Путінський план знищення польського президента Качинського. Розслідування Григорія Омельченка

tu-154

 

Джерело: Український репортер

10 квітня 2010 року о 8:24 (за варшавським часом) в небо піднявся авіалайнер Ту-154 із польською делегацією на чолі з президентом Лехом Качинським. Разом із ним на борту були його дружина пані Марія, керівники вищого військового командування ЗС, представники Сейму і Сенату, політичні, громадські та релігійні діячі Польщі.

Починався суботній, вихідний день. У другій половині того ж дня делегація планувала повернутися додому…


Президентський Ту-154, приречений Москвою на смерть.

Вони летіли у Смоленськ за покликом серця, щоб відвідати Меморіальний комплекс «Катинь» і вшанувати польських офіцерів, розстріляних без суду і слідства катами -енкаведистами у Катинському лісі 70 років тому за колективним рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) на чолі зі Сталіним та наказом наркома НКВС СРСР Берії. Кожен летів зі своїми думками, планами і надіями на майбутнє. Але вони не знали, що фашистський режим Путіна новітніми технологіями приготував для них «Катинь-2» і що жити їм залишилося 77 хвилин…


Останній маршрут польського Ту-154.

О 10-й годині 41-й хвилині за московським часом (06:41 за міжнародним –UТС), під час заходу на посадку на військовий аеродром «Смоленськ-Північний» (РФ) літак Ту-154 (бортовий номер 101) Військово-повітряних сил Республіки Польща, який виконував рейс PLF101 за маршрутом Варшава (Польща) — Смоленськ (Росія), зазнав катастрофи. Загинули всі, хто перебував на борту літака – 8 членів екіпажу та 88 пасажирів.


«Катинь-2» – 96 жертв вбивці Путіна і його банди.

Неоголошена промова

Лех Качинський летів до Смоленська з приватним візитом на чолі польської делегації, щоб відвідати польський військовий цвинтар, узяти участь у пам’ятних траурних заходах, приурочених до 70-ї річниці Катинської трагедії.

У своїй неоголошеній промові Качинський мав намір привернути увагу світу до масового вбивства у квітні 1940 року понад 21 тисячі польських ув’язнених із таборів і в’язниць НКВС, злочину, який він особисто вважав «актом геноциду», здійсненого з волі Сталіна за наказом вищої радянської влади.

«Жахливою кульмінацією союзу Третього рейху і СРСР, пакту Молотова-Ріббентропа і нападу на Польщу 17 вересня 1939, став Катинський злочин. Польські офіцери, священики, службовці, поліцейські, співробітники прикордонної охорони, тюремні працівники були знищені без процесів і вироків. Вони стали жертвами неоголошеної війни. Світ мав ніколи про це не дізнатися. Земля приховала сліди злочину, а брехня мала стерти його з людської пам’яті», — ці слова неоголошеної промови Качинського пізніше були опубліковані у пресі.

Серед іншого Качинський мав оголосити вимогу: «Всі обставини Катинського злочину повинні бути повністю вивчені і розслідувані. Важливо, щоб на юридичному рівні була зафіксована невинність жертв, щоб були відкриті всі документи, які стосуються цього злочину, щоб Катинська брехня назавжди зникла з суспільного простору. Ми вимагаємо цих дій насамперед заради пам’яті жертв і поваги до страждань їхніх сімей. Але ми вимагаємо цього і в ім’я спільних цінностей, які мають становити фундамент довіри та партнерства між сусідніми народами у всій Європі».

Про зміст промови Качинського (як і про сценарій його візиту в Катинь) керівництво РФ — Медведєв-Путін — знали заздалегідь від агентури російських спецслужб у Варшаві. Допустити, щоб Лех Качинський виступив із такою промовою та ще й на «ісконно русской зємлє» Медведєв, а особливо Путін ніяк не могли. Останньому вже довелося вислухати гірку, але історичну правду від Качинського про Катинську трагедію, про напад Німеччини і Радянського Союзу на Польщу без оголошення війни в присутності десятків тисяч поляків та багатьох делегацій країн світу на чолі з їх лідерами ще 1 вересня 2009 року на заходах у Гданську, присвячених 70-й річниці початку Другої світової війни. Докладно про це я розповів у попередній частині мого розслідування, опублікованого «Українським репортером».

Уранці, 10 квітня 2010 року, на заплановані меморіальні заходи до Смоленська прибув спеціальний «Катинський потяг», в якому приїхало майже п’ятсот поляків, переважно члени і родичі «катинських сімей», а також депутати польського Сейму і представники партійних, громадських, релігійних організацій. Реквієм пам’яті і виступ Качинського мали транслюватися у прямому ефірі багатьох телекомпаній Польщі та інших країн з перших хвилин приземлення літака.

