Почесний Голова Спілки офіцерів України полковник В’ячеслав БІЛОУС 21 травня 2025 року взяв участь в Міжнародній науково-практичній конференції «Вибори як форма прямої демократії: народовладдя, держава, законодавство», яка відбулася в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Портал українських офіцерів публікує тези його виступу під час конференції.

Учасники Міжнародної науково-практичної конференції «Вибори як форма прямої демократії: народовладдя, держава, законодавство»
Фото сайту idpnan.org

__________________________

Проблеми реалізації конституційних прав громадян України

Принципи виборчого права в Україні базуються на ст.21 Загальної Декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Відповідно до цих та інших міжнародних актів створювалася Конституція України. Проаналізуємо, яким чином зазначені принципи реалізовані у Виборчому кодексі України від 19 грудня 2019р.

Конституційне забезпечення виборчих прав.

Конституційне право громадян України обирати і бути обраними визначено ст.38 Конституції України «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами. Вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування».. [2]
Згідно ст.5 Конституції України «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ . Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу».
У розвиток попередніх статей стосовно конституційних прав громадян, виписана ст.8 Конституції України «В Україні визнається і діє принцип Верховенства Права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». На це вказав і Конституційний суд у рішенні від 8.09 2016р, №6-pn/2016.[4] «Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст». Наведемо тлумачення слова безпосередньо «Безпосередньо — не має проміжних ланок, без посередництва кого, чого небудь; прямий». Тлумачний словник української мови.[8]

У Рішенні Конституційного Суду України від 2.11. 2004р №15-p-n [4] дано визначення верховенства права: «Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозахисну діяльність, зокрема, закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті ідеями соціальної справедливості, свободи рівності, тощо. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнювання з законом, який іноді може бути несправедливим, у тому числі обмежувати свободу і рівність особи. Справедливість, одна із основних засад права, є вирішальною у визначенні, як регулятора суспільних відносин».
На далі Конституційний Суд України у своєму рішенні від від 20.06.2019 р №6-р/2019[4] розвиває тлумачення ст.8 Конституції. «У контексті статті 8 Конституції юридична визначеність забезпечує адаптацію суб’єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та захист від свавілля втручання з боку держави. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права. Право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачити наслідки застосування норм права.»
Стаття 19 Конституції України вимагає від органів влади і місцевого самоврядування діяти лише на підставі і у спосіб передбачені Конституцією і законами України. Це були правові норми розділу першого Конституції України «Загальні засади», які разом з правовими нормами розділу третього «Вибори. Референдум», при внесенні змін до них, відповідно до156 Конституції України, затверджуються Всеукраїнським Референдумом.» Згідно до ст. 21 Конституції України «Усі люди є вільні і рівні у своіїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.» Відповідно до ст.22 Конституції України «Конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Згідно ст.24 Конституції України «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Відповідно до ст.64 Конституції України «Конституційні права людини не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України». Принципи реалізації конституційних прав громадян, гарантованих ст.38, викладені в ст.71, 141 Конституції України. Зацитуємо ст.71» Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права. [2]
Ці принципи ретельно викладені у «Кодексі належної практики у виборчих справах. Керівних принципах та пояснювальній доповіді». (Ухвалених Європейською Комісією За демократію через право на 52 сесії 18 жовтня 2002р).[5] Зокрема «загальне виборче право означає, в принципі, що кожна людина має право обирати і бути обраним». А умови реалізації цих принципів визначені в другому розділі зазначеної доповіді: «Першою загальною умовою є дотримання основних прав людини». Другою — те , що виборче право має бути досить стабільним і захищеним від партійно- політичних маніпуляцій».
Отже, ми маємо нормативно-правову базу для дослідження питання стосовно обмеження конституційного права громадян України гарантованого ст.38 Конституції України. [2]
Коротко розглянемо, що означає загальне виборче право. Відповідно до «Кодексу належної практики у виборчих справах», загальне виборче право означає, що кожен громадянин має право обирати (активне виборче право), і бути обраним (пасивне виборче право). Однак це може бути обмежено певними умовами і передбачено в законодавстві. Підставою для такого обмеження має бути визнання особи недієздатною через психічне захворювання або засудження за тяжкі злочини. Позбавлення таких прав повинно бути явно проголошено в суді». Таким чином, за змістом ст.38, 70,71,76, 141 Конституції України, сутність виборчого права складає право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів влади і місцевого самоврядування. Це право є загальним, рівним і прямим.[2]
Отже, всі дієздатні громадяни мають рівні конституційні виборчі права. Правових підстав для обмеження виборчих прав громадян немає. Обмежити права може лише суд.

