собою розуміється, що перше застосування ударних ДПЛА має бути масованим, активним, комплексним. Можливо навіть, що завчасний вибір об’єктів для першого застосування УДПЛА надасть вплив і на його тактико-технічні дані.

 Питання бойового застосування ударного БПЛА

 Автори пропозицій не обмежилися обґрунтуванням необхідності розробки та визначення доцільного типу базового носія. Ними зроблено також (щоправда, частково в неявному вигляді) обґрунтування принципу штурмівки (або бомбардування) об’єктів противника та їх ураження. Ці принципи різняться для малого та великого варіантів ДПЛА, тому розглянемо їх роздільно послідовно.

По-перше, для малого варіанту штурмівка має здійснюватися при проході ударного мінілітака над наземною ціллю на висоті декількох метрів з наступним спрацюванням детонатора та відстрілом вражаючого елемента в задню нижню чверть сфери мінілітака в напрямку пройденої цілі.

При цьому ураженню підлягають нерухомі розвідані об’єкти противника, що не спостерігаються оператором ДПЛА (розвіддані мають забезпечити визначення координат нерухомих цілей та їх тип), а також нерухомі та рухомі цілі, що спостерігаються оператором ДПЛА безпосередньо чи з використанням білої оптики. Питання управління мінілітаком за допомогою інших технічних засобів (скажемо, РЛС наземних цілей) не ставиться, як і дорозвідка рухомих цілей, які не можуть спостерігатися оператором безпосередньо або з використанням технічних засобів.

 Крім того, автори пропозиції запропонували своє бачення певних технічних рішень:

1. В якості вражаючого елемента авторами обраний так званий заряд з «ударним ядром», що є видом кумулятивного заряду з більш ефективним використанням металевої оболонки заряду для ураження цілі, а також подовженої (до 100 метрів) його вражаючої дії. Щоправда, обраний вид заряду має меншу бронепробивну здатність ніж класичний кумулятивний заряд.
2. Для ініціювання підриву заряду запропонований дуже дотепний спосіб – мінілітак буксирує за собою металеву деталь зі значними магнітними якостями, яка при певній (порядку декількох метрів над рівнем поверхні) висоті польоту має влучити в металевий корпус ворожого об’єкту та, зчепившись з ним, викликати детонацію вибухової речовини і, можливо, спрямування руху «ударного ядра» в бік магніту, що зчепився з корпусом ворожого об’єкта.

Зазначені технічні рішення відповідають прийнятому у світі канону враження броньованої техніки зверху, у найбільш уразливі елементи конструкції. На жаль, вони не перевірені на практиці.

Проведемо теоретичне оцінювання пропозицій.

В роботі  «Заряд ударного ядра» (сайт http://pirotek.info/Bombs/naprvzriv.htm) наведені емпіричні дані щодо доцільних співвідношень між геометричними розмірами вибухової речовини. В першому наближенні приймемо його форму циліндричною з діаметром D та висотою H (насправді з одного боку цього циліндру вилучається певна частка вибухової речовини).

Встановлено, що має виконуватися умова H/D>0,5. Приймемо це співвідношення рівним 0,5, а бронепробиваємість b заряду з «ударним ядром» на відстані до 100 метрів будемо вважати рівной D/2 (що є середньою оцінкою для емпірічних даних). Ці апроксимації наведених результатів дадуть можливість отримати нижнюю оцінку потребної ваги заряду. Підставив в формулу об’єму циліндру наведені співвідношення та ураховував плотність вибухової речовини (тринитротолуолу) 1,66 г/см3 після арифметичних перетворень отримаємо формулу залежності потрібної ваги вибухової речовини Pп від заданої  бронепробиваємості bз

Pп [грам] = 5,21bз*3 [см],

де *3 — знак вичислення кубічного ступеню.

Результати розрахунків потрібної ваги вибухової речовини Pп для декількох величин  бронепробиваємості bз в межах від 1 до 60 сантиметрів наведені в Таблиці 1 (перша та друга стрічки). В третій та четвертій стрічках наведені значення відповідних діаметру та висоти потрібного заряду вибухової речовини.