На час відкриття пам’ятних заходів на військовому цвинтарі у Катині зібралися більше тисячі людей: поляків, українців, білорусів, росіян, які прийшли вшанувати світлу пам’ять безвинно убієнних польських офіцерів у 1940 році…

Мотивація проведення приватного розслідування

Мотивацію розслідування я виклав укнизі «Літак для Президента» (російською), яка вийшла у березні 2012 року. 10 квітня того ж року газета «Україна молода» презентувала книгу.

Перед самим виходом книги у світ я прибрав з неї одну главу. Змушений був зробити це тому, що прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск повністю «ліг» під Путіна і монополію на розслідування справи віддав російській стороні, яка відразу ж поклала всю провину за авіакатастрофу на польський екіпаж і погану погоду. Я побоювався, що передчасне розголошення отриманої інформації, значна частина якої була конфіденційною, може призвести до знищення отриманих мною доказів.

Тільки, коли влада в Польщі змінилася і створила нову слідчу групу у генпрокуратурі і комісію в міністерстві оборони, яку  очолив мій давній (з 1992 року) знайомий Антоній Мацеревич, я надіслав їм установлені мною фактичні дані (які були у вилученій главі книги) і почав публікувати окремі матеріали свого розслідування. А до цього проводити об’єктивне слідство було неможливо і не мало сенсу. Воно було під повним контролем спецслужб Росії через їхню тотальну агентуру в Польщі.

Напередодні авіакатастрофи, 9 квітня 2010 року, під час зустрічі зі своїми друзями у київській кав’ярні, обговорюючи приватний візит президента Польщі до Смоленська, я висловив категоричну думку, що літаку Качинського не дадуть приземлитися у смоленському аеропорту.

Наведу декілька цитат із книги:«Реквієм у Катині буде зірваний, він не відбудеться. Він не може відбутися ні за якої погоди і умов. Літак Качинського заженуть куди завгодно: в Москву, Мінськ, до чорта на кулички. Придумають усе що завгодно, щоб він не сів у Смоленську. Якщо буде потрібно, зроблять туман, а то й сніг. Або трапиться випадкове пошкодження посадкової смуги, вийде з ладу апаратура, контролююча літак, і перед заходом на посадку командиру літака скажуть, що прийняти його не можуть… Сьогодні в арсеналі військових є такі технології, що спеціалісти вміють розганяти не лише дощові і грозові хмари, а якщо буде потрібно, то зроблять і туман з «молоком», не кажучи вже про інші технічні «штучки» і спецефекти, які можна задіяти, щоб зірвати заплановані поляками заходи…  Запланований на завтра на ранок реквієм з участю і виступом Качинського в Катині не відбудеться. У такий спосіб Кремль продемонструє, хто в домі господар і що Качинський – небажаний гість в Росії»,- підсумував я.

За смачною кавою обговорювали з друзями, яким буде новообраний президент Янукович, кепкували з його судимостей і, як він знепритомнів від влучання в нього куриного яйця під час президентських виборів. Я розповів їм про свою зустріч з ним після повернення його з Брюсселю, про майбутній візит Януковича на сесію ПАРЄ наприкінці квітня.

На слуху ще була офіційна зустріч двох прем’єрів Польщі і Росії, Дональда Туска і Володимира Путіна, з їх теплими дружніми обіймами і ключовими моментами зустрічі – спільне відвідування ними 7 квітня меморіального комплексу Катинь у зв’язку 70-ю річницею розстрілу польських військовополонених органами НКВС СРСР в Катинському лісі в семи кілометрах від села Катинь Смоленської області.

7 і 8 квітня російські і українські ЗМІ приділили багато уваги цій зустрічі, особливо неоднозначним оцінкам і коментарям Катинської кривавої трагедії, озвученими прем’єрами та іншими політиками. В новинах коротко повідомлялося і про майбутній візит президента Польщі Леха Качинського, але як приватної особи (що різало слух!), метою якого було проведення реквієму в Катині 10 квітня – через три дні після Туска (що у багатьох викликало здивування і різні запитання – чому візит приватний, розділений, не разом з Туском та інші).

Тоді, 9 квітня 2010 року, я ще не знав, а мав лише якесь інтуїтивне передчуття, що за вказівкою Володимира Путіна, розроблена спецоперація, яка передбачала не лише створення штучного туману і провокацію авіакатастрофи, а й терористичну атаку на літак.

Наступного дня, 10 квітня близько 12 години з телевізійних новин довідався, що через «сильний туман» при заході на посадку розбився польський літак з делегацією на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським, всі загинули…

Слухаючи трагічну новину, пригадав  попередження свого колеги з Литви – члена ПАРЄ, яке він сказав після виступу Леха Качинського в Гданську 1 вересня 2009 року за заходах, приурочених 70-й річниці початку Другої світової війни, на яких ми були присутні. Путін ніколи не простить Качинському за такий його виступ,- зазначив тоді литовський депутат.

Після авіакатастрофи було багато телефонних дзвінків від друзів з  Польщі, прибалтійських та інших країн, із якими я разом працював у ПАРЄ у 2006—2010 роках. Знаючи мою колишню професію, польські і прибалтійські колеги просили мене провести приватне розслідування обставин авіакатастрофи, пообіцявши допомагати в цьому.

