Десоветизація Збройних Сил України як чинник творення національного війська в Україні

КОСТЮК ПОРТРЕТ

полковник Петро КОСТЮК Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України

 Виступ Голови Львівської обласної організації полковника Костюка Петра Івановича на урочистих зборах присвячених 25 річниці створення Всеукраїнської громадської організації Спілки офіцерів України.

«Процес творення української армії, зокрема національної армії, є справою не тільки матеріального порядку, а ще й морального, ідеологічного».

Генерал-хорунжий Армії УНР Володимир Сальський

 Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах: виховання військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Українського народу, додержання військової дисципліни (Закон України Про Збройні Сили України. Розділ IV. ДІЯЛЬНІСТЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Стаття 11. Засади діяльності Збройних Сил України )

   21 травня 2015 року набрав чинності пакет законів, прийнятих Верховною Радою 9 квітня, про історичну пам’ять, або про «декомунізацію» – про заборону радянської символіки, засудження комуністичного режиму, відкриття архівів радянських спецслужб та визнання вояків УПА борцями за незалежність України тощо.

Декомунізація- передусім, демонтування «совкового» мислення, совєтської (радянської) ідентичності, деокупації історичної  пам’яті українців. Тоталітаризм перемагає, якщо ми не помічаємо його символів, казав чеський президент Вацлав Гавел.   Десовєтизація це відновлення людського в людині, повернення людині найвищої гідності. Такі процеси проходять  в багатьох державах на теренах колишнього СРСР та Східної Європи. Тема десовєтизації передбачає національну самоідентифікацію. Без ліквідації навязливого спадку минулого в пропаганді, символіці і топоніміці неможливе повноцінне визволення національної ментальності від совєтсько-імперських стереотипів і справжньої європезації країни.

  

  Десовєтизації  потребує і один із найважливіших соціальних інститутів країни Збройні Сили України, Національна гвардія України та інші силові структури нашої держави, які і надалі перебувають в інформаційному полі пріснопам’ятного СРСР.

    Ще до листопада 2015 р. переважна більшість військових з’єднань і частин, навчальних закладів Міністерства оборони України зберігала раніше присвоєні почесні найменування, географічні назви й державні нагороди колишнього СССР і республік, що входили до його складу, колишніх соціалістичних країн тощо.    (Петро КОСТЮК Коли звільняться від радянської спадщини Збройні сили України? http://universum.lviv.ua/journal/2015/3/index.htm; http://www.voxpopuli.com.ua/rubriki/politika/kolizvilnatsavidradanskoiespadsinizbrojnisiliukraieniavtorkostukpetro)

 Ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки, Олександра Невського, який є символом російської імперської державності, та її войовничості, Суворова, Кутузова і Жовтневої революції, засновані ще за часів колишнього СРСР, були найпоширеніші в почесних найменуваннях військових частин (установ) ЗСУ.

Звичайно, не можна не відзначити, що  з початком російсько-української війни та прийняття  пакету декомунізаційних законів почалися зміни в ЗСУ та інших військових формуваннях України .

        18 листопада 2015 р. виданий Указ  Президента України №646/2015 Про внесення змін до Указу Президента України від 30 жовтня 2000 року № 1173″Про впорядкування присвоєння почесних найменувань військовим частинам, установам, вузлам зв’язку, органам та підрозділам» (зі змінами, внесеними Указами від 23 червня 2006 року № 569, від 29 грудня 2006 року № 1162, від 22 липня 2010 року № 780, від 7 жовтня 2014 року № 761, від 16 грудня 2014 року № 934, від 10 червня 2015 року № 320 та від 21 вересня 2015 року № 551).

     Цим Указом затверджена нова редакція  переліку почесних найменувань. Зокрема, йдеться про вилучення частини почесних найменувань і державних нагород часів СРСР із повної назви військової частини, установи, вузла зв’язку, органів, підрозділів. Зокрема, прибираються згадки про державні нагороди часів CCСР і республік, що входили до його складу, колишніх соціалістичних країн («ордена Жовтневої революції», «ордена Червоного прапора», «ордена Суворова») тощо. Прибираються топонімічні відзнаки(географічні назви), якщо йдеться не про територію сучасної України. Якщо згаданий у назві топонім розташовано в Україні, він зберігається. Хоча є питання які потрібно було врахувати  в цьому Указі.

Декілька  прикладів перейменувань з наведеного в указі переліку:

Була 24 окрема механізована Самаро-Ульянівська Бердичівська Залізна ордена Жовтневої Революції, тричі ордена Червоного Прапора, орденів Суворова і Богдана Хмельницького бригада імені князя Данила Галицького.
Тепер 24 окрема механізована Бердичівська Залізна бригада імені князя Данила Галицького.

