24 липня відбулося розширене засідання правління Громадської ради при Міністерстві оборони України, в якому взяли участь і члени Спілки офіцерів України.
На порядок денний було винесено три питання – обговорення новел у законопроекті 13347 щодо внесення змін до законодавства про підготовку до національного спротиву, питання санітарних втрат у Збройних Силах України та шляхів мінімізації їхнього негативного впливу на боєздатність військ і деякі питання житлового забезпечення військовослужбовців.
Відбулася принципова розмова. Особливої уваги було приділено питанням підготовки населення до національного спротиву. Водночас, бентежить те, що новий законопроект вчергове не містить , по-перше, акцентуацій на підготовці резервів Сил оборони, і, по-друге, в яких формах ота гіпотетична готовність до національного спротиву може бути реалізована. Тобто, де і в який спосіб всебічно (?) за 150 навчальних годин підготовлений до національного спротиву, вмотивований, національно ідентифікований громадянин реалізує свій потенціал і що робитимемо з тими, хто й зараз сидить під жінчиною сідницею. Турбує й те, що на четвертому році війни бачимо чергову законодавчу спробу перезавантажити не до кінця завантажену систему базової загальновійськової підготовки у підготовку до національного спротиву. Питання не риторичні, конкретні пропозиції опрацьовуються.
Надана представниками Департаменту охорони здоров’я Міноборони та Командування медичних сил Збройних Сил України інформація була сприйнята з великою увагою і глибокою вдячністю. Вчергове пересвідчилися, що в Медичних силах служать і працюють сердечні, мужні, професійні і відповідальні люди. Є, на жаль, й речі, з якими не можна миритися, про що теж йшлося на засіданні. Від Спілки офіцерів України напередодні Дня медичного працівника із щирими побажаннями привітав наших медиків із професійним святом.
Щодо житла – то, розуміючи, що переважна більшість військовослужбовців нині проживає в бліндажах чи наметах, реальних практичних пропозицій напрацювати важко. Принаймні, залучення інвесторів і меценатів до будівництва житла для військовослужбовців і членів їхніх сімей, системно питання не вирішує. Більше того, містить ще й корупціогенні ризики. Всебічне забезпечення військ, зокрема, розквартирування і житлове забезпечення, — то є обов’язок держави. І справедливе та прозоре розв’язання житлової проблеми лежить виключно в межах бюджетного фінансування через договорні стосунки та в прозорому і справедливому законодавстві.
Проте, обговорення питань – не рішення, потрібні подальші практичні дії.