Вони згадали, як у квітні 2008 року на одному з засідань Політичного комітету ПАРЄ я висловив застереження, що впродовж півроку можливий воєнний конфлікт між Росією і Грузією, який розв’яже Москва з метою окупації грузинської території, проголошення Південною Осетією і Абхазією (які входили до складу Грузії) незалежними державами і розміщення там своїх військових без (що і трапилося в серпні 2008 року). Для запобігання цьому я пропонував створити комісію ПАРЄ по запобіганню воєнних конфліктів в Європі. На жаль, вона була створена лише після завершення російської воєнної агресії проти Грузії, яку тодішній президент Росії Дмитро Медведєв назвав «примушенням Грузії до миру». Путін скорегував заяву Медведєва, зазначивши,  що «Росія доведе свою миротворчу місію до логічного завершення». Як він її довів, тепер відомо всім…

Окрім того, серед загиблих поляків були й мої знайомі – колеги з польського Сейму Лешек Дептула, Збігнєв Вассерман, Аркадіуш Рибіцький, Веслав Вода, Едвард Войтас та інші.

Я пообіцяв зробити все, що в моїх силах, щоб  встановити ПРАВДУ щодо катастрофи польського літака, яка потрібна не мертвим, а живим.


Марія і Лех Качинські.

Викладене, а також історична постать президента Леха Качинського (з яким я був особисто знайомий з часів, коли він ще був мером Варшави) — Поляка з великої літери — і стали мотивами проведення приватного розслідування обставин катастрофи (внаслідок теракту) польського літака Ту-154 10 квітня 2010 року під Смоленськом. Трагедія увійшла в історію як «Катинь-2» — злочин РФ, який і досі залишається без покарання.

З урахуванням власного багаторічного практичного досвіду слідчої і оперативної роботи (працював слідчим МВС, начальником відділу військової контррозвідки СБУ, очолював парламентські слідчі комісії з розслідування резонансних справ), на основі відкритих і доступних матеріалів, у тому числі матеріалів досудового слідства, висновків державних комісій із встановлення причин авіакатастрофи Росії і Польщі, оприлюднених у вітчизняних і зарубіжних ЗМІ та інтернет-ресурсах, мною було проведено приватне розслідування обставин катастрофи польського військового літака Ту-154.

Я особисто консультувався із спеціалістами військової і цивільної авіації. Брав участь у проведенні декількох неофіційних експертиз з відповідними експертами, висновки яких згодом (через декілька років) були офіційно підтверджені міжнародними експертами, що польський Ту-154 був підірваний у повітрі.

Зібрав великий обсяг конфіденційної (оперативної) інформації (для її отримання можливостей у мене достатньо), яка розкрила плани російських спецслужб щодо зриву візиту президента Польщі Леха Качинського до Смоленська на заходи до 70-ї річниці розстрілу польських офіцерів (докладніше – в наступних публікаціях на сайті «Український репортер»).

Матеріали свого розслідування передав польській стороні в 2016 році і  продовжував далі досліджувати обставини терористичних атак Росії на польський літак Ту-154 і малайзійський МН17 (матеріали розслідування щодо МН17 читайте на сайті «Український репортер» – див. тут):

Зауважу, що моє розслідування не є офіційним, воно приватне і його висновки не є кінцевими (останнє слово за Міжнародним трибуналом, якщо він буде створений) і не претендує на істину в останній інстанції. Але є встановлені незаперечні факти, яким потрібно надати належну офіційну юридичну оцінку.

Аналіз і оцінка встановлених і зібраних мною фактичних даних (доказів) та отриманої конфіденційної оперативної інформації (яка знайшла своє підтвердження), на моє переконання як слідчого в минулому, дає підстави зробити наступний висновок.

За дорученням і безпосередньої участі Володимира Путіна російськими спецслужбами був розроблений багатовекторний план зі зриву візиту президента Польщі Леха Качинського з його сценарієм  пам’ятних заходів, приурочених до 70-ї річниці Катинської трагедії, запланованих на польському військовому цвинтарі під Смоленськом 10 квітня 2010 року.

Як крайній варіант, план передбачав знищення президентського літака Ту-154 перед заходом на посадку, що і було зроблено.

“Ми заявляємо: ні!”

У розмові з європейськими колегами згадали, як президенти Польщі, України, Литви та Естонії — Лех Качинський, Віктор Ющенко, Валдас Адамкус, Томас Гендрік Ільвес та прем’єр-міністр Латвії Іварс Годманіс — прибули пізно ввечері 12 серпня 2008 року до Тбілісі, де взяли участь у масштабному, 200-тисячному, мітингу на підтримку Грузії, проти якої Росія вчинила воєнну агресію. Організували цей приїзд Лех Качинський та Віктор Ющенко. Керівники п’яти європейських держав летіли на підтримку Грузії на тому самому польському літаку Ту-154, який згодом, 10 квітня 2010 р., зазнав катастрофи через терористичну атаку.