Таблиця 1

bз, см	1	2	5	10	20	30	40	50	60
Pп , кг	0,005	0,04	0,626	5,21	40	140	333	650	1125
D, см	2	4	10	20	40	60	80	100	120
H, см	1	2	5	10	20	30	40	50	60

Наведені в таблиці 1 результати розрахунків дозволять орієнтовно оцінити потрібну вагу заряду та його об’єм, що є необхідним для вибору типу мінілітака. Вихідною інформацією має бути визначена бронепробиваємість, що безпосередньо визначається типами цілей противника, які підлягають ураженню (товщиною їх броні). Але є можливим рішення зворотної задачі – для певного обраного типу мінілітака з’ясувати граничну (таку, що обмежена його вантажопідйомністю) бронепробиваємість. Так, обраний в пропозиціях тип мінілітака має власну вагу близько одного кг. За звичаєм (іншим шляхом ми йти не можемо, оскільки довідкові дані про його вантажопідйомність відшукати не вдалося) корисне навантаження мінілітаків близько до половини його власної ваги. Зазначимо, що цей результат є приблизним, оскільки в розрахунках не є врахованими вага металевої оболонки вибухової речовини, вага конструкції фіксування вибухівки на корпусі мінілітака та вага механічного або радіотехнічного пристрою ініціювання підриву.

Тобто, обраний тип мінілітака здатний нести заряд вагою не більше півкілограма, гранично можлива бронепробиваємість якого bз згідно табл. 1) не перевищує 5 см. Це означає, що цілями запропонованого типу мінілітаків можуть бути легкоброньовані (БТР, БМП, БРДМ, базові колісні та гусеничні шасі комплексів ППО, РЕБ та артилерійської розвідки) та неброньовані цілі (командно-штабні машини, апаратні машини зв’язку) тощо. Як бачимо, перелічені об’єкти противника є пріоритетними для ураження, що підтверджує доцільність проведення запропонованої розробки.

Одночасно зауважимо, що застосування боєприпасу з «ударним ядром» проти вантажівок (відкритих чи накритих тентами) може бути неефективним.

Дані таблиці 1 щодо діаметру та висоти вибухового заряду потрібної ваги можуть бути використаними при оцінці аеродинамічних характеристик ДПЛА, який буде призначений для доставки вибухової речовини. Скажемо, вже при потрібній бронепробиваємості 20 см треба мати діаметр вибухівки 40 см, що стає не зовсім простою задачею внаслідок необхідності ураховувати та долати аеродинамічний спротив розташованого на мінілітаку такого об’ємного вантажу.

По-друге, для великого варіанту обраний такий метод ураження наземних цілей як бомбардування зі середніх та великих висот. Грубо кажучи, мережа, в якій транспортуються окремі заряди, «розкривається» в певній точці простору над розташуванням об’єктів противника і поступово один за одним заряди вивільняються та йдуть до землі. Зрозуміло, що такий метод ураження годиться для застосування проти великих площинних цілей, або цілей, координати яких встановити точно неможливо, або для ведення вогню, що бентежить.

Вибір цілей для ураження ударними ДПЛА є вихідним пунктом проектування. Інформація про обрані цілі, їх бронезахист та віддаленість від наших військ складає підґрунтя визначення потрібних типів боєприпасу та вагу вибухової речовини, вантажопідйомність та дальність дії літака, тобто, основні тактико-технічні дані розробки.

Вже на початку розробки треба мати інформацію про обраний спосіб штурмівки цілі. Скажемо, запропонований в пропозиціях проліт над ціллю на малій висоті є недоречним для ураження відкритих та затентованих вантажівок. Таран вантажівок дозволить просто ініціювати підрив потрібного боєприпасу, але виключає можливість повторного використання ДПЛА. Тобто, для обґрунтування потрібних тактико-технічних даних розробки треба вже до цього етапу розробити способи бойового застосування ДПЛА проти тих об’єктів противника, які будуть визначені як пріоритетні для ураження.

На щастя, всю необхідну вихідну інформацію здобули та проаналізували військовослужбовці  і волонтери АТО в ході своєї служби в на сході України.

 Окреслення умов розробки озброєння в Україні

 Характерною особливістю сучасного стану справ в сфері розробки озброєнь є недостатність правового, організаційного, кадрового та інформаційного забезпечення.

1. Перш за все, в Україні взагалі відсутній закон, який би встановлював нормативні правила розробки (модернізації, модифікації) озброєння та військової техніки, включаючи визначення кола учасників розробки, їх статус, порядок взаємодії та організації роботи.

