Сергій Джердж, голова Української республіканської партії
Аналізуючи те, що відбувається протягом багатьох років проти України, ми розуміємо, що це цілком вписується у визначення інформаційної війни.
Ще до російсько-української війни і до революції гідності, соціологічні опитування показували, що близько 70% громадян РФ вороже ставилися до України або вважали її недружньою країною. В свою чергу лише біля 7% українців вважали Росію ворогом або недружньою країною. Це звичайно плід російської пропаганди, яка про Україну завжди подавала негативну інформацію або в кращому випадку нейтральну. Висновок з цього такий, що якщо б Росія розпочала якісь ворожі дії щодо України, то це підтримала б більшість росіян, бо це в цілому відповідає їхнім настроям. Так зрештою і відбулось. Але якщо Україна вирішила б якось протидіяти Росії, навіть в законний справедливий спосіб, то не факт, що це було б сприйняте українським суспільством. Такі були передвоєнні реалії. Проте зараз ситуація змінюється.
В терміні «інформаційна війна» – ключове слово інформація. Інформаційна війна є спосіб використання інформації для впливу на свідомість людей, щоб змусити їх слідувати певній позиції. Тільки 15% інформації сприймається свідомо, а інше сприймається підсвідомо. Картинка, що поширюється телебаченням, легше і глибше проникає в нас. Це набагато більше, ніж слова. Потенціал такого впливу запускає в нас емоції, які не залишають місця для раціонального мислення. При використанні чудової комбінації слів і образів, і при постійному повторюванні одного й того ж, ця інформація, а точніше дезінформація стає реальністю, з якою надзвичайно важко боротися.
В попередні роки російські ЗМІ тисячі раз розповідали про звірства нацистів, формуючи в суспільстві стійкі стереотипи. А сьогодні, показуючи окремі кадри про українських солдат, російські телевізійні фокусники домальовують знаки СС та хрести на їхні каски та техніку, формуючи цілий ланцюг негативної реакції. Так працюють медійні технологи, які ведуть проти України інформаційну війну.
Дійшло до штучного створення новин про Україну за допомогою імітації та акторів.
В такий спосіб російські медіа-маніпулятори ведуть інформаційну війну, звертаючись до тих стереотипів, які створюють загрозливий імідж України.
Інформаційна війна та війна реальна поєднані, і не відомо, яка частина відіграє головну роль.
Насправді все більше і більше російських ресурсів інвестується в державні і контрольовані ЗМІ. Росія збільшила фінансування міжнародно-трансльованих телеканалів, RT і Росія сьогодні, навіть коли фінанси країни зіткнулися з великими бюджетними скороченнями. У 2016 році, RT, який поширює інформацію англійською, іспанською та арабською мовами, отримає 19 млрд. рублів (307 млн. доларів). У загальній сумі, Росія виділила 80,2 млрд. рублів для державних ЗМІ, що на 30% більше в порівнянні з минулим роком. І це попри санкції, спад цін на енергоресурси, економічну кризу та скорочення бюджету в цілому.
Починаючи гібридну війну, Росія застала українські Збройні Сили зненацька, що деморалізувало українське населення. Тим не менше, росіяни не можуть забезпечити повну перемогу, тому що тільки частина людей піддалась на брехню Путіна. Тому Путін хоче вплинути на тих, хто не на його боці, звідси застосування інформаційної війни і проросійської пропаганди в Україні.
Були створені й частково почали працювати підрозділи стратегічних комунікацій ЄС і НАТО. Однак на даний момент це більше реагування на брехню російських ЗМІ. Діяльність Росії спрямована на зростання внутрішніх суперечностей у ЄС, економічних проблем, посилення впливу внутрішньої деструктивної опозиції.
Частина Європи ще не до кінця усвідомлює нову геополітичну реальність, коли «мир» це не тільки тоді, коли «не стріляють». Гібридна деструктивна активність Росії розмиває кордони між «миром» та «війною», а «холодна війна» в нових формах вже діє в Європі, проте європейці не бажають цього помічати.
Приклад цьому 52-га Мюнхенська конференція з питань безпеки 13 лютого 2016 року. Під час неї голова уряду Росії Мєдвєдєв застеріг Європу від «нової холодної війни», яку нібито Європа сама і розв’язує. На що Президент Європейського парламенту Мартін Шульц висловився, що «ми маємо використати всі можливості щоби уникати конфронтації і не згадувати ніяку холодну війну». Проте Президент Литви Даля Грибаускайте реагуючи на виступ Мєдвєдєва зазначила, що Росія і Захід знаходяться на порозі не «холодної», а «гарячої» війни: «Попередні промовці, особливо з Росії, сказали, що, можливо, у нас зараз друга холодна війна. В нас не холодна війна, в нас гаряча війна». Такі різні оцінки того, що відбувається зараз в Європі.
Кремль добре розуміє, що війна не може бути виграна без підтримки населення. Попри це інформаційні кампанії та семантичні війни можуть впливати на розум людей. Тільки тоді можна повністю завоювати територію.