 


Уламки Ту-154 на аеродромі «Смоленськ-Північний».

Через реальну загрозу бути збитим російськими військовими, літак, вилетівши із Сімферополя, летів через Туреччину і приземлився в Азербайджані в аеропорту Гянджі. Росія не надала дозволу для польоту через її повітряний простір. З аеропорту Гянджі лідери п’яти європейських країн добирались до Тбілісі на автомобілях, реально ризикуючи своїм життям.

Виступаючи на мітингу в Грузії, президент Польщі Качинський гостро засудив російську агресію проти суверенної Грузії і зауважив: «Вперше після довгого часу наші сусіди з північного сходу показали обличчя, яке ми знаємо сотні років. Ця країна — Росія, яка прагне розсортувати своїх сусідів. Росія вважає, що народи довкола неї повинні їй підкорятися. Ми заявляємо: ні!».

Лех Качинський попереджав: «Сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра держави Прибалтики і, можливо, моя країна. Ми можемо цьому протистояти лише за умови, що Європа дотримуватиметься єдиних цінностей».

«Я хочу достукатися до ваших сердець і розуму…»

Під час розмови, щодо проведення мною приватного розслідування,  європейські друзі-депутати згадали і мої виступи на сесії ПАРЄ 29 вересня і 1 жовтня 2009 року. Наведу окремі фрагменти з них (що, на мою думку, важливо!):

«…Застосування російських збройних сил на території інших держав узаконила Держдума Росії. Окремі російські політики уже з погрозами заявили, що у випадку порушення прав росіян в інших державах, у ці країни буде висаджений повітряний десант і введена бронетехніка для їх захисту.

 Виникає запитання: хто наступний після Грузії? Україна, на території якої в Севастополі базується Чорноморський флот РФ і бригада морської піхоти, а десятки тисяч етнічних росіян – громадян України, які там проживають, отримали в порушення Конституції України російські паспорти і вважаються громадянами РФ, як і мешканці Південної Осетії і Абхазії, які отримали російські паспорти  перед воєнною агресією Росії проти Грузії?

 Російські експерти з воєнних питань попереджають, що через п’ять років, після завершення військової реформи і створення нової армії в Росії, вирішення проблеми Криму може бути переведене з теоретичної у воєнну площину» (Із виступу 29 вересня 2009 року з питання «Війна між Грузією і Росією: рік потому», документ №120 10).

«…Шановні колеги! Я хочу достукатися до ваших сердець і розуму, щоб ви побачили і почули, що реально відбувається сьогодні у відносинах між Україною і Росією, в тому числі і в Криму, щоб нам не прийшлося в пожежному порядку розглядати на сесії ПАРЄ чи в Раді безпеки ООН питання про чергову агресію Росії, на цей раз проти України або в іншому регіоні Європи. Попереджаю, що років через п’ять анексія Криму Росією стане реальністю, як анексія Абхазії і Південної Осетії в Грузії.

Зовнішня політика Росії переслідує мету перетворення незалежної і суверенної України в державу-сателіт, збереження своєї бази в Севастополі, блокування вступу України в НАТО і ЄС та ліквідацію в Україні верховенства права, свободи і демократії, які є більмом в оці авторитарної кремлівської влади.

Росія сьогодні – це неосталінський авторитарний режим, де немає свободи, демократії і масово порушуються права людини і цілих народів. В Росії все гучніше звучать голоси про реабілітацію Сталіна і його злочинного режиму.

 З метою недопущення нових воєнних агресій Росії в інших регіонах Європи і, зокрема, в Україні, я звертаюся до ПАРЄ і других європейських організацій зробити реальний вклад в захист України від постійного втручання Росії в її внутрішні справи, як незалежної держави, реально гарантувати Україні, яка добровільно відмовилася від ядерної зброї, недоторканість її кордонів… Зробивши це, Європа захистить своє майбутнє і загальноєвропейські надбання: ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА,  СВОБОДУ, ДЕМОКРАТІЮ!» (Із виступу 1 жовтня 2009 року з питання «ООН: реформа і держави-члени Ради Європи, документ №12018).

Повні тексти обох виступів опубліковані у ЗМІ і транслювалися ПАРЄ в онлайн режимі.

Під час грузинсько-російської війни Лех Качинський неодноразово засуджував агресію Росії, яка «хотіла змістити уряд Грузії на чолі з президентом Саакашвілі», так різко, як це не робив ні один з європейських лідерів, і вважав за необхідне «переконати Росію, що час імперії минув».

«Росія показала безпомічність Заходу. Це жахливо, тому що Захід явно сильніший, ніж вона. Моє головне зобов’язання — не допустити, щоб Польща стала частиною зовнішнього кільця Російської імперії», — стверджував він.