А чому князя, а не короля Данила Романовича?

Була 204 Севастопольська бригада тактичної авіації імені Олександра Покришкіна.  Тепер 204 Севастопольська бригада тактичної авіації імені Олександра Покришкіна.

26 вересня 2013 року Президент України В. Ф. Янукович підписав Указ № 531/2013., яким присвоїв 204 Севастопольській бригаді тактичної авіації повітряного командування «Південь» Повітряних Сил Збройних Сил України ім’я Олександра Покришкіна (тричі Героя Радянського Союзу маршала авіації)-і постановив надалі іменувати її — 204 Севастопольська бригада тактичної авіації імені Олександра Покришкіна повітряного командування «Південь» Повітряних Сил Збройних Сил України.

Це саме та  військова частина , яку 4 березня  2014 р.блокували російські окупанти на аеродромі Бельбек в Криму. Хоча  ця частина могла б отримати  в 2013 році почесне найменування імені військового льотчика, льотчика-випробувача, національного героя кримськотатарського народу Ахмет-Хана Султана.

Довідково:

      У вересні  2010  року делегати національного з’їзду кримських татар —курултаю просили у зверненні, яке лідер меджлісу Мустафа Джемілєв направив вищому керівництву України, сприяти присвоєнню імені двічі Героя Радянського Союзу (третій раз Сталін не присвоїв йому звання Героя із-за того, що він кримський татарин) , військового льотчика, льотчика-випробувача, національного героя кримськотатарського народу  Ахмет-Хана Султана міжнародному аеропорту «Сімферополь». Верховна Рада Автономної Республіки Крим, абсолютна більшість у якій належала Партії регіонів, двічі, 20 листопада 2010 і 9 травня 2011 року, відхилила дану пропозицію. Зрештою 14 травня 2015 року ця назва аеропорту була присвоєна постановоюВерховної Ради України.

Від березня 2014 року аеропорт закрито українською владою через російську окупацію Криму. Обслуговує тільки рейси з та до Росії, офіційні міжнародні рейси не здійснюються.

А зараз,  під час російсько-української війни, після анексії Криму, видається логічним і справедливим щоб ця частина носила почесне найменування  імені полковника Петра Болбочана.

Загальновідомо, що 10 квітня 1918 року полковник П.Болбочан на чолі виокремленої дивізії отримав таємний усний наказ від уряду УНР звільнити Крим від большевиків, захопити військове айно кримських портів і доєднати Чорноморський флот до складу ЗС України.24 квітня операцію було успішно здійснено. Переможний Кримський похід Запорізької дивізії став тріюмфом українського війська: «Болбочан був однією з яскравіших постатей в цілому корпусі.Великий організатор і здібний стратег.Умінням користуватися всім для добра справи й успіху, пояснюється такий швидкий наступ Запорожців на Крим, хоч звідси мали перед собою значно сильнішого ворога».  (В. Сідак, Т. Осташко, Т. Вронська. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника. К., 2009, с. 26)

Але це тільки початок великої роботи по десоветизації  військових частин, установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, вузлів урядового зв’язку Служби безпеки України, органів Державної прикордонної служби України та підрозділів Державної спеціальної служби транспорту, вищих військових навчальних закладів та організацій.

 Присвоєння почесних найменувань має бути не спонтанним, а на основі детально опрацьованої та узгодженої національної системи.

Присвоєння назв та перейменування військових частин (установ)  має розглядатись державним та військовим керівництвом держави як найважливіший засіб національно- патріотичного виховання особового складу ЗСУ, НГУ тощо.

Військовим частинам (установам) замість старих найменувань,  мають присвоюватись імена знаних національних героїв та воєначальників, які внесли значний особистий вклад у захист України, включаючи і героїв російсько-української війни, яку розвязала РФ у 2014 р. Сама суть такого найменування – це намагання донести до сучасників  цінності та якості, які були притаманні цій людині, дати їм приклад до наслідування.

Нажаль,  Укази Президента України 2004–2009 рр. щодо присвоєння почесних найменувань військовим частинам, установам, вищим військовим навчальним закладам Збройних Сил України імен видатних українських громадських та політичних діячів, воєначальників (полководців) виконано не повністю.

Зокрема, не було присвоєно ім’я Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри одній з військових частин Збройних Сил України згідно Указу Президента України від 16 травня 2005 р. № 793/2005 «Про увічнення пам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки».