Нагадаємо, що стаття 19 Конституції України визначає «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». Тобто, у відсутність профільного Закону вся діяльність держави у сфері розвитку озброєнь є незаконною. Гірше за усе є те, що такий стан справ нікого не хвилює і всіх задовольняє. За 24 роки незалежності розроблені тільки законопроекти, більш чи абсолютно невдалі. Це означає, що місце правового врегулювання міцно захопила безвідповідальність яка нині і править бал, не даючи можливості належного розвитку вітчизняної сфери озброєнь.

Ця хвиля другого «застою» не дала навіть виникнути потрібній інфраструктурі розробок, хоча б відновити організаційну систему радянських часів, яка на додаток до командно-адміністративної підсистеми мала і підсистему дорадчих органів (науково-технічних рад, координаційних рад, тощо). Наука, в тому числі воєнна та воєнно-технічна, має мати майдан для обміну думками, доведення особистих точок зору. Без свободи дискусій воєнна наука вмирає. І це вже відбувається в Україні.

У нас є підстави вважати озброєння та військову техніку нашого противника сучасними та досконалими. Цьому є перше логічне пояснення – концентрація установ і підприємств радянського ВПК відбувалася саме в Росії. Але є й інше, не менш важливе — – в нацистській Московії, в якій все вирішує фюрер, сфера воєнних та воєнно-технічних досліджень є островком демократії та поваги до думок всіх учасників.

Тут справа не тільки в створенні видових «нових» Центральних науково-дослідних інститутів рашистського міноборони. (До речі, організаційно-правові форми науково-дослідних установ МО РФ дуже різноманітні, оскільки обираються самими установами відповідно до умов їх функціонування і майже не повторюються). І не тільки в здійснені переходу промисловості від розрізнених НДІ та промислових підприємств до концернів за видами озброєння, що покращило їх фінансові можливості. Скажемо Науково-виробниче об’єднання «Стріла» (м. Тула), яке традиційно ледь жевріло, з того часу, як ввійшло до концерну «Алмаз-Антей», стало жирувати та виявилося спроможним за власні кошти вести розробку системи артилерійської розвідки на БПЛА «Перспектива».

До більш дієвих заходів слід віднести створення рашистського «ноу-хау» в сфері воєнної та воєнно-технічної науки: «громадських організацій під державним управлінням» — Академії геополітичних проблем, Академії військових наук, Російської академії ракетно-артилерійських наук тощо, які об’єднують «по горизонталі» науковців міноборони, фундаментальної та прикладної науки, промисловості та вишів.  Ці академії, отримуючи бюджетні кошти від держави, мають можливість здійснювати фінансування певних розробок самотужки, не чекаючи моменту прозріння від державних посадовців. Це дуже позитивно впливає на своєчасність та якість розробок.

В основу діяльності системи воєнної та воєнно-технічної науки Московії, на відміну української військової науки, покладено принцип дискусійності – всі отримані окремими установами результати оцінюються на координаційних науково-технічних радах, всі нормативно-правові та нормативно-технічні документи узгоджуються зацікавленими організаціями, що належать до різних відомств. Організований таким чином плюралізм думок та їх змагальність забезпечують високу достовірність та адекватність наукових результатів та ефективність розробок. Нагадаємо відомий афоризм М. Горбачева: «Про плюралізм двох думок бути не може».

Необхідність участі в розробці та військовослужбовців АТО, інших представників суспільства України визначається низькою оперативністю державних органів та недостатньою кваліфікацією кадрів держслужбовців та військовослужбовців. Одночасно не можна не відзначити патріотизм та професіоналізм співробітників Науково-дослідного інституту спецтехніки Служби безпеки України, які почули волонтерів та розпочали нову для України діяльність в сфері створення ударних ДПЛА.

На жаль, це зроблено на тлі невігластва та байдужості посадовців інших відомств. Можемо нагадати, що вже наводили такі приклади: такі негативні приклади їх небезпечної бездіяльності: і про зрив розробки розвідувально-вогневого комплексу «Брат, і про ігнорування вкрай необхідних заходів з підтримки справності станцій радіоперешкод артпідривникам «Ртуть».

Останнім для окреслення умов створення ударного ДПЛА, який, як зазначалося вище, має в своєму складі апаратуру передачі — прийому інформації з курсової камери «борт-Земля» та командної інформації «Земля — борт», зазначимо повний безлад в правовому врегулюванні користування радіочастотним спектром для потреб оборони. А питання використання радіочастотного спектру для потреб ударних ДПЛА є дуже важливим. Хоч яка помилка в цій справі може привести до того, що наші ДПЛА, які мають виконувати бойові завдання над територією, що її зайняв ворог, можуть втратити управління та стати іграшкою в його руках.