Проте міжнародна спільнота (ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, ПАРЄ та провідні країни світу — США, ФРН, Велика Британія, Франція, Китай) «проковтнула» анексію 20% території Грузії й змирилася з воєнною агресією Росії, що призвело до розв’язання нею війни проти України, анексії Криму, окупації частини Донбасу, загибелі понад 13 тисяч українців, колосальних матеріальних втрат, збиття малайзійського літака МН17 і Смоленської трагедії (теракт) з польським Ту-154.)

Цинічна помста Путіна

Президент Лех Качинський був найбезкомпроміснішим критиком Росії серед усіх лідерів країн ЄС. Багато міжнародних політичних оглядачів називали його особистим ворогом Путіна, як і Президента України Віктора Ющенка, який у 2004 році постраждав від «російського діоксину», і президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, якого, під час розмови з президентом Франції Саркозі 12 серпня 2008 року в Москві, Путін обіцяв «повісити за яйця».

Саме тому політичне керівництво РФ (у першу чергу Путін) та керівники спецслужб Росії, які обґрунтовано підозрюються в замовленні, організації і вчиненні теракту проти польського літака Ту-154М, не зацікавлені у проведенні об’єктивного розслідування, встановленні винних осіб і притягнення їх до кримінальної відповідальності. Як засвідчують їхні дії впродовж десяти років, вони лише перешкоджають цьому і роблять усе можливе, щоб такого розслідування, в тому числі й на міжнародному рівні, не відбулося.

Чого лише варте (і це головне!) неповернення Кремлем до цього часу Польщі бортових самописців літака, оригіналів записів розмов та уламків Ту-154, який є її власністю, на яких збереглися сліди від удару високочастотного електромагнітного імпульсу СВЧ-гармати, яким було виведене з ладу електронне обладнання літака у повітрі і сліди термобаричного заряду, яким був підірваний літак перед самим приземленням, для проведення незалежних міжнародних експертиз. Знищити ці сліди, за твердженням експертів, неможливо!

Вбивство терактом президента Леха Качинського, його прихильників із військової і політичної еліти Польщі, на думку багатьох експертів, це — цинічна помста Путіна Качинському, якого Путін ненавидів особливо, за організацію Качинським широкої міжнародної підтримки Грузії у війні з Росією, яку він відкрито назвав на весь світ агресором, а також за рішення розмістити в Польщі систему ПРО США. Окрім того (і, можливо, це найважливіше для Росії) Лех Качинський жорстко і послідовно виступав проти будівництва в Європі  російського газопроводу «Північний потік-2».

Все це за сукупністю, на моє внутрішнє переконання,  є МОТИВОМ ЗЛОЧИНУ, вчиненого Путіним за попередньою змовою з керівниками спецслужб Росії проти президента Польщі Леха Качинського.

Після загибелі Леха Качинського глава уряду Польщі Дональд Туск «заморозив» американську програму ПРО (протиракетна оборона).

Лише після перемоги на президентських і парламентських виборах партії Качинського «Право і справедливість» Департамент оборони США у лютому 2016 року підписав контракт з Польщею на будівництво комплексної системи ПРО на її територіїбіля населеного пункту Редзиково. У 2018 році розпочалося розміщення американських мобільних батарей iз ракетами середньої дальності SM-3. На сьогодні будівництво американської військової бази майже закінчено, що бісить Путіна.

Маніпуляції з перших хвилин авіакатастрофи

У перші хвилини після катастрофи польського літака 10 квітня 2010 року офіційні посадові особи і російські ЗМІ повідомили про різний час авіакатастрофи Ту-154: «10:41; 10:50; 10:56; 10:58; 11:00», кількість заходів літака на посадку — від одного до чотирьох (насправді був лише один!) — і відразу – основну версію, як уже встановлений факт: «літак розбився через туман і помилку екіпажу», «на екіпаж чинився тиск з боку Качинського посадити літак за будь-яку ціну» і навіть що «Качинський був напідпитку», а «російський керівник польотів на аеродромі тричі давав команду командиру екіпажу йти на друге коло, але той не послухався і вперто хотів посадити літак».

Мною встановлено, що ця дезінформація була підготовлена завчасно, щоб ввести в оману світову громадськість та сховати істинні причини катастрофи літака Ту-154. Подібне Росія продовжує робити до сьогодні і після збиття малайзійського МН17.

Портрет убивці для Міжнародного трибуналу

Показово, що після обрання Володимира Путіна у 2012 році втретє президентом Росії екс-президент СРСР Михайло Горбачов відзначив такі його риси характеру: «мстивість, злопам’ятство, образливість». На думку Горбачова, це недопустимо для політика, який займає такий високий пост.

Полковник Сергій Третьяков, заступник резидента СЗР РФ в США під дипломатичним прикриттям першого секретаря російської місії при ООН з 1995 по 2000 рік, після приходу Путіна до влади попросив політичного притулку в США. Він напряму звинуватив Путіна у знищенні польського літака під Смоленськом: «У росіян є різні плани і сценарії для ліквідації іноземних лідерів, якщо Путін і ФСБ цього забажають. Є докази, що підтверджують причетність Путіна і його спецслужб до знищення Качинського».


