Як гинули безнаказанно підводні човни СРСР…

3

08 березня 1968р.  радянський ракетний дизель-

електричний підводний човен 15-ї ескадри підводних човнів Тихоокеанського флоту(з бази підводних човнів, що в камчатської бухті Крашеніннікова, назва якої з французької перекладається як могила) К–129 проекту 629А

(основне озброєння — ракетний комплекс Д-4 з трьома балістичними ракетами Р-21 з ядерними боєголовками в огорожі рубки, та окрім звичайних – дві торпеди теж з ядерними боєголовками) 4під командуванням капітана 1–го рангу В. Кобзаря, знаходячись на бойовому патрулюванні в північній частині Тихого океану, в 750 милях від острова Оаху (загинув в точці з координатами 40 ° 06 ‘пн. ш., 179 ° 57′ з. д.), в 00.00 08.03.68р. поворотній точці маршруту 40 ° 00 ‘пн. ш., 180 ° 00′ з. д. – як бачимо координати майже співпадають враховуючи точність плавання підводних човнів; не дав обумовлений бойовим розпорядженням короткий сигнал про прохід контрольного рубежу, тому оперативний черговий на центральному командному пункті ВМФ оголосив тривогу; як з’ясувалося далі — за нез’ясованих обставин пч зазнав аварії й затонув на глибині 5600 м неподалік Гавайських островів. Усі 98 моряків, що були на борту (членів екіпажу по штату – 90) загинули.

І тут же з’ясувалося, що на КП ескадри немає навіть списку екіпажу, підписаного особисто командиром підводного човна і завіреного корабельною печаткою(екіпаж, який півтора місяці як повернувся з БС і частина екіпажу його перебувала ще у відпустках після БС, поспіхом доукомплектовували перед виходом в море з інших підводних човнів – 16 офіцерів і матросів, навіть молодими матросами з учебки – 11 осіб, бо пч який повинен був йти на БС виявився не готовим!).

З військової точки зору, це тяжкий посадовий злочин.

Чий?

Командира, якому підсунули 27(майже третину екіпажу!) чужих людей(при такій заміні екіпажу пч повинен був виведеній з лінії і почати відпрацювання екіпажу з нуля, а не йти на БС!), оперативного чергового, який дав дозвіл на вихід пч не отримавши від командира список людей, які з ним вийшли в море(можливо список так і залишився в його кишені, бо при такому «дурдомі» з підготовкою до виходу в море — переведеного в 453 екіпаж ученика гідроакустика матроса Пічуріна Олександра Олександровича просто забули віддати в екіпаж і він пішов одним з восьми позаштатних на БС!?), командира чи начальника штабу ескадри, який підписав дозвіл на вихід в море з такою командою( не екіпаж, бо вони в цьому складі не пройшли повного курсу бойової підготовки і мали  майже 10% позаштатних людей!) не впевнившись у виконанні всіх вимог керівних документів?

Аналогічно, з такким же «екіпажем» в свій час вийшов теж на БС атомний унікальний єдиний в світі ПЧ «Комсомолець» і теж загинув!

Жоден з керівників, які в бажанні вислужитися і, можливо, отримати якусь нагороду за «вправне виконання поставлених завдань», які реально, не порушуючи керівних документів,  виконати було неможливо, за те, що послали людей на вірну смерть, не поніс ніякого покарання!

Вийшли 24 лютого 1968 року в дев’яностоденний похід — повернення планувалося на 5 травня.

Судячи з озброєння, К-129 в разі необхідності була готова до нанесення ядерних ударів двома торпедами по морським авіаносним з’єднаннях і трьома балістичними ракетами по наземних цілях. Для цього і треба було патрулювати в зоні можливого театру військових дій.

З 12 березня почалися активні пошуки підводного човна. Більше 30 кораблів і авіація уздовж і поперек зорали передбачуваний район зникнення субмарини, але так і не виявили її слідів ні на поверхні, ні в глибині океану. Країні і світу про трагедії не повідомили, що було в традиції тодішньої влади.

Цікаво, що головком ВМФ СРСР С. Г. Горшков зробив безпрецедентну заяву, відмовившись визнати загибель субмарини і всього екіпажу. Офіційна відмова уряду СРСР від затонулого К-129 призвела до того, що він став «безхазяйним майном», таким чином, будь-яка країна, що виявила зниклий підводний човен, вважалася б її власником. І звичайно, все, що знаходиться всередині підводного корабля.

Якщо врахувати, що всім субмаринам, які йшли в похід від берегів СРСР, бортовий номер (вона мала бортовий номер «574″) зафарбовували, то при виявленні К-129 навіть не мав розпізнавальних знаків.

Тому в початку 1969 р в ЦРУ почалися дискусії про можливість підйому цінного обладнання з радянського підводного човна з дна Тихого океану.

Американців цікавило буквально все: конструкція підводного човна, механізми і інструменти, сонари, документи. Особливу спокусу викликала думка проникнути в радіозв’язок ВМФ СРСР, «розколоти» шифри радіообміну.