Виборчий кодекс України.[3]

Розглянемо тепер положення самого Виборчого кодексу України, як практично реалізуються виборчі права громадян?
Ст.2 «Вибори в Україні є вільними і відбуваються на основі загального, рівного, і прямого виборчого права», а згідно ч1ст.6 «Виборчі права громадян України — це гарантовані Конституцією їхні права на участь у виборах» [2] Лише! Громадянин України є первинним суб’єктом як Держави, так і партії. Громадяни створюють партії.
А в ч.4 ст.6, вже всупереч зазначеному вище, обмежують права громадянину бути обраним. І зазначено «Виборчі права громадян здійснюються в обсязі і порядку, передбачених виборчим законодавством.» Спочатку гарантуються Коституцією, а тепер законодавством. Тобто кодекс поставили вище Конституції?
При цьому, щоби якось показати роль Конституції, у ч 8 ст.7 зазначається: «Не допускається обмеження щодо участі громадян України у виборчому процесі, крім обмежень передбачених Конституцією України». Так Конституція не обмежує ці права, а кодекс обмежує.
Ст.9 «Право виборців на участь у виборчому процесі, пов’язаних з правом голосу», містить лише положення, пов’язані з активним виборчим правом «обирати». А як же з конституційним правом «бути обраним»?
У кожного громадянина рівні права у виборчому процесі. Проаналізуємо ст.11 «Громадяни України, які є виборцями, мають право висування кандидатів на виборах, яке реалізується ними через політичні партії та їх місцеві органи, або шляхом самовисунення, у порядку встановленим цим кодексом». Знову порядок встановлює кодекс, без посилання ні на міжнародне виборче право, ні на Конституцію.
А порядок такий, що право на самовисунення мають лише кандидати у президенти і виборці територіальної громади з менше, як 10 000 виборців?! У цій статті з’являється новий, додатковий, проміжний суб’єкт між джерелом влади — народом і кандидатом — політична партія, з монопольним правом на весь виборчий процес. Правда, на якій конституційній нормі, Виборчий кодекс відповіді не дає. Відповідно до частини 2 ст.36 Конституції України «Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадянина, беруть участь у виборах.» [2] Лише !? Громадянин України є первинним суб’єктом, як стосовно держави так і партій. Громадяни створюють партії.
Частина 4 ст.36 Конституції України зазначає «Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій». [2] Звертаємо увагу, що Конституція не гарантує висування кандидатів на виборах партіями, і неналежність до партій не обмежує десятки мільйонів дієздатних громадян конституційного права «обирати і бути обраними».
Якщо Конституція не містить права громадян прямо, безпосередньо, шляхом надання необхідної кількості підписів для попереднього висунення кандидата, чи в інший спосіб, мати бажання представляти інтереси громадян за місцем свого проживання, то це не значить, що його не існує. Адже попередні закони стверджували це конституційне право громадянина, як головного суб’єкта виборчого процесу. А не третьої сили, про яку стало відомо виборцю в рік проведення виборів, яка не несе відповідальності перед виборцями (джерелом влади) за стан справ в країні і свою поведінку, ухвалює закони в інтересах олігархів і великого бізнесу, метою діяльності яких є виключно отримання прибутку.
Ніхто не несе відповідальності за розкрадання бюджету, природних ресурсів, за збільшення державного боргу, інфляцію, за катастрофічний стан природного середовища, освіти, за діяльність правоохоронних і контролюючих органів.
Відповідає за зазначене народ України, який політики позбавили конституційного права бути обраними і висувати своїх кандидатів на виборах до органів влади. Прихильники такої системи, які ухвалювали кодекс, придумали термін «Номінаційне виборче право і наділили ним лише свої партії. Як відомо проект зазначеного кодексу був поданий до ВРУ у березні 2010р.
В червні 2010 р голова ВРУ В. Литвин подав запит до Венеційської комісії прокоментувати проект Виборчого кодексу. 20 грудня 2010р. Венеційська комісія зробила висновок №593/2010. [6} Нас зацікавив п.18 зазначеного висновку: «Пункт 2 ст.13 щодо права висування кандидатів «Право висувати кандидатів на виборах передбачає процес «самовисування» - нове положення, яке відповідає рекомендаціям ОБСЄ у справах демократії.
Попередній закон про вибори членів ради не передбачав можливість прямої участі незалежних кандидатів у виборчому процесі». Звертаю увагу «про вибори членів ради». Тобто ОБСЄ позитивно оцінює участь у виборах незалежних кандидатів до парламенту. По іншому і не може.
На підставі наведеного, можемо зробити висновок: Виборчим кодексом обмежуються права громадян визначених ст.38 Конституції України.[2]