Сам по собі профільний Закон України «Про радіочастотний ресурс України» за численні недоліки викликає потребу в розробці нового законодавчого акту (на нашу думку, Радіочастотного кодексу України).

Маємо навести такий аргумент.

27.06.2001 року (тобто, після початку дії Закону) в ході демонстраційних польотів військової авіації на аеродрому «Скнилів» ніякий з названих державних органів не прийняв належних заходів для запобігання взаємному впливу бортової авіоніки та розташованих на літовищі ретрансляторів телевізійних сигналів (так званих ПТС – пересувних телевізійних станцій). Результатом стала Скнилівська трагедія – аварія винищувача Су-27 з численними людськими жертвами. В цій трагедії національного масштабу звинуватили пілота літака Су-27 Володимира Анатолійовича Топонаря, який не мав ані юридичних прав, ані фізичної можливості аби уникнути аварії. Встановленню справжніх винуватців трагедії завадили закритість тематики частотних присвоєнь засобів військової радіоелектроніки та відсутність в країні  досвіду роботи в цій сфері.

На жаль, за минулі 15 років належна робота так і не проведена. Це обумовлює вірогідність повтору подій. В умовах ігнорування військовими посадовцями вимог чинного законодавства та міжнародного права можливим є навіть вплив наземних радіоелектронним засобів на літаки з керівництвом держави на борту. Адже при перельотах керівництва держави належні заходи з виключення шкідливої дії наземних радіоелектронних засобів на авіоніку літерних літаків не проводяться. Тобто, внаслідок низької кваліфікації та недостатньої відповідальності військових посадовців роками існує загроза життю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України при їх перельотах.

Стосовно вітчизняного «ноу-хау» — розподілу радіочастотного спектру на смуги спеціального та загального користування, то слід зазначити, що в Україні такий розподіл коректно взагалі неможливо провести, оскільки діють два таких чинники.

По-перше, в Збройних Силах України відсутня повна інформація про тактико-технічні дані наявного в військах радіоелектронного озброєння. А що робити, якщо низька відповідальність та невігластво військових посадовців не дали можливості за минуле чверть сторіччя витребувати цю інформацію від її власників з Російської Федерації? Справа в тому, що за часів кол. СРСР повна інформація про тактико-технічні дані (ТТД) наявного в військах озброєння зводилася в Картки ТТД за формою №1 Картотеки Генерального Штабу та зберігалася виключно в межах Арбатського військового округу. Цими Картками могли користуватися виключно посадовці органів радіоелектронної боротьби Видів військ та Генштабу ЗС кол. СРСР, а також Управлінь міноборони, що здійснювали замовлення відповідного радіоелектронного озброєння.

Тобто, на теренах Української РСР цих Карток не було. На жаль, немає їх в Україні і зараз — військові посадовці не спромоглися хоча б один раз організувати звернення до Московії з вимогою надати нам картки відповідно до міжнародного права в сфері розподілу архівів при розпаді держав. Це означає, що в Збройних Силах України відсутня належна інформація про ТТД наявного в військах радіоелектронного озброєння радянського виробництва, в тому числі, відсутня інформація про номінали робочих (літерних) частот РЕЗ.

Відсутність в Україні зазначених Карток обумовлює нездатність органів військового управління вірно обґрунтувати напрями розвитку засобів військової радіоелектроніки, забезпечити їх технічну зверхність при розробці, грамотно організувати сумісне використання радіоелектронних засобів різного призначення та підпорядкування в угрупуваннях військ.

Нам можуть заперечити – не все озброєння в Україні має радянське походження, багато що розроблено вже за часи Незалежності. Але тут ще раз постав невтомний «товариш» Чиж, який в ініційованому ним Законі припустився ще однієї нісенітниці.

Починалася вона добре – підпункт 2.4 ст. 6 Закону визначив обов’язок користувачів радіочастотного ресурсу України надавати до компетентних органів державного управління (Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, та Генерального штабу ЗС України для загальних і спеціальних користувачів відповідно) інформацію щодо тактико-технічних даних своїх радіоелектронних засобів.