Якщо вдасться витягти апаратуру радіозв’язку, можна за допомогою ЕОМ розкрити алгоритми кодування інформації, зрозуміти ключові закони розробки шифрів СРСР, тобто розкрити всю систему розгортання та управління Військово-Морським Флотом Радянського Союзу. Не менший інтерес представляла ядерна зброя на борту човна: особливості конструкції МБР Р-21 і бойових частин ядерних і звичайних торпед.

Влітку 1968р. в район загибелі К-129 був направлений ​​атомний ПЧ для спеціальних операцій ВМС США «Halibut»(Палтус). Колишній ракетоносець був грунтовно модернізований і насичений «під зав’язку» океанологічних обладнанням: бічними підрулюючими пристроями, якірним пристроєм з носовою і кормовим грибоподібним якорем, водолазної камерою, далеким і ближнім бічними сонарами, а також глибоководним буксированим модулем «Fish», оснащеним фото-, відео -обладнання та потужними прожекторами, за допомогою якого було виявлено, ​​ що К-129 лежить на дні океану, знято більше 20 тис. кінокадрів з зображенням підводного човна і прилеглих ділянок дна. На кінокадрах відображений пролом відразу за огорожею бойової рубки, шириною близько трьох метрів (10 футів) і сильно пошкоджені кормова і середня ракетні шахти, у яких зірвані кришки. Кормова шахта сильно погнута, а головна частина ракети відсутня. Третя з ракетних шахт не пошкоджена.

Інші кадри зафіксували труп підводника, одягненого в штормовий реглан, стьобані штани і важкі флотські чоботи. Опис його одягу — штормовий реглан з коричневої овчини, стьобані штани і флотські чоботи — дає вагомі підстави вважати, що це командир ПЧ К-129. Подібні реглани на постачанні підводних човнів не перебували. Тільки командири ПЧ «діставали» їх у інтендантів. Саме в такий реглан, ватяні стьобані штани і важкі чоботи був одягнений 24 лютого 1968 р командир К-129 Володимир Іванович Кобзар при відході від причалу в останній похід. На знімках було видно, що останки моряка вже стали надбанням морських мешканців.

512 серпня 1974 року в результаті секретної операції ЦРУ «Проект Азоріан»(«Дженіфер») вартістю в  $350 миллионов, за допомогою спеціально сконструйованого обладнання (корабель «Гломар Експлорер» і спецдок з пристроєм підводного захоплення корпусу човна — баржа НМВ-1 (Hughes Marine Barge) і глибоководний заххват Clementine(Кліментіна), була піднята носова частина підводного човна, СРСР відмовився від своїх моряків, тому американці змушені були їх ховати за своїми традиціями в США.

Є відомості, що до виготовлення спеціального судна «Гломар Експлорер» (Glomar Explorer), яке піднімало човен, мав відношення американський мільйонер Говард Хьюст. І йшли на К-129 виключно заради секретних кодів і зразків радянської ядерної зброї. Вся робота тривала 40 діб. При підйомі радянська субмарина розламалася на два шматки, тому підняти вдалося тільки один, який складався з першого, другого і частини третього відсіків. Американці тріумфували.

6Вересень 1974, судно військово-морського флоту США, останки шести загиблих членів екіпажу радянського підводного човна К-129 ховають за давньою морською традицією. «Ми віддаємо їх останки морю. Чекаючи загробного життя і воскресіння тіла, коли море віддасть своїх загиблих », — звучить голос священнослужителя.

Єдине, що зробила батьківщина для загиблих підводників після підйому човна — МЗС СРСР направив Держдепартаменту США ноту, в якій звинуватив американців у порушенні міжнародного морського права (підйом з океанського дна чужого корабля) і в оскверненні братської могили моряків. Однак ні те ні інше не мало під собою жодної правової бази. Самі ж від них вімовилися, самі ж і звинувачують інших – традиційна поведінка москалів… І лише за поданням міністра оборони І.Сергееза указом Президента Російської Федерації від 20 жовтня 1998 року всі члени екіпажу підводного човна К-129 «За мужність та відвагу, проявлені при виконанні військового обов’язку» були нагороджені орденами Мужності (посмертно), але нагороди були вручені тільки восьми сім’ям загиблих моряків. У місті Черемхові встановили пам’ятник героям-підводникам ПЧ К-129, які народилися і виросли в Іркутській області.

Віддавши останні почесті радянським морякам, американці почали шукати так цікавивші їх шифри, але не досягли бажаної мети. Причиною всьому був російський менталітет: в період ремонту К-129 в 1966-1967 роках в м .Дальзавод головний будівельник заводу на прохання командира підводного човна капітана 1-го рангу В. Кобзаря переніс шифр-рубку в четвертий ракетний відсік.

Розслідування держорганів США (операція «Дженніфер»), яке грунтувалося на безпосередньому дослідженні залишків корпусу ПЧ як на дні океану , так і після їх підйому на поверхню, прийшло до висновку, що причиною катастрофи К-129 стало спрацьовування двигунів ракет Р-21. Є щосекундний хронометраж, зафіксований акустичним наглядом — протягом шести хвилин послідовно в шахтах спрацьовують дві ракети (при закритих кришках)

10.09.2007р. американці передали Росії деякі матеріали по К-129 та документальний відеофільм поховання ними радянських моряків…

Почесній голова СОУ

капітан першого рангу  Э.О. Лупаков

Comments are closed.