Відповідно до Указу Президента України від 9 жовтня 2007 року №955/2007 «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладанням українсько-шведського союзу» визначено вивчити питання щодо присвоєння окремим навчальним закладам, установам, військовим частинам імен гетьмана України. Цей Указ донині не виконано.

Дехто з уповноважених ухвалювати відповідні рішення сприймали появу у військових частинах імен гетьмана України Івана Мазепи та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри як формальне оголошення війни Росії. Але РФ і так розпочала війну проти України. Безумовно, що тут позначився тривалий вплив «п’ятої колони».

   Очевидно, що має активно проводитись робота щодо увічнення пам’яті діячів національно-визвольної боротьби. Зокрема , в листопаді 2015 р. Верховна Рада України прийняла Постанову ВР щодо відзначення 125–ї річниці від дня народження Євгена Коновальця 14 червня 2016 р. 6 квітня 2016 року Кабінет міністрів утворив організаційний комітет та затвердив план заходів з підготовки та відзначення 125-річчя . Тим документом передбачався ряд заходів з метою вшанування видатного діяча українського національно-визвольного руху.

 Але, за невеликим винятком, держустанови проігнорували цю Постанову ВР. Зокрема: НБУ та «Укрпошта» проігнорували пропозиції парламентарів (виготовити і ввести в обіг ювілейну монету, присвячену 125 -річчю; «Укрпошті» видати серію поштових марок, присвячених 125-річчю з дня народження Євгена Коновальця).

Дивує, що в програмі українських телеканалів жодного згадування про Євгена Коновальця.

Пам’ятну дошку полковнику Арміїї УНР Є. Коновальцю  востаннє було відкрито у Литві у 2012р.та у Калуші  2014. ([Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://holos.fm/page/125-richchja-yevgena-konovalcja-jak-derzhustanovi-proignoruvali-postanovu-vr)

   Тим часом у Національному університеті оборони України донині функціонує аудиторія № 222 імені фельдмаршала І. Ф. Паскевича, створена 2013 року за ініціативою начальника цього військового вишу. Навіщо Україні імперські «герої»?

І. Ф. Паскевичем захоплювався скандально відомий міністр освіти часів Віктора Януковича Д. Табачник.

Складно  виграти війну, коли прославляються перемоги ворога.

  Виконання закону про декомунізацію  залежить не тільки від політичної волі влади, а й від прагнення суспільства до очищення.

 В українському контексті, це і очищення від російських колоніальних цінностей,оскільки колоніальна комуністична ідеологія і практика в Україні носила яскраво виражений російський імперський характер.

На вході до ліцею iменi Богуна стоїть пам’ятник російському генералісимусу Суворову – імперський знак-привiт з минулого. Колишнє суворовське училище, тепер військовий ліцей, носить ім’я славного козацького полковника Івана Богуна, який не підписав Переяславської угоди, а пам’ятник Алєксандру Суворову продовжує символізувати велич російської зброї…

     Неможливо відновити незалежність народу, якщо молодь житиме в середовищі символів та свят колоніального минулого.

4 березня 2008 року Президент України Віктор Ющенко видав Указ №194/2008 «Питання створення військового ліцею у селищі Батурин».(Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/194/2008.)

  Існування військового ліцею в Батурині мало зберегти зв’язок між історичним минулим і теперішнім часом. Військовий ліцей у гетьманській столиці, насамперед, мав прийняти дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з багатодітних сімей, дітей військовослужбовців, дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

 Був шалений спротив появі національного військового ліцею. Його так і не створили.

    Залишки колоніально-тоталітарного минулого України в Збройних силах  та  інших військових формуваннях промовисто нагадують про себе. В історії  деяких військових частин значаться так звані «подвиги» з придушення селянських повстань, боротьба з армією УНР та УПА. Участь у репресіях в Криму 1944 року.

  У ЗМІ  2016 року можна знайти інформацію про відзначення 98 х, 80 х, 75- річниць  військових частин. Дні частин , ВНЗ відзначають у дати які тягнуться з радянських часів.

Найбільш абсурдна ситуація з військовими навчальними установами. Більшість з них походить з СРСР, а деякі ведуть свій родовід від царських часів. Зокрема, Військова академія Сухопутних військ в Одесі. ([Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vaodessa.org.ua/index.php/history.html.)