До речі, для кожного радіоелектронного засобу обсяг зазначених даних складає не менше декількох десятків параметрів випромінювання та прийому (рівні та частоти побічних випромінювань, рівні та частоти побічних каналів прийому, рівні бокових та задніх пелюсток діаграм спрямованості антен, тощо).

Тим же Законом (пп. 4.2 ст.26) визначено, що форму картки тактико-технічних даних радіоелектронних засобів установлює Національна комісія, що має повноваження виключно в смугах частот загального користування. Тобто, встановлена нею форма картки ТТД не розповсюджується на РЕЗ (перш за все, військового призначення), які працюють в смугах частот спеціального користування. До речі, діюча форма не містить всієї інформації, необхідної для розрахунків в сфері ЕМС засобів військової радіоелектроніки, хоча, як уявляється, повністю відповідає потребам та інтересам загальних користувачів.

Норми Закону не передбачають надання повноважень Генштабу стосовно встановлення форми карток ТТД радіоелектронних засобів спеціальних користувачів.

І що ж надає Генштабу організоване таким чином уникнення від відповідальності за встановлення форми карток ТТД РЕЗ?

Зауважимо, що ці картки визначають перелік параметрів РЕЗ, які мають бути:

- обґрунтованими і наведеними в тактико-технічному завданні на розробку РЕЗ,

- теоретично розрахованими і експериментально перевіреними на етапах проектування;

- підтвердженими на етапі держвипробувань дослідних зразків та на етапі великих контрольних випробувань серійних зразків;

- бути інформаційною базою проведення оцінювання ЕМС.

Таким чипом, відсутність встановленої належним чином форми картки ТТД в першу чергу не створює правових підстав для здійснення заходів щодо забезпечення технічної зверхності радіоелектронного озброєння на етапах проектування, підготовки виробництва та випробувань. Життя відповідних військових посадовців в таких умовах стало краще нікуди – можна і не працювати, хай той РЕЗ яким вийде, таким і буде. Як вони сподіваються, запитати ні з кого, законодавець невдало вирішив цю проблему. Якби ж вони мислили інакше, за останні 15 років Закон України «По радіочастотний ресурс України» можна було б належним чином удосконалити, але про таку ініціативу військових ніхто і не чув.

Але без цієї інформації неможливо провести розрахунки з оцінювання ЕМС, які мають здійснюватися, так би мовити, на рівні нанотехнологій. Основною метою цих розрахунків є обґрунтування технічних засобів та організаційних заходів, які б дозволили взаємний вплив різних РЕЗ утримувати на припустимому рівні. Квінтесенцією заходів є розробка та реалізація норм частотно-теріторіального рознесення (ЧТР) РЕЗ. Сенсом норм ЧТР є обґрунтування належного віддалення одного РЕЗ від іншого за принципом «Чим ближче робочі частоти РЕЗ, тим більше їх віддаленість в угрупуваннях військ». Мабуть, не треба казати, що для створення потрібної концентрації засобів треба заздалегідь, на етапах розробки ТТЗ та проектування, спрогнозувати умови використання РЕЗ, що розробляється (включно параметри очікуваних перешкод), обґрунтувати вимоги до параметрів РЕЗ та реалізувати їх в зразках.

Необхідною основою розрахунків є дані про робочі частоти (літера) кожного типу РЕЗ, що є в угрупуванні. Тільки ця інформація дозволить перевести мегагерци різниці частот в кілометри відстані між відповідними засобами. І ось картина – в Україні дані про робочі частоти (частотні літери) наявного в військах радіоелектронного озброєння відсутні. А якби і були, то вітчизняні нормативно-правові акти в сфері інформації не передбачають роботи з ними, що є другим чинником. Тим не менш, військові посадовці та їх невтомні наукові помічники копошаться, немов за своїм розумінням заходи забезпечення ЕМС обґрунтовують. Якщо казати про вітчизняні норми ЧТР, то їх розрахунок без даних про робочі частоти можна порівняти тільки з безсонною діяльністю на протязі середньовіччя тогочасних великих науковців – схоластів, які життя клали на розрахунок дуже актуального для того часу питання – скільки нечистих розміститься на кінці голки. І при цьому середньовічні науковці досягли точності, недоступної  для наших діячів, та до того ж не викликали стільки людських жертв як вітчизняні «фахівці».

