СТОРІНКИ ІСТОРІЇ:- ВСЕУКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ»

95Щороку 6 грудня в Україні відзначається День Збройних Сил України, бо в цей день Верховна Рада України прийняла Закон «Про Збройні Сили України» і Закон «Про оборону України» і з цього дня Україна отримала свої власні Збройні Сили України.

Цей день в історії України настав не сам собою, йому передувала наполеглива і не легка робота військових фахівців-патріотів, які з ризиком для себе працювали над реалізацією проблеми створення в Україні власних Збройних Сил, долаючи всі перепони на цьому шляху.

Оскільки історія створення, становлення та розбудова Збройних Сил України неподільно пов’язана із становленням і діяльністю Спілки офіцерів України, але незаслужено замовчується в офіційних джерелах, то з року в рік зникає цілий пласт новітньої історії України з її героями, антигероями і прикладами, на які можна було б спертися в процесі національно патріотичного виховання української молоді. Тому керівництво ВГО СОУ вважає, що сьогодні важливо відродити і зберегти для прийдешніх поколінь цю славетну сторінку історії України на основі документів, свідчень і спогадів учасників тих минулих подій, це потрібно і для відновлення історичної справедливості стосовно ще живих героїв тих буремних подій. Ми повинні поіменно назвати найбільш активних учасників процесу творення Збройних Сил України і зібрати про них всі можливі матеріали для підтвердження їх важливої ролі в нашій історії.

Сьогодні члени ВГО СОУ, наші побратими, зі зброєю в руках захищають Незалежність України в російсько-українській війні. Тому важливо також осмислити нашу історію, зрозуміти, де ми помилилися і що ми здобули, зрозуміти витоки наших перемог і поразок в процесі державотворення.

Це важливо для запобігання у майбутньому повторення помилок, допущених у нашому минулому!

Перебудова суспільства, яка була започаткована в СРСР у 1985 році дала свої плоди: наприкінці вісімдесятих років Український народ вже прокинувся від сну бездуховності, почав очищатися від ідеологічного дурману, відстоювати своє право на свідомий вибір. Особливістю національно-визвольного руху стало розгортання опозиційної діяльності, зростання її масовості, прагнення людей реалізувати нагромаджений роками неволі емоційний, волелюбний, державотворчий потенціал.

Новою формою протистояння комуністичному режиму стали велелюдні мітинги, які повсюдно розганяла міліція та її загони особливого призначення. Це спричинило хвилю народного невдоволення, яке зростало. Найвиразніше це виявилося у Львові, де пік мітингової активності припав на 1988 рік. Жорстокі побиття мітингувальників тут відбулися 12 березня, 28 липня, 4 серпня та 1 жовтня. У низці республік СРСР для придушення демократичних виступів влада все частіше використовує радянські армійські підрозділи. Така доля могла спіткати й Україну.

Тож питання відродження власних Збройних Сил у 1989 році стало закономірним і Народний Рух України вперше висловив задум творення Української армії, а на установчому з’їзді Руху у вересні 1989 року було прийняте «Звернення до військовослужбовців УРСР, працівників української міліції та КДБ», у якому говорилося про вагомі цілі взаємодії: «Надійна оборона республіки і державної безпеки, зменшення злочинності та ліквідація суспільних причин, що її викликають, …ліквідація «дідівщини» в армії, поліпшення житлових умов військовослужбовців, захист працівників міліції від підступної мафії, боротьба проти утисків з боку адміністрації чесних, демократично настроєних службовців».

Рух закликав усі чесні перебудовчі сили в армії та органах правопорядку до консолідації, взаємної толерантності, процесу демократизації суспільства.

До Львівської крайової організації НРУ звернувся викладач історії Львівського медичного училища, старший лейтенант запасу, Сергій Рудюк з пропозицією створити, спираючись на досвід Української повстанської армії, воєнізовану організацію, яка б при потребі захистила українців від можливих силових акцій з боку агонізуючого правлячого режиму.

Керівництво Народного Руху України Львівщини схвалило пропозицію і прийняло рішення про створення такої організації, звичайно, цілком легальної, що буде діяти у межах чинного законодавства на основі Положення про добровільну народну дружину (ДНД). Керівником новоствореної організації призначили В. Шмідта, начальником штабу С. Рудюка, керівником оргвідділу Ю. Криворучка.

