КАМУФЛЯЖ, або Про закупівлю бронежилетів для Українського війська

В одному з відеосюжетів часів Майдану пройшло повідомлення про смерть парубка у бронежилеті. Захисний пристрій затримав кулю, але удар її в надсерцеву зону грудної клітки був настільки сильний, що спричинив зупинку серця і юнак помер. Сьогодні вже відомо, що ворожі снайпери вражають наших вояків в шию і в пах, бо знають, що бронежилети українських солдатів не оснащені відповідними захисними пластинами (http://www.slovoidilo.ua/articles/4252/2014-08-14/sostav-i-klassifikaciya-bronezhiletov-infografika.html).
Через відкриті інформаційні джерела можна отримати доступ до всіх стандартів, методик класифікації, технічних та польових випробовувань бронежилетів та бронешоломів багатьох країн-членів НАТО, наприклад CША ( http://search.usa.gov/search?query=NIJ%20Standard-0101.06&affiliate=national-institute-of-justice ), Німеччини (http://www.vpam.eu/fileadmin/Pruefrichtlinien_AKTUELL/2010-05-12_APR2006.pdf та навіть Російської Федерації
http://vsegost.com/Catalog/72/7265.shtml).
Але, донині годі довідатись, як проблема бронезахисту військових реґламентується Українською державою. Так, текст ДСТУ В 4103 -2002 є закритим документом і для отримання його копії «необхідно звернутися до органів Держстандарту».

 

 

Перше питання: чому в Україні – незважаючи на періодичні скандали довкруж теми «бронежилети» – влада тримає текст ДСТУ В 4103-2002 у сейфі секретних матеріалів? Чи не тому, що ДСТУ регламентує (або навпаки не регламентує) не лише здатність бронежилету певного рівня захисту (їх є шість) зупинити ворожу кулю, а й спроможність зменшити її травматичну дію?
У нещодавно опублікованому огляді результатів перевірки стендів чотирьох українських виробників бронежилетів (http://dveri.com.ua/news/Puleneprobivaemyy_test_plastin_ot_4_do_6_klassov_razlichnyh_proizvoditeley/) жодним словом не згадується оцінювання спроможності бронезахисту зменшити травму від влучання кулі, що є невід’ємною частиною аналізу бронезахисту за нормами HAТО і США. Чи згадувалося в українських медіа про перевірку рівня бронезахисту від травматичної дії? Чи не тому українці продовжують їхати, приміром, до Польщі й купувати «натівський» бронежилет – для себе або/та для близьких і друзів.
Друге питання є похідним від першого: чому не ведеться статистика поранень і загибелі вояків, що мали на собі бронезахист? У той же час розпорядженням МО у відповідних процедурах держзакупівель – див., наприклад, витяг з «Документації конкурсних торгів» (ДКТ), що затверджена Протоколом засідання профільного комітету МОУ від 5.05.2014 р, № 75/96/2 –   

однозначно вказується 4-й рівень захисту бронежилетів – за ДСТУ, що донині залишається засекреченим. На чому ґрунтується така вказівка? Звідки у чиновників МО така переконаність у її чинності? Понад те, ця переконаність перетікає і в інші, не зовсім українські структури, наприклад, в ОБСЄ