 Можливі напрямки подальшої діяльності в сфері створення БПЛА

 Східна філософія виходить з того, що неможливо шукати недоліки в діяльності людей, яких поважаєш, інакше порушиш свою карму. З викладення наших висновків зрозуміло, що діяльність цивільних та військових авторів пропозицій викликала у експертів почуття глибокої поваги до них, до їх професіоналізму та патріотизму. Але в своїй діяльності експерти виходять не з турботи про свою карму, а з необхідності досягнення нашої Перемоги і всілякого збереження життя наших солдатів. Тому необхідне зупинитися на наявних нез’ясованих питаннях, але не для того, щоб «уколоти» авторів, а задля того, щоб розвинути їх ідею та допомогти створенню сучасного вкрай необхідного для здобуття Перемоги озброєння, зменшивши втрати наших солдатів та офіцерів.

Таких питань налічується чотири, усі є ідеологічними (в технічному сенсі).

По-перше, вибір об’єктів як цілей для ураження ударним ДПЛА зроблений без урахування ролі та місця засобів військової радіоелектроніки, в рамках застарілої концепції «війни моторів». Без хоч-якого обґрунтування в пропозиціях як єдиний фактор ураження цілей розглядається механічна сила вибухової речовини.

По-друге, не виявлено розуміння ударного ДПЛА як вражаючого елемента, розташованого на мінілітаку («гранати з крилами»). Тому в пропозиціях не висвітлено питання, який саме вибуховий пристрій пропонується розмістити на літальному апараті, визначена тільки необхідність реалізації принципу «ударного ядра».

По-третє, в умовах відсутності вітчизняного закону в сфері створення озброєння та військової техніки автори пропозицій дещо загубилися в координатах взаємовідносин між учасниками роботи. Тому деякі їхні пропозиції порушили закони організації та функціонування  великих організаційних систем, що були розроблені теоріями під назвою військова системотехніка, системний аналіз.

По-четверте, вибір в якості цілей для ураження мінілітаком наземних об’єктів противника підрозуміває, що це будуть наземні суходільні об’єкти, але нічого не сказано про надводні судна та кораблі противника, що звужує можливу сферу застосування зброї.

Розглянемо вказані питання детальніше.

1. Автори пропозицій проігнорували важливішу роль радіоелектронних засобів управління військами та зброєю, тобто, не урахували в тому числі необхідність ведення радіоелектронного подавлення засобів військової радіоелектроніки та інших способів радіоелектронної боротьби, наприклад, застосування самонавідної на випромінювання зброї.  Вже зараз є підстави казати, що запропонований тип мінілітака є занадто легким (що обмежує його вантажопідйомність) та має малу дальність дії (що обмежує коло об’єктів його застосування та робить неможливим проведення їх дорозвідки). Постає питання вибору більшого за розмірами мінілітака. Таким чином, ми торкнулися найважливішої наукової проблеми визначення доцільного переліку потенційних цілей ДПЛА та обґрунтування потрібних тактико-технічних даних наших ДПЛА, що створюються. Слід очікувати, що ударний ДПЛА для ефективного застосування по більшій номенклатурі наземних цілей противника має мати більші геометричні розміри, ніж у наведеного в пропозиціях, що забезпечить збільшення вантажопідйомності та дальності дії. Але це може привести до якісного покращення можливостей противника щодо його виявлення та ураження в повітрі силами та засобами протиповітряної оборони (ППО). Виникає проблема подолання безпілотними мінілітаками системи ППО противника. Логічно цю проблему вирішувати шляхом створення та застосування таких ударних ДПЛА, які здатні «засліпляти» засоби ППО противника. Тобто, в нальоті ДПЛА можуть брати участь мінілітаки різних типів. Таким чином, виникає наукова проблема обґрунтування доцільного складу ДПЛА нальоту та їх ешелонування.
2. Автори пропозиції запропонували для використання дешевий (серійний, широкого вжитку) носій, такі ж системи передачі відео картинки та управління мінілітаком, але не висвітлили питання, який саме вибуховий пристрій доцільно використати:

-  чи то він має бути оригінальної розробки, чи то він має бути якимось серійним зразком озброєння (артилерійським чи інженерним боєприпасом, гранатою, тощо);

-  чи то він має наносити виключно вогневе враження, чи одночасно доцільно мати боєприпас, що здатний здійснювати подавлення радіоелектронних засобів противника.

-   чи то він призначений для вогневого враження виключно наземної техніки, чи має ефективно використовуватися і проти надводних цілей.