Кремль вважає, що Інтернет залишається головним каналом прориву західної ідеології в Росію, бо все інше вже під контролем. Майже вся риторика російських ЗМІ — антиукраїнська. Україна ніколи не подається як суб’єкт міжнародної політики. Пропагандист Дугін закликає до екстермінації, до знищення українців, і це показують російські телеканали. Їх головна теза: всі пострадянські країни не можуть самостійно вижити без допомоги Російської Федерації. Російська пропаганда — правонаступниця радянської пропаганди. Ця пропаганда вдосконалювалася і сьогодні досягла свого максимуму.
Україна має вжити заходів, щоб протидіяти російській тактиці ведення війни. Україна вдається до оборонних методів. Настав час, щоб наступати.
Варто звернути увагу на декілька позицій:
1) Звернення до оборони веде до поразки. Необхідна ініціатива, протидія. Варто викривати ті проблеми в Росії, які там сприймаються як стереотипи. Широко поширене переконання, що правда – це завжди захист, а потрібно іноді нападати правдою. Також війна повинна вестися і на території противника.
Росія сама стикається з набагато глибшими проблеми, серед яких: релігійні, мовні, соціальні, національні, етнічні та економічні. Ми повинні інформувати громадськість про те, що насправді там відбувається.
2) Прийняття рішень в РФ швидше, ніж в Україні. Час внести корективи в систему прийняття рішень для протидії російському тиску. Оперативність та терміновість комунікації надважлива, адже важливо хто реагує перший.
3) Важливим є заборона пропагандистських каналів, які поширюються ненависть. Багато контраверсійного контенту мають і українські медіа, які підживлюються російською пропагандою – це залежить від соціальної відповідальності бізнесу. Проте медіа власників необхідно спонукати до дотримання громадянської позиції.
4) Важливим є питання іномовлення на російськомовний інформаційний простір. Росія закривається від всіх. Але потрібно протидіяти. Частково цю функцію здійснюють українські канали. Важливо взагалі транслювати загальноукраїнські телеканали на Східну Європу та колишні радянські республіки. Там сприймають і досить пристойно розуміють українську мову.
На міжнародних зустрічах представники колишніх радянських республік часто висловлюють співчуття українцям і кажуть, що вони все знають про те, що у нас відбувається, бо постійно дивляться російське телебачення і «все знають» про нас. Української альтернативи брехливому російському потоку немає, є телеканал Інтер плюс, але там про війну не говорять.
5) Важливо посилювати потужність телеретрансляційних центрів на територіях, що межують із захопленими землями. Збільшувати глибину проникнення сигналу українських радіоканалів на захоплені території. Створювати нові студії донецького, луганського та кримського телебачення, замість тих які були захоплені терористами.
Роль телебачення надзвичайно важлива: воно дає ефект одночасного виходу на масового глядача, на відміну від Інтернету. За рахунок візуалізації телебачення є потужним засобом інформаційної війни.
Телеретрансляційні центри та студії на окупованій території, які передають російські пропагандистські канали, потрібно виводити з ладу. Поки є окупація – не може бути на окупованих землях терористичного телебачення.
Є відмінність українців та росіян у відношенні до інформаційних впливів. Коли українські війська звільнили Слов’янськ, то військові завезли туди спочатку три вантажівки з ковбасою та сосисками. Це наш підхід. А коли в Криму припинилось постачання електроенергії, там перше, що зробили, це завезли вантажівки з великими телеекранами, щоб показувати новини та Путіна для того, щоб гіпноз не припинявся ні на хвилину. Такий російський підхід до питань інформаційних впливів.
6) Наша альтернатива – це відкритість влади в країні як ефективний чинник протидії корупції та запуск реальних змін. Україна, як і всі, має чимало викликів для розбрату всередині, але міцний зв’язок між суспільством і владою на основі взаємної довіри може бути ефективним засобом протидії таким викликам. Один із напрямків російської пропаганди – відчужити громадян від держави.
Треба більше креативних ідей з України. Потрібно самим більше себе представляти позитивно і поширювати правду, а не лише розвінчувати те, що про нас прагне показати Росія.
7) Люди не хочуть інформацію сприймати лише читаючи та дивлячись, а хочуть спілкуватись, комунікувати. Є стереотипи сприйняття. Слухають те, що хочуть почути. Новини подаються як розвага. Розвага більше подобається ніж правда. Відбувається зміщення в сторону форми, а не змісту. Варто брати важливі факти і робити з них факти цікаві, які сприймаються значно легше.
Ефективно протидіяти інформаційній війні зможуть підрозділи психологічних операцій.
Центр формує головний вектор, але виконання ефективне, коли воно децентралізоване. Комунікативна стратегія кожного повинна бути частиною загальної стратегії. Меседж який ми створюємо, треба повторювати багато разів. Різні історії, різні теми, які мають різні складові, повинні бути підпорядковані одній стратегії.
Головна стратегія — показати якою ми хочемо бачити нову Україну.