   Тобто де-юре найменування змінене Указом  Президента України  №646/2015 від 18 листопада 2015р.  А де –факто йдеться про радянську історію (про неї йдеться і в ще функціонуючих кімнатах та музеях бойової слави), часом з прапорами на яких «старе» почесне найменування. Приміром, таке відзначення відбулось 1 липня 2016 року у Львові (Вже 75 років Перша окрема гвардійська залізнична бригада»будує і захищає».[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://photo-lviv.in.ua/vzhe-75-rokiv-persha-okrema-hvardijska-zaliznychna-bryhada-buduje-i-zahyschaje/). Указом  Президента України  №646/2015 від 18 листопада 2015 р.почесне найменування -1-й об’єднаний гвардійський Варшавський ордена Кутузова загін(саме такий напис був на прапорі під час відзначення)  змінено на-1-й об’єднаний гвардійський загін (Державна спеціальна служба транспорту).

  З  лютого 2014 року  почалася нова ера в історії України, і у ній совєтським  символам місця не має бути.

   Для тих, хто забув – спадкоємцем СРСР є Російська Федерація, а відповідно і ЗС РФ є спадкоємцями ЗС СРСР.

    Про сучасні Збройні Сили України ми говоримо з 6 грудня 1991року.  Історія  будь якої військової частини сучасних ЗС має бути державною українською, а не колоніальною.

   Триває російсько-українська війна. Невже після тисяч жертв захисників України до декого ще не дійшло ,що таке гібридна війна…

  Україна має вийти з колоніального історико-культурного підпорядковання Росії. Вона має творити спільні сакральні сенси, відмінні від ворожих , які працюватимуть на самоідентифікацію україського вояка, громадянина України

   В українських же реаліях потреба такої політики зумовлюється ще одним чинником: російська агресія на українських територіях опирається на совєтські  міфи та стереотипи , кремлівська пропаганда мобілізує на боротьбу проти України людей, що є носіями совєтської  ідентичності. Тож в нинішніх умовах декомунізація – це елемент політики безпеки держави.

 Варто нагадати про ще один  семіотичний рудимент СРСР– нумерацію військових частин, установ Збройних Сил.   Донині це важливе питання так і не вирішено. (Україна формувала власну армію з трьох округів Радянської Армії, які дислокувалися на її території й більшість частин несе нумерацію і військову історію частин Червоної, а потім Радянської армії).

 Сучасні Збройні Сили України мають сприйматися як спадкоємці кращих національних військових традицій козацтва, Українського Січового Стрілецтва, Армії УНР, Української Галицької Армії, Карпатської Січі та УПА.

Це стосується не лише ЗСУ загалом, а й кожної окремої військової частини. Кожна з них мала б бути спадкоємицею конкретної української військової частини , успадкувати її назву і нагороди, і саме від її бойового шляху вести свій. Це  очевидно сьогодні, коли вояки Збройних сил України, як майже сто років тому вояки Армії УНР, УГА, захищають незалежність України від московського агресора.

Важливою проблемою у функціонуванні збройних сил є збереження військових традицій. Це правила, звичаї і норми поведінки, які історично склалися в арміях світу і які передаються з покоління в покоління.

 Упродовж тривалого часу нівелювалися й розчинялися у російському /совєтському/ контексті досягнення українського воєнного мистецтва, національні військові традиції, імена видатних військових діячів та традиційних найменувань.

     Регулярні армії Європи будувалися на певних спільних взірцевих засадах. Військові традиції кожної з них є поєднанням власних засад зі спільними. До спільних засад належать, зокрема, наявність у кожному війську історичної системи назв частин, системи збірних відзнак (знамен і службових прапорів), оригінальних елементів уніформи, церемоніальних особливостей тощо.

Переважна більшість з’єднань армій світу (Великобританії, США, Франції, Польщі) має історичне коріння. Наприклад, у Збройних Силах Великобританії є формування, котрі беруть свій початок ще 1642 року (королівська ґвардія), і вважаються найстарішими у світі. Однак більшість регулярних військових частин Великобританії виникла на початку XVIII століття.

 Початки власної української військової організації з фіксованими назвами частин пов’язані з виникненням реєстрових козацьких полків, які перебували на службі у короля Речі Посполитої. Саме ці українські полки, єдині регулярні формування держави «трьох народів» того часу, на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, завдали нищівного удару армії Оттоманської імперії під час Хотинської війни у 1621 році. Реєстрові полки 1648 року стали основою армії гетьмана Богдана Хмельницького. І після Переяславської ради Україна зберігала свої збройні сили аж до 1763 року.

Вивчення, обґрунтування й утвердження давніх військових традицій становить у переважній більшості держав світу важливий аспект діяльності науково-історичних установ і служб.