Основи діяльності політичних партій в демократії

Коротко, для розуміння природи політичних партій, партійного впливу на вибори, проаналізуємо надбання науковців М. Дюварже, М. Острогорського, які обґрунтували теоретико-методологічні засади вивчення політичних партій, базовий понятійно-категоріальний апарат майбутньої партології. Так, у 1898р було опубліковано монографію М.Острогорського «Демократія і політичні партії». [10]
На прикладі США і Великобританії вперше розкрито механізм влади в сучасному суспільстві, показано суперечливість принципів демократії та реального функціонування політичних партій. Важливою складовою концепції М.Острогорського, присвяченому феномену сучасної демократії, є глибоке дослідження таких питань, як перехід від традиційного до демократичного суспільства, маніпуляція волею виборців, відносин народу і політичних партій, процеси бюрократизації партійних угрупувань.
«Життя партії,- писав він, зводиться до добре розіграного шоу. Жодної гнучкості, еластичності в руках, по всій лінії сувора гра, до того все наперед відрегульовано, виключаються будь-які прояви ініциативи. Поширення ідей, конфлікти поглядів, демонстрація політичних почуттів. Усе є предметом виробництва, як на якійсь манчестерській фабриці…» Його висновок «Якщо суспільство не виробило стійких механізмів соціального регулювання та контролю над владою, то виникає реальна загроза встановлення тиранії меншості над більшістю». [10]

Засновник сучасної партології — Моріс Дюварже заснував поділ партій на кадрові і масові. Сформулював «три соціологічних закони» :
1. Пропорційна виборча система обумовлює виникнення багатопартийної системи, що характеризується жорсткою внутрішньою структурою.
2. Абсолютна мажоритарна виборча система породжує партійну систему, в якій партії займають гнучкі позиції і здатні до компромісів.
3. Відносна мажоритарна виборча система впливає на формування партійної системи. [9]

Мажоритарна і пропорційна виборчі системи.