Експерти вважають наступне:

- використання в ударному ДПЛА саме наявного в військах озброєння (артвистрилів, протитанкових та протипіхотних мін, гранат) дозволить забезпечити скорочення часу розробки та його вартість. Але для реалізації такого підходу треба мати інформацію обмеженого користування як про наявні запаси боєприпасів на військових арсеналах, базах та складах, так і про можливості вітчизняного оборонно-промислового комплексу (ОПК);

Довідково. В кол. СРСР був прийнятий на озброєння самонавідний бойовий елемент  «Мотив-3М», яким обладнувався снаряд 9М55К1 РСЗВ «Смерч» и авіаційна бомбова касета РБК-500), який був реалізацією принципу «ударного ядра». Наприкінці ХХ сторіччя Московія оголосила про прийняття на озброєння гранати «Атропус», здатної своїм випромінюванням наносити фізичну шкоду засобам військової радіоелектроніки. На Заході були розроблені та прийняті на озброєння ПТРК малої дальності Predator та великої дальності TOW-2B, що оснащалися БЧ на принципі «ударного ядра». Підрив БЧ здійснювався за допомогою неконтактного підривника. ПТРК TOW-2B довів свою ефективність в ході бойових дій в зоні Перської затоки в 1991 г. Принцип «ударного ядра» використовується в різних інженерних боєприпасах: протибортовій міні MAH F1, протитанковій міні з великим радіусом дії WAM (Wide Area Mine).

- розробці ТТЗ на створення ударних ДПЛА має передувати робота з обґрунтування їх доцільного типажу та визначення найпріоритетнішого з них. Ця робота має ґрунтуватися на даних про об’єкти противника, які мають вражатися ударними ДПЛА — їх номенклатуру, тактико-технічні дані та відстань від наших військ. В умовах відсутності в державі моделі застосування озброєння противником потрібні вихідні дані можуть бути отримані тільки на підставі узагальнення досвіду антитерористичної операції, що потребує виїзду учасників розробки в зону АТО для опитування учасників та вивчення бойових документів;

- використання боєприпасу для подавлення радіоелектроніки дозволить підвисити ефективність радіоелектронної боротьби та забезпечити ефективне подолання ППО противника. Єдине питання – чи випускаються відповідні боєприпаси (на кшталт російської гранати «Атропус») українськими підприємствами, чи може яка держава надасть нам допомогу;

- розробка має здійснюватися в інтересах всієї воєнної організації держави, що потребує відпрацювання питання про потреби та ефективність ураження надводних цілей.

3. Зазначимо, що відносно питання створення озброєння та військової техніки мала би існувати теоретична дисципліна під назвою «воєнно-технічна політологія», але в Україні досі користуються плодами гілки «вічно живої теорії» марксизму-ленінізму, а саме, «марксистсько-ленінського вчення про війну та армію», яке і породило досі немов би діючі нормативно-правові акти типу ГОСТ В 15-203, який регламентує питання підготовки тактико-технічних завдань на дослідно-конструкторські роботи в сфері розробки озброєнь.

В умовах правової та теоретичної порожнечі автори пропозицій дещо втратили орієнтири  щодо функцій учасників роботи та їх взаємовідносин.

Надамо трошки додаткової інформації. Як зазначається в працях В.С. Михалевича, видатного українського вченого, наступника В.М. Глушкова на посаді директора Інституту кібернетики, в сучасних умовах створення технічних систем (тобто, і систем озброєння) здійснюється на основі так званого системотехнічного проектування, яке зводиться до реалізації (можливо, неодноразової циклічної) наступних процедур:

-          формування критеріїв оцінки якості  системи, що розробляється,

-          генерування варіантів побудови цієї системи,

-          оцінка кожного варіанту за розробленими критеріями, пошук найкращого.

В умовах суспільного розподілу праці, яке виникло давно і буде існувати вічно, кожна з наведених процедур має свого виконавця з числа основних учасників розробки:

-  критерії оцінки якості формує Замовник (Міноборони, МВС, СБУ). Найбільш яскравим результатом цієї процедури є тактико-технічні вимоги, які оформлюються в вигляді тактико-технічного завдання на розробку;

-  варіанти побудови системи генерує Виконавець (установа чи організація промисловості, науки, освіти). Ця процедура здійснюється в формі етапів проектування (розроб