26 січня 2014р. — у США на 96–ому році життя скінчив свій земний шлях Євген Павлович Стахів, писав у Posted by Editor on January 31, 2014 Олександр Панченко, доктор права Українського Вільного Університету, адвокат з міста Лохвиці Полтавсь-кої області. «…Вірю, що треба писати правду про події без огляду на те, подобається це комусь чи ні. Правда допоможе розібратися історикам в подіях, що відбувалися на українських землях, і хто був героєм, а хто лише хоче жити коштом інших…», – був переконаний Євген Стахів. Дійсно, ос-новними ґаслами життя цього правдивого українського патріота були – правда, демократія й соборність… У своїй останній книзі «Останній молодогвардієць» він серед іншого зазначав: «У зв’язку з… тими суперечками між націоналістами і комуністами в пам’яті спливають спомини одного з наших січових стрільців, котрий брав участь у бою на Маківці. Він оповідав, що коли вони виграли бій і йшли вперед, переглядаючи поранених і вбитих, в кишені на грудях одного солдата російської армії знайшли «Кобзар» Тараса Шевченка – він його не вборонив од смерті. І як було бо-ляче і прикро, що ми, українці в австрійській армії, воювали з українцями з російської армії. Брат проти брата, і навіть застрелили хлопця, котрий мав на серці «Кобзар»…. Наприкінці січня 2014 року в час, коли на Вічну ватру відійшов уславлений український підпільник–борець Євген Стахів, – націоналіст, демократ та останній «молодогвардієць», – на барикадах Євромайдану проти свавільників від влади об’єдналися разом українці різних переконань та з різних теренів – від націоналістів «Правого Сектору» й «Тризубу», що представляють здебільшого Галичину, до російськомовних представників Сходу та Півдня України, – які всі стали справжніми героями новітньої боротьби за правду й соборність та не захотіли за висловом св.пам. Євгена Стахіва «жити коштом інших» у недемократичній країні промосковських владців–корупціонерів. Людина складної й героїчної долі Євген Стахів прожив бурхливе й цікаве життя, подій у якому вистачило б не на одну людську долю. Він мав псевдоніми в підпіллі – «Борис», «Павлюк» і «Стах», народився 15 вересня 1918 року у Перемишлі в родині булавного Української Галицької Армії (УГА), учасника по-ходу на Київ Павла Стахіва (1880–1960), був братом знаменитого публіциста й громадсько–політичного діяча Володимира Стахіва (1910–1971), міністра закордонних справ в Українському Державному Правлінні, яке постало у Львові 30 червня 1941 року. Уся родина Стахівих завжди жила ідеєю відновлення української державности, а всі шестеро дітей слідом за татом Павлом й мамою Казимирою до кінця присвятили себе боротьбі за Волю України. Євген закінчив народну школу в Перемишлі у 1928 році та гімназію в Перемишлі, від 1932 року став членом Юнацтва ОУН, членом ОУН – від 1934 року, а за два роки після цього – співробітником повітової управи перемишлянської «Просвіти», пізніше ж – бюро «Рідної школи», згодом студіював аґрономію у Львівській політехніці. Наприкінці 1930–их років пан Євген виявив себе як член Карпатської Січі, був при її штабі, відділі січової розвідки та редакції хустської газети «Нова свобода». потрапив до мадярського полону, але згодом звідти утік. Напередодні вибуху німецько–совєцької війни Євген Стахів разом з братом Володимиром працювали в «Українській пресовій службі» в Берліні, де майже одночасно, від березня 1940–го по червень 1941 року, молодший Стахів студіював виплавлю-вання сталі на факультеті металургії в Технішеґохшуле–Шарлотенбурґ. З початком військових дій на українських теренах, від серпня 1941 року, Євген Стахів стає членом Південної Похідної гру-пи вишколеної ОУН з–під стягу Степана Бандери (ОУН(б), що її очолював від вересня 1941 року в ранзі урядуючого (діючого) провідника Микола Лебедь. Зовсім ще молодою людиною пан Євген пере-бував на складній підпільній роботі протягом початку війни у Бердичеві, Кривому Розі, Кременчуці, Дніпропетровську, Маріуполі, Краснодоні та інших містах Донбасу. Та, прибувши на наші терени з ОУН–івським ґаслом «Україна для українців!», щоб пробудити на Сході та Наддніпрянщині національний дух, Є.Стахів, як і переважна більшість членів Похідних груп ОУН(б), зіткнувшись з новою дійсністю та поглядами, зблизившись з тамтешніми селянами, робітниками, інтелектуалами, зробили для себе висновок, що українську національну державу повинні розбудову-вати всі нації й народності, які живуть на нашій землі. Особисто пан Євген, до такої думки прий-шов, опинившись на Донбасі, де у підпіллі мав повсякчас розраховувати на повсякчасну допомогу не лише українців, але й росіян, греків, євреїв, татар, представників інших національностей, яких було так багато на тих теренах, і де говорили не лише про національні права етнічних українців, але й про соціально–економічний устрій майбутньої української держави та права всіх національних меншин, бо ж якраз така вільна Україна й мала стати демократичною державою зі свободою підприємництва, різних форм власності, вільної преси та різних релігій. В своєму нещодавньому інтерв’ю одній із українських газет Євген Стахів зазначав, що «…ця наша переорієнтація мала великий успіх. До нас приставало все більше людей, а головне — з молодого покоління і робітництва. Ми пішли до народу, почали говорити з ним мовою, яку він розумів. Він почав із нами співпрацювати, і це був найбільший успіх усієї нашої підпільної роботи. Відтоді в неї почали вклю-чатися інші національності: росіяни, татари, греки. Бо тепер цілковито змінилася роль підпільників–націоналістів: не керувати народом (який має бути тільки виконавцем волі малої гру-пи керівного складу націоналістичної партії), а служити йому, бути з народом і для народу. Отже, ми стали на демократичну базу, і це був наш крок уперед…». Ще в наприкінці війни Євген Стахів став членом Закордонного Представництва УГВР (ЗП УГВР) і як один з уповноважених ЗП приступив до налагодження контактів з альянтами в Італії, Юґославії, з окремими дорученнями представництва перебував у Австрії, Польщі, Словаччині, Нідерландах, Бельґії (1944–1946), від 1949 року він на еміґрації в США. Окрім своїх двох книг він став автором кількох десятків статей з історії, теорії та практики української визвольної боротьби, був обраний заступником голови Українсько–Американської Координаційної Ради, був одним із керівників Товариства Українсько–Єврейських Зв’язків у Америці, членом Управи Українського Народного Дому в Нью–Йорку, до відходу у Вічність обіймав посаду Голови Середовища УГВР. …Українські патріоти на Рідних Землях та країнах поселення дуже довго пам’ятатимуть св.пам. Євгена Павловича Стахіва, беруючи за взірець принципи його героїчного життя та згадуючи добрим словом цього шляхетного й відданого сина українського народу.

Євген ЛУПАКОВ,
перший заступник голови ВГО «Спілка офіцерів України»,
Народний депутат України 2-го скликання,
капітан першого рангу.