  Кабінет Міністрів України 21 жовтня 2009 року ухвалив Постанову №1140 «Про утворення Науково-дослідного центру воєнної історії» (Офіційний вісник України, 2009 р., N83, ст. 2813). Центр створювався у межах існуючого на той час бюджетного фінансування і мав підпорядковуватись Міністерству оборони Після обрання Президентом Віктора Януковича відбулася зміна керівництва МО України.

  7 липня 2010 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 562 «Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2009 р. №1140». Підписав її тодішній прем’єр-міністр України М. Азаров.

А така установа  вкрай потрібна в умовах гібридної війни. Сьогодні, у розпал інформаційної війни, історія, як наука, виконує роль ефективної зброї. Справжня, не спотворена історія народу, її війська якнайкраще допомагає зберегти й сформувати національну ідентичність українців, її мужніх вояків.

        «Гібридна війна» триватиме, змінюючи форми і винаходячи нові прийоми як воєнні так і політичні. Росія здійснює одночасно і гуманітарну агресію в кількох напрямах, ведучи проти України інформаційно-пропагандистську, історіософську та конфесійну війни. Наступ на українську ментальність, традиційні цінності, мову, культуру, систему освіти, історичну пам’ять народу, національні церкви має стратегічну мету: знищення ідентичності української нації, яка є системоутворюючим складником громадянської нації та Української національної держави. (Володимир Василенко. Війна 2014 року: спроба системного аналізу».[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://i.tyzhden.ua/conte…/photoalbum/2014/10_2014/…/war.pdfВ).

   Приміром, Росія спустила на воду військовий корабель під назвою «Ярослав Мудрий». Це елемент гібридної війни, спрямований на те, щоб, аби вкотре, привласнити  наше історичне минуле.

     У нашій країні «десоветизація» на початковому етапі. Звичайно, робляться кроки у цьому напрямку, але бракує системності. Дуже промовистим є вигляд найвищої відзнаки нашої незалежної держави Україна – мініатюри орденів «Золота Зірка» та Держави звання Герой України. Д. Табачник, який був причетний до творення системи тоді ще президентських відзнак, просто познущався над нагородною системою України – на зірку  Героя Радянського Союзу наклав тризуба. Зокрема, у нас кілька десятків Героїв України виявилися зрадниками у Криму та на Донбасі.
Російська Федерація, яка позиціонує себе спадкоємцем СРСР, зберегла цю нагороду практично незмінною . Чверть століття тому ми проголосили   про свою Незалежність, заявивши перед світом що ми є чимось іншим, унікальним.  У спадок від СРСР  маємо совєтське маркування простору, в якому живемо.  Упродовж чверті століття Україна з перемінним успіхом намагається відійти від  постсовєтизму.  Це стосується   всіх сторін життя.  Одним з істотних напрямків цього оновлення є пошук Україною свого  образу. Україна має подати сигнал, що вона є так само, як і інші країни чимось унікальним, суто українським і ніяким іншим.
І тут держава має повчитись в українського суспільства. Сьогодні в Україні існує кілька громадських  організацій, які нагороджують бійців АТО, волонтерів, медиків.  Однією з найвідоміших народних нагород є Орден «Народний Герой України»- меч, вістрям вгору, покладений на тризуб як символ того, що нація бореться за свою незалежність. Її започаткували волонтери, а обирають кого нагороджувати звичайні люди.

    Напевно, настав час для реформування нагородної системи в державі, час нової версії закону про державні нагороди.  Доцільно скасувати частину нагород, змінити статути і зовнішній вигляд та заснувати нові нагороди чи відродити нагороди УНР, ЗУНР, УПА.

 За час Майдану Гідності та російсько-української війни, для всіх тепер є очевидно, що слоган «Слава Україні! – Героям Слава!» отримав однозначне схвалення всієї України. Хоча до того часу він сприймався тільки як націоналістичний, партійний. Але у важких умовах український  народ повернувся  до свого історичного надбання. Також, здається очевидним, що він має бути узаконеним в ЗСУ, НГУ як вітання для військовослужбовців. Адже саме так вони вітаються  на фронті. Але в  Стройовому статуті ніяких змін не відбулося.

 У Верховній Раді восени 2014 року був зареєстрований законопроект №5138 в якому пропонується замінити в українській армії вітання «Здрастуйте, товариші» на «Слава Україні!», а «товаришу» на «пане». На початку 90-х років минулого століття звертання «пане», «пані», «панове» стали повертатися в українську мову. Упродовж деякого часу звертання «пане» разом зі звертанням «товаришу» було передбачене військовими статутами Збройних Сил України. Але пізніше звертання «пане» було вилучене.