Керівництво організації розробило «Положення про Львівський загін підтримки громадського порядку», який і став правовою основою діяльності організації, пізніше відомої як «Варта Руху».

Однак зведення військової проблеми лише до створення охоронних підрозділів не могло задовольнити суспільство з огляду об’єктивних обставин, оскільки залишалась загроза застосування армії у політичних процесах на боці КПРС, а разом з цим і виникнення громадянської війни в Україні.

Тому 7 лютого 1990 року у Львові було створено Український Військовий Комітет, секретарем якого став колишній начальник штабу «Варти Руху» Сергій Рудюк. Український Військовий Комітет одразу підняв ідею створення національних збройних сил.

1Перемога демократичних сил на чолі з В. Чорноволом на виборах до місцевих Рад у квітні-травні 1990 року і їх підтримка військово-патріотичного руху сприяли реорганізації Українського Військового Комітету у Львівський громадський Комітет за відродження Української Національної Армії.

Це перетворення сталося 20 червня 1990 року на конференції Українського Військового Комітету. Делегати конференції схвалили статут і переобрали керівні органи. Головою правління Комітету було обрано Сергія Рудюка, до складу Комітету увійшли полковник Віталій Лазоркін, Ростислав Онищак, Степан Вус, Роман Роп, Ярослав Грядовий, Михайло Біляковський, Ярослав Керницький, Сергій Радченко, Василь Презмірський, Андрій Кирчів, Валерій Савонюк, Віталій Чечило, Юрій Криворучко.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію «Про державний суверенітет України», де у дев’ятому розділі «Зовнішня і внутрішня безпека» було зазначено: «Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані, Верховній Раді Української РСР. Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами республіки. Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР». Декларація вмістила у собі частину програмних цілей демократичних партій і громадських організацій, в тому числі, й Львівського громадського Комітету за відродження Української Національної Армії.

Це дозволило Львівському громадському Комітету за відродження Української Національної Армії активізувати роботу щодо переведення ідеї творення національних збройних сил у практичну площину.

Комітет постановив собі за мету:

  • консолідацію і координацію дій зацікавлених кіл громадськості й громадських організацій України у проведенні військової реформи на засадах національного самовизначення;
  • забезпечення необхідного правового захисту законних прав військовослужбов-ців, членів їхніх сімей, учасників національно-визвольної боротьби українського народу, осіб, яким заподіяна шкода під час служби на території СРСР і за його межами;
  • сприяння у підготовці молоді до служби у відповідних видах і родах військ;
  • популяризацію та розвиток традицій українського війська;
  • відродження діяльності українських військово-спортивних організацій «Січ», «Луг»», «Сокіл», «Пласт»;
  • департизацію існуючих Збройних Сил;
  • забезпечення невикористання армії проти свого народу.

Прийняття Декларації ще не означало, що влада УРСР одразу розпочне реалізовувати її в життя, але все ж юридична база для подальшої роботи в цьому напрямку була закладена, а це, легалізовувало і суттєво сприяло практичній роботі, зокрема на території Львівщини, щодо відродження Збройних сил України.

Поступово діяльність Комітету поширилася по всій Україні. Були засновані осередки в Тернополі, Харкові, Ужгороді, Житомирі, Києві, Кривому Розі, Херсоні, Чернівцях.

Активною була участь Комітету і в масових політичних акціях демократичних сил, присвячених 500-річчю Запорозької Січі влітку 1990 року. Особлива увага Комітету приділялася роботі з молоддю: комітет створив і фінансував спортивні секції бойового самбо, боксу і власну юнацьку футбольну команду, яка у синьо-жовтих одностроях проводила матчі з армійськими командами і популяризувала національні традиції українського спорту.

Сергій Рудюк провів переговори з головою Львівського обласного товариства добровільного сприяння армії, авіації та флоту, який з розумінням поставився до діяльності Комітету і допомагав в його просвітницькій роботі. Завдяки активності та динамічності спілкування голови правління почав набувати ефективності один з важливих напрямів роботи Комітету – робота з допризовною молоддю через співпрацю з просвітницькими та спортивними організаціями, з товариствами патріотичного спрямування, такими, як: Товариство української мови імені Т.Г. Шевченка, що очолював Юрій Зима, військово-спортивне товариство «Січ» у м. Яворові, військово-спортивне товариство «Січ» з м. Запоріжжя.

