5 лютого 2021 року члени Всеукраїнської громадської організації Спілки офіцерів України на чолі з капітаном 1 рангу почесним головою СОУ Лупаковим Евгеном Олександровичем вшанували учасників бою на річці Трубіж який відбувся 08 лютого 1918р.
Російські більшовицькі окупаційні війська на чолі з Михайлом Муравйовим захопили Київ – столицю незалежної Української Народної Республіки.
Військові сили армії УНР у Києві за офіційними даними складали приблизно 9 тисяч осіб. Але боєздатних серед них було набагато менше (за деякими даними – не більше 2 тисяч).
Жоден із полків не мав повного складу, частина військ під впливом більшовицької пропаганди оголосила про нейтралітет або перейшла на бік червоних. Українські вояки, деморалізовані поразками в боротьбі з більшовиками, в бій йшли неохоче, і навіть проголошення державної незалежності УНР IV Універсалом не підняло бойового духу армії.
У критичний момент опорою Центральної Ради стали лише загони Вільного козацтва під командою Михайла Ковенка, Гайдамацький кіш Слобідської України Симона Петлюри (300 чол. ) і Галицький курінь українських січових стрільців Євгена Коновальця (500 чол. ).
Не було навіть єдиного командування обороною міста.
Бої тривали кілька днів. За наказом Петлюри до останнього утримували лінію оборони Хрещатик – Бібіковський бульвар (бульвар Шевченка) – Брест–Литовський проспект, доки українські війська отримали змогу відступити в напрямі Ірпеня.
Три дні в захопленому Києві відбувалися грабежі, насильства, вбивства. Загинуло багато інтелігенції, військовиків та простих громадян – за різними даними від 3 до 5 тисяч осіб.
Братська могила (одна з семи лише в Києві) військових(ті, які оголосили «нєйтралітєт»!) – нинішній пам’ятник Ватутіну, інша-цивільних – революціонеру в Маріїнському парку.
Наступного дня загинув і Яків Гандзюк, український військовий діяч часів Національної революції. Був генерал–майором російської армії. Під час Першої світової війни командував 104–ю піхотною (пізніше стала Першою Українською) дивізією у складі 34–го армійського корпусу під командуванням генерала Скоропадського. Після виходу останнього у відставку в грудні 1917р. Гандзюк обійняв посаду командира 1–го Українського корпусу. За час війни був дев’ять разів поранений, після страшної контузії повернувся в стрій.
7 лютого (25 січня за ст. ст. ) 1918р. разом з начштабу корпусу генералом Сафоновим прибув у Київ для наради в Генеральному секретаріаті УНР; захоплений у полон і після відмови перейти на бік окупантів–більшовиків закатований комуно–бандитами (на тілі знайдено 12 багнетних колотих ран) біля конов’язі кадетського училища(ніні ліцей ім.Богуна).
Його могилою (перепохований разом з генералом Сафроновим на Видубицькому цвинтарі) зараз опікується Київська організація Спілки офіцерів України…
Україно!
Знай і пам’ятай своїх Героїв як і катів…