Так що заважає внести зміни в статути ? Очевидно совєтська ментальність.

  Ще один приклад (факт) на користь того , що статути ЗСУ потрібно робити Українськими.

Однострій, знаки розрізнення, система нагород, військові звання – вкрай важливі мітки політичного, національного, державного та інформаційного простору.
Незалежна Україна успадкувала військові звання СРСР, проте з невеликими відмінностями. Звання «рядовий» та «єфрейтор»було замінено на «солдат» та «старший солдат» відповідно. Також було ліквідовано всі військові звання, вищі ніж «генерал армії». Наприкінці липня 2015 року Президент України Петро Порошенко заявив, що Україні треба запровадити нову систему військових рангів, яка спирається на українські військові традиції та відповідає структурі військових звань  країн НАТО.

 Військовослужбовці, резервісти та військовозобов’язані поділяються на рядовий склад,сержантський і старшинський склад та офіцерський склад.

( Закон України Про військовий обов’язок і військову службу.

Стаття 5. Склад військовослужбовців, резервістів і військовозобов’язаних. Військові звання.{Назва статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом №1634- VII від12.08.2014)

   Згідно українських військових традицій козацьких часів,  УСС і часів національно-визвольної боротьби 1917-1921рр.-армій УНР і УГА УПА,офіцерів називали старшиною. Приміром, остаточно у березні 1920 були установлені в Армії УНР  військові  ступені, означувані на комірі: рядові — козак, муштровий козак; підстаршини — гуртковий, ройовий, чотовий, бунчужний; кандидат на старшину — підхорунжий; молодша старшина — хорунжий, поручник, сотник; булавна старшина — підполковник, полковник; генерали — ген.-хорунжий, ген.-поручник, ген.-полк., гол. Отаман. За гетьманату у липні 1918 усталено старшинські ранги у війському флоті: корабельний ґардемарин, мічман, лейтенант, старший лейтенант, капітан 2 ранги, капітан 1 ранги, контрадмірал, віцеадмірал, адмірал. Отже визначення  старшинський склад в ЗСУ для не офіцерів протирічить українській  військовій традиції (вірно підстаршинський склад). А  військове звання старшина (введене постановоюЦВК і РНК СРСР від 22 вересня 1935, яке присвоювалось найкращим старшим сержантам) мало б бути замінене на інше, притаманне українській військовій традиції. Приміром-бунчужний чи підхорунжий. В Сухопутних військах,зокрема, можна було запровадити військове звання сотник(капітан), яке історично притаманно українським військовикам та звучно нагадало про себе на Майдані Гідності, а також хорунжий (молодший лейтенант).

Президент Петро Порошенко затвердив документ «Предмети уніформи і знаки відмінності Збройних сил України», який прибирає п’ятикутну  зірку зі знаків розрізнення військових. ([Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://gazeta.ua/articles/regions/_v-armiyi-dekomunizuvali-pogoni-i-uniformu/708787).

    Цей символ , крім того, що історично не притаманний нам, ще й використовується державою–агресором. Замість неї тепер буде чотирикутна зірка, або так званий сяючий хрест, придуманий в часи правління гетьмана П.Скоропадського.

Сприятиме оновленню образу військослужбовців ЗСУ, НГУ й отримання ними головного убору «мазепинки». Цей  елемент однострою  є абсолютно унікальним саме для України.

   Кепі «мазепинка» з’явилася у легіоні Українських січових стрільців у 1916 році. Вона мала характерний V-подібний розріз спереду, що наслідував гетьманські шапки. Згодом вони з’явилися у середовищі патріотичної інтелігенції, пов’язаної з січовими стрільцями, і швидко розповсюдилися у західних землях України, в ЗУНР та галицькій армії, а потім перейшли в формування міжвоєнного періоду та в Українську повстанську армію.

     Доречно сьогодні  звернути особливу увагу на Почесну варту. Почесна варта – уособлення всього найкращого і найшляхетнішого що є у збройних силах держави. Найупізнаванішим військовими серед усіх почесних варт світу є королівські гвардійці Великої Британії. Нині саме час згадати історію, вивчити структуру, однострої та положення про січових стрільців, які охороняли перший український уряд, згадати про козаків Особистого Конвою гетьмана Павла Скоропадського та почесну варту Головного Отамана військ і флоту УНР С. Петлюри.