Сам С. Рудюк досліджував і пропагував бойовий гопак як один з різновидів українських бойових мистецтв – рукопашного бою. Він організував приїзд молодіжних груп зі східних областей України до Львова з ознайомчою метою.

2Під час відвідувань Львова молодь познайомилась з історичними пам’ятками, з героїчною історією української національно-визвольної боротьби та збройної боротьби Української Повстанської Армії проти нацистських та більшовицьких окупантів. Вони також дізнались про сумно відому діяльність НКВД, її жахливі наслідки та документи, що свідчили про злочинну діяльність НКВД на Львівщині.

Так поступово духовне відродження української нації стало ще одним важливим напрямом діяльності Львівського громадського Комітету «За відродження Української Національної Армії».

14 жовтня 1990 року у Львові, з благословення митрополита Володимира Стернюка і за підтримки низки громадських організацій та місцевих органів влади, Львівський громадський Комітет «За відродження Української Національної Армії» організував урочисте відзначення у місті Львові свята Пресвятої Покрови – Дня Українського Війська. Свято набуло всеукраїнського та міжнародного значення: серед гостей перебувала делегація Спілки литовських стрільців на чолі з президентом Центрального управління цієї організації Г. Янкусом, а в урочистому богослужінні у соборі Святого Юра УГКЦ взяв участь український хор з Канади.

Комітет брав участь у скликанні Української міжпартійної асамблеї, створенні Комітету солдатських матерів, Львівської обласної фольклорно-спортивної асоціації «Галицька Січ», Сергій Рудюк був в числі тих, хто розробив перший статут Українського козацтва.

3Осінь 1990 принесла для Західної України нові політичні випробування. Ні тодішній уряд, ні консервативна більшість Верховної Ради України не палали бажанням відкривати пряму дорогу до творення власного війська.

Розуміючи це, демократичні сили вирішують шукати свої підходи до проблеми створення Збройних Сил України. Тому Львівський громадський Комітет за відродження Української Національної Армії 24 жовтня 1990 року у Львові на вулиці Любінській провів закриті збори членів Комітету з розгляду шляхів створення Збройних Сил України.

Серед учасників наради були Голова правління Комітету Сергій Рудюк, голова Секретаріату Комітету полковник Віталій Лазоркін, народний депутат УРСР Ігор Деркач, підполковник запасу Валентин Пилипчук, вояк УПА Микола Сливка, члени Української Республіканської партії Богдан Матіяшек та Олексій Миколишин, представники інших організацій, які підтримували ідею створення українських Збройних Сил. На зборах було прийнято рішення про проведення у Києві науково-практичної конференції з питань будівництва Української Армії.

У підготовці такої конференції важливим етапом стали Другі Всеукраїнські збори Руху, що відбувалися у Києві 25–28 жовтня 1990 року, на яких було наголошено, що Рух «має формувати Комітети відновлення Української Національної Армії».

1 грудня 1990 року в Києві відбулась перша сесія Великої Ради Народного Руху України, на якій голова секретаріату Львівського громадського Комітету за відродження Української Національної Армії полковник Віталій Лазоркін оприлюднив розроблену ним Концепцію створення Збройних Сил України. Сесія схвалила Концепцію полковника Лазоркіна і Народний Рух України отримав програмний документ щодо створення власних Збройних Сил, який і був реалізований у 1991 -1992 роках.

Науково-теоретична конференція із залученням народних депутатів на тему «Зовнішня і внутрішня безпека України», співорганізатором якої був Львівський громадський Комітет «За відродження Української Національної Армії», відбувалася у Києві  в актовому залі Спілки письменників України 2–3 лютого 1991 р. Від імені Львівського громадського Комітету Сергій Рудюк ознайомив присутніх з досвідом роботи Комітету, зокрема, в патріотичному вихованні та підготовці молоді до служби в майбутній Українській Національній Армії. Він також представив Концепцію створення Збройних Сил України полковника Лазоркіна, що передбачала поряд з еволюційним перетворенням угрупування радянських військ на території України у Збройні Сили України формування нових бойових військових частин, які стануть зразком принципово нових Збройних Сил України.