Мажоритарна система — система визначення результатів виборів, завдякі якій депутатський мандат отримує кандидат, який набрав більшість голосів. Зазначена система застосовується у 114 країнах світу.
Пропорційна система — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно поданих голосів за них виборцями у виборчому окрузі. Така система застосовується у 75 країнах світу. 29 червня 1999р державами учасницями Конференції Безпеки і Співпраці в Європі була прийнята політична декларація, яка широко і точно описує стандарти демократії та права людини — Копенгагенський документ. Пункт 75 цього документу зазначає, що держави поважають право громадян домагатися політичних чи державних посад без дискримінації — як особисто, так і в якості представників політичних партій чи організацій.
На основі цього положення та наведених вище міжнародних документів в провідних країнах Європи діє мажоритарна система виборів. Зокрема у Великій Британії — з 1900р вибори до Палати громад відбувалися 30 разів, з них партія переможець здобувала незаперечну більшість у парламенті і реалізовувала програму, яку пропонувала виборцям перед виборами. Середній час роботи уряду 3,5 роки. Приклад Франції. З 1958 у Франції Національна Асамблея формується мажоритарною двотуровою виборчою системою. Середня тривалість урядів 2,6 роки. (У 1986р було використано пропорційну систему, після кризи повернулися до мажоритарної). Більшість можна здобути через залучення якомога ширшої підтримки виборців. Партії, які мають подібні погляди і програми, і мають план створити коаліцію в парламенті, в другому турі обирають спільного кандидата.
Якщо парламент обирається за пропорційною виборчою системою, то уряд формується вже шляхом переговорів зі своїми опонентами на виборах, після виборів. Тоді необхідно домовляться про корекцію програм, виторговувати портфелі міністрів.
Україна також має досвід проведення виборів за пропорційною системою, які відбулися у 2006р. Нагадаю, що «помаранчеві партії» перемогли на виборах. Перемовини і торги тривали 4 місяці, які завершилися формуванням міжпартійного уряду на чолі з В.Януковичем. «Наша Україна», Соціалістична партія підтримали свого опонента. Уряд не відповідав більшості волі виборців. Що було потім, відомо. Взагалі при запронованій пропорційній виборчій системі, у громадян немає вибору. Він зобов’язаний наперед повірити групі людей (партії), які запропонували йому 18 кандидатів у регіональному списку, з яких він зобов’язаний (інших не має) обрати депутата.
Як проходять висування кандидатів на конференції, з’їздах — відомо. Торги, олігархи, скандали, проштовхування родичів, потрібних людей… Таке враження, щоби мати привілеї бути обраним, потрібно стати членом партії. Так це вже проходили в минулому при владі колишньої кпрс. Але це ж не так. Бути обраним — конституційне право громадян.

Чому сьогодні Україні потрібна мажоритарна виборча система?

В умовах парламентсько-президентської республіки, уряди призначені парламентом, який обирався за пропорційною системою, нестійкі, що неприпустимо у наших умовах. Під час виборів, виборці орієнтуються на окремих осіб, лідерів. Інші кандидати залишаються «темними конячками». Партійні списки виборцями сприймаються неоднозначно. Щоби викликати цікавість у виборців, необхідно, щоби були окремі кандидати, а не партійний список.
Пропорційна виборча система з відкритими списками передбачає голосування за партію і одного кандидата в регіональному списку, депутатом стає той хто отримав найбільше голосів. Але потім, після голосування, може статися так, що партія отримала 5% голосів, а виборці не голосували в регіональному списку за кандидата, якого не знають чи не довіряють.
За мажоритарною системою така ситуація виключена. Виборці голосують за одного кандидата, і не проголосують за маловідомого чи непопулярного кандидата. Пропорційна виборча система це передача партійній меншості від джерела влади — народу, права призначати депутата, не зважаючи на місце проживання, освіту, життєвий досвід, професійні навички. Це осідання всієї партійної еліти областей у Києві після наступних виборів.
В Україні членів партії, по неофіційним даним, 1-1,5% від загальної кількості громадян. І ця меншість, через ухвалений кодекс, є замовником державної політики, виконавцем, і контролює свою ж діяльність. На виборах партія висуває кандидатів, створює через своїх кандидатів виборчі дільниці. Для контролю за виборами надсилає своїх представників до всіх комісій: від дільничних до ЦВК. Парламент, створює партійний уряд, який ніхто з громадян не бачив і за нього не голосував.
Спосіб формування будь-якої організації, підприємства, є визначальним у забеспеченні їх відповідними професійними людьми. При мажиротарній системі виборів, як правило одна із партій або коаліція утворена до виборів, отримує більшість, що надає право формувати уряд, і реалізувати програму, за яку голосували виборці. В такий спосіб виникає постійний взаємозв’язок між народом — джерело влади, і депутами, які безпосередньо отримали мандат від народу. Це дозволяє виборцям контролювати виконання програми, і діяльність виконавчої влади. Виборцям відомо, які міністри будуть виконувати програму уряду. Саме тому, для забезпечення конституційних прав громадян, Україні потрібна мажоритарна система виборів, за допомогою якої був ухвалений Акт проголоження незалежності України 24 серпня 1991р, Конституція України 28 червня 1996р. [2]