Сьогодення диктує потребу запровадження на державному рівні відзначення дат, пов’язаних з перемогами українського вояцтва під загальною назвою «Дні Слави Української зброї.» (Петро Костюк. Дні Слави Української зброї. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://portsou.at.ua/publ/?page18.)

  Треба позбуватись «спільних» свят, що є утвердженням міфу  «Русского мира» про єдиний народ . День ВДВ (українським аеромобільним військам для «зручності» була нав’язана нова абревіатура ВДВ – високомобільні десантні війська) з ініціативи Д. Саламатіна в Україні почали святкувати того ж дня, що й російські ВДВ (воздушно-десантные войска).

 Українські десантники заслуговують на своє окремішне свято без жодних аналогій та паралелей з російськими десантниками. Зокрема, про це свідчать їхні звитяги при захисті аеропортів в Луганську та Донецьку від російського агресора.

 З початку 2000-х у Збройних Силах України відзначають День військ зв’язку 8 серпня. Проте, залишається маловідомим для українського загалу той факт, що цю дату було вибрано  «зацікавленими особами» на честь прибуття на Печерські пагорби м. Києва (зараз територія Військового інституту телекомунікацій та інформатизації МО України) 8 серпня 1920 року Московських інженерних курсів для постійної дислокації. Між тим, можна було б знайти і іншу дату, щодо Дня військ зв’язку.

Досліджено, що з 27.11.1917 вже функціонував відділ зв’язку у Українському генеральному військовому секретаріаті Української Центральної Ради, який очолював професійний зв’язківець інженер полковник Козьма Олександр Іванович (уродженець Херсонщини).

  Треба  відміняти свята, які неоднозначно сприймаються в українській історії. Приміром, 3 листопада в Україні відзначається як День інженерних військ, затверджений Указом Президента 27 жовтня 1999 р. на знак заслуг українських саперів, військових інженерів. Здавалось би, в цій даті нічого особливого. Але. Саме цього дня, 3 листопада 1941 року, в Києві був висаджений у повітря Успенський собор Києво-Печерської лаври. Є неспростовні докази, що цю акцію здійснили сапери Червої армії. Промовиста деталь: саме в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря був похований князь Костянтин Острозький, «некоронований» володар Руси-України, який 500 літ тому переміг московитів у битві під Оршею

   З часу відновлення Збройних Сил України в грудні 1991року були спроби відновити інститут військового духовенства, який має тривалу історичну тяглість. Українське капеланство сприяє духовному скріпленню війська. Це вияв поваги до громадянина в однострої, до свободи його совісті. Це, зрештою, повернення до джерел європейської традиції. (Тріумф серця. В.Діброва, П.Костюк, Р.Коханчук, О.Мельник. Київ, Медіа Світ. 2010. – 224с.). Війна, що триває на сході України ще більш актуалізувала необхідність присутності духівників у війську. Але до цього часу служба військового духовенства (капеланства) у Збройних Силах не запроваджена.

 Збереження совєтських рудиментів негативно впливає на патріотичний дух, сприяє реанімації колабораціонізму.

 Ці проблеми стосуються не лише Збройних Сил України, а й Національної Гвардії України, Державної Прикордонної служби, інших силових структур.                Загроза суверенітету і територіальній цілісності української держави внаслідок агресивних дій Росії в Криму актуалізували ідею створення Національної гвардії України (НГУ). Структура з аналогічною назвою вже існувала у 1991–2000 рр. День Національної гвардії України – до 2000 р. відзначався щорічно 4 листопада у день прийняття Верховною Радою України 1991 року Закону України «Про Національну гвардію України».

   НГУ до реорганізації була найбоєздатнішою збройною структурою в Україні. З перших днів існування в НГУ відроджувалися й утверджувалися нові військові національні традиції. Вишкіл у підрозділах Національної гвардії України здійснювався на прикладах звитяг української мілітарної історії. Але НГУ не отримала належного розвитку. Тодішнє керівництво держави, її політичний істеблішмент  не усвідомлювали значення військової потуги у державотворенні, не мали достатньої налаштованості на реалізацію національних інтересів. Свято День Національної гвардії України було скасовано в зв’язку з розформуванням НГУ.

У лютому 2014 року членами Львівської обласної організації Спілки офіцерів України був підготовлений проект закону «Про Національну гвардію України» і через Львівську обласну раду надісланий до відповідного комітету Верховної Ради України. Слід зазначити, що ідея створити Національну гвардію стала також популярною і на київському Майдані .