Сергій Третьяков, Нью-Йорк, лютий 2008 р.

Дипломатичний паспорт Третьякова.

Через два місяці після цієї заяви, 13 червня 2010 р., 64-річний Третьяков, будучи здоровим,  раптово помер на подвір’ї свого будинку. Причина смерті та її обставини, а також інформація про терористичну атаку на польський літак, якою володів Третьяков, спецслужбами США засекречені на найближчі 25 років. Тому не дивуйтесь заяві його дружини, що її чоловік буцімто помер «природньою смертю».

Американський письменник Піт Ерлі, який видав книгу «Товариш Ж» про Третьякова, заявив, що звістка про його смерть свідомо затримувалася на прохання удови.

До речі, Сергій Третьяков був добре знайомий із Золотовим (нинішній командувач Національною гвардією Росії) і характеризував його як «звичайного головоріза» і «вірного пса» кремлівського карлика.

Колишній начальник Золотова — Олександр Коржаков (керівник Служби охорони президента Єльцина) в 2014 році в одному з інтерв’ю так сказав про Золотова: «Я про негідників говорити не буду. Золотов дуже мстивий, так, як і наша перша особа — Путін, з яким він дуже близький і відданий йому «до гробу». У мене сім’я, діти…».

Психологи і фізіономісти зазначають, що Золотов і Путін дуже схожі не лише за характером — обидва злобливі та мстиві, а й зовнішньо: «маленькі скляні риб’ячі очі та стиснуті губи».

Кремлівський педофіл

У звіті (понад 300 сторінок) головного судді Високого суду Лондона Роберта Оуена, оголошеного 21 січня 2016 року, зроблені  висновки про причетність президента РФ Путіна до вбивства офіцера ФСБ РФ Олександра Литвиненка у листопаді 2006 році. Зокрема, у параграфі 10.16 звіту значиться: «Операція ФСБ щодо вбивства пана Литвиненка була ймовірно затверджена Патрушевим (директор ФСБ) і також президентом Путіним».

Сам Литвиненко перед своєю смертю, перебуваючи в тяжкому стані у шпиталі, звинуватив у своєму отруєнні особисто Путіна (за даними розшифровки Скотланд-Ярду аудіосвідчень Литвиненка).

Роберт Оуен стверджує, що виконавцями вбивства був офіцер спецслужби Росії Андрій Луговий та його діловий партнер Дмитро Ковтун. «Я впевнений, що пан Луговий і пан Ковтун додали полоній-210 у чашку з чаєм у «Пайн Барі» в Лондоні 1 листопада 2006 року», — заявив суддя Оуен.

Довідково: у 2007 і 2011 роках Андрій Луговий був обраний депутатом Держдуми РФ від партії Жириновського ЛДПР, а березні 2015 року –   нагороджений Путіним медаллю ордена «За заслуги перед Вітчизною ІІ ст. «За великий внсок у розвиток російського парламентаризму та активну законотворчу діяльність».

Після тяжких больових мук  ввечері 23 листопада 2006 року Литвиненко помер у лікарні університетського коледжу Лондона.


Олександр Литвиненко і його вбивця Путін.

В липні 2007 року Великобританія потребувала від Росії видачі Лугового як підозрюваного у вбивстві громадянина Великої Британії Литвиненка.  Росія відмовила в екстрадиції Лугового.

У зверненні до британського парламенту, після публікації висновків судді у справі про вбивство Литвиненка, прем’єр-міністр Тереза Мей назвала неприйнятною відмову Росії співпрацювати зі слідством. Прем’єр-міністр Великобританії повідомила, що проти головних підозрюваних у вбивстві Литвиненка – Андрія Лугового і Дмитра Ковтуна будуть введені персональні санкції.

Міністерство закордонних справ Великої Британії викликало посла Росії у зв’язку з висновками судді Роберта Оуена щодо отруєння Литвиненка.

Тема педофілії Путіна довгий час обговорювалась світовими ЗМІ після публікації доповіді судді Оуена про отруєння Литвиненка. Наприклад, в липні 2016 року американська газета WSJ відкрито звинуватила у смерті Литвиненка президента Росії Путіна.

Адміністрація США за законом Магнітського наклала особисті санкції на двох ймовірних вбивць Олександра Литвиненка – Лугового і Ковтуна.

Литвиненко достатньо аргументовано публічно звинувачував Путіна в організації терактів, вбивств, «кришуванні» поставок наркотиків із Середньої Азії через Петербург до Західної Європи, фінансових злочинах, в тісних зв’язках із «пітерською» та «тамбовською» мафією, а також у ПЕДОФІЛІЇ, що підтверджується, як стверджував Литвиненко, відеозаписами, які зберігалися у ФСБ до призначення Путіна її керівником у 1998 році.