Після проведеної конференції Народний Рух України створив новий структурний орган організації – військову колегію, куди увійшли і керівники Львівського громадського Комітету Сергій Рудюк та Віталій Лазоркін. Рада Колегії Народного Руху України та Колегія Руху з військових питань виступили з ініціативою провести у липні 1991 року Установчий з’їзд Республіканського Комітету за відродження Української Національної Армії, якій де-факто і став установчим з’їздом Спілки офіцерів України.

Керівництво силових структур СРСР дуже негативно відреагувало на результати конференції, посиливши тиск на прихильників створення Збройних Сил України – військових і цивільних осіб.

Так, участь голови правління Львівського громадського Комітету за відродження Української Національної Армії Сергія Рудюка в роботі конференції коштувала йому викладацької посади у Львівському медучилищі, а полковника Віталія Лазоркіна від звільнення з Радянської Армії врятував мандат депутата Львівської обласної Ради.

Процес створення Збройних Сил України і Спілки офіцерів України характеризується водночас конспіративністю, компетентністю і гіперактивністю його учасників і, у першу чергу, офіцерів-патріотів, які спиралися на патріотичні громадські і політичні організації України. Важливим результатом їх наполегливої роботи став І-й з’їзд офіцерів – громадян України, проведення якого було заплановано на липень 1991 року.

Оргкомітет з підготовки І-го з’їзду офіцерів – громадян України очолив заступник Голови Ради Колегій Руху Володимир Мулява, до складу оргкомітету увійшли народні депутати Олександр Ємець, Ігор Деркач, Сергій Колесник, народний депутат СРСР полковник Вілен Мартиросян з міста Рівне, кияни: капітан запасу Віталій Чичило, полковник запасу Анатолій Кошіль і ст. лейтенант запасу Анатолій Русначенко, підполковник Олександр Нижник з Винниці, полковник Віталій Лазоркін і ст. лейтенант запасу Сергій Рудюк зі Львова.

І з’їзд українських офіцерів відкрився 27 липня 1991 року у славетному Будинку Центральної Ради, а нині – Будинку вчителя, що на вулиці Володимирській у Києві, Знаковість цього з’їзду полягала у його державотворчому спрямуванні, закладеному в його позначенні як І-й в сьогоденні і ІV-й з огляду на спадковість до трьох військових з’їздів, що відбулись у дорадянські часи у 1917 році.

До президії І з’їзду українських офіцерів увійшли: В. Мулява – голова Оргкомітету з проведення з’їзду, полковник В. Лазоркін, полковник В. Мартиросян, підполковник запасу О. Нижник, капітан запасу В. Чичило, підполковник А. Шміло.

4

Президія 1-го з’їзду СОУ: голова секретаріату Львівського обласного Комітету за відродження української національної армії полковник В. Лазоркін,  заступник голови Ради Колегій Руху України В. Мулява, народний депутат України О. Ємець; за трибуною – народний депутат СРСР полковник В. Мартиросян

 Порядок денний з’їзду:

1. Політична ситуація в Україні та проблеми відродження її Збройних Сил.

2. Державно-правові аспекти створення Збройних Сил України.

3. Правовий і соціальний захист військовослужбовців.

4. Організаційні питання створення Комітету офіцерів України.

З питань порядку денного виступили делегати з’їзду: В. Мулява, П. Недзельський, О. Гудима, Щ. Бойко, В. Мартиросян, О. Нижник, І. Рибалко, А. Шміло, Л. Бровченко, Г. Омельченко та народні депутати: Л. Лук’яненко, О. Ємець. І. Деркач, Л. Скорик; від солдатських матерів — М. Влад; від Естонії -І. Хельме; від української діаспори Р. Зварич та інші, зокрема, від Львівського громадського Комітету за відродження Української Національної Армії виступили:

–       підполковник Олег Зелінський, який наголосив, що гарантом української державності є виключно власна армія;

–       полковник Віталій Лазоркін, який висвітлив важливість вирішення проблем оборони України, основою якої є власні Збройні Сили України, а також розкрив стан і необхідні заходи щодо забезпечення соціального та правового захисту військовослужбовців;

–       старший лейтенант запасу Сергій Рудюк, який обґрунтував можливості створення в Україні національного війська у правовій та історичній площинах.