      13 березня 2014 року Верховна Рада прийняла закон «Про Національну гвардію України». Свято, яке відзначатиметься щорічно 26 березня повторно було запроваджено 18 березня 2015 року Указом Президента України «Про День Національної гвардії України». Але чому не 4 листопада, щоб зберегти тяглість української мілітарної історії? Чому не 5 квітня, коли 2014 року Перший добровольчий батальйон оперативного призначення Національної гвардії України склав присягу на вірність Україні? Чому не 15 квітня, коли Резервний батальйон оперативного призначення НГУ (його підготовку проводив генерал Сергій Кульчицький, майбутній Герой України), сформований з добровольців Самооборони Майдану, заступив на бойове чергування в район Ізюм-Слов’янськ?

    26 березня традиційно відзначалось як День внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Але ж є наша, українська історія. І її незнання не звільняє посадовців від відповідальності за некомпетентні рішення. Після подій 2013-го – 2014-го рр., революції Гідності і початку зовнішньої агресії з боку Російської Федерації, українське суспільство має відчути зміни і в царині відродження українських мілітарних традицій.

У 2003 році Указом Президента України було встановлено свято День прикордонника, яке щорічно відзначається 28 травня. Раніше його відзначали 4 листопада, в день ухвалення 1991 року Закону «Про Прикордонні війська України». З 2003 року набув чинності новий закон «Про державну прикордонну службу України» і свято було перенесено.

   В СРСР День прикордонника відзначався 28 травня і був встановлений у зв’язку з тим, що 28 травня 1918 року Декретом Ради народних комісарів була заснована Прикордонна охорона кордону РСФСР. Тоді ж було створено Головне управління прикордонної охорони, в яке в повному складі перейшли офіцери колишнього Управління окремого корпусу прикордонної охорони Росії.

    Правонаступником цих структур стала Федеральна прикордонна служба Росії. З травня 2003 року вона перейшла в підпорядкування ФСБ-прикордонних військ Росії.

  І знову ж, вартує звернутись до національної історії. Спеціальні прикордонні структури створювалися в Гетьманщині, Запорожжі, Слобожанщині. Кордонна охорона існувала в УНР і за Гетьманату.

Соборна Держава потребує соборної історії та соборного мислення. Без десовєтизації  Збройні сили України не відбудуться. Необачні (?!), але далеко не безневинні, святкування/відзначення пам’ятних дат становлять загрозу збереженню суверенітету України.

  6 червня 2016р. Указом Президента України № 240/2016 запроваджений  Стратегічний оборонний бюлетень України   (далі – Стратегічний бюлетень),  який є документом оборонного планування.Його розроблено за результатами оборонного огляду з метою визначення основних напрямів реалізації воєнної політики України та розвитку сил оборони до кінця 2020 року.

 Один із пунктів Стратегічниого бюлетеня( 2.2.), засвідчує, що «В умовах інтенсивних демократичних, соціальних, державно-правових перетворень, що відбуваються наразі в Україні, суттєво зростає політична відповідальність влади перед народом щодо забезпечення обороноздатності держави.»

Для досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи необхідно досягнути низку оперативних цілей, які також  передбачають виконання певних завдань.

Зокрема, Завдання 5.1.1., передбачає, «Створення умов для поступового змінення ментальності (образу мислення) особового складу на основі європейських цінностей» (ДОДАТОК 1 до Стратегічного оборонного бюлетеня України, схваленого Указом Президента України від 6 червня 2016 року № 240/2016 ).

При виконанні цього завдання представникам влади слід враховувати досвід попередників,зокрема державників часу УНР. У своїх працях генерал-хорунжий Армії УНР В. Петрів (у 1919 році – військовий міністр УНР) обстоював думку, що держава – це територія+народ+військо. Військо є міцним тільки тоді, коли воно будується з урахуванням традицій народу, який проживає на цій Богом даній землі і вихідці з нього складають основу його збройних сил. Тільки врахувавши це можна говорити про створення справді національних Збройних Сил. (Петрів В.Про значіння селянства в житті держави // Петрів В. Військово-історичні праці. Листи. – К., 2004.С.86.)

 Сьогодні, в час неоголошеної війни з Росією, конче потрібна зміна способу мислення керівників владних структур щодо відродження й творення питомо українських військових традицій. Це сприятиме самоусвідомленню та самоідентифікації українських вояків. У них утвердиться переконаність у тому, що  Україна нарешті безповоротно пориває з совєтським  тоталітарним минулим і в сфері національної безпеки і оборони.  Це працюватиме на мілітарну міць держави, утверджуючи її авторитет у світі.

 Петро КОСТЮК,

полковник, Голова Львівської обласної організації

Спілки офіцерів України

 

Comments are closed.