У Фейсбук-мережі з’явилася сторінка «Меморіал Визвольного Руху». Її фундатори звернулися до користувачів з пропозицією підтримати важливу громадську ініціативу.
«Меморіал Визвольного Руху» – під такою назвою ми відкриваємо Фейсбук-сторінку, на якій розповідатимемо про героїв невідомої широкому загалу народної визвольної війни, що сто років тому розгорнулася на українських теренах після падіння УНР. Коли боронити Україну вже було нікому, тоді на історичну арену вийшла повстанська стихія українського селянства, очолювана Повстансько-партизанським штабом уряду УНР у вигнанні та видатними отаманами повстанського руху і героїчним українським офіцерством на місцях.
Також маємо на меті познайомити українство з громадською ініціативою щодо спорудження в Кривому Розі на ознаменування 100-річчя подій Української революції меморіального комплексу на честь героїв селянського повстанського руху 1919-1923 років на Криворіжжі. Адже саме Криворізький повіт був тоді одним із найпотужніших повстанських центрів на теренах колишньої Катеринославської губернії й чимало ключових подій у запеклій війні українського селянства проти більшовизму відбувалося якраз у цьому регіоні.
Сподіваємось на зацікавленість, розуміння та широку підтримку співвітчизників і найперше земляків, яких закликаємо долучитися до обговорення зазначених подій і до громадської ініціативи щодо спорудження першого на Криворіжжі меморіального комплексу на честь героїв Українського Визвольного Руху.
Пам’ятник Степовому-Блакитному (Костю Пестушку) – Головному отаману Холодного Яру, командиру легендарної повстанської Степової дивізії, яка формувалася на Криворіжжі навесні-влітку 1920 року. Саме цей пам’ятник роботи криворізького скульптора Олександра Канібора (старшого) і пропонується встановити в Кривому Розі у складі меморіального комплексу на честь героїв Українського Визвольного Руху та на ознаменування 100-річчя подій Української революції. Українська маніфестація 1917 року.
На жаль, про ці події в українських офіційних колах сьогодні майже не згадують. Широко не обговорюються вони і в суспільстві. Їх не намагаються осмислити у наймасовіших медіа. Про них не розповідають у школах, вони не в центрі уваги у вишах. Навіть тепер, коли Україна вже майже три десятиліття, як є незалежною державою, за що боролося чимало поколінь українців, нагадувати нинішнім українським поколінням про визвольні змагання 100-річної давнини на державному рівні чомусь не прийнято.
Тож відновлення пам’яті щодо Українського Визвольного Руху стало справою українських науковців, краєзнавців, письменників, журналістів, митців, громадських діячів і загалом патріотично налаштованої громадськості. Понад двадцять років основним осередком такої багатоаспектної дослідницької, видавничої, військово-патріотичної й культурно-освітньої роботи у цьому напрямку є Історичний клуб «Холодний Яр». Зусиллями клубу та багатьох українських патріотичних організацій проводяться зокрема традиційні дні вшанування пам’яті героїв-повстанців у головному повстанському центрі доби визвольних змагань Холодному Яру.
Українська маніфестація 1917 року
Такі ж пам’ятні заходи, згідно з ухваленими на найвищому офіційному рівні документами, з нагоди 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років мали би відбуватися й по всій Україні. Однак слушною нагодою для формування історичної пам’яті в українського населення щодо одного з ключових періодів української історії, і в центрі, і на місцях користатися, на жаль, не поспішають.
Напевно, суворе табу часів російського більшовизму, під кирзовим чоботом якого опинилася наша знекровлена країна після падіння Української Народної Республіки, щодо цих подій, особливо селянського повстанського руху, остаточно не зняте й до тепер. Таке враження, що всупереч значному масиву архівних документів і сучасних історичних досліджень, присвячених періоду українських визвольних змагань, комусь дуже хочеться законсервувати в суспільній свідомості саме радянську версію вітчизняної історії. Чи не тому, що Україною продовжують керувати нащадки тих, хто допомагав заганяти українців у російське більшовицьке ярмо, яке намагаються накинути нам знову. І в цій новітній пастці російського неоімперіалізму вже опинилося нинішнє українське населення анексованого Криму та окупованих територій Донбасу.
З 2014 року на сході нашої країни триває гібридна війна, у якій українці відчайдушно стримують чергову російську агресію і майже щодня гинуть українські герої. І все повторюється знову, як і 100 років тому, коли у переважно ворожому оточенні розбурханого протиріччями й суперечностями тогочасного світу над українською державністю нависла смертельна небезпека. І знову ворожа російська агентура та брехлива імперська пропаганда намагаються зруйнувати нашу державність і ззовні, і зсередини.
Намагаючись посіяти ворожнечу серед українського населення, кремлівські пропагандисти традиційно вдаються до відпрацьованих ще за радянського окупаційного періоду методів, постійно говорячи на біле – чорне, а на чорне – біле. Відтак усі, хто згадує про волю та про українських героїв, які боролися за неї, та й самі продовжують сьогодні боротися, автоматично стають для них хунтою, нацистами, фашистами, петлюрівцями, бандерівцями. Імперія зла, агресії й терору продовжує лякати українців і світ іменами героїв і провідників Українського Визвольного Руху, яких ще за радянської окупації оголосила бандитами і ворогами народу. Десятиліттями ці імена російські окупанти намагалися стерти з народної пам’яті, навіть могили зрівнювали з землею, щоби й сліду не лишалося від тих, хто боровся за вільну Україну.
За вільну Україну!
У цьому перевернутому світі, де українські герої вважалися бандитами, а катам українського народу повсюдно співали осанну і ставили пам’ятники, українців привчали жити надто довго. Звісно, й тепер кремлівським наглядачам і їхнім українським перевертням дуже хочеться, щоби ми залишалися в ньому й надалі. Тож чим рішучіше ми відкинемо цю хибну й облудну окупаційну систему координат і повернемось нарешті до своїх національних цінностей, які мають стати альфою та омегою українського вільного буття, тим швидше об’єднаємо українську націю для спільної боротьби і перемоги.
І найперше маємо повернути з небуття забуті й піддані остракізму імена українських достойників, вшанувавши пам’ять героїв Українського Визвольного Руху, завдяки героїчному чину яких ми не забули про волю і не втратили потягу до неї. Саме заради цього вони й ставали у найтяжчі періоди нашої історії на жертовний шлях визвольної боротьби, прекрасно усвідомлюючи свою приреченість у надто нерівній борні з чумою ХХ сторіччя – російським більшовизмом і його українськими маріонетками.
Перемога приходить до тих, хто шанує своїх героїв. Отже, шануймо і шануймося та будьмо переможцями!
Оргкомітет з відзначення 100-річчя подій Української революції на Криворіжжі
Правління ГО «Громадський клуб «Український час»
Історичний клуб «Холодний Яр»
Всеукраїнська громадська організація Спілка офіцерів України
17 окрема танкова Криворізька бригада імені Костянтина Пестушка