ВИСНОВКИ

1. Відповідно до ст. 22, 24, 38, 71, 76, 141 Конституціґ України право бути обраним, брати участь в управлінні державними справами належить кожному громадянину, а не політично організованій сукупності громадян – партіям. Демократія означає громадський контроль над елітами, а не контроль еліт над громадянами. Демократія для народу, без народу — приречена.
2. Конституційний принцип рівності, установлений статтями 21, 24 Конституції України на всі правовідносини в суспільстві — є гарантією рівності всіх людей, у своїй гідності та невіддільності їх засадничих прав. Запровадження законодавчих обмежень у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина, не може суперечити цьому принципу. Виборчий Кодекс України, всупереч ст.38, безпідставно обмежує право громадян брати участь в управлінні державними справами.
3. Гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їх правах і свободах означає конечність забеспечення їм рівних юридичних можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав. Мажоритарна виборча система відповідає міжнародним стандартам і Конституції України.
4. З конституційних принципів рівності і справедливості, випливає вимога визначенності, ясності і недвозначної правових норм, у виборчому законі, оскільки інше не може забеспечити їх однакове застосування, не виключає необмеженності трактування в правозастосовній практиці, і неминуче приводить до сваволі.

Отже, будемо вчитися на вічних Біблійних засадах: «Оберіть собі в колінах ваших мужів мудрих, розумних і випробуваних»,[1], а не на групових, корпоративних інтересах людей.

Почесний Голова СОУ полковник В’ячеслав БІЛОУС

В’ячеслав Білоус
народний депутат України другого скликання
Член Правління Асоціації народних депутатів України
Голова Спілки Офіцерів України (1994 -1998, 2005-2012)
полковник запасу Збройних Сил України
________________________________________

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Біблія, книга Повторення Закону, Розділ 1, Вірш 13. Українське Біблійне товариство, місто Київ. 2007 рік.
2. Конституція України: офіційний текст . Київ: КМ, 2013. 96 с.
3. Виборчий Кодекс України: офіційний текст Відомості Верховної Ради України, 2020, № 7-9, ст.48
4. Рішення КСУ: 8.09.2016 р. № 6 – рп/2016; 2.11.2004 р. № 15 – р- п; 20.06.2019 №6 – р -п
5. Кодекс належної практики у виборчих справах. Керівні принципи та пояснювана доповідь, ухвалені Венеціанською комісією на 51 сесії (Венеція. 18-19.10/2002)
6. Висновок Венеціанської комісії щодо проекту Виборчого кодексу України №593/2010, п. 18
7. Виборчий процес. М. Ставнійчук// Енциклопедія сучасної української мови [Електронний ресурс] – режим доступу https://esu.com.ua/article-33918
8. Тлумачний словник української мови [Електронний ресурс] – режим доступу https://slovnyk.ua
9. М. Дюварже. Політичні партії, Париж, 1951
10. М. Острогорський «Демократія і організація політичних партій» Лондон, 1902 р.