Пропоную переглянути документальний фільм ZDF «Московський слід» про злочинну діяльність Путіна і його оточення, встановлену іспанськими правоохоронними органами за допомогою Олександра Литвиненка і як він був отруєний.

https://youtu.be/K9fnjfBeELU


Ці фото про мафіозні зв’язки Путіна з «тамбовською організованою злочинною групою» долучені до кримінальної справи в Іспанії і судової справи в Лондоні як докази.

Докладно про мафіозні зв’язки Путіна з «Тамбовською ОЗГ» Санкт-Петербургу за часів його роботи в мерії та організацію серії терактів в Росії, коли Путін уже працював в Москві, дивіться документальний фільм «Володимир Путін – всі злочини»:

https://youtu.be/gADTKVZXi5k

Про педофілію Путіна знало його близьке оточення ще під час навчання в Інституті КДБ імені Андропова, що ледь не коштувало йому кар’єри,- зазначив Литвиненко.

Як голова парламентської слідчої комісії у справі про вбивство Георгія Гонгадзе я неодноразово зустрічався з Олександром Литвиненком у Лондоні 2003—2005 роках. Він надавав інформацію про обставини вбивства Гонгадзе, замаху на життя народного депутата Олександра Єльяшкевича і погодився дати свідчення в Україні, про що я повідомив генерального прокурора  Святослава Піскуна.

На одній із зустрічей Олександр подарував мені дві свої книги «ФСБ підриває Росію» і «Викликаю себе на допит» (див. фото):

В розмовах я застерігав Олександра: якщо Путін прийме рішення про його фізичне знищення, то, найімовірніше, це може зробити хтось із його знайомих або приятелів з Москви, з якими він підтримує зв’язки, під виглядом харчового отруєння, як це було зроблено з Віктором Ющенком під час президентських виборів у вересні 2004 року.

Рекомендував Литвиненку порвати всі контакти з такими особами і не зустрічатися з ними ні за яких обставин. Одна з таких розмов була в помешканні Олександра  в присутності його батька і Віктора Суворова (Володимира Різуна), які гостювали у нього. Суворов радив Литвиненку прислухатися до моїх порад…

Рекомендую шанувальникам «Українського репортера» подивитися два  документальні фільми «Як і за що вбили Литвиненка»(Бі-Бі-сі) і «Акт ядерного тероризму». Ви дізнаєтесь про всі обставини отруєння Олександра Литвиненка, встановленні правоохоронними органами Англії та про висновки Високого суду Лондона, який встановив і назвавзамовників і виконавців його вбивства. Фільми-розслідування, заборонені для показу в Росії, не залишить вас байдужими.

https://youtu.be/wls4YWcqop8

https://youtu.be/Hsfz12vJbHQ

Заступник директора ФСБ генерал-полковник Анатолій Трофімов (звільнений на пенсію у лютому 1997 р.), який був у дружніх стосунках з Литвиненком, знав про відеозаписи, на яких зафіксовано, як Путін займається сексом із малолітніми хлопчиками, які зберігалися в архіві ФСБ. Трофімов у колі своїх колег часто обурювався тим, що педофіл працює у команді президента Єльцина, очолює ФСБ, а потім став главою держави.

10 квітня 2005 року генерал Трофімов і його дружина (як свідок) були застрелені біля під’їзду свого будинку в Москві. Злочин не розкритий.


Експерти оглядають тіло застреленого Трофімова.

Свого часу по російському телебаченню було показано кадри, як президент Росії Путін підняв футболку на маленькому хлопчикові і почав цілувати його в живіт. Це трапилося 7 липня 2006 року, коли Путін з охороноюйшов у свою резиденцію через Соборну і Іванівську площі Кремля після зустрічі з випускниками військових академій і училищ:

https://m.youtube.com/watch?v=c72swYTisvY

Пізніше в ході інтернет-конференції Путін пояснив цей вчинок: «Скажу вам чесно, просто захотілося потискати хлопчика, який показався мені схожим на маленьке кошеня і був таким самостійним і дуже серйозним. Це бажання вилилося в такий жест».

Випадків «бажань» Путіна, коли йому«хотілося потискати» малолітніх хлопчиків і дівчаток, журналісти зафіксували на фото і відео дуже багато. Ось лише деякі із них (див. фото):

Проаналізувавши фото, відео, на яких Путін «тискає», обіймає, цілує малолітніх дітей в різні частини тіла, яким похітливим (пожадливим)  поглядом дивиться на них та інші характерні риси його дивної поведінки з чужими дітьми, експерти дійшли висновку: президент Росії Путін має ЯВНО ВИРАЖЕНІ ОЗНАКИ ПЕДОФІЛІЇ.