В роботі з’їзду взяв участь львів’янин підполковник Михайло Курман, який і сьогодні є активним членом виконкому Львівської обласної організації Спілки офіцерів України.

Делегати з’їзду прийняли Постанову про утворення Всеукраїнської громадської організації «Спілка офіцерів України», Заява стосовно принципів побудови Збройних Сил України, Звернення до Верховної Ради УРСР з вимогою прискорити відродження Збройних Сил України, Звернення до офіцерів – громадян України, що проходять службу на чужині, з рекомендаціями повертатися на Батьківщину та запевненням вирішення їхніх проблем в Україні. З’їзд також прийняв Статут Спілки офіцерів України. В основу Статуту Спілки було покладено Статут Львівського громадського Комітету «За відродження Української Національної Армії». Членами виконкому СОУ від Львівщини стали полковник В. Лазоркін і С. Рудюк.

Ця подія була безпрецедентною в новітній історії України і спричинила широкий суспільний резонанс по всій території СРСР, а прихильники імперської Росії вдалися до погрози втопити у Дніпрі ініціаторів та учасників з’їзду, що порушив питання творення Збройних Сил України.

Рішення Верховної Ради УРСР 16 липня 1990 року про державний суверенітет України та проголошення на І-му з’їзді українських офіцерів про створення всеукраїнської Спілки офіцерів України суттєво прискорювали відцентровий рух України, невідворотно наближаючи крах більшовицької імперії, що, безумовно, відчували і партійні керівники в ЦК КПРС, які зробили спробу зупинити цей процес шляхом державного перевороту 19 серпня 1991 року, який не вдався і увійшов в історію під назвою «ГКЧП». Після провалу ГКЧП Україна 24 серпня 1991 року оголошує себе незалежною державою.

Після заснування у липні 1991 року Спілки офіцерів України розпочався процес утворення первинних організацій та осередків СОУ у всіх областях України. Саме тоді, з постанням первинних організацій та осередків СОУ і вступом до них кадрових офіцерів, український військовий рух набув потуги і став серйозною пересторогою для реваншистів щодо застосування силового варіанту проти Незалежної України.

Спілка офіцерів України своєю діяльністю сприяла створенню правової основи для творення Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Прикордонних військ України, зокрема, полковник В. Лазоркін вже до 5 вересня 1991 року особисто розробив проекти Законів України «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України» і передав їх до комісії Верховної Ради України.

У вересні 1991 року при комісії з питань оборони і безпеки Верховної Ради України полковник В. Лазоркін провів нараду військових експертів, які обговорили розроблені ним проекти Законів України «Про оборону України» та «Про Збройні Сили України» і внесли окремі редакційні правки до представлених проектів законів. На нараду були запрошені генерали і офіцери штабу Київського військового округу, штабу 8 окремої армії ППО та представники Державного комітету з військових питань при Кабінеті Міністрів України: генерал-майор В. Васильєв, генерал-майор В. Гречанінов, полковники В. Кохно, В. Герасименко, В. Говоруха і інші.

Члени СОУ підполковник М. Мельник і майор П. Костюк працювали над проектом закону «Про національну гвардію», а полковник О. Скіпальський займався створенням управління військової контррозвідки; сержант запасу, філософ В. Мулява готував концепцію Соціально-психологічної служби Міністерства оборони України.

Керівництво ВГО СОУ звертається до всіх громадян України надсилати фотографії учасників І-го з’їзду та документи, які містять дані про них і підтверджують їх участь в роботі з’їзду, до офісу ВГО СОУ, за адресою: Київ, вул. М. Грушевського, 30/1, аудиторія 325, Центральний будинок офіцерів; телефон: (044)-253-32-30; сайт ВГО СОУ: http://www.officers.org.ua

ДАЛІ БУДЕ.

ЧЛЕН СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ

ПОЛКОВНИК ВІТАЛІЙ ЛАЗОРКІН

Comments are closed.