В умовах тендеру ОБСЄ вказано, що джерелом фінансування є спонсорські внески (donations). Хотілося б запитити спонсорів: панове, чи контролюєте Ви хід витрат Ваших внесків?
Третє питання, що випливає з попередніх двох: чому в Україні взагалі залишається така закритість і непрозорість тендерних процедур?
Для того, щоб зрозуміти цю проблематику, варто порівняти базові українські тендерні процедури з відповідними процедурами американської економіки  – найліберальнішої економіки світу (www.fbo.gov ) та з порядками в Білорусі – в «останній диктатурі Європи»  (www.icetrade.by).
Перший сюрприз. В Україні за отримання доступу до умов конкретного тендеру треба заплатити гроші приватній структурі. Ні в США, ні в Білорусі грошей за доступ до тендерних умов не вимагають.
Друга фундаментальна відмінність.  Ні в США, ні в Білорусі не зловживають заставами. Нагадаємо, що перший тендер МОУ із закупівлі бронежилетів від 12 травня 2014 року передбачав внесення застави в розмірі 1901672  гривень, тобто більше ніж 100 тисяч евро!
Позаяк вартість першого – травневого – тендеру в Україні перевищувала еквівалент 10 млн. доларів США, від його орґанізаторів очікувалась особлива ретельність у підготовці й дотриманні форм і процедур тендеру з метою забезпечення їхньої відповідності Закону України Про Здійснення Державних Закупівель (див. http://www.ua-tenders.com/legislation/laws/246114/).
Але, на жаль, доводиться констатувати, що, найімовірніше, спрацювала помилково приписувана Марксу (http://ru.wikiquote.org/wiki/Карл_Маркс ) Деннінґова формула про те що, “Забезпечте 10 % (прибутку), і капітал згоден на будь-яке застосування, при 20 % він жвавішає, при 50 % він вже геть готовий зламати собі карка, при 100 % він зневажає всі людські закони, a при 300 % немає такого злочину, на який він не ризикнув би — хоча б і під страхом шибениці».
Вже при анонсуванні Тендеру за отримання «Документації конкурсних
Торгів» ДКТ треба було переказати 150 грн. (http://www.ua-tenders.com/rubrics/services/price/), відтак  витратити на цю бюрократичну процедуру щонайменше одну добу. Це означає, що від початку в одної групи користувачів (постійних абонентів порталу  www.UAtenders.com) була часова перевага тривалістю щонайменше в одну добу.
Вимога оплати є грубим порушенням самого поняття «Документації конкурсних торгів», оскільки «документація, що розробляється та затверджується замовником, оприлюднюється для вільного доступу та безоплатно подається замовником під час проведення торгів (конкурсних торгів) фізичним/юридичним особам. Документація конкурсних торгів не є об’єктом авторського права та/або суміжних прав» (п. 5 параґрафу 1 Статті І  Розділу 1 тексту Закону України Про Здійснення Державних Закупівель вiд 10.04.2014 №1197-VІІ).
Згадана вище «Документація конкурсних торгів» в принципі не могла бути оприлюднена в повному обсязі, позаяк посилання в ній на ДСТУ з індексом «В» (секретний документ) виключає саме поняття «оприлюднення для вільного доступу», а розширення цього посилання на Технічні Умови ТУ У 18.2-31778043.046-2003, а також на
ТУ У 18.2-31778043.008-2008 – див. витяг з ДКТ

– вщент руйнує зв’язок Закону України Про Здійснення Державних Закупівель вiд 10.04.2014 №1197-VІІ з тим, що назвали «Документацією конкурсних торгів». Бо затребувані Технічні Умови однозначно є «…об’єктом авторського права та/або суміжних прав».
Можна було б продолвжувати аналізувати приховані та явні порушення згаданого Закону. Наприклад, приховування від учасників торгів наявності у замовника електронних засобів зв’язку (крім телефонного), відсутності можливості отримання технічної документації поштою, ускладнення процедур внесення та вилучення застави, вимоги надання безкоштовних взірців для технічних випробовувань тощо. Так чи інакше йдеться про порушення Замовником фундаментальної мети Закону України Про Здійснення Державних Закупівель (Відомості Верховної Ради – 2014, №24, С.883). А саме: «створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції».
Аналіз «міжнародних» тендерів, що проводились в інтересах України, також породжує певні запитання. Річ у тім, що у двох тендерах Українського Бюро ОБСЄ є посилання на недоступний для іноземців «Український стандарт», а в останньому анонсі ITB № SEC/18/2014  навіть наведено перекручене/деформоване позначення цього стандарту без індексу «В», що, очевидно, відзначає закритість документу:

Як видно з витягу тендерного припису ОБСЄ, його чиновниками вилучена літера «В» з назви ДСТУ. Можна припустити, що маємо спробу леґалізації тендеру. З іншого боку – ознака шахрайства. Хто і в який спосіб втягнув ОБСЄ в цю оборудку, не знаємо. Можливо, йдеться про банальну описку. Хотілося б у це вірити. Та, на жаль, інші «штришки» таку віру нівелюють.
Цікаво й інше. Тендери ОБСЄ «порціонуються», і коли їхня вартість не перевищує 50 тисяч євро, то інформація про переможця «маловартісних» аукуцітоів не оприлюднюється (див. цьогорічний звіт на сайті  http://www.osce.org/procurement/126545?download=true), а порядок отримання відповідних відомостей ОБСЄ про «переможця» не висвітлюється. Відтак учасники тендеру на свої запити про результати роботи тендеру отримують відмову.
Наведені факти дають можливість виділити ядро проблеми:
умови відкритих конкурсів сформовано таким чином, щоб виключити з кола учасників усіх, хто може або хоче надати оферту на бронежилети, які би могли конкурувати з «вітчизняним виробником». А позаяк нічого кращого ніж бронежилет І класу захисту виготовити не спроможний, а бронепанелі-вставки, що забезпечують рівень вище 4-го класу в Україні серійно не випускаються, робиться все, щоб усунути з участі в тендерах усіх конкурентів, ба більше, щоб у зародку задушити їхні спроби конкурувати. Зробити це виявилося дуже легко: затвердити – на рівні наказу чи директиви Міністерства оборони України – положення про те, що вимоги до рівня захисту бронежилетів з бронепанелями-вставками можуть не перевищувати IV клас за ДСТУ В 4103-2002. Такий «товар» на світовому ринку бронежилетів пропонується хіба що в антикварних крамницях.
Тим часом стимули для розвитку галузі щезають разом з мільйонами, що осідають в кишенях спритних «тендерників», а платою за це є життя наших вояків, які або гинуть від внутрішніх ворожих куль, не затриманих бронежилетами, або на все життя залишаються каліками від нанесених травм.
Постає питання: як створити засади для розв’язання цієї проблеми?
Виходячи з підсумків аналізу, вважаємо, що треба виконати дві переумови:
- гармонізувати ДСТУ зі стандартами НАТО та США;
- встановити національну мінімальну норму (клас) бронезахисту, що відповідає цивілізованим відношенням між нацією та вояками, що її захищають.
У затвердженій Верховною Радою програмі http://tsn.ua/groshi/yaku-kardinalni-reformi-chekayut-na-ukrayinciv-u-nayblizhchi-dva-roki-programa-diy-uryadu-396565.html дій українського уряду на найближчі два роки передбачено місце для виконання першої з вказаних передумов. Отже, для цього достатньо буде ввімкнути відповідний громадський контроль. А от для
виконання другої передумови треба докласти немало зусиль. Адже йдеться про втрати певними приватними структурами мільйонних прибутків – з одної сторони  і втрати життів наших вояків – з іншої.
Якщо переможе здоровий глузд, то МОУ встановить для збройних сил України щонайменше 5-й клас захисту (для довідки: від США, пакистанські органи протидії наркобізнесу отримають найбли-жчим часом п’ять тисяч бронежилетів класу ІІІ+ за cтандартом NIJ 0101.06 — див. анонс тендеру в США під кодом SINLEC15Q0005 від 25.11.2014р. (https://www.fbo.gov/index?s=opportunity&tab=archives&mode=list&_sfromactive=1), що відповідають вимогам 5 класу за ДСТУ В 4103-2002). Еквівалентна ціна такого бронежилета становить в середньому 1000 доларів США (http://www.slovoidilo.ua/articles/4252/2014-08-14/sostav-i-klassifikaciya-bronezhiletov-infografika.html).
У Збройних Силах України (особовий склад Сухопутних військ, Військово-морських сил, ДПСУ, СБУ та ДСНС) нині назагал служать близько 500 тисяч осіб. Отже, загальний обсяг українського ринку бронежилетів становить приблизно 500 млн. доларів США. Аналоґічна цифра для бронешоломів – 50 млн. дол. США.
Таким чином, прийняття рівня індивідуального бронезахисту 5-го  класу за мінімальну норму ЗСУ неминуче виведе на порядок денний питання про заміну імпорту відповідних композитів матеріалами вітчизняного виробництва. Навіть поверхневий аналіз науково-технічних публікацій в сфері матеріалознавства дозволяє назвати українські структури, що готові до освоєння та впровадження нових технологій у виробництво сучасних засобів балістичного захисту людей і техніки:
- Дніпропетровський Національний хіміко-технолоґічний університет;
- Київський Інститут надтвердих матеріалів
ім. В. М. Бакуля НАН України;
- Національний Технічний Університет «Київський Політехнічний Інститут»;
- Фізико-механічний Інститут
ім. Г. В. Карпенка НАНУ (Львів).
Але якщо в Міністерстві оборони й надалі наполягатимуть на збереженні норми бронезахисту 4-го класу, то у згаданих науково-дослідних інституціях ніколи не буде належного фінансування, а мільярди гривень перетечуть в кишені спритних крутеликів. Коштом життя і здоров’я наших вояків.

Олег К. РОМАНЧУК,
публіциист, шеф-редактор журналу «Універсум»

http://www.defense-ua.com/

Comments are closed.