Про вбивстваЛитвиненка (отруїли), Трофімова (застрелили) та загадкові смерті Третьякова і понад сорока генералів, які знали про злочини Путіна або були його спільниками,  нагадуюз однією метою: щоб читачі змогли глибше зрозуміти психологічний, моральний, фізіологічний портрет Путіна, його патологічні риси характеру і самі зробили висновки, чи здатний він на вбивства не лише окремих людей, а й тисяч, розв’язуючи війни в Грузії, Україні, Сирії, знищуючи своїх політичних опонентів в Росії та за її межами — заради збереження влади і своїх статків на мільярди доларів (докладно про це я публікував на сайті «Український репортер» у статті «Ворога треба знати в обличчя. Хто він, Путін» і в газеті «Україна молода» (12.04.2017 р.) у публікації «Соціопатія, шизофренія, манія величі і педофілія: усе, що відомо про діагнози Путіна».

Окрім того, закон вимагає зібрати повну характеристику на підозрюваного у вчиненні злочину, його психічний стан і чи є він осудним. Все це буде потрібно Міжнародному кримінальному суду для визначення міри покарання Путіну і членам його терористичної організації.

Клуб фанатів Путіна

У польської сторони також є значний суб’єктивізм, внутрішнє політичне протистояння і конфлікт інтересів, що перешкоджає об’єктивному розслідуванню смоленської катастрофи впродовж цих років.

Так, 9 травня 2010 р. був опублікований лист представників польської громадськості Юлії Яскольської і Петра Якута, присвячений «звірячій різні поляків, зробленій за наказом Путіна і Медведєва міжнародною терористичною організацією ФСБ Росії».

У листі під заголовком «Клуб фанатів Путіна» його автори, зокрема, вказують: «Сейм відхилив проект резолюції партії «Право і справедливість» про передачу слідства про катастрофу літака 10 квітня під Смоленськом польській стороні. Це послання Сейму потрібно зрозуміти. Глава МВС Міллер заявив, що тепер слідство затягнеться мінімум на два роки. (тягнеться вже десять років! — Авт.). Дональд Туск і його «Громадянська платформа» — це клуб фанатів Путіна. Туск погрожує переслідуваннями партії «Право і справедливість» за «пропаганду на інсинуаціях». Туск вибрав тактику замовчування. Він говорить не як глава незалежної держави, а як політик, який лиже Путіна. Для Туска вимога правди про трагедію — це «антиросійська фобія».

Член Європарламенту Сарюш від партії «Право і справедливість» вимагав від Туска чесного пояснення, чому він називає смоленську трагедію «політичним канібалізмом». Як зазначають Яскольська і Якут, Туск для росіян — «наша людина у Варшаві». Мовляв, уряд Туска тримає польських громадян за дурнів.

Автори запитують: на кого працює особисто Туск, весь його уряд, «Громадянська платформа»? І вказують, що «всі вони уклали союз iз нащадками ЧеКа».

Польські та зарубіжні політичні аналітики й експерти вважають, що Дональд Туск був непримиримим ворогом Леха Качинського. Після його загибелі ця ворожість не зникла, а підсилилася з братом покійного президента, лідером партії «Право і справедливість» Ярославом Качинським, який став політичним і особистим опонентом Туска і його партії «Громадянська платформа». Непримиримість та особисте й політичне протистояння тривало понад 10 років і закінчилося смоленською трагедією — загибеллю Леха Качинського, його прихильників, що підкинуло хмизу у вогонь цього протистояння…

Правда потрібна живим!

Знаю одне — рано чи пізно, але люди знатимуть всю ПРАВДУ про Смоленську катастрофу (теракт) польського літака 10 квітня 2010 року, як через 50 років дізналися про страшну ПРАВДУ Катинської трагедії –  розстріл польських військовополонених весною  1940 року.

Замовник, організатор і виконавець цих злочинів один – ІМПЕРСЬКА РОСІЯ! Спочатку як більшовицький тоталітарний режим Сталіна, а потім, як його правонаступник – фашистський авторитарний режим Путіна, якого сьогодні називають «Сталіном 21-го століття».

Правда, якою б вона не була, потрібна не лише полякам. Правда потрібна не мертвим. Правда потрібна живим!

Неупереджене та об’єктивне розслідування (технічне і досудове) авіакатастрофи польського Ту-154 мала б провести незалежна міжнародна технічна комісія із встановлення причин авіакатастрофи, а міжнародна слідча комісія (за аналогією МСГ у справі про збиття літака МН17) — встановити осіб, винних у авіакатастрофі, спричиненої, за моїми висновками, терористичною атакою. Я це рекомендував польській і російській стороні ще в 2010 році, але Росія відмовилася.

Остаточний вердикт у справі знищення польського президентського літака Ту-154 повинен винести Міжнародний трибунал, якщо його створення не заблокує Росія, як це вона зробила у справі збиття малайзійського літака МН17. Перед трибуналом в обов’язковому порядку, згідно з міжнародними правовими нормами, повинні постати й свідчити Путін, Медведєв, Туск та інші високопосадові особи Росії і Польщі (в тому числі, керівники спецслужб цих країн), які були при владі на момент терористичної атакина літак президента Польщі Леха Качинського.

 

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, генерал-лейтенант СБУ, почесний голова Спілки офіцерів України

(Далі буде)